12.08.2024 Справа №607/1989/24 Провадження №2-а/607/95/2024
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі головуючого судді Багрія Т.Я., з участю секретаря судового засідання Новосад С.В., представника позивача Кантелюка Т.-Т.Ю., представника відповідача Лобач М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, -
встановив:
Адвокат Кантелюк Т.-Т.Ю. в інтересах позивача ОСОБА_1 , звернувся до суду із позовом до Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції, в якому просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАВ №218640 від 04 січня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 та ч.1 ст.126 КУпАП та закрити провадження у даній адміністративній справі у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень, передбачених ч.5 ст.121 та ч.1 ст.126 КУпАП.
Обгрунтовуючи позовні вимоги посилається на те, що оскаржувана постанова серії БАВ №218640 від 04 січня 2024 року не відповідає вимогам, встановленим у ст..283 КУпАП, оскільки у ній не зазначена коректно дата її винесення, а також дата вчинення правопорушення. У графі дата винесення постанови про адміністративне правопорушення та у графі дата вчинення містяться виправлення, що не дає можливості визначити коректно дату. Крім того, оскаржувана постанова винесена працівниками поліції без достатніх доказів наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень, передбачених ч.5 ст.121 та ч.1 ст.126 КУпАП. Так, у постанові зазначено, що доказом вчинення ОСОБА_1 адміністративних правопорушень є відеозапис з нагрудної камери працівників поліції - «відео з н/к НОМЕР_1 ». На адвокатський запит представнику позивача надано диск з матеріалами відкофіксації. На відеозаписі export-ox34r.mp4, на 00:17:00 хв. зафіксовано, що працівники поліції посилають на запис з відео реєстратора службового автомобіля працівників поліції, однак вказаний відеозапис не підтверджує факт того, що ОСОБА_1 був не пристебнутий та порушив п.2.3 «В» ПДР України. При цьому, відеозапис з відеореєстратора не зазначений у графі 7 оскаржуваної постанови, як доказ вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення. Таким чином, працівники поліції без належних доказів притягнули ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення п.2.3в ПДР України. Крім того, працівники поліції не зупиняли транспортний засіб позивача та підійшли до нього коли він перебував на пішохідній зоні та не мав статусу водія. Оскільки поліцейські не надали доказів порушення позивачем п.2.3 «В» ПДР України, що зафіксовано на відеозаписі під назвою export-ox34r.mp4 на часі 00:17:00, а також не вказали таких доказів в оскаржуваній постанові, тому позивач цілком правомірно відмовився пред'являти документи. Окрім зазначеного, позивач звертався за правовою допомогою та сказав, що до нього приїде адвокат, однак працівники поліції відповіли, що адвокат до розгляду адміністративної справи немає жодного відношення та може представляти інтереси позивача лише в суді.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи.
Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених у позовні заяві.
Представник відповідача Управління патрульної поліції Департаменту патрульної поліції Лобач М.В. в судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечила, посилаючись на доводи, зазначені у відзиві на позовну заяву, згідно якого представник відповідача просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Обгрунтовуючи заперечення посилається на те, що відеозаписом з реєстратора службового автомобіля зафіксовано факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення ОСОБА_1 , а саме керування транспортним засобом, що обладнаний засобами пасивної безпеки, не будучи пристебнутим ременем безпеки. Крім того, відеозаписом з нагрудного відео реєстратора поліцейського зафіксовано процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення. Згідно ст.278, 279, 280 КУпАП, позивачу повідомлено про початок розгляду справи про адміністративне правопорушення. Після цього поліцейськими позивачу було роз'яснено його права, передбачені ст..268 КУпАП, положення статей 307, 308 КУпАП, порядок та строки оскарження постанови згідно статей 287, 289 КУпАП, що підтверджується відеозаписом. Після ознайомлення з положеннями вказаних статей, позивач жодних клопотань не заявляв. Постанова винесена з дотриманням вимог статей 283, 251, 252 КУпАП.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зібрані по справі докази та заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, виходячи з наступних підстав.
З оскаржуваної постанови серії БАВ №218640 від 04 січня 2024 року вбачається, що ОСОБА_1 04 січня 2024 року о 11 год. 10 хв. в м.Тернопіль, по вул.Білогірська, 3А, керував транспортним засобом марки VOLKSWAGEN TRANSPORTER, номерний знак НОМЕР_2 , будучи не пристебнутим ременем безпеки, не пред'явив для перевірки посвідчення водія відповідної категорії та реєстраційний документ на автомобіль, чим порушив п.п.2.3В та 2.1А ПДР України. Вказані дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч.5 ст.121 та ч.1 ст.126 КУпАП.
Вказаною постановою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення на підставі ст.36 КУпАП, у виді штрафу в розмірі 510 грн.
Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ст. 280 зазначеного Кодексу - орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У відповідності з вимогами ст. 252 цього Кодексу, орган (посадова особа), що розглядає справу про адміністративне правопорушення оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення - доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно ст. 245 зазначеного Кодексу завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
З врахуванням досліджених в судовому засіданні доказів, суд приходить до висновку, що при притягнені позивача до адміністративної відповідальності, відповідачем не в повному обсязі були дотримані вищенаведені вимоги закону, а також не були вжиті всі заходи щодо повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин, що мали значення для правильного вирішення справи.
Так, згідно вимог ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 77 зазначеного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, саме відповідач зобов'язаний довести правомірність накладення ним адміністративного стягнення, зокрема, шляхом доведення належними та допустимими доказами факту порушення позивачем вимог Правил дорожнього руху України, про що відповідачем зазначено в оскаржуваній постанові.
Відповідно до п. 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України №1395 від 07 листопада 2015 року, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Заповнення в письмовій формі протоколів про адміністративні правопорушення, постанов про притягнення до адміністративної відповідальності, тимчасових дозволів здійснюється чорнилом (пастою) чорного або синього кольору. Записи здійснюються розбірливим почерком. Не допускаються закреслення чи виправлення відомостей, що заносяться до постанови, а також внесення додаткових записів після того, як постанова підписана особою, щодо якої вона винесена. У разі допущення порушень при оформленні такої постанови її заповнений бланк вважається зіпсованим.
Згідно з ст. 283 КУпАП, постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Судом встановлено, що оскаржувана постанова серії БАВ №218640 не відповідає вищезазначеним вимогам, оскільки у ній містяться виправлення у зазначенні дати вчинення адміністративного правопорушення, а також дати винесення постанови. У зв'язку з наведеним, суд вважає слушними посилання представника позивача на те, що при винесені постанови про накладення адміністративного стягнення, працівником поліції не додержано вимог чинного законодавства щодо оформлення матеріалів справи про адміністративне правопорушення, оскільки вказівка на дату вчинення адміністративного правопорушення є однією із основних ознак складу адміністративного правопорушення, яка підлягає встановленню при розгляді справи.
На підтвердження обставин щодо вчинення позивачем адміністративних правопорушень, передбачених ч.5 ст.121 та ч.1 ст.126 КУпАП, відповідачем надано відеозаписи, зафіксовані на нагрудну камеру працівників поліції, а також відеозаписи з камер відеоспостереження, які розташовані за адресою: в м.Тернопіль, по вул.Білогірська, 3А.
Відеозапис export-ox34r.mp4 починається з фрагменту, де зафіксовано ОСОБА_1 , який стоїть біля транспортного засобу синього кольору марки VOLKSWAGEN TRANSPORTER, номерний знак НОМЕР_2 . Вказаний транспортний засіб стоїть припаркований на узбіччі в нерухомому стані. В ході спілкування з працівниками поліції, ОСОБА_1 категорично заперечує факт керування транспортним засобом. В ході спілкування працівники поліції просять ОСОБА_1 пред'явити для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб. ОСОБА_1 пред'явити зазначені документи відмовляється, мотивуючи вказану відмову тим, що він не є водієм транспортного засобу, тому у нього відсутній обов'язок передбачений п 2.1 ПДР України.
Відповідно до ч.5 ст.121 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами.
Відповідно до п.2.1.а ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Пунктом 2.1 ПДР України передбачено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб.
На записі з відеореєстратора службового автомобіля працівників поліції під назвою video_2024-01-09_11-37-46 (00:00:23 хв. відеозапису) зафіксовано, що навпроти автомобіля працівників поліції, з території прилеглого двору виїжджає транспортний засіб синього кольору марки VOLKSWAGEN TRANSPORTER, номерний знак НОМЕР_2 . Після цього вказаний транспортний засіб зникає з поля зору камери. З вказаного фрагменту відеозапису неможливо встановити хто саме перебуває за кермом вказаного транспортного засобу, а також неможливо встановити чи дійсно водій не пристебнутий ременем безпеки. На 00:00:23 хв. відеозапису автомобіль працівників поліції здійснює розворот, після чого на 00:00:57 хв. автомобіль працівників поліції під'їжджає до транспортного засобу синього кольору марки VOLKSWAGEN TRANSPORTER, номерний знак НОМЕР_2 , на цьому відеозапис закінчується.
На переконання суду, наданими представником відповідача відеозаписами не підтверджуються обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП, а саме порушення правил користування ременями безпеки. Не зафіксовано такого порушення і на відеозаписах з камер відеоспостереження, які розташовані за адресою: в м.Тернопіль, по вул.Білогірська, 3А. В матеріалах справи відсутні будь-які інші докази, зокрема, які свідчили би про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП.
Частиною 1 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством.
Згідно п.2.3 (в) ПДР України, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.
Водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі (п. 1.10. ПДР України).
З долучених до матеріалів справи відеозаписів вбачається, що працівники поліції не зупиняли транспортний засіб позивача та підійшли до ОСОБА_1 коли він перебував на тротуарі.
Поліцейський має право вимагати у водія пред'явлення документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що така особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав) та безпосередньо при оформленні дорожньо-транспортної пригоди. У випадку, якщо поліцейський належним чином не зафіксував факту порушення особою Правил дорожнього руху, вимоги відповідної посадової особи про пред'явлення водієм документів, в тому числі страхового полісу є неправомірними.
