Справа №523/19214/19
Провадження №1-кп/523/286/24
07.08.2024р. Суворовський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_4 ,
в присутності обвинуваченого - ОСОБА_5 ,
розглянувши в судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України,-
На розгляді Суворовського районного суду м. Одеси перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 просила продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , обґрунтовуючи клопотання тим, що останній обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, судовий розгляд ще не завершений, на даний час існують ризики, які дають підстави вважати, що обвинувачений може переховуватися від суду, продовжити злочинну діяльність, більш м'які запобіжні заходи, на думку прокурора, не можуть забезпечити належної поведінки обвинуваченого;
захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_4 заперечував проти клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, просив відмовити в його задоволенні та задовольнити подане захисником клопотання про зміну ОСОБА_6 запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт, оскільки він не має наміру переховуватися від суду та вчиняти інші кримінальні правопорушення чи іншим чином не виконувати покладені на нього процесуальні обов'язки;
обвинувачений ОСОБА_6 підтримав позицію свого захисника.
З'ясувавши думку учасників судового розгляду, дослідивши матеріали кримінального провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , суд приходить до висновку про необхідність задоволення клопотання захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу на домашній арешт в нічний час доби та залишення без задоволення клопотання прокурора про продовження відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за наступних підстав.
Під час судового засідання, суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.
Відповідно до положень ст.ст.177, 183 зазначеного Кодексу, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який може бути застосований лише до підозрюваного чи обвинуваченого у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, не зможе запобігти ризикам, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний чи обвинувачений не виконає покладені на нього процесуальні обов'язки, а також для запобігання його спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Згідно зі ст.ст. 2,9 наведеного Кодексу, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності і в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура, а кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Статтями 22, 26 означеного Кодексу регламентовано, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позиції, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, а сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, та сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
За ч.3 ст.194 вказаного Кодексу, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе наявність обґрунтованої підозри, але не доведе існування ризиків та недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні.
Крім того, строки застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою передбачено у ст.197 КПК України, з огляду на що й дотримуючись положень ст.28 цього ж Кодексу, під час вирішення питання про продовження строку тримання під вартою, суд повинен дотримуватись вимог розумності такого строку.
В силу ч.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на право на свободу та особисту недоторканість.
Частиною 1 ст.12 КПК України встановлено, що під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.
За ст.8 КПК України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року встановлюють, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) та практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як джерел права.
Відповідно до вимог ч.3 ст.5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ, викладена у п.60 рішення від 06 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України»), після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою обвинуваченого, а тому суд у разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Разом із тим, за п.196 рішення ЄСПЛ у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», Суд наголосив на тому, що для того, щоб позбавлення свободи можна було вважати не свавільним у розумінні п.1 ст.5 Конвенції, відповідності цього заходу вимогам національного закону недостатньо та застосування такого заходу має також бути необхідним за конкретних обставин, а за п.39 рішення у справі «Хайредінов проти України», існує презумпція на користь звільнення. Суд постійно зазначав у своїй практиці, що другий аспект п.3 ст.5 Конвенції не надає судам вибір між притягненням обвинуваченого до відповідальності в розумний строк і тимчасовим його звільненням під час провадження. До засудження обвинувачений має вважатися невинним і мета цього положення, по суті, вимагає його тимчасового звільнення з-під варти, як тільки його подальше тримання від вартою перестає бути обґрунтованим.
Опріч викладене, згідно з п.п.61, 62 рішення ЄСПЛ у справі «Боротюк проти України», Суд визнає, що існування обґрунтованої підозри щодо вчинення заявником тяжкого злочину спочатку може виправдовувати тримання під вартою. Але Суд неодноразово зазначав, що тяжкість обвинувачення не може сама по собі бути виправданням тривалих періодів тримання під вартою, а у практиці ЄСПЛ існує презумпція на користь звільнення особи з-під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути «загальними й абстрактними». У всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів.
Як слідує з п.37 рішення ЄСПЛ у справі «Волосюк проти України», подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обов'язковою і неодмінною умовою законності подовження строку тримання під вартою, але зі спливом певного часу ця умова перестає бути достатньою.
Наряду з наведеним, за п.21 рішення ЄСПЛ у справі «Подвезько проти України», Суд встановлює, що п.3 статті 5 Конвенції вимагає надання переконливого обґрунтування органами влади будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки коротким він є. Аргументи «за» і «проти» звільнення (з-під варти), включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), але мають підтверджуватися фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою.
Слід також зауважити на тому, що згідно рішення Конституційного суду України №14-рн/2003 від 08.07.2003 року у справі про врахування тяжкості злочину при застосуванні запобіжного заходу, тяжкість злочину не визначається законом як підстава для застосування запобіжного заходу, зокрема, у вигляді тримання під вартою.
Зважаючи на стадію судового провадження та враховуючи, що судом ще не досліджені всі матеріали провадження, тому суд не переглядає наявність обґрунтованості висунутого обвинувачення у вчиненні інкримінованих обвинуваченим кримінальних правопорушень.
Згідно обвинувального акту, ОСОБА_6 на даній стадії судового провадження обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, яке відносяться до категорії тяжкого злочину.
Вирішуючи питання про продовження стосовно ОСОБА_6 запобіжного заходу, суд враховує, що останній в судовому засіданні вину у скоєному визнав та щиро кається, згідно ст.89 КК України не маючий судимості, обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, розлучений, до затримання працював сантехником.
