Ухвала від 19.08.2024 по справі 200/5453/24

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

19 серпня 2024 року Справа №200/5453/24

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Молочної І. С., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення заробітної плати,

встановив:

08 серпня 2024 року ОСОБА_1 , позивач, звернувся з позовом до Донецького окружного адміністративного суду з вимогами до ІНФОРМАЦІЯ_1 (з урахуванням уточнень):

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення: з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня 2020 календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14;

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня 2021 календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14;

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня 2022 календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14;

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня 2023 календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14;

- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня 2020 календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14;

- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня 2021 календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14;

- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня 2022 календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14;

- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня 2023 календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14;

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо оподаткування військовим збором доходів ОСОБА_1 у вигляді грошового забезпечення за період безпосередньої участі останнього в здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що здійснюються шляхом проведення операції Об'єднаних сил (ООС) з 08 грудня 2017 року по 24 лютого 2022 року;

- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виплатити ОСОБА_1 утримане оподаткування у вигляді військового збору з доходів останнього у вигляді грошового забезпечення за період безпосередньої участі останнього в здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що здійснюються шляхом проведення операції Об'єднаних сил (ООС) з 08 грудня 2017 року по 24 лютого 2022 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09 серпня 2024 року позовну заяву залишено без руху позивачу встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання до суду:

- виправленої позовної заяви з викладенням позовних вимог у відповідності до КАС України із зазначенням чіткого та зрозумілого змісту позовних вимог;

- обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із цим позовом в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року, та докази поважності причин його пропуску.

15 серпня 2024 року позивач, на виконання вимог ухвали суду від 09 серпня 2024 року, надав до суду виправлену позовну заяву та заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якому просив суд визнати поважними причини пропуску строку на звернення до суду та поновити такий строк в частині позовних вимог щодо нарахування та виплати грошового забезпечення: з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Так, заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду обґрунтована тим, що позивач маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на судове оскарження дій суб'єкта владних повноважень, повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав та здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов'язків, встановлених законом, як особа, зацікавлена у поданні позовної заяви, має вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Разом із цим, як на підставу для поновлення строку звернення до адміністративного суду позивач посилається виключно на введення з 24 лютого 2022 року воєнного стану на території України.

Інших підстав або доказів щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду позивачем не надано.

Разом із цим, перевіряючи повноту усунення позивачем виявлених недоліків позовної заяви, суддя встановив, що такі недоліки позивачем не усунуто в повному обсязі.

Вирішуючи питання про подальший рух позовної заяви, суддя враховує наступне.

Відповідно до частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 27 квітня 2023 року у справі №300/4201/22 та від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Положення статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.

Обмеження щодо застосування строків визначених частиною другою статті 233 КЗпП України були встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та скасовані постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 01 липня 2023 року.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

В силу прямих приписів статті 58 Конституції України, зміни, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX мають застосуватись у спірних правовідносинах з 19 липня 2022 року.

Відповідно до пункту 1 глави ХІХ Прикінцеві положення КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Право на заробітну плату до 19 липня 2022 року не обмежувалося будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №808/1271/18, від 22 квітня 2021 року у справі №826/8789/18, від 29 вересня 2021 року у справі №160/8332/20, від 12 травня 2022 року у справі №280/9017/20, від 26 травня 2022 року у справі №420/10861/21, від 28.07.2022 року у справі №300/6805/21.

При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, дія статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності, тобто, з 19 липня 2022 року.

Відтак, у позивача було три місяці для звернення до суду з позовними вимогами за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року, який розпочався 1 липня 2023 року.

Матеріалами позову підтверджено, що позивач звернувся із позовом до суду для захисту своїх прав 08 серпня 2024 року.

Отже, за результатом вивчення матеріалів позовної заяви, є підстави вважати, що позивачем пропущено строк звернення до суду в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року, тому судом вказано позивачу про необхідність усунення означеного недоліку позовної заяви.

Так, суддя цілком погоджується з викладеним твердженням позивача в заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду про те, що позивач маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на судове оскарження дій суб'єкта владних повноважень, повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав та здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов'язків, встановлених законом, як особа, зацікавлена у поданні позовної заяви, має вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постанові від 10 вересня 2020 року у справі №806/2321/16.

