Провадження № 11-кп/803/2374/24 Справа № 195/511/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
14 серпня 2024 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого судді-доповідача ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
потерпілої ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за №12023041590000036 за апеляційною скаргою прокурора Томаківського відділу Нікопольської окружної прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_10 на вирок Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 03 червня 2024 року, ухвалений стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Велика Лука Тернопільського району Тернопільської області, громадянина України, із середньою-технічною освітою, пенсіонера, неодруженого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскаржуваного рішення.
Вироком Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 03 червня 2024 року ОСОБА_11 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України та призначено йому покарання з застосуванням ст. 69 КК України у виді 5 років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки з покладенням обов'язків, передбачених п. п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.
Цим вироком дії обвинуваченого ОСОБА_7 кваліфіковано за ч. 2 ст. 121 КК України як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
За встановлених судом обставин та детально викладених у вироку суду 09.02.2023, приблизно о 12 годині, ОСОБА_7 , разом з ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , знаходився в кімнаті будинку домоволодіння АДРЕСА_1 , де в ході раптово виниклого конфлікту, у ОСОБА_7 виник злочинний умисел, спрямований на заподіяння ОСОБА_12 тяжких тілесних ушкоджень.
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_12 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків і бажаючи їх настання ОСОБА_7 , в цей же день, тобто 09.02.2023, приблизно о 12 годині 05 хвилин, знаходячись в кімнаті будинку домоволодіння АДРЕСА_1 , на ґрунті особистих неприязних відносин з потерпілою, умисно завдав одного удару кулаком правої руки в область правої скроні потерпілій ОСОБА_12 , тобто в місце розташування життєво важливих органів.
Внаслідок вчинених злочинних дій ОСОБА_7 , згідно висновку судово-медичної експертизи №37-Е від 21.02.2023 потерпілій ОСОБА_12 були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми, а саме - обширний синець в лобній області праворуч з розповсюдженням на праву половину обличчя, область перенісся, ліву пара орбітальну область, розсіяні крововиливи з помірно вираженим набряком м'яких покривних тканин голови в лобній області праворуч і правої скроневої області, з вираженими реактивними змінами, повнокровними судинами; травматичний розшаровуючий крововилив товщі твердої мозкової оболонки з вираженим розшаруванням та набряком волокон твердої мозкової оболонки, з крововиливами по краям та вираженими реактивними змінами у оболонці - в проекції лівої півкулі головного мозку, крововиливи під м'які мозкові оболонки та речовину головного мозку.
В результаті спричинених тілесних ушкоджень, ОСОБА_12 померла 11.02.2023 року поблизу домоволодіння АДРЕСА_2 .
Вказані тілесні ушкодження в області голови розглядаються в сукупності як єдина закрита черепно-мозкова травма, і за ознакою небезпеки для життя відноситься до ТЯЖКИХ тілесних ушкоджень (на підставі п.2.1.3., п.п. «в», «г» «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом МОЗ України № 6 від 17.01.1995 р.), та перебуває в прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті.
Смерть ОСОБА_12 наступила від закритої черепно-мозкової травми у вигляді травматичного субдурального крововиливу, крововиливів під м'які мозкові оболонки та в речовину головного мозку, яка ускладнилася розвитком набряку головного мозку, що слід вважати безпосередньою причиною смерті.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити обвинуваченому ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Обгрунтовуючи заявлені вимоги, прокурор посилається на те що суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_7 покарання, із застосуванням ст. 69 КК України та звільнивши від його відбування на підставі ст. 75 КК України з випробуванням, не в повній мірі врахував обставини кримінального провадження, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання та свого рішення належним чином не обгрунтував і не навів переконливих мотивів, з яких він дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання, й застосовуючи положення ст. 75 КК України не навів жодних нових обставин, крім тих, що були підставою для застосування ст. 69 КК України, не вказав, які саме дані про особу обвинуваченого дають підстави для висновку про можливість його виправлення без реального відбування покарання.
