Рішення від 19.08.2024 по справі 5023/10655/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" серпня 2024 р.м. ХарківСправа № 5023/10655/11 (922/1593/24)

Господарський суд Харківської області у складі:

головуючий суддя Усатий В.О.

судді: Хотенець П.В. , Прохоров С.А.

розглянувши без повідомлення (виклику) учасників справи

в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (49089, м.Дніпро, вул.Новобудівельна , будинок 5А, код ЄДРПОУ 24510970)

до Державного підприємства "Завод імені В.О.Малишева" (61001, м. Харків, вул. Тарасенка Георгія, буд. 126, код ЄДРПОУ 14315629)

про стягнення коштів в межах справи про банкрутство Державного підприємства «Завод ім. В.О. Малишева»

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Державного підприємства "Завод імені В.О Малишева", в якій просив суд стягнути з останнього грошові кошти у сумі 29 213,32 грн., з яких 19 200,00 грн - основний борг, 1 377,68 грн - сума 3% річних по сплаті 30%, 6 130,65 грн - сума інфляційних збитків по сплаті 30%, 357,08 грн - сума 3% річних по сплаті 20%, 809,47 грн - сума інфляційних збитків по сплаті 20%, 375,81 грн - сума пені по сплаті 30%, 962,63 грн - сума пені по сплаті 20% та судові витрати.

В провадженні Господарського суду Харківської області знаходиться справа про банкрутство Державного підприємства «Завод ім. В.О. Малишева», яка розглядається колегією суддів у складі: головуючий суддя Усатий В.О., судді Хотенець П.В. та Прохоров С.А.

Відповідно до ч. 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду позовна заява в межах справи про банкрутство (вхідний номер 1593/24 від 06.05.2024) передана на розгляд колегії суддів: головуючий суддя Усатий В.О., судді Хотенець П.В., Прохоров С.А.

Ухвалою суду від 13 травня 2024 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" до Державного підприємства "Завод імені В.О Малишева" до розгляду в межах справи №5023/10655/11 про банкрутство Державного підприємства «Завод ім. В.О. Малишева». Відкрито провадження у справі № 5023/10655/11 (922/1593/24). Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Відповідачу, у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, постановлено подати суду заяву із обґрунтуванням своїх заперечень протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали. Встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач має надіслати суду відзив, який повинен відповідати вимогам статті 165 Господарського процесуального кодексу України, і всі письмові та електронні докази, висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову. Копію відзиву та доданих до нього документів відповідач має надіслати (надати) іншим учасникам справи одночасно із надсиланням (наданням) відзиву до суду та докази надіслання надати суду разом із відзивом на позов. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив із урахуванням вимог статті 166 Господарського процесуального кодексу України протягом п'яти днів з дня отримання відзиву. Докази надіслання відповіді на відзив іншим сторонам надати суду. Встановлено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив із урахуванням вимог статті 167 Господарського процесуального кодексу України протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив. Докази надіслання заперечень іншим сторонам надати суду. Роз'яснено учасникам справи, що відповідні заяви по суті справи повинні відповідати вимогам статей 161-167 Господарського процесуального кодексу України та мають бути подані у строк, визначений в ухвалі.

29.05.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№13905), в якому останній просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відзив з додатком долучено судом до матеріалів справи.

31.05.2024 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№14210) з додатком, в якій останній заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві, просить суд їх відхилити, а позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідь на відзив з додатком долучено судом до матеріалів справи.

10.07.2024 до суду від позивача надійшла заява про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн (вх.№17640).

09.08.2024 до суду від відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу (вх.№20143).

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи , що суддя Прохоров С.А. в період з 01.07.2024 по 07.07.2024 включно перебував у відрядженні, а з 08.07.2024 по 16.08.2024 включно у відпустці, рішення у даній справі ухвалюється у перший робочий день колегії суддів, а саме 19.08.2024.

Суд зазначає, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заявлені позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" та Державним підприємством "Завод імені В.О. Малишева" був укладено Договір поставки №228дп від 12.03.2020 року (далі Договір).

