Справа № 369/7211/24
Провадження № 2/369/5375/24
Іменем України
19.08.2024 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Пінкевич Н.С.
при секретарі Соловюк В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Гостомельської селищної військової адміністрації третя особа ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини та встановлення факту родинних відносин, -
У квітні 2024 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилася спадщина у вигляді земельної ділянки та 1/4 житлового будинку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . У березні 2024 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Київської області Леденьова І.С. з заявою про прийняття спадщини, однак постановою від 08.03.2024 року позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв'язку з тим, що останній не надавав документів, які підтверджували факт родинних відносин, а також у зв'язку з тим, що позивач пропустив строк для прийняття спадщини.
Просив суд визначити ОСОБА_1 додатковий строк - три місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_3 . Встановити факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_1 , є рідним сином ОСОБА_3 .
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 травня 2024 року провадження в справі було відкрито в порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 липня 2024 року підготовче провадження в справі було закрито та справу призначено до розгляду по суті.
Представник позивача та позивач в судове засідання не з'явилися, представник позивача на адресу суду направила клопотання про розгляд справи у їхню відсутність, позовнім вимоги підтримали у повному обсязі, просили суд задовольнити в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечували.
Інші учасники у судове засідання не з'явилися, повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення до суду не надходило.
У зв'язку з неявкою сторін в силу ч. 2ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
У відповідності до ч. 5ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Згідно Постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року № 761/38266/14 (61-1091св21) якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, Якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
При розгляді справи судом встановлено, що ОСОБА_1 народився, ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Єреван.
Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади №2024/000721573 від 22.01.2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , дата реєстрації 10.02.1998 року.
Відповідно до копії облікової картки об'єкта по господарського обліку на 2011-2015 року щодо будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 вбачається, що за вказаною адресою зареєстровані: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - голова домогосподарства, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - син та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 - син.
Відповідно до копії паспорта ОСОБА_3 перебувала у шлюбі з ОСОБА_5 з 18 вересня 1972 року.
Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть вбачається, що ОСОБА_3 - померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до показів свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 останні повідомили, що в 1998 році в будинок АДРЕСА_1 вселилася родина ОСОБА_8 : батько - ОСОБА_5 , мати - ОСОБА_3 , сини - ОСОБА_9 та ОСОБА_10 -Мгер.
Частиною 1 ст.319 ЦПК України встановлено, що у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Як вбачається з п. 1постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 року передбачено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
У ході дослідження матеріалів справи та перевірки їх доказами суд прийшов до висновків, що знайшов своє факт підтвердження родинних стосунків, а саме, те що ОСОБА_1 , є рідним сином ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Враховуючи викладене, зважаючи на те, що позивач у інший спосіб не може довести факт родинних стосунків і зазначені обставини перешкоджають подальшому оформленню спадщини, оцінюючи всі досліджені докази в їх сукупності, суд вважає, що дана вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Щодо вимоги про надання додаткового строку для прийняття спадщини суд зазначає наступне.
Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть вбачається, що ОСОБА_3 - померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
30.01.2024 року приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим Іваном Сергійовичем було заведено спадкову справу №9/2024 після майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
Постановою приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим Іваном Сергійовичем від 08.03.2024 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку, площею 0,0185 га, кадастровий номер 3222482401:01:006:5014, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та 1/4 частину житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 у зв'язку з тим, що позивач пропустив строк для прийняття спадщини та не надав документів, які підтверджували факт родинних відносин.
Відповідно до ст.15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Статтею 11 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).
За приписами ст. 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені уст. 1261-1265 цього Кодексу.
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ст.1220,1222,1270 ЦК України).
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (ч. 1ст. 1269 ЦК України).
Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (ч. 1ст. 1272 ЦК України).
Як роз'яснено Верховним Судом України у п. 26 постанови Пленуму від 30.05.2008 року N 7 "Про судову практику у справах про спадкування" суди відкривають провадження у справі за позовом особи про визначення додаткового строку для прийняття спадщини у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину, а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини.
Відповідно до ч. 3ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила ч. 3ст. 1272 ЦК України про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини суд визнав поважними.
Законодавство не встановлює конкретний перелік поважних причин пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини та такі причини оцінюються судом на власний розсуд, в кожному конкретному випадку та з урахуванням усіх обставин справи.
Тобто суд, розглядаючи такі позови встановлює саму по собі наявність причин, що унеможливили своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини, та оцінює їх з точки зору поважності.
Дослідивши надані позивачем докази, виходячи із встановлених обставин, суд дійшов висновку про наявність об'єктивних труднощів для подання позивачем заяви про прийняття спадщини у межах передбаченого законодавством шестимісячного строку, зокрема те, що позивач проживав зі своєю матір'ю та вважав, що може звернутися з заявою про прийняття спадщини у будь-який час.
Положеннями ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини, як джерело права.
Відповідно до ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтею 13 Конвенції визнається право на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Виходячи з рішення ЄСПЛ у справі «Маркс проти Бельгії» від 13.06.1979 року, ст.1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який по своїй суті є гарантом права власності, оскільки визнає право будь-якої особи на безперешкодне користування своїм майном.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Ілхан проти Туреччини» від 27 червня 2000 року при вирішення питання пропуску строку на вчинення дій має застосовуватись правило встановлення всіх обставин з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що причини пропуску позивачем строку для своєчасного подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини поважними.
Враховуючи, що позивач в інший спосіб, крім як звернутися з позовом до суду про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини, захистити своє порушене право не може, а також той факт, що у відповідача відсутні заперечення з приводу заявлених позивачем позовних вимог, тому суд дійшов висновку, про можливість надати позивачу додатковий строк для прийняття спадщини.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява від 10 лютого 2010 року № 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v.), серія A,303-A, п. 29).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.15,16, 1216, 1217, 1220, 1222, 1223, 1261-1265, 1269, 1270, 1272, ст.11,81,141,200,206,247,263-265,268,280 ЦПК,ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 13 Конвенції з основоположних прав та свобод людини України, суд
Позов -задовольнити.
Встановити факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 - є рідним сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визначити ОСОБА_1 , додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті її матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 - строком у три місяці з дня набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 19 серпня 2024 року.
Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