Не погоджуючись з апеляційної скаргою прокурора захисник подав заперечення. В яких вказує про необґрунтованість доводів апеляційної скарги прокурора та про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції, який скасуванню з викладених мотивів в апеляційній скарзі, на думку захисту не підлягає.
Позиції учасників судового провадження.
Прокурор підтримав апеляційну скаргу частково та просив, за викладених у ній підстав, вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі строком на 1 рік 6 місяців.
Обвинувачений, його захисник та потерпіла заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, а вирок суду вважали законним та обґрунтованим у зв'язку з чим просили залишити його без змін.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, у цьому кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції переглядає вирок в межах апеляційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, фактичні обставини кримінального провадження, в апеляційній скарзі не оскаржуються, тому апеляційним судом не переглядаються.
Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин кримінального провадження, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винуватість обвинуваченого та на кваліфікацію його дій, колегією суддів не встановлено.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора про невідповідність призначеного покарання особі обвинуваченого та ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення внаслідок м'якості, апеляційний суд вважає їх такими що не заслуговують на увагу.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до змісту ст.ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності і індивідуалізації. Суд, при призначенні покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно з вимогами ст. 69 КК України, за наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) особливої частини КК України за цей злочин.
Виходячи з положень ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
На думку колегії суддів, покарання обвинуваченому ОСОБА_7 судом першої інстанції призначено відповідно до вказаних вимог закону України про кримінальну відповідальність.
Так, призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких злочинів, особу обвинуваченого який раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, не знаходиться на обліку лікарів психіатра та нарколога, відношення до вчиненого, поведінку після вчиненого злочину.
В якості обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченому суд визнав активне сприяння розкриттю злочину, щире каяття у скоєному, добровільне відшкодування шкоди та вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями або аморальними діями потерпілої.
Обставиною що обтяжує покарання обвинуваченому суд визнав вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку.
Ураховуючи вказане, суд першої інстанції зазначив, що вищенаведені обставини, які пом'якшують покарання, з урахуванням особи винного, є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а тому дійшов висновку про можливість призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі, але нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції інкримінованої статті.
Надавши правову оцінку зазначеним судом відомостям та доказам на їх підтвердження, що містяться в матеріалах кримінального провадження, колегія суддів приходить до висновку про те, що призначене ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі, із застосуванням положень ст. 69 КК України, відповідає вимогам ст. 65 КК України і є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Застосовуючи положення ст. 69 КК України, суд обґрунтованого визнав активне сприяння розкриттю злочину, щире каяття у скоєному, добровільне відшкодування шкоди та вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями або аморальними діями потерпілої, в якості обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а також правильно врахував позитивну характеристику обвинуваченого, його пост кримінальну поведінку та ставлення до вчиненого, наявність вказаних обставин не заперечує і прокурор в апеляційній скарзі.
До того ж, прокурор в апеляційній скарзі не оскаржує наявність підстав для застосування положень ст. 69 КК України та те, що сукупність врахованих судом обставин є такими що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Що стосується доводів прокурора про безпідставність висновків суду щодо наявності підстав для застосування до ОСОБА_7 положень, передбачених ст. 75 КК України, то апеляційний суд вважає їх необгрунтованими, з огляду на таке.
Виходячи з положень ст. 75 КК України, під час вирішення питання про можливість виправлення засудженого без відбування реального покарання та звільнення його від відбування покарання з випробуванням беруться до уваги тяжкість злочину, особа винного та інші обставини справи.
З матеріалів кримінального провадження видно, що, суд першої інстанції, посилаючись на наявність підстав для звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням, врахував особу обвинуваченого, який раніше не судимий, визнав свою вину, щиро розкаявся у вчиненому, негативно оцінив свою протиправну поведінку, активно сприяв розкриттю злочину, його похилий вік, якому на час вчинення кримінального правопорушення виповнилося 70 років та його стан здоров'я, фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення та позицію потерпілої, яка просила суд суворо не карати обвинуваченого та вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції його від суспільства та що направлення обвинуваченого в місця позбавлення волі не буде сприяти його виправленню, а може лише негативно на нього вплинути.