У відповідності до п.1.1. Договору, постачальник зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець у порядку та на умовах, передбачених даним договором, зобов'язується прийняти і оплатити товарно-матеріальні цінності (далі - товар), асортимент, комплектність, кількість та вартість якого визначаються сторонами окремо в специфікаціях або листах, що є невід'ємними частинами договору.

Згідно з п.1.2. Договору, поставка товару буде відбуватися партіями. Для погодження асортименту, комплектності, кількості та вартості кожної партії товару сторони складають та підписують окрему специфікацію, що має в обов'язковому порядку містити посилання на цей договір та бути підписані уповноваженими представниками сторін.

Відповідно до п.1.3. Договору, якість комплектність, маркування та пакування товару повинні відповідати ГОСТ, ДСТУ, ТУ заводу-виробника, технічній документації та нормативно - правовим актам України, а також країні виробника товару.

Пунктом 1.4. Договору, сторони погодили, що право власності на товар переходить до покупця з моменту оплати покупцем вартості ( в тому числі частково) товару або з моменту передачі товару покупцю, в залежності від того, яка з подій настане раніше.

Відповідно до п.2.1. Договору, ціна договору дорівнює загальній 38 400,00 грн, в тому числі ПДВ 20% 6400,00 грн.

Згідно п.2.2. Договору, вартість окремих одиниць, та партії товару в цілому, визначена сторонами в специфікації або листах щодо такої партії товару, які складаються в порядку передбаченому п.1.2. цього договору, та включає вартість товару, пакування, маркування та інші видатки постачальника.

Відповідно до п.2.3. Договору, покупець зобов'язується оплатити постачальнику вартість партії товару протягом 15 банківських днів з дати приймання покупцем партії товару за асортиментом, комплектністю та якістю відповідно до п.4.4 договору якщо його умови та строк оплати на відповідну партію товару не визначено сторонами відповідно до п.1.2. договору, але в будь-якому випадку не раніше отримання покупцем оригіналу рахунку на такий товар.

Відповідно до п.2.4. Договору, оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника в безготівковій формі.

Згідно п.3.3. Договору, постачальник в строки, встановленні ПК України зобов'язаний скласти та зареєструвати податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Пунктом 3.4. Договору сторони погодили, що постачальник зобов'язаний забезпечити на своєму рахунку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість наявність грошових коштів, необхідних для реєстрації податкової накладної та виконання податкових зобов'язань постачальника.

Відповідно п.3.5. Договору, у разі не виконання та/або неналежного виконання постачальником пунктів 3.4. цього Договору, здійснення покупцем оплати за відповідну партію товару відтерміновується на строк належного виконання постачальником пунктів 3.4. цього Договору.

Згідно п. 3.6. Договору, у разі не виконання та/або неналежного виконання постачальником пунктів 3.1., 3.4. цього договору, покупець, направивши письмове повідомлення постачальнику, має право утримати суму штрафних санкцій з грошових коштів, які належить до сплати постачальнику за товар, поставлений за Договором. Утримання суми штрафних санкцій відповідно до цього пункту не є притриманням в розумінні глави 49 Цивільного кодексу України.

Згідно п.4.1. Договору, передача постачальником товару покупцю фіксується шляхом підписання двосторонньої видаткової накладної та/або акту приймання-передачі, товарно - транспортної накладної, у яких зазначають асортимент, комплектність, кількість та вартість товару, що передається постачальником покупцю. Обов'язок по складанню первинних документів покладений на постачальника.

Відповідно до п. 4.3. Договору, приймання товару за кількістю здійснюється покупцем в момент фактичного отримання товару - видатковою накладною та/або актом приймання-передачі, товарно-транспортною накладною.

