про залишення позовної заяви без руху
19 серпня 2024 року м. ДніпроСправа № 360/938/24
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Секірська А.Г., перевіривши матеріали позовної заяви адвоката Попова Дмитра Валентиновича в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
14.08.2024 на адресу Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов адвоката Попова Дмитра Валентиновича в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.02.2022 № 43 «Про припинення контракту про проходження військової служби у Національній гвардії України та виключити зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення: головного сержанта ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
поновити головного сержанта ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 на службі в військовій частині НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на посаді посаду санітарного інструктора 5 патрульної роти стрілецького батальона військовій частині НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
стягнути з військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24.02.2022 р. по дату винесення судового рішення, без урахування податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Розглянувши матеріали адміністративного позову, суд дійшов такого.
Згідно з пунктами 3 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі (частина друга стаття 171 КАС України).
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
У разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску (частина шоста статті 161 КАС України).
Згідно з частиною п'ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
За змістом приписів пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Отже, військова служба є різновидом публічної служби.
При цьому, як слідує з аналізу наведених вище приписів статті 122 КАС України, шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами, водночас, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Суд зауважує, що у цій справі (в частині обчислення строку звернення до суду з цим позовом) потрібно застосовувати правила частини п'ятої статті 122 КАС України, які є спеціальними й у цьому конкретному випадку мають перевагу над нормами статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), які регламентують строк звернення до суду за вирішенням трудового спору, не пов'язаного з прийняттям на публічну службу, її проходженням і звільненням з неї, припиненням такої служби.
Так, позивачка просить суд визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.02.2022 № 43 «Про припинення контракту про проходження військової служби у Національній гвардії України та виключити зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення: головного сержанта ОСОБА_1 .
У клопотанні про поновлення строку звернення до суду позивачка зазначає, що достовірно дізналася про те, що її було звільнено з військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 тільки після отримання її представником - адвокатом Поповим Д.В. витягу з наказу № 43 від 23.02.2022, який на його запит було надіслано йому військовою частиною НОМЕР_1 НГУ 15.04.2024, а доставлено поштою та отримано 24.04.2024. До цього моменту витяг з наказу про її звільнення їй ніяким способом не вручався, не надсилався, наказ про її звільнення їй не оголошувався.
Також позивачка зазначає, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
З цього приводу суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 зроблено такий правовий висновок:
«..49. КЗпП України набув чинності з 01 червня 1972 року. Приписами статті 233 КЗпП України врегульовані строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, у тому числі 01 серпня 2001 року внесено зміни у статтю 233 КЗпП України та встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Отже, національне законодавство у статті 233 КЗпП України з серпня 2001 року до 19 липня 2023 року містило окреме положення про те, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
50. Як вже окреслювала Велика Палата Верховного Суду у пункті 41 цієї постанови, за своїм змістом стаття 233 КЗпП України визначає строки, в межах яких є можливим судовий захист трудових прав, ці строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Наслідком пропуску таких строків є відмова у задоволенні позову, тобто відмова у наданні судового захисту.
51. Водночас, норма частини п'ятої статті 122 КАС України про місячний строк для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби затверджена у КАС України в редакції, що почала діяти з 15 грудня 2017 року. Аналогічна норма була закріплена у частині третій статті 99 КАС України у редакції Закону N 2453-VI від 07 липня 2010 року.
52. 15 жовтня 2013 року Конституційний Суд України у справі № 1-13/2013 надав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України у зв'язку з її непослідовним застосуванням судами та встановив, що ця стаття застосовується як до наявних, так і до оскаржуваних виплат, пов'язаних із заробітною платою.
53. З часу встановлення у статті 99 КАС України у редакції Закону N 2453-VI від 07 липня 2010 року місячного строку для вирішення спорів щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, практика судів адміністративної юрисдикції та Вищого адміністративного суду України у питаннях застосування положень статті 233 КЗпП України до визначення строків звернення до адміністративних судів для вирішення спорів, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці особам, які перебувають на публічній службі, була послідовною, незважаючи на наявність дискусій (див. Узагальнений науково-консультативний висновок НРК при ВАСУ у питанні: «Чи застосовуються строки звернення до суду до позовів про стягнення заробітної плати на публічній службі?», висновки у справах № 805/2905/15, № 825/1788/16,
№ 816/1167/15, № 565/1013/13).
54. У практиці Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду також превалює підхід про те, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України (див. висновки у справах
№ 380/15245/22, № 380/653/23, № 260/3564/22, № 460/17052/21, № 380/17776/22, № 280/6779/22, № 380/14039/22, № 280/1340/23, № 620/1201/23, № 380/653/23.
55. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу виснувала, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. У цій постанові викладено висновок, що стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як складової частини належної працівнику заробітної плати не обмежується будь-яким строком відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України.
56. Велика Палата Верховного Суду вважає, що чіткою та передбачуваною є позиція щодо необхідності застосування приписів статті 233 КЗпП України під час визначення строків звернення до адміністративних судів для вирішення спорів, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі.
57. Свої висновки Велика Палата Верховного Суду ґрунтує також на тому, що категорія «якість закону» (quality of law) або «принцип зрозумілих правил» (understandable rules) є основою правового порядку, що ґрунтується на принципі правовладдя (верховенстві права) (rule of law), однією з вимог якого є юридична визначеність (legal certainty).
58. У контексті статті 8 Конституції України юридична визначеність забезпечує адаптацію суб'єкта правозастосування до нормативних умов правової дійсності та його впевненість у своєму правовому становищі, а також захист від свавільного втручання з боку держави.