Виходячи з наведених принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, вимог КПК України, Конвенції та практики ЄСПЛ, судом при вирішенні питання щодо доцільності продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 приймається до уваги тяжкість інкримінованого йому правопорушення, тривалість строку перебування останнього під вартою з травня 2021 року, наявність у нього місця проживання на території України, недоведеність стороною обвинувачення існування відповідних ризиків і недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Так, прокурором ані розглядуваним клопотанням, ані під час його розгляду в судовому засіданні взагалі не доведено недостатність застосування інших більш м'яких запобіжних заходів, а також актуальності існування в теперішній час ризиків, передбачених ст.177 КПК України (зокрема, переховування від органів досудового розслідування та/або суду, незаконного впливу на свідків в цьому кримінальному провадженні, вчинення іншого кримінального правопорушення), що у своїй сукупності унеможливлює задоволення клопотання сторони обвинувачення у запропонованому вигляді.
Зважаючи на недоведеність стороною обвинувачення доводів внесеного нею клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , судом при прийнятті відповідного рішення щодо зміни запобіжного заходу відносно ОСОБА_6 враховуються наступні обставини, встановлені під час судового засідання та, які випливають з матеріалів судового провадження, а саме те, що обвинувачений ОСОБА_6 згідно ст.89 КК України не маючий судимості, має місце проживання, тривале знаходження ОСОБА_6 під вартою, а саме з травня 2021 року по даний час.
Згідно зі ст.ст. 179, 181 КПК України, особисте зобов'язання полягає у покладенні на обвинуваченого зобов'язання виконувати покладені на нього судом обов'язки, передбачені ст.194 цього Кодексу, а домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.
Опріч наведене, оцінюючи наведений прокурором у відповідному клопотанні ризик можливого переховування обвинуваченого ОСОБА_6 від суду, незаконного впливу на свідків, суд виходить із неодноразово застосованої практики Європейського суду з прав людини, за якою попереднє засудження особи, відсутність місця проживання, роботи, родини, внаслідок чого зроблені припущення щодо вчинення нових злочинів або втечі від правосуддя, за відсутності яких-небудь більш переконливих підстав, які б виправдовували тривале тримання особи під вартою, не є ризиком утечі від правосуддя (п.64 рішення ЄСПЛ від 15.02.2005 року у справі «Сулаоя проти Естонії»).
Крім того, судом відхилено означений прокурором у відповідних клопотаннях ризик вчинення обвинуваченим ОСОБА_6 іншого кримінального правопорушення, оскільки за вищенаведеним рішенням ЄСПЛ у справі «Сулаоя проти Естонії», при оцінці ризику повторного вчинення злочину, посилання на минуле особи не може бути достатнім для виправдання відмови у задоволенні клопотання про звільнення, а згідно з п.66 рішення ЄСПЛ від 07.03.2013 року у справі «Остендорф проти Німеччини», п.1 ст.5 Конвенції не дозволяє політики загальної превенції стосовно конкретного індивіда або групи індивідів, які вважаються органами влади (обґрунтовано чи необґрунтовано) як такі, що є небезпечними або мають схильність до вчинення правопорушень.
Підсумовуючи викладене, суд з дотриманням принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, права особи на свободу і особисту недоторканність, оцінивши в сукупності наведені законодавчі вимоги та практику ЄСПЛ, приймає до уваги встановлені під час судового розгляду особисті та інші характеризуючі обвинуваченого ОСОБА_6 дані, його особу та тривалість терміну перебування під вартою, у взаємозв'язку із тим, що прокурором ані в судовому засіданні, ані розглядуваними клопотаннями актуальність існування в теперішній час ризиків, передбачених ст.177 КПК України, та недостатність застосування відносно обвинуваченого більш м'яких запобіжних заходів не доведені.
Наряду з наведеним, судом зауважується на недоведеність прокурором під час розгляду клопотання відносно вказаної особи запропонованих обов'язків та приймається до уваги, що судовий розгляд ще не завершений, але незважаючи на тяжкість кримінального правопорушення у конкретному випадку і у контексті ч.ч.4, 5 ст.194 КПК України, доходить висновку про те, що для забезпечення належного виконання обвинуваченим ОСОБА_6 покладених на нього процесуальних обов'язків, та крім того уявляється достатнім й обґрунтованим застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу, із залишенням клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 без задоволення, та із задоволенням частково клопотання захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_4 .
Керуючись ст.ст.26, 177-178, 183, 314-315, 369-372 КПК України,
Клопотання прокурора Суворовської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_3 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Клопотання захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту - задовольнити частково.
Змінити ОСОБА_5 запобіжний захід з тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком на 2 місяці - до 07.10.2024р. та заборонити йому залишати в період часу з 23год. 00хв. до 06год. 00хв. наступної доби місце свого фактичного проживання - АДРЕСА_1 , звільнивши з-під варти в залі суду.
Покласти на ОСОБА_5 наступні обов'язки:
1) прибувати до прокурора, суду за першою вимогою;
2) повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;
3) без дозволу прокурора або суду не відлучатися за межі Одеської області;
4) утримуватись від спілкування з іншими учасниками у даному кримінальному провадженні.
Копію ухвали направити начальнику ДУ «Одеський слідчий ізолятор», а також надати іншим учасникам судового процесу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_1