Відповідно до п.4.4. Договору, приймання товару за асортиментом, комплектністю та якістю здійснюється відділом технічного контролю покупця протягом 20 (двадцяти) календарних днів з дня фактичного отримання товару. У разі виявлення невідповідності товару умовам договору щодо асортименту та/або комплектності, та /або якості товару відділ технічного контролю покупця, без виклику представника постачальника, складає рекламаційний акт, про що повідомляє постачальника. Рекламаційний акт відділу технічного контролю покупця вважається належним та допустимим доказом невідповідності товару умовам договору щодо асортименту та/ або комплектності та/ або якості товару. У разі якщо протягом зазначеного вище строку відділом технічного контролю покупця не був складений рекламаційний акт, товар вважається прийнятим покупцем за асортиментом, комплектністю та якістю.

Згідно п.6.3.1. Договору, у разі неналежного виконання грошового зобов'язання, прострочення якого триває більше 10 календарних днів, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від простроченої до оплати суми, за кожен день такого порушення, але в будь-якому випадку не більше 30% від суми заборгованості за відповідним зобов'язанням.

Відповідно до п.10.1. цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення його тексту їхніми печатками (у разі їх наявності) і діє до 31 грудня 2020, а в частині виконання постачальником гарантійних зобов'язань - до повного виконання.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ "Промелектроніка" (постачальник) та ДП "Завод ім В.О Малишева" (покупець) було підписано Специфікацію№1 до Договору поставки №228дп від 12.03.2020 року на загальну суму з ПДВ 38400,00 грн (ПДВ 6400,00 грн), відповідно до якої сторонами погоджено умови оплати : 50% від вартості товару з ПДВ передоплата, 30% від вартості з ПДВ після прийняття товару відповідно п.4.4. Договору, решта 20% від вартості товару з ПДВ після реєстрації податкової накладної, виписаної на відповідну партію товару в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Позивачем було виписано рахунок-фактуру № 0000227 від 19 березня 2020р. на загальну суму 38 400,00 грн з ПДВ. на товар.

Позивач зазначає, що 31.03.2020 відповідачем на виконання умов Договору, було сплачено за реквізитами позивача передоплату у сумі 19200,00 грн. з ПДВ.

Зазначена передоплата підтверджується платіжним дорученням № 1782 від 31.03.2020 на суму 19200, 00 грн.

Позивач вказує, що на виконання та у відповідності до умов Специфікації №1 до Договору поставки №228дп від 12.03.2020 року ТОВ "Промелектроніка" поставила відповідачу товар на загальну суму 38400,00 грн.

В підтвердження зазначеного, позивачем долучено до позовної заяви видаткову накладну №РН-0000305 від 07.04.2020 на суму 38400,00 грн з ПДВ.

Крім того, позивач вказує, що останнім було виписано та направлено на реєстрацію за Договором поставки №228дп від 12.03.2020 року наступні податкові накладні:

1. № 118 від 31.03.2020р. на загальну суму 19 200, 00 грн. з ПДВ., що було зареєстровано в ЄРПН 31.03.2020р. за № 9067488789.

2. № 15 від 07.04.2020р. на загальну суму 19 200, 00 грн. з ПДВ., що було зареєстровано в ЄРПН 04.10.2022р. за № 9092628059.

Стосовно складання податкових накладних позивач додатково зазначив, що оскільки на дату отримання коштів у постачальника виникли податкові зобов'язання зі сплати ПДВ на суму отриманих коштів (19 200, 00 грн.), постачальником, у зв'язку з настанням «Правила першої події» (п. 198.2 ПК України), було виписано та направлено на реєстрацію податкову накладну № 118 від 31.03.2020р. на суму передоплати 19 200, 00 грн. з ПДВ. За фактом поставки товару за видатковою накладною № РН-0000305 від 07 квітня 2020 року, на суму 38 400, 00 грн. було складено податкову накладну № 15 від 07 квітня 2020 року на суму 19 200, 00 грн., оскільки таке податкове зобов'язання остаточно покривало суму, що було вказано у видатковій накладній.