59. Юридичну визначеність потрібно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування). Подібні висновки зробив Конституційний Суд України у рішеннях від 20 червня 2019 року № 6-р/2019 та від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.
60. Водночас брак правової визначеності зумовлює порушення законності судового рішення, самого адміністративного судочинства, ставить під сумнів легітимність мети адміністративного судочинства і його результату, а також порушує баланс приватних та публічних інтересів, унаслідок чого до приватної особи можуть бути застосовані обмеження її прав, свобод, інтересів, які є більш обтяжливими, неспівмірними, нелегітимними за своєю метою, без достатніх підстав та мотивів застосування.
61. Для публічно-правових спорів, що вирішуються адміністративними судами, властивим є принцип легітимних очікувань, який у сукупності з принципами правової визначеності та належного урядування створює надійну основу для гарантування реалізації в Україні основної ідеї / мети системи адміністративних судів, а саме захист «малої людини» від «великої держави» в особі її численних суб'єктів владних повноважень, які наділені множинністю повноважень та низкою механізмів владного примусу. Наведене переконливо доводить, що кожна особа має бути впевненою у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте нею на законних підставах право, його зміст та обсяг буде нею реалізовано. Установивши невідповідність акта законодавства критерію «якість закону», суд, за загальним правилом, повинен тлумачити законодавство так, щоб результат цього тлумачення відповідав верховенству права з урахуванням усіх складових цього принципу, зокрема справедливості та розумності.
62. Відповідно до вимог принципу правової визначеності правозастосовний орган у разі неточності, недостатньої чіткості, суперечливості норм позитивного права має тлумачити норму на користь невладного суб'єкта. Тож у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основоположних свобод органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
63. Отже, у взаєминах із державою в особі відповідних суб'єктів владних повноважень суд має застосовувати правило пріоритету правової норми за найбільш сприятливим тлумаченням для особи - суб'єкта приватного права. (Див. висновки ВП ВС, наведені у пунктах 101-104 постанови від 27 червня 2024 року у справі № 990/305/23).
64. У підсумку Велика Палата Верховного Суду в чергове підтверджує висновок про те, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п'ятою статті 122 КАС України»….
… 81. Водночас Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновками суду першої інстанції, що до вимоги про визнання протиправною бездіяльність ВРП, яка полягала в недопуску ОСОБА_1 до продовження виконання ним повноважень члена ВРП після набрання законної сили рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у справі № 9901/481/2019 (у період з 05 листопада 2021 року по 13 травня 2023 року) підлягають застосуванню вимоги частини п'ятої статті 122 КАС України…».
Таким чином, в межах спірних правовідносин до вимог в частині оскарження наказу про звільнення з військової служби та поновлення на посаді підлягають застосуванню положення частини п'ятої статті 122 КАС України, а до вимог про стягнення середнього заробітку - положення статті 233 КЗпП України.
Позивач зазначає, що отримала наказ про звільнення лише 24.04.2024.
Разом з тим, до суду щодо оскарження цього наказу звернулась лише 12.08.2024 (відповідно до відбитку штампу поштового відділення на конверті), що вже є порушенням місячного строку звернення до суду з цим позовом, якщо погоджуватися з доводами позивача про те, що дізнатися про звільнення вона змогла виключно з відповіді на адвокатський запит.
Разом з тим, суд не погоджується з такими доводами з огляду на те, що строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 28.03.2018 у справі №809/1087/17, від 22.11.2018 у справі №815/91/18 та від 12.04.2023 у справі №380/14933/22.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України: "…для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.".
Суд зазначає, що реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
У клопотанні про поновлення строку звернення до суду позивачка не наводить об'єктивних причин, які не давали змоги звернутися за правовою допомогою з березня 2022 року (коли, за словами позивачки, вона припинила отримувати грошове забезпечення) по березень 2024 року (адвокатський запит датовано 25.03.2024), тобто впродовж двох років. При цьому позивачка зазначає, що не отримувала грошове забезпечення з березня 2023 року, тобто фактично розуміла, що може бути звільнена з військової служби та у зв'язку з цим не отримувати грошове забезпечення.
Також позивачка не надає доказів того, що нею здійснювалися спроби зв'язку з командуванням військової частини НОМЕР_1 , з іншими знайомими військовослужбовцями цієї частини з метою з'ясування місцезнаходження, засобів зв'язку військової частини та її служби кадрового забезпечення.
Частиною першою статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України).
КАС України не пов'язує право суду поновити пропущений строк звернення до адміністративного суду з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Таким чином, у кожному випадку, суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та робить висновок щодо поважності чи не поважності причин пропуску строку.
Заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості. Відповідно з цим, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Отже, згідно з частиною першою статті 123 КАС України позивач (представник позивача) має право подати суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати підстави для поновлення пропущеного строку.
Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи вищевикладене, з огляду на ненадання позивачкою доказів поважності пропуску строку звернення до суду з цим позовом, позов підлягає залишенню без руху із встановленням позивачу десятиденного строку з дня отримання зазначеної ухвали суду для усунення недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду.
Керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 169, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позовну заяву адвоката Попова Дмитра Валентиновича в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишити без руху.
Запропонувати позивачу (представнику позивача) протягом 10-ти (десяти) календарних днів з дати отримання цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» зі скріпленням електронним підписом учасника справи (його представника) заяви про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду.
Якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті у строк, встановлений судом, позовна заява буде повернута позивачеві та вважатиметься неподаною.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду не підлягає. Заперечення на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
СуддяА.Г. Секірська