Провадження № 11-кп/803/1624/24 Справа № 242/539/23
20 серпня 2024 року м.Кривий Ріг
20 серпня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
за участю
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
потерпілої ОСОБА_7,
представника потерпілого ОСОБА_8 ,
представника потерпілого ОСОБА_9 ,
обвинуваченого ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривий Ріг в режимі відеоконференції матеріали кримінального провадження № 12022052500000330 за ч. 2 ст. 286 КК України відносно ОСОБА_10 , за апеляційною скаргою прокурора ОСОБА_5 на вирок Селидівського міського суду Донецької області від 06 лютого 2024 року, -
Вироком Селидівського міського суду Донецької області від 06 лютого 2024 року
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дунаївці Дунаєвецького району Хмельницької області, громадянина України, військовослужбовця військової служби за контрактом, з середньо спеціальною освітою, раніше не судимого, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керуванням транспортними засобами строком на 3 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_10 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом іспитового строку, визначеного судом в 3 роки, не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.
Відповідно до вироку суду, 20 грудня 2022 року о 15 годині ОСОБА_10 , будучі військовослужбовцем військової служби за контрактом, в порушення вимог ст. 9, 11 Статуту внутрішньої служби Збройний Сил України, ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», п. 12.1, 12.4, 12.9 «б» Правил дорожнього руху України, затверджених постановою КМУ від 10.10.2001 № 1306, керуючи технічно справним транспортним засобом - автомобілем марки «Mitsubishi» моделі «Pajero Montero» з реєстраційним номером НОМЕР_1 , рухаючись по проїзній частині вул. Козацька м. Селидове Донецької області зі сторони м. Покровська Донецької області в напрямку с. Первомайське Донецької області, проїжджаючи ділянку дороги поблизу будинку АДРЕСА_2 , діючи необережно, проявляючи протиправну кримінальну недбалість, не передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити, не будучи уважним, не маючи перешкод технічного характеру для об'єктивного сприйняття дорожньої обстановки, після маневру обгону автомобіля, марка та реєстраційний номер якого в ході досудового розслідування не встановлені, не впоравшись з керуванням автомобіля, виїхав за межі проїзної частини вправо, відносно напрямку свого руху, де лівою бічної частиною кузова керованого автомобіля скоїв наїзд на стовп та паркан, внаслідок чого пасажири вказаного транспортного засобу:
- ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримав тяжкі тілесні ушкодження у вигляді сумісної тупої травми тіла з ушкодження кісток скелету та внутрішніх органів, яка в подальшому ускладнилася розвитком поліорганної недостатності (набряк головного мозку; виражений дифузний альвеолярний набряк легень; дифузна деліпідизація цитоплазми клітин коркової речовини надниркових залоз; виражена паренхіматозна дистрофія нирок з проявами некронефрозу; дистрофічно-некротичні зміни та дрібні вогнища гнійного запалення у стінці сечового міхура; виражена паренхіматозна дистрофія міокарду; зональна жирова та виражена зерниста, зокрема зернисто-вакуольна дистрофія печінки, від яких 26.12.2022 року о 21 годині 40 хвилин у КП «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечнікова» ДОР настала його смерть;
- ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, саден м'яких тканин голови та обличчя, геморагічного забої лівої тім'яної частки головного мозку, множинних забоїв лобних та тім'яних часток, крововиливів під м'які мозкові оболонки, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, що небезпечні для життя в момент їх заподіяння.
Допущені водієм ОСОБА_10 порушення вимог п. 12.1 ПДР України знаходяться в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та суспільно-небезпечними наслідками у вигляді смерті потерпілого ОСОБА_11 та спричинення потерпілому ОСОБА_12 тяжких тілесних ушкоджень.
В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи висновки суду про доведеність вини ОСОБА_10 , правильність обраної судом кваліфікації, просить вирок Селидівського міського суду Донецької області від 06 лютого 2024 рокускасувати в частині призначеного покарання, ухвалити новий вирок в цій частині та призначити ОСОБА_10 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права керуванням транспортними засобами строком на 3 роки; в іншій частині вирок суду залишити без змін. Зазначає, що судом І інстанції не враховано тяжкість вчиненого ОСОБА_10 кримінального правопорушення, внаслідок якого постраждало дві особи - потерпілий ОСОБА_13 загинув, потерпілий ОСОБА_12 отримав тяжкі тілесні ушкодження. Вказує, що судом І інстанції не прийнято до уваги позицію потерпілої ОСОБА_7 , у якої внаслідок вчиненого ОСОБА_10 кримінального правопорушення загинув чоловік - ОСОБА_14 та, яка наполягала на призначенні обвинуваченому найбільш сурового покарання, передбаченого законом. Зазначає, що обвинуваченим ОСОБА_10 вчинено тяжкий злочин, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення на строк до 8 років із позбавленням права керування транспортними засобами на строк до 3 років. Вказує, що при визнанні вини у вчиненому кримінальному правопорушенні, ОСОБА_10 лише частково визнано цивільні позови потерпілих про відшкодування моральної та матеріальної шкоди. Вважає, що призначене обвинуваченому ОСОБА_10 покарання із застосуванням положень ст. ст. 75, 76 КК України не сприятиме досягненню мети покарання, передбаченої ст. 50 КК України.
