16 серпня 2024 року Справа № 280/2501/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В. розглянувши у місті Запоріжжі у порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач), в якому просить суд:
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 046050017940 від 02.01.2024 року про відмову підтвердження періодів роботи ОСОБА_1 , а саме: з 12.04.2000 року по 07.12.2000 рік на посаді слюсаря чергового та з ремонту устаткування - електрослюсаря (слюсаря) чергового та з ремонту устаткування в АТ «Криворізький залізорудний комбінат»
Зобов'язати Головне управління пенсійного Фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу роботи за Списком № 1 період роботи: з 12.04.2000 року по 07.12.2000 рік на посаді слюсаря чергового та з ремонту устаткування - електрослюсаря (слюсаря) чергового та з ремонту устаткування в АТ «Криворізький залізорудний комбінат».
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з 28.12.2023 року позивач звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії разом з документами. В порядку екстериторіальності зазначену заяву разом з документами було розглянуто відділом з питань призначення пенсії управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та прийнято рішення від 02.01.2024 № 046050017940 про відмові в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу. До пільгового стажу зараховано період роботи з 22.01.1996 року по 11.04.2000 рік та з 08.12.2000 рік по 16.05.2002 рік за даними долученої пільгової довідки від 25.09.2023 року № 719, виданої АТ «Криворізький залізорудний комбінат». До пільгового стажу не зараховано: період з 12.04.2000 року по 07.12.2000 рік, оскільки була перерва в атестації робочих місць за умовами праці. Позивач не погоджується з такою позицією відповідача та вважає, що така бездіяльність порушує його право на належне пенсійне забезпечення, у зв'язку із чим звернувся до суду з відповідним позовом. Просить з урахуванням наданої відповіді на відзив, задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 01.04.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідачем подано до суду відзив на адміністративний позов, у якому проти задоволення позовних вимог заперечив. Посилається на те, що пунктом 13 Порядку № 18-1 передбачено, що заява про підтвердження стажу роботи разом з документами, визначеними у пункті 11, абзаці дев'ятому пункту 12 цього Порядку, протягом п'яти робочих днів передаються на розгляд Комісії. Комісією прийнято рішення, що підтвердження періодів роботи з 08.07.1991 по 12.12.1991 та з 01.02.1994 по 18.01.1996, для зарахування до пільгового стажу за Списком №1 немає підстав. Із урахуванням викладеного, у задоволенні позовних вимог просить відмовити.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно із ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
Суд, оцінивши повідомлені сторонами обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, дійшов висновку про наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Дослідивши матеріали справи, суд з'ясував наступне.
Як встановлено судом із матеріалів пенсійної справи позивач звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою від 28.12.2023 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058).
Рішенням від 02.01.2024 №046050017940 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.
На запит представника позивача щодо роз'яснення які саме періоди зараховано/не зараховано до пільгового стажу за списком № 1 відповідачем надано відповідь від 19.02.2024 згідно якої:
Страховий стаж становить 32 роки 1 місяць 21 день, в тому числі пільговий стаж складає 5 років 7 місяців 29 днів.
До пільгового стажу зараховано періоди роботи з 22.01.1996 по 11.04.2000 та з 08.12.2000 по 16.05.2002 згідно наданої пільгової довідки від 25.09.2023 №719, виданої АТ «Криворізький залізорудний комбінат».
За результатами розгляду доданих до заяви документів до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 : період роботи з 12.04.2000 по 07.12.2000, оскільки наявна перерва в атестації робочих місць за умовами праці; періоди роботи з 08.07.1991 по 12.12.1991 та з 01.02.1994 по 18.01.1996, оскільки комісією Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення від 21.09.2023 №10, щодо відсутності підстав для зарахування до пільгового стажу за Списком №1 зазначених періодів роботи.
Позивач вважає, що період його роботи з 12.04.200 по 07.12.2000 має бути зарахований до пільгового стажу з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1, у зв'язку із чим звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.
За приписами статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії.
Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зокрема чоловікам після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Це ж встановлено п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637.
Згідно із п. 20 вказаного Порядку, у тих випадках, коли в трудовій крижці відсутні відомості, що визначають право пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Так, відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , останній працював:
- 08.07.1991 року по 12.12.1991 рік - електрогазозварником дробильно - сортувальної фабрики шахти «Саксагань» об'єднання «Кривбассруда» (запис 2-3);
- 01.02.1994 року по 18.01.1996 рік - газоелектрозварником дробильно - сортувальної фабрики 3р., 4р. шахти «Саксагань» об'єднання «Кривбассруда» (запис 5-8);
- 22.01.1996 року по 16.05.2002 року - слюсар черговий та з ремонту устаткування - електрослюсар (слюсар) черговий та з ремонту устаткування АТ «Криворізький залізорудний комбінат» (запис 9-16).
Вказані записи та відмітки у трудовій книжці позивача виконано без виправлень, у чіткій послідовності, із завірянням підписами відповідальних осіб та печатками роботодавців.
Отже роботи позивача у спірний період з 12.04.2000 по 07.12.2200 підтверджується записом в його трудовій книжці серії НОМЕР_1 .
Судом встановлено, що між сторонами спірним у даній справі є питання не зарахування до пільгового стажу за Списком №1 періоду роботи позивача з 12.04.2000 по 07.12.2200, оскільки АТ «Криворізький залізорудний комбінат».
