Справа №949/1413/24
19 серпня 2024 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дубровиця кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024186110000086 від 22 липня 2024 року по обвинуваченню
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Чернівці, зареєстрованої та фактично проживаючої по АДРЕСА_1 , вдови, ФОП, освіти професійно технічна, раніше не судимої, громадянки України
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України,
20 липня 2024 року близько 19.00 години, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, обвинувачена ОСОБА_4 , перебуваючи на березі р.Горинь, що в АДРЕСА_1 в ході раптово виниклого конфлікту із ОСОБА_5 , з мотивів раптово виниклих особистих неприязних відносин, з метою нанесення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння та передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки у вигляді спричинення тілесних ушкоджень, бажаючи їх настання, умисно шарпала двома руками за ліве передпліччя ОСОБА_5 та завдала їй один удар правою ногою в область лівого стегна. В результаті чого, ОСОБА_5 отримала тілесні ушкодження у вигляді: синця передньо-зовнішньої поверхні лівого запястка; синця задньої поверхні лівого стегна (в межах верхньої та середньої третин), які, згідно висновку судово-медичної експертизи відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.
Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, а саме в умисному легкому тілесному ушкодженні.
Будучи допитаною в ході судового розгляду, обвинувачена, ОСОБА_4 у скоєному вищевказаному кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 1 ст. 125 КК України повністю визнала свою винну, та пояснила, що дійсно за вказаних обставин в ході раптово виниклого конфлікту із ОСОБА_5 , нанеслас їй удар в стегно та шарпала за передпліччя.
До вчиненого обвинувачена ставиться критично, не шкодує про вчинене, однак просить суд її суворо не карати, запевняючи, що такого більше не повториться.
Потерпіла ОСОБА_5 суду пояснила, що внаслідок раптово виникнувшого конфлікту ортимала легкі тілесні ушкодження, просить суд визнати ОСОБА_4 винною та притягнути до відповідальності.
Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні заявила клопотання, в якому просить розглянути кримінальне провадження не досліджуючи докази щодо тих обставин, які не оспорюються, оскільки обвинувачена ОСОБА_4 вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнає повністю.
Просила визнати ОСОБА_4 винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та призначити їй покарання у виді штрафу у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, оскільки обвинувачена ОСОБА_4 повністю визнала себе винною, тому, за згодою сторін, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, судом було визнано недоцільним дослідження таких доказів по справі, як покази свідків та інші докази, що були зібрані в ході досудового розслідування стосовно фактичних обставин справи, оскільки обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, немає сумнівів у добровільності та істинності позиції, а також фактичні обставини справи ніким не оспорюються, учасникам судового провадження було роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи у апеляційному порядку.
Таким чином, суд обмежив дослідження фактичних обставин справи допитом обвинуваченої, потерпілої та дослідженням матеріалів кримінального провадження, які характеризують особу обвинуваченої.
Враховуючи викладене, судом зроблено висновок про те, що вину обвинуваченої ОСОБА_4 доведено повністю, а тому кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження, є правильною.
Відповідно до ст. 65 КК України та п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (з наступними змінами) (далі - постанова №7), призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 125 КК України, згідно ст. 12 КК України класифікується, як кримінальний проступок.
При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує наступні обставини.
Характеризуючи особу обвинуваченої ОСОБА_4 , суд враховує те, що вона раніше не судима (а.п.36), на "Д" обліку у лікаря нарколога та у лікаря психіатра не перебуває (а.п. 35.....), за місцем проживання характеризується позитивно, є вдовою та виховує двох дітей, один з яких є неповнолітнім (а.п.34).
Обставинами, яка пом'якшують покарання ОСОБА_4 , згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_4 , що передбачені ст. 67 КК України, судом не встановлено.
У п. 2 постанови №7 зазначено, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.
У п. 4 вказаної постанови №7, Верховний Суд України зазначив, що виходячи з того, що встановлення пом'якшувальних та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом'якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.
Разом з тим, наведений у ч. 1 ст. 67 КК України перелік обставин, що обтяжують покарання, є вичерпним, тому суд не вправі посилатись у вироку як на обтяжуючі і враховувати при призначенні покарання інші обставини, не передбачені цією статтею (п. 6 постанови №7).
Відповідно до п. 1 постанови №7, суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Вказані роз'яснення узгоджуються і з положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено, що кожен при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
У п. 113 рішення ЄСПЛ в справі "Коваль проти України" від 19 жовтня 2006 року суд наголосив, що "основна мета статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рамках кримінального провадження забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь - якого кримінального обвинувачення".
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Тому, вирішуючи питання про призначення обвинуваченій ОСОБА_4 покарання, суд виходить із встановленої ст. 50 КК України його мети: кари, виправлення винної особи і запобігання вчиненню винним нових кримінальних правопорушень, заснованої на вимогах виваженості та справедливості, з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої покарання як втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи "Бакланов проти росії" від 09 червня 2005 року, "Фрізен проти росії" від 24 березня 2005 року, "Ісмайлова проти росії" від 29 листопада 2007 року).
Тобто, суд має призначити покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання з урахуванням справедливості відносно конкретної особи, яке має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень (ч. 2 ст. 50 КК України).
Також суд враховує практику Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладену у постанові по справі №634/609/15-к від 01 лютого 2018 року, згідно якої поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст.ст. 66, 67 КК України), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Таким чином, визначаючи міру і вид покарання обвинуваченій ОСОБА_4 , суд враховує наявність обставин, що пом'якшують покараннята та відсутність обставин, що його обтяжують, дані про особу обвинуваченої, а також те, що вона повністю визнавши свою вину, щиро розкаялася, тому вважає доцільним призначити обвинуваченій покарання в межах санкції статті інкримінованої за вказане кримінальне правопорушення, у виді штрафу, з урахуванням ч. 2 ст. 53 КК України, оскільки таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, що повністю узгоджується із принципами законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Зважаючи на викладене вище, суд вважає, що визначене покарання у виді штрафу буде законним, справедливим, достатнім для забезпечення виконання завдань кримінального судочинства в частині виправлення засудженої, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженою, так і іншими особами.
Крім того, таке покарання обвинуваченій, на думку суду, буде відповідати принципу пропорційності обмеження прав та легітимної мети покарання, який передбачений Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та відповідатиме особі ОСОБА_4 .
Цивільний позов по кримінальному провадженні не заявлено.
Процесуальні витрати та речові докази відсутні.
Заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, до обвинуваченої не застосовувались.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368, 370, 371, 373, 374, 394, 395КПК України, суд
ОСОБА_4 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та призначити їй покарання у виді штрафу у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 (п'ятсот десят гривень).
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області.
Вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Обвинуваченій та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.
Суддя: підпис.
Згідно з оригіналом.
Суддя Дубровицького
районного суду ОСОБА_1