Потерпілі ОСОБА_12 та ОСОБА_15 до Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг не з'явились, будучиповідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора ОСОБА_5 , який підтримав доводи своєї апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні, думку обвинуваченого ОСОБА_10 , його захисника ОСОБА_6 та представника потерпілого ОСОБА_9 , які заперечували проти доводів апеляційної скарги прокурора, думку представника потерпілого ОСОБА_8 , яка підтримали доводи апеляційної скарги прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах апеляційної скарги та обговоривши її доводи, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Оскільки фактичні обставини справи та доведеність вини ОСОБА_10 у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення ніким не оскаржується, в тому числі і обвинуваченим, колегія суддів перевіряє законність вироку тільки в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто, його має бути ухвалено компетентним судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Також суд у своєму рішенні повинен навести належні, достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На думку колегії суддів, вказані вимоги судом І інстанції виконанні не в повному обсязі.
Що ж стосується покарання, призначеного судом першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що воно не відповідає вимогам Закону про кримінальну відповідальність та особі обвинуваченого ОСОБА_10 , внаслідок м'якості.
З вироку суду І інстанції вбачається, що обвинувачений ОСОБА_10 в судовому засідання провину у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав в повному обсязі, надав визнавальні покази, проте цивільні позови визнав частково. Справу було розглянуто в порядку ст. 349 КПК України.
Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначити покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Враховуючи роз'яснення, які містяться в п.п. 1, 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.
Колегія суддів вважає, що при призначені покарання ОСОБА_10 та застосуванні вимог ст.ст. 75, 76 КК України, судом І інстанції не в повній мірі взято до уваги ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, віднесено до категорії тяжких злочинів,за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення на строк до 8 років із позбавленням права керування транспортними засобами на строк до 3 років, а такожособу обвинуваченого ОСОБА_10 , який визнав вину в повному обсязі, раніше не судимий, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні неповнолітню дитину, на момент вчинення злочину приймав участь у захисті суверенітету і територіальної цілісності України, за що має відповідні нагороди.
На думку колегії суддів, судом І інстанції не враховано тяжкість вчиненого ОСОБА_10 кримінального правопорушення, наслідки його скоєння, внаслідок якого постраждало дві особи - потерпілий ОСОБА_13 загинув, потерпілий ОСОБА_12 отримав тяжкі тілесні ушкодження.
Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора, що судом І інстанції не прийнято до уваги позицію потерпілої ОСОБА_7 , у якої внаслідок вчиненого ОСОБА_10 кримінального правопорушення загинув чоловік - ОСОБА_14 , діти залишились без батька, без батьківського піклування та, яка наполягала на призначенні обвинуваченому найбільш сурового покарання, передбаченого законом.
Колегія суддів звертає увагу, що при визнанні вини у вчиненому кримінальному правопорушенні, ОСОБА_10 лише частково визнано цивільні позови потерпілих про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, що свідчить про те, що обвинувачений не виявив бажання виправити ситуацію, шкоду, заподіяну своїми злочинними діями, не відшкодував, тобто висловлене ним у суді визнання вини та каяття у скоєному є удаваним, спрямованим на уникнення від покарання, яке б відповідало ступеню тяжкості вчиненого ним злочинів та його наслідкам.
Ухвалюючи рішення про можливість виправлення ОСОБА_10 без відбування покарання, суд не навів у вироку переконливих доводів про доцільність такого звільнення з випробуванням, а лише вказав на дані про особу обвинуваченого та послався на обставини, що пом'якшують його покарання. Чим небезпечнішим для суспільства є вчинений злочин, тим вужча повинна бути сфера застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Визнання обвинуваченим вини у скоєнні інкримінованого йому злочину було враховані при призначенні виду і міри покарання, що колегія суддів вважає підставою для призначення покарання у мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, але не можуть безумовно слугувати підставою для висновку про можливість виправлення обвинуваченого без реального відбуття призначеного судом покарання.
Скоєння зазначеного кримінального правопорушення свідчить про підвищений ступінь суспільної небезпечності особи обвинуваченого, а тому колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги прокурора та призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, в мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України - у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керуванням транспортними засобами строком на 3 роки, але без застосування вимог ст.ст. 75, 76 КК України, оскільки саме таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_10 та попередження вчинення ним нових злочинів і буде відповідати засадам ст. 65 КК України.
Таким чином, з урахуванням викладеного та ступеня тяжкості скоєного кримінального правопорушення, який класифікується за ст. 12 КК України, як тяжкий злочин, суспільну небезпечність вчиненого діяння, особу винного, у суду першої інстанції не було достатніх підстав для застосування положень ст.ст. 75,76 КК України, а тому доводи прокурора про призначення ОСОБА_10 несправедливого покарання внаслідок його м'якості є обґрунтованими, у зв'язку з чим вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині призначеного покарання.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду І інстанції і ухвалює новий вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.
Будь-яких виключних обставин справи, які б свідчили про можливість виправлення ОСОБА_10 без відбування покарання, колегія суддів не вбачає.
Враховуючи викладене колегія суддів постановляє свій вирок та призначає покарання необхідне для виправлення обвинуваченого, а також запобігання вчинення нових злочинів.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 413, 420 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_5 - задовольнити частково.
Вирок Селидівського міського суду Донецької області від 06 лютого 2024 рокувідносно ОСОБА_10 - скасувати в частині призначеного покарання.
Призначити ОСОБА_10 покаранняза ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки, з позбавленням права керуванням транспортними засобами строком на 3 (три) роки.
Строк відбування покарання ОСОБА_10 слід рахувати з моменту його затримання на виконання цього вироку.
В решті вирок залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржений до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Судді: