19 серпня 2024 рокуСправа № 280/7679/24
м. Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Стрельнікової Н.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ГУНП про притягнення до кримінальної відповідальності,
16.08.2024 засобами системи «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачка) до ГУНП (далі - відповідач), в якій позивачка просить суд: притягнути винних до кримінальної відповідальності.
Відповідно ч.1 ст.171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Суддя, дослідивши матеріали позовної заяви, дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі “Сокуренко і Стригун проти України” (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін “судом, встановленим законом” у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, “що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом” [див. рішення у справі “Занд проти Австрії” (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза “встановленого законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися “судом, встановленим законом”, національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття “суд, встановлений законом” зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст.3 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначені ст.19 КАС України. Зокрема, до таких справ, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України, належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Водночас помилковим є застосування статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних, кримінальних, господарських або цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
За приписами ч. 1 ст. 1 Кримінального процесуального кодексу України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Відтак, порушене позивачкою питання очевидно виходить за межі повноважень суду адміністративної юрисдикції, який розглядає публічно-правові спори за правилами Кодексу адміністративного судочинства України та не повноважний вирішувати спори про притягнення винних до кримінальної відповідальності.
Порушені позивачкою вимоги належить вирішувати за правилами, визначеними Кримінальним процесуальним кодексом України.
При цьому суддя зазначає, що оскільки звернення позивачки адресоване суду у формі позовної заяви із визначенням учасників справи (позивача та відповідача), то це звернення не може розглядатися за правилами Закону України «Про звернення громадян», а має вирішуватися в процесуальний спосіб, визначений Кодексом адміністративного судочинства України.
З огляду на наведене та враховуючи зміст спірних правовідносин, суддя дійшов висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів та після завершення досудового розслідування (у випадку його проведення та завершення зі зверненням до суду з обвинувальним актом) підвідомчий місцевому загальному суду у порядку кримінального судочинства.
Проте, враховуючи відсутність відомостей про проведення досудового розслідування за викладеними в позові фактами, належним способом захисту прав позивачки було б звернення позивачки до органу досудового розслідування за підслідністю (визначеною в ст. 216 КПК України) із відповідною заявою про вчинення кримінального правопорушення (у випадку вчинення такого кримінального правопорушення).
Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За приписами ч. 5 ст. 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
За вказаних обставин суддя дійшов висновку, що провадження у справі не підлягає відкриттю.
Керуючись ст.ст. 2, 19, 170, 241, 248, 256 КАС України, суддя
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі №280/7462/24 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ГУНП (вул. Перемоги, буд. 96, м. Запоріжжя) про притягнення до кримінальної відповідальності.
Роз'яснити позивачці її право на звернення до органу досудового розслідування за підслідністю (визначеною в ст. 216 КПК України) із відповідною заявою про вчинення кримінального правопорушення (у випадку вчинення кримінального правопорушення), в порядку Кримінального процесуального кодексу України.
Копію ухвали надіслати на адресу позивачки засобами системи «Електронний суд».
Роз'яснити позивачці, що її повторне звернення до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України, та може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя Н.В.Стрельнікова