З урахуванням зазначеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрутованого висновку про застосування до ОСОБА_7 інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, що у даному випадку відповідає принципам законності та справедливості, а тому з огляду на вищенаведене звільнення обвинуваченого від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України з встановленням іспитового строку є достатнім і необхідним для виправлення останнього.
Разом з цим, зі змісту апеляційної скарги прокурора видно, що він не наводить будь-яких мотивів щодо неправильності висновків суду в частині визнання конкретних обставин такими, що, з огляду на положення частин 1, 2 ст. 66 КК України, пом'якшують обвинуваченому ОСОБА_7 покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а лише вказує про неможливість їх одночасного врахування при застосуванні як положень ст. 69 КК України так і ст. 75 КК України.
Між тим, як видно з оскаржуваного вироку, суд першої інстанції, обґрунтовуючи свої висновки щодо звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням, в силу вимог ст. 75 КК України, з-поміж іншого, врахував дані про особу обвинуваченого та конкретні обставини справи. При цьому обставини, які пом'якшують обвинуваченому покарання судами попередніх інстанцій було прийнято до уваги лише при призначенні ОСОБА_7 покарання нижчого від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч. 2 ст. 121 КК України, як того вимагають положення, передбачені статтями 65, 69 КК України.
На переконання колегії суддів, суд правильно взяв до уваги думку потерпілої, яка просила не призначити обвинуваченому суворе покарання, відсутність у обвинуваченого судимостей, його пенсійний вік та стан здоров'я, наявність постійного місця проживання, а тому дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням протягом іспитового строку.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, застосовуючи до ОСОБА_7 положення статей 69, 75 КК України, дотримався вимог, передбачених цими нормами кримінального закону.
Крім цього, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про наявність підстав у цьому провадженні для звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, апеляційний суд бере до уваги і те, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви №№ 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення, а тому за встановлених обставин, та враховуючи особу обвинуваченого, його похилий вік, якому на час ухвалення вироку виповнилося 71 рік, та стан здоров'я, який потребує постійного догляду та лікування, призначення покарання у виді позбавлення волі навіть на строк, який просить прокурор, фактично носило б характер довічного позбавлення волі та не було б пропорційним ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі винного й не відповідало б меті покарання а саме виправленню засудженого.
Аналізуючи доводи прокурора, про невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, апеляційний суд звертає увагу і на те, що частиною 2 статті 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а відтак покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність, адже надмірний каральний ефект призначеного покарання матиме результатом створення засудженому таких умов, перебуваючи в яких, він зазнаватиме фізичних страждань, а також приниження через негуманне ставлення, на яке не заслуговує.
Водночас, твердження прокурора про тяжкі наслідки вчинення кримінального правопорушення хоча і мають місце, проте за вказаних умов не дають підстав для призначення обвинуваченому покарання, пов'язаного з ізоляцією від суспільства, й апеляційним судом не встановлено даних, які би беззаперечно свідчили про небезпечність обвинуваченого та обумовлювали необхідність ізоляції його від суспільства, й у скарзі прокурора таких не наведено.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства та вважає необґрунтованими доводи прокурора про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості скоєного кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості, оскільки у даній конкретній справі досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб'єктів кримінально-правових відносин.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність колегія суддів не встановила, а тому вважає, що в задоволенні апеляційної скарги прокурора слід відмовити.
Отже, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваного вироку, який скасуванню з викладених в апеляційних скаргах мотивів не підлягає.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора Томаківського відділу Нікопольської окружної прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_10 - залишити без задоволення.
Вирок Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 03 червня 2024 року, ухвалений стосовно ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4