Наведена правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 15.03.2019 року по справі №686/11314/17 та від 22.10.2019 року по справі №161/7068/16-а.
Відповідач не надав суду доказів того, що позивач саме під час керування автомобілем був зупинений внаслідок дій, передбачених ч.1 ст. 35 ЗУ «Про Національну поліцію».
В судовому засіданні оглянуто відеозаписи зафіксовані на камеру відеоспостереження по АДРЕСА_1 . При цьому, відеозаписи під назвою Терноп.Білогірс-2_ch16_20240104122004)20240104132004, Терноп.Білогірс-2_ch16_ 20240104132038) 20240104142038, не мають доказового значення у даній справі, що підтвердила в судовому засіданні представник відповідача Лобач М.В.
Крім того, за правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 24.01.2019 року по справі № 592/5576/17 (К/9901/33984/18), у разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, надана відповідачем копія відеозапису не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
За приписами ч. 5 ст.242КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому, як вбачається із тексту оскаржуваної постанови поліцейський не зазначив у ній про наявність відеозаписів зафіксованих на камеру відеоспостереження по АДРЕСА_1 , та не вказав технічний засіб, яким ним було здійснено такий відеозапис.
У відповідності до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
На підтвердження вини ОСОБА_1 , а також на обґрунтування правомірності прийнятого відносно нього рішення, суду не було надано жодного належного та допустимого доказу, на якому б ґрунтувався висновок про вчинення позивачем адміністративних правопорушень, не зазначено наявність чи відсутність свідків правопорушення.
Відповідно до ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до правил ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В силу ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, на відповідача покладено обов'язок доказування правомірності складення оскаржуваної постанови.
Жодних належних та допустимих доказів вчинення позивачем ОСОБА_1 інкримінованих адміністративних правопорушень для притягнення останнього до адміністративної відповідальності з дотриманням визначеної законом процедури, відповідачем не надано.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, факт порушення позивачем Правил дорожнього руху та правомірність винесення оскаржуваної постанови не доведено, належних та допустимих доказів, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, суду не надано.
У відповідності до ст. 62 Конституції України вина особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Ґаші проти Хорватії», «Трґо проти Хорватії»).
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 №23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні, в тому числі і закріпленій в ст.62 Конституції України презумпції невинуватості.
Також позиція висловлена у п. 39 Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі №463/1352/16-а від 08.07.2020 p., де зазначено, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об'єктивну сторону, об'єкт, суб'єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб'єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності. В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
На підставі наданих доказів та вимог чинного законодавства, суд дійшов висновку, що при винесенні оскаржуваної постанови, відповідачем порушено норми чинних нормативно-правових актів, вина особи у вчиненні правопорушення належним чином не доведена, твердження позивача не спростовані, а тому, постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАВ №218640, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121, ч.1 ст.126 КУпАП, слід скасувати та закрити провадження у справі.
Крім того, позивач у поданій позовній заяві просить суд поновити строк для оскарження постанови серії БАВ №218640 від 04 січня 2024 року. Також до позовної заяви додано клопотання про поновлення строку на оскарження постанови. Клопотання обґрунтоване тим, що від підписання постанови ОСОБА_1 відмовився, у зв'язку з чим копія постанови була направлена йому рекомендованим листом №0600075385649, який він отримав 10 січня 2024 року. Враховуючи те, що копію постанови позивач отримав лише 10 січня 2024 року, останній день десятиденного строку на оскарження припадає на 20 січня 2024 року (субота), тому останній день строку на оскарження переноситься на наступний робочий день - понеділок 22 січня 2024 року.
Згідно ч. 1 ст.121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до ч.6 ст.120 КАС України, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
З урахуванням того, що постанова серії БАВ №218640 від 04 січня 2024 року була вручена ОСОБА_1 10 січня 2024 року, закінчення строку для подання позовної заяви про її оскарження припадало на вихідний день 20 січня 2024 року, з позовною заявою про оскарження постанови ОСОБА_1 звернувся через засоби поштового зв'язку в перший після нього робочий день 22 січня 2024 року, тому суд вважає, суд вважає, що зазначені у клопотанні представником позивача причини пропуску строку звернення до суду є поважними, а тому з метою забезпечення права громадян на доступ до правосуддя та гарантування права на судовий захист, клопотання представника позивача підлягає до задоволення.
Керуючись ст.62 Конституції України, ст. 5,77, 139,194, 205,229, 241-243, 250, 255, 257, 271, 286, 297, п.п. 15.5 п.1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України, ст. 7, 9, 33, 122, 245, 251, 252, 258, 268, 280, 283, 287-289, 293 КУпАП, суд, -
ухвалив:
Поновити позивачу ОСОБА_1 строк на звернення до суду з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.
Позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі - задовольнити.
Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАВ №218640 від 04 січня 2024 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121, ч.1 ст.126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 510 (п'ятсот десять) гривень - скасувати. Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121, ч.1 ст.126 КУпАП - закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного судуабо через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області протягом десяти днів з дня його проголошення, а учасниками справи, яким повне рішення не було вручене у день його проголошення, у той же строк з дня його вручення.
Головуючий суддяТ. Я. Багрій