Позивач стверджує, що станом на час подачу даного позову заборгованість за поставлений товар у розмірі 19 200, 00 грн. відповідачем сплачена не була.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку та стягненню з відповідача грошових коштів у сумі 29 213,32 грн., з яких 19 200,00 грн - основний борг, 1 377,68 грн - сума 3% річних по сплаті 30%, 6 130,65 грн - сума інфляційних збитків по сплаті 30%, 357,08 грн - сума 3% річних по сплаті 20%, 809,47 грн - сума інфляційних збитків по сплаті 20%, 375,81 грн - сума пені по сплаті 30%, 962,63 грн - сума пені по сплаті 20%.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За приписами ст. 173 Господарського України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 2 вищевказаної статті, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити а нього певну грошову суму.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до умов Специфікації №1 до Договору поставки №228дп від 12.03.2020 року сторонами погоджено загальну вартість товару без ПДВ 38400,00 грн, ПДВ 6400,00 грн, усього з ПДВ 38400,00 грн.

Згідно умовам Специфікації №1 до Договору поставки №228дп від 12.03.2020 року сторонами погоджено умови оплати : 50% від вартості товару з ПДВ передоплата, 30% від вартості з ПДВ після прийняття товару відповідно п.4.4. Договору, решта 20% від вартості товару з ПДВ після реєстрації податкової накладної, виписаної на відповідну партію товару, в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до п.4.4. Договору, приймання товару за асортиментом, комплектністю та якістю здійснюється відділом технічного контролю покупця протягом 20 (двадцяти) календарних днів з дня фактичного отримання товару. У разі виявлення невідповідності товару умовам договору щодо асортименту та/або комплектності, та /або якості товару відділ технічного контролю покупця, без виклику представника постачальника, складає рекламаційний акт, про що повідомляє постачальника. Рекламаційний акт відділу технічного контролю покупця вважається належним та допустимим доказом невідповідності товару умовам договору щодо асортименту та/ або комплектності та/ або якості товару. У разі якщо протягом зазначеного вище строку відділом технічного контролю покупця не був складений рекламаційний акт, товар вважається прийнятим покупцем за асортиментом, комплектністю та якістю.

Судом встановлено, що 31.03.2020 відповідачем на виконання та відповідно умов Специфікації №1 до Договору поставки №228дп від 12.03.2020 року, було сплачено за реквізитами позивача 50% від вартості товару - передоплату у сумі 19200,00 грн. з ПДВ, що підтверджується платіжним дорученням № 1782 від 31.03.2020 на суму 19200, 00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Специфікації №1 до Договору поставки №228дп від 12.03.2020 року позивачем було поставлено на адресу відповідача товар на суму 32000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000305 від 07.04.2020 на суму 38400,00 грн з ПДВ.

Пунктом 1.4. Договору, сторони погодили, що право власності на товар переходить до покупця з моменту оплати покупцем вартості ( в тому числі частково) товару або з моменту передачі товару покупцю, в залежності від того, яка з подій настане раніше.

Судом встановлено, що вищезазначена видаткова накладна підписана збоку позивача та відповідача без зауважень та скріплена печатками останніх.

З урахуванням вищевикладеного, відповідно до умов Специфікації №1 до Договору поставки №228дп від 12.03.2020 року відповідач повинен був сплатити 30% від вартості товару позивачу:

- за видатковою накладною №РН-0000305 від 07.04.2020 на суму 38400,00 грн з ПДВ. до 27.04.2020 включно.

Крім того, судом встановлено, що позивачем на виконання Договору поставки №228дп від 12.03.2020 року було виписано та направлено на реєстрацію наступні податкові накладні:

- 1. № 118 від 31.03.2020р. на загальну суму 19 200, 00 грн. з ПДВ., що було зареєстровано в ЄРПН 31.03.2020р. за № 9067488789;

- 2. № 15 від 07.04.2020р. на загальну суму 19 200, 00 грн. з ПДВ., що було зареєстровано в ЄРПН 04.10.2022р. за № 9092628059.

В підтвердження реєстрації вищезазначених податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних позивачем долучено до матеріалів справи відповідні квитанції.