Разом із цим, суддя зауважує, що у наданій позивачем заяві про поновлення строку, він помилково застосовує до спірних правовідносин положення статей 116 та 234 КЗпП України, оскільки вони розповсюджуються виключно на правовідносини щодо сум, які були нараховані та виплачені працівнику при звільненні, що не є релевантним відносно нарахованого та виплаченого грошового забезпечення військовослужбовцю під час проходження служби.

Крім того, суддя звертає увагу, що в ухвалі суду від 09 серпня 2024 року було встановлено, що позивачем пропущено строк звернення до суду лише в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року, та надано позивачу строк для усунення цього недоліку.

Проте, в заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду позивач помилково просить суд також визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити такий строк в частині позовних вимог за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року.

Враховуючи зазначене, суддя констатує, що позовні вимоги за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року позивачем заявлено в межах строку звернення до суду, тому заява позивача про поновлення строку в цій частині є безпідставною та не підлягає задоволенню.

Водночас, у заяві про поновлення строку звернення до суду з цим позовом позивач посилається, як на належну та обґрунтовану підставу для поновлення строку звернення до суду - запровадження з 24 лютого 2022 року воєнного стану на території України.

Суддя відхиляє викладені доводи позивача, оскільки сам лише факт запровадження воєнного стану на території України, без обґрунтування неможливості звернення позивача до суду у передбачені КАС Україні строки без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на позивача, не може вказувати на наявність об'єктивних причин та перешкод для своєчасної подачі позовної заяви та вважатися безумовною причиною для поновлення цих стоків.

Суддя зазначає, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду із адміністративним позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

При цьому практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс та інші проти Великобританії, рішення від 22 жовтня 1996 року, справа Девеер проти Бельгії, рішення від 27 лютого 1980 року).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 28 березня 2006 року (справа «Мельник проти України») погодився з тим, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. А також вказав, що зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:

1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;

2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;

3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;

4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Зі змісту заяви про поновлення строку не вбачається, що позивач був позбавлений реальної, об'єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений кодексом строк.

Суддя не встановив переконливих фактичних обставин, які б свідчили про дійсні істотні перешкоди чи труднощі для своєчасного звернення позивача до суду за захистом своїх прав, тому не визнає поважними вказані позивачем причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом.

У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22 зазначено, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом.

Інших поважних та об'єктивних причин для поновлення строку звернення до суду позивачем не зазначено, доказів на їх підтвердження не надано.

Враховуючи вищезазначене, суддя дійшов висновку, що заява позивача про поновлення строку звернення до суду задоволенню не підлягає.

Отже, позивачем не усунуто недоліки позовної заяви в повному обсязі.

Частиною першою статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

У відповідності до частини другої статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Суддя звертає увагу, що існування процесуальних строків на оскарження порушених прав, свобод та інтересів зумовлене вимогами щодо забезпечення швидкого та ефективного розгляду справ, дисциплінування поведінки учасників процесу. Саме тому закон передбачає різноманітні способи визначення проміжку часу, протягом якого такі учасники можуть здійснити свої процесуальні права.

Згідно з резолютивною частиною ухвал суду від 09 серпня 2024 року позивач був попереджений судом, що у разі невиконання вимог ухвали позовна заява буде вважатись неподаною та повернута заявникові.

Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху або про повернення позовної заяви надсилається особі, яка подала позовну заяву, не пізніше наступного дня після її постановлення (частини п'ята-шоста статті 169 КАС України).

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Таким чином, оскільки позивачем пропущено строк звернення в частині позовних вимог за періоди з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року до адміністративного суду, та не вказано обґрунтованих підстав, які є поважними для його поновлення, що в силу частини другої статті 123 КАС України є самостійною підставою для повернення позовної заяви в цій частині.

Керуючись статтями 123, 169, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

ухвалив:

1. Визнати неповажними підстави для поновлення строку звернення до суду з позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення заробітної плати в частині позовних вимог в періоди з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року.

2. В задоволенні заяви ОСОБА_1 , позивача, про поновлення строку звернення до суду - відмовити.

3. Повернути позивачу позовну заяву за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення заробітної плати в частині позовних вимог:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення з 19 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня 2022 календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14;

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня 2023 календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14;

- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 19 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня 2022 календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14;

- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня 2023 календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

4. Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

5. Ухвала набирає законної сили у строк та у порядку визначеному статтею 256 КАС України, і може бути оскаржена до Першого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду у паперовому вигляді або через електронний кабінет (https://id.court.gov.ua/) у підсистемі «Електронний суд».

Суддя І.С. Молочна