Довідкою АТ «Криворізький залізорудний комбінат» № 719 від 25.09.2023 підтверджено, що позивач працював з -11.07.1996 по 16.05.2002 - слюсарем черговим та з ремонту устаткування - електрослюсар (слюсар) черговий та з ремонту устаткування згідно Роз'яснення Управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської області від 31.07.1997 № 023 та Консультації Міністертсва Соціальної політики України Державної експертизи умов праці про ідентичність професій,
виконував - повний робочий день зайнятий ремонтом устаткування в місцях його встановлення (робочих місцях) діючих виробництв, де основні робітники, які здійснюють технологічний процес, користуються правом на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1, що передбачено: Списком 1, розділ ІІ, пункт «а», позиція 1020100а-1753в Постанова КМУ від 11.03.1994 року № 162 ( з доповненням постанови КМУ від 15.11.1994 року №773), частина 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Підставами для видачі довідки вказано: особова картка, наказ про прийняття на роботу та наказ про звільнення з роботи, технологічний процес.
накази про результати атестації робочих місць № 73 від 25.05.1995, № 160 від 06.04.2001 (зареєстровані Держекспертизою умов праці Запорізької області 18.05.1995 та 25.04.2001), №151 від 20.03.2006, №131 від 17.03.2011, лист УСЗН Запорізької облдержадміністрації від 07.06.2000 № 02-340 про подовження дії наказу №73 від 25.05.1995, постанови KM України № 162 від 11.03.1994, №36 від 16.01.2003.
«Атестація робочих місць за умовами праці» наказ по підприємству від 12.04.1995 №48, (атестація робочих місць за умовами праці по Списку №1 проведена вперше - 12.04.1995 році). Лист продовження дії наказу «Атестація робочих місць за умовами праці» від 21.05.2000 року №14/1-116 / продовжено по 01.01.2001 року/ «Атестація робочих місць за умовами праці» наказ по підприємству від 08.12.2000 року №332.
Пунктом 3 Порядку №383 встановлено, що при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. При цьому до пільгового стажу роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку №383 результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Згідно з пунктом 4.3 Порядку №383 у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць) до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи зі шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.
Пунктом 10 Порядку №383 установлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку з оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку з наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та в разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку №637.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком № 442 та Методичними рекомендаціями.
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку №442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
За змістом пунктів 8 та 9 Порядку №442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №1, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку №442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Отже, можна зробити висновок, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №1, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком №1.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду викладеній у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що у відповідача не було правових підстав відмовляти позивачу у зарахуванні до пільгового стажу спірних періодів роботи з підстав не проведення своєчасно атестації робочих місць.
Таким чином, позивачем надано всі необхідні документи для зарахування періоду роботи з 12.04.2000 по 07.12.2000 за професією слюсаря чергового та з ремонту устаткування - електрослюсаря (слюсаря) чергового та з ремонту устаткування до пільгового стажу з особливо важкими та особливо шкідливими умовами праці за Списком №1, а не проведення вчасно підприємством атестації робочого місця не може бути підставою для відмови в зарахуванні цього періоду.
За вищевикладених обставин, суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування рішення відповідача № 046050017940 від 02.01.2024
Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі «Ковач проти України» від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30 жовтня 2014 року тощо).
Суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Таким чином, для повного та всебічного захисту прав позивача, суд приходить до висновку про необхідність зобов'язання відповідача зарахувати до пільгового стажу період роботи позивача з 12.04.2000 по 07.12.2000 за Списком №1 та здійснити відповідний перерахунок пенсії з часу призначення пенсії, з урахуванням зарахованого до пільгового стажу періоду роботи.
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи з'ясовані обставини, досліджені матеріали справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню. Доводи відповідача не приймаються судом до уваги виходячи з вище зазначеного.
У зв'язку з задоволенням позовний вимог відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України сплачений позивачем судовий збір необхідно стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 1211, 20 грн.
За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, а тому підлягає стягненню з відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 1211, 20 грн.
Щодо клопотання про стягнення на користь позивача судових витрат на правничу допомогу в сумі 11000,00 грн. суд вказує таке.
Частинами першою, третьою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. Принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28.04.2021, від 08.02.2022 у справах №640/3098/20 та №160/6762/21 відповідно, від 18.08.2022 у справі № 540/2307/21.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу надано: договір про надання правової (правничої) допомоги №050 від 29.09.2023, акт приймання-передачі наданих послуг №43 від 20.03.2024 до Договору про надання правової (правничої) допомоги №050 від 29.09.2023, квитанція до прубткового касового ордера від 20.03.2024 на суму 11000, 00 грн.
У пункті 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.08.2022 справі №520/6658/21).
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін), предмет спору та значення справи для сторін, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 11000,00 грн. є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг, оскільки послуги щодо ознайомлення з документами, аналіз, надання констультації по справі щодо оскаржуваного рішення охоплюється загальною діяльністю адвоката та мають на меті зокрема складання позовної заяви і подання її до суду. При цьому, суд зазначає, що сторони несуть витрати на професійну правничу допомогу адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану із справою.
Таким чином, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 4000,00 грн.
Враховуючи вищезазначене, та керуючись ст.ст. ст.2, 9, 139, 241-243, 254-263 КАС України, суд
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 046050017940 від 02.01.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу роботи за Списком № 1 період роботи: з 12.04.2000 року по 07.12.2000 рік на посаді слюсаря чергового та з ремонту устаткування - електрослюсаря (слюсаря) чергового та з ремонту устаткування в АТ «Криворізький залізорудний комбінат».
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211, 20 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 4000, 00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Стрельнікова