З урахуванням вищевикладеного, відповідно до умов Специфікації №1 до Договору поставки №228дп від 12.03.2020 року відповідач повинен був сплатити 20% від вартості товару позивачу:

- за видатковою накладною №РН-0000305 від 07.04.2020 на суму 38400,00 грн до 04.10.2022 включно.

Відповідач заперечує проти стягнення заборгованості у даній справі, посилаючись на те, що у видатковій накладній №РН-0000305 від 07.04.2020 відсутні обов'язкові реквізити первинного документу, такі як посада та прізвище особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення.

Суд відхиляє вищезазначені твердження відповідача виходячи з наступного.

Встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, крадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа (вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.12.2018 у справі № 915/878/16).

Особи, які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства, визначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.

З матеріалів справи вбачається, що визначена у позові видаткова накладна містить відтиск печатки відповідача, що є засвідченням легітимності підпису перед третіми особами.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про втрату зазначених штампів, їх підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі відповідача.

Таким чином, відтиск печатки підприємства, наявний, зокрема, на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17 відсутність у накладних вказівки на прізвище та ініціали особи, яка отримала товар за цими накладними, за наявності її підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки самої юридичної особи, не може свідчить про те, що така особа є неуповноваженою чи що така накладна є неналежним доказом у справі.

В той же час, в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано доказів, які б свідчили про сплату суми заборгованості за Договору поставки №228дп від 12.03.2020 року у розмірі 19 200, 00 грн. або спростували суму заявлену до стягнення.

Тому, суд визнає відповідача таким, що прострочив виконання зобов'язання в частині оплати товару за Специфікацією №1 до Договору поставки №228дп від 12.03.2020 .

За таких обставин, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 19 200, 00 грн. належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 1 377,68 грн - сума 3% річних по сплаті 30%, 6 130,65 грн - сума інфляційних збитків по сплаті 30%, 357,08 грн - сума 3% річних по сплаті 20%, 809,47 грн - сума інфляційних збитків по сплаті 20%, суд зазначає наступне.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із ч. 3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно із висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови). Також, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року по справі № 910/18557/20 зазначено наступне: «Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду».

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1 377,68 грн - сума 3% річних по сплаті 30%, 6 130,65 грн - сума інфляційних збитків по сплаті 30%, 357,08 грн - сума 3% річних по сплаті 20%, 809,47 грн - сума інфляційних збитків по сплаті 20%.

Так, приписами ст. 610, 612 ЦК України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Суд враховує, що передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.

Враховуючи передбачені Специфікацією №1 до Договору поставки №228дп від 12.03.2020 року строки розрахунків за товар, перевіривши надані позивачем розрахунки, з урахуванням того, що відповідно до ч.2 ст.237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, суд приходить до висновку про задоволення позову в цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача 1 377,68 грн суму 3% річних по сплаті 30%, 6 130,65 грн суму інфляційних збитків по сплаті 30%, 357,08 грн суму 3% річних по сплаті 20%, 809,47 грн суму інфляційних збитків по сплаті 20%.

Щодо вимог про стягнення 375,81 грн суми пені по сплаті 30%, 962,63 грн суми пені по сплаті 20%, суд зазначає наступне.

Частина 1 статті 217 Господарського кодексу України визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частина 2 зазначеної статті визначає такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Правові наслідки порушення грошового зобов'язання передбачені, зокрема, ст. ст.549,611,625 ЦК України.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов'язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 231 ГК України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

У п. 7 розд. IX «Прикінцеві положення» ГК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-IX, який набрав чинності з 02.04.2020.

Постановою КМУ №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено на всій території України карантин з 12.03.2020. В подальшому карантин неодноразово було продовжено та постановою КМУ № 651 від 27.06.2023 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24:00 30.06.2023.

Тобто, на період дії карантину шестимісячний строк нарахування штрафних санкцій, який встановлено ч.6 ст.232 ГК України, продовжено до закінчення такого періоду. Цей висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22.02.2023 у справі № 910/13704/21.

