Справа № 595/1334/24
Провадження № 2/595/345/2024
19.08.2024 місто Бучач
Суддя Бучацького районного суду Тернопільської області Тхорик І.І., ознайомившись із позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -
Позивач ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник, адвокат Череватий П.М., звернулася в суд з даним позовом до ОСОБА_2 , в якому просить розірвати шлюб між нею та відповідачем ОСОБА_2 . В обґрунтування позовних вимог зазначає, що спочатку їхнє сімейне життя складалося добре, вони спільно проживали у будинку за адресою її зареєстрованого місця проживання в с. Новоставці. Після одного місяця подружнього життя відносини між ними погіршилися і вони припинили спільне проживання. Дітей від шлюбу у них немає. Шлюб між ними на даний час носить формальний характер, а тому його збереження суперечитиме їх інтересам. Відповідач відмовився у позасудовому порядку, через органи реєстрації актів цивільного стану, розривати шлюб. На даний час зв'язок з ним відсутній, а тому вона вимушена звертатися до суду з даним позовом.
Позовна заява за формою та змістом повинна відповідати статті 175 ЦПК України, а також вимогам статті 177 цього Кодексу.
Проте, позовна заява підлягає залишенню без руху, оскільки подана без додержання вимог, викладених у наведених статтях Цивільного процесуального кодексу України.
Так, відповідно до п. 5 ч. 3 та ч. 6 ст. 175 ЦПК України, позовна заява, крім іншого, повинна містити: виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.
Згідно ч. 5 ст. 177 ЦПК України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Згідно із ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 28 ЦПК України позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.
Відповідно до ч. 10 ст. 28 ЦПК України позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред'являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні.
Згідно із п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», позов про розірвання шлюбу з особою, яка не має в Україні місця проживання або місце проживання якої невідоме, може пред'являтися за місцем знаходження майна відповідача, або за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а у випадку, коли з позивачем проживають його малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача - за місцем проживання позивача. У разі розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, один з яких проживає в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами ЦПК України.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм, зокрема, хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 2 цього Закону, цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, зокрема, підсудність судам України справ з іноземним елементом.
Відповідно до ст. 63 наведеного вище Закону, припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В позовній заяві ОСОБА_1 зазначає останнє відоме місце проживання відповідача ОСОБА_2 , в Україні, за адресою: 48403, Тернопільська область, Чортківський район, м. Бучач, вул. Середня, 44.
Згідно відповіді №729414 від 08.08.2024 з Єдиного державного демографічного реєстру, відомості стосовно відповідача в реєстрі відсутні.
Як слідує з відповіді Бучацької міської ради №09-24/468 від 09.08.2024, яка надійшла на адресу суду 13.08.2024, наданої на запит суду №595/1334/24/1501/2024 від 08.08.2024, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно діючої картотеки міської ради, за адресою по АДРЕСА_1 зареєстрованим, чи знятим з реєстрації місця проживання не числиться.
Також, згідно інформації управління ДМС України в Тернопільській області №6101.20-5184/6101.1.1-24 від 16 серпня 2024 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по Тернопільській області зареєстрованим не значиться.
Як слідує з матеріалів позовної заяви, дітей від вказаного шлюбу у сторін немає.
Таким чином позивачем на обґрунтування звернення до Бучацького районного суду Тернопільської області не подано доказів того, що відповідач ОСОБА_2 має на території України зареєстроване місце проживання або місцезнаходження.
Зазначені обставини позбавляють можливості визначити територіальну юрисдикцію (підсудність) вказаної цивільної справи за Бучацьким районним судом Тернопільської області.
Разом з тим, до позовної заяви позивачем долучено копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , укладений між сторонами, виданого Тернопільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) 22 квітня 2021 року, з якого вбачається, що відповідач ОСОБА_2 є громадянином іншої держави, а саме громадянином Румунії.
Відповідно ст. 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом може бути визначено за угодою сторін.
Оскільки позивач ОСОБА_1 є громадянкою України, а відповідач ОСОБА_2 громадянином Румунії, то правовідносини між сторонами обтяжені ознакою «іноземний елемент», а тому вирішення спору між ними щодо розірвання шлюбу та наслідків розірвання шлюбу в судових органах України необхідно здійснювати відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право», з урахуванням вимог ЦПК України та інших законів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а при його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання (за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання в цій державі). При відсутності спільного місця проживання - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.
Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої він є (стаття 16 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Таким чином, якщо подружжя є громадянами різних держав, спільно проживали на території України, і на час розірвання шлюбу хоча б один з них продовжує проживати на її території, то розірвання шлюбу провадиться за законодавством України.
Згідно з ч. 2 і 3 ст. 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» подружжя, будучи громадянами різних держав, можуть обрати право, яке буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу. Таке можливо, тільки якщо вони не мають спільного місця проживання або якщо особистий закон кожного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання.
Відповідно до ч. 1 ст.76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у ст.77 цього Закону (виключна підсудність, яка на спори про розірвання шлюбу не розповсюджується).
Аналіз положень ст. 60, ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» дає підстави дійти висновку, що законодавець України визначив чотири колізійні прив'язки у визначенні закону, яким має керуватися подружжя під час вирішення питання про припинення шлюбу, зокрема: 1) спільний особистий закон подружжя (lex patrie); 2) закон спільного місця проживання подружжя, за умови, що один з подружжя продовжує проживати у цій державі (lex domicilii); 3) право держави, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином (proper law); 4) закон, обраний подружжям (lex voluntatis).
Враховуючи, що позивач є громадянкою України, а відповідач громадянином Румунії, то відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про міжнародне приватне право», у сторін відсутній спільний особистий закон подружжя.
Також позивачем, не долучено до матеріалів справи доказів спільного проживання позивача та відповідача на території України або ж наявності укладеної між сторонами угоди, згідно якої сторони передбачили підсудність даної справи судам України.
З огляду на вищевикладене, позивачем не надано доказів на підтвердження обставин, якими позивач обґрунтовує підстави звернення до Бучацького районного суду Тернопільської області, що позбавляє суд можливості вирішити питання про відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 498 ЦПК України у разі якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про міжнародне приватне право» якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору.
В рамках Гаазької конвенції з питань цивільного процесу від 01 березня 1954 року Україна має отримувати допомогу від таких країн як Аргентина, Австрія, Білорусь, Бельгія, Боснія и Герцеговина, Китай (адміністративна область Макао), Хорватія, Македонія, Кіпр, Чехія, Данія, Єгипет, Фінляндія, Франція, Германія, Угорщина, Ізраїль, Італія, Японія, Латвія, Люксембург, Марокко, Нідерланди (королівство у Європі), Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Іспанія, Суринам, Швеція, Швейцарія, Туреччина, Вірменія, Ватикан, Киргизія, Ліван, Молдова, Росія, Узбекистан.
Відповідно до пункту 2.1 Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Державної судової адміністрації від 27.06.2008 №1092/5/54, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 02.07.2008 № 573/15264, у разі, якщо при розгляді цивільної справи у суду України виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд України складає доручення про надання правової допомоги за кордоном.
Відповідно до п. 2.3 розділу ІІ вищевказаної Інструкції, доручення та документи, що до нього додаються, складаються мовою, передбаченою відповідним міжнародним договором України. Якщо доручення чи документи, що до нього додаються, складено українською мовою, слід додавати завірений переклад на мову запитуваної держави або на іншу мову, передбачену міжнародним договором України. Документи, що підлягають врученню згідно з дорученням суду України, складаються мовою запитуваної держави чи іншою мовою, передбаченою міжнародним договором України, або супроводжуються завіреним перекладом на таку мову.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Окрім того, у позовній заяві не зазначено адреси місця проживання відповідача ОСОБА_2 в Румунії.
Враховуючи вищенаведені вимоги закону, позовну заяву слід залишити без руху і надати позивачу строк десять днів з дня вручення ухвали для усунення вищевказаних недоліків, а саме, подати суду докази на підтвердження обставин, якими позивач обґрунтовує підстави звернення до Бучацького районного суду Тернопільської області, докази спільного проживання позивача та відповідача на території України або ж наявності укладеної між ними угоди, згідно якої сторони передбачили підсудність даної справи судам України, відомості про останнє зареєстроване місце проживання/перебування відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. ст. 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
На виконання зазначеної ухвали позивачка повинна подати до суду нову редакцію позовної заяви, з урахуванням вимог про усунення недоліків, викладених в цій ухвалі.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 185 ЦПК України якщо позивач не усуне недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 185, 260, 261, 353 ЦПК України, суддя,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу залишити без руху, надавши строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення позивачу ухвали про залишення позовної заяви без руху.
У випадку невиконання вимог даної ухвали заява буде вважатись неподаною і підлягатиме поверненню.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею і оскарженню не підлягає.
Суддя: І. І. Тхорик