Згідно п.6.3.1. Договору, у разі неналежного виконання грошового зобов'язання, прострочення якого триває більше 10 календарних днів, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від простроченої до оплати суми, за кожен день такого порушення, але в будь-якому випадку не більше 30% від суми заборгованості за відповідним зобов'язанням.

Враховуючи передбачені Специфікацією №1 до Договору поставки №228дп від 12.03.2020 року строки розрахунків за товар, перевіривши надані позивачем розрахунки, з урахуванням того, що відповідно до ч.2 ст.237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, суд приходить до висновку про задоволення позову в цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача 375,81 грн суму пені по сплаті 30%, 962,63 грн суму пені по сплаті 20%.

Щодо заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн, суд зазначає наступне.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього ГПК України).

Витрати, понесені позивачем в даній справі на професійну правничу допомогу адвоката, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Відповідно до ч. ч. 3-6 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд зазначає, що в матеріалах справи наявне клопотання відповідача, в якому останній просить суд відмовити в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн. в повному обсязі, а у разі прийняття судом рішення про задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» про стягнення витрат на правничу допомогу - зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 1000,00 грн.

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю.

Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта, зокрема, з огляду на положення частини 6 статті 126 ГПК України.

Однак, за наявності заперечень іншої сторони суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Верховний Суд звертає увагу у постанові від 20.11.2018 у справі №910/23210/17, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, як зазначає Верховний Суд у постановах від 20.11.2018 у справі №910/23210/17, від 13.02.2019 у справі № 911/739/15 для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що його позов не підлягає задоволенню, а за наявності заперечень позивача щодо співмірності заявленої суми компенсації також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а їх розмір є розумним і виправданим. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Здійснюючи розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу між сторонами спору, господарський суд має враховувати результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро), обсяги наданих стороні як клієнту послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04).

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Даний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі № 910/8682/18 від 14.11.2018 від якого об'єднана Палата у постанові від 03.11.2019 у справі № 922/445/19 не відступила через відмінність у нормативно-правовому регулюванні.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що на підтвердження вартості послуг адвоката надано до справи: договір доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021; додаткови угоди №№ 1, 2, 3 до договору; рахунок фактура № СФ-0000042 від 04.07.2024, платіжна інструкція № 8817 від 04.07.2024 про сплату витрат на правничу допомогу адвокату на загальну суму 10000,00грн; акт приймання-передачі виконаної роботи №ОУ-0000041 від 04.07.2024 та розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу.

Суд вкотре звертає увагу, що згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою N 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. При цьому, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а тако"ж критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

З огляду на незначну складність справи, а відповідно й нескладність підготовки позовної заяви, затрачений адвокатом час на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді першої інстанції не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи), суд вважає, що у даному випадку розумним та пропорційним є стягнення 5000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, пункт 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України та враховуючи задоволення позову, суд вважає доцільним стягнути з відповідача витрати зі сплати судового збору.

Керуючись статтями 7, 8 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства "Завод імені В.О Малишева" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" грошові кошти у сумі 29 213,32 грн., з яких 19 200,00 грн - основний борг, 1 377,68 грн - сума 3% річних по сплаті 30%, 6 130,65 грн - сума інфляційних збитків по сплаті 30%, 357,08 грн - сума 3% річних по сплаті 20%, 809,47 грн - сума інфляційних збитків по сплаті 20%, 375,81 грн - сума пені по сплаті 30%, 962,63 грн - сума пені по сплаті 20% , судовий збір у розмірі 3028,00 грн, витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (49089, м.Дніпро, вул.Новобудівельна , будинок 5А, код ЄДРПОУ 24510970).

Відповідач: Державне підприємство "Завод імені В.О.Малишева" (61001, м. Харків, вул. Тарасенка Георгія, буд. 126, код ЄДРПОУ 14315629).

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/

Повний текст рішення складено та підписано 19.08.2024.

Головуючий суддя Суддя Суддя В.О. Усатий П.В. Хотенець С.А. Прохоров