Справа № 522/4428/24-Е
Провадження № 2/522/4009/24
09 липня 2024 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді Свяченої Ю.Б.,
при секретарі судового засідання - Сировій В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Представник ТОВ «Діджи Фінанс» за участю третьої особи ТОВ «Мілоан» звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що 01 червня 2021 року за власним волевиявленням, з повним розумінням умов кредитування, усвідомленням рівня відповідальності, в Особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан» (https://miloan.ua) ОСОБА_1 була подана Заявка на отримання кредиту №4110697. Таким чином, ОСОБА_1 уклав договір про споживчий кредит №4110697 від 01 червня 2021 року з ТОВ «Мілоан» та на підставі платіжного доручення відповідачу були перераховані кошти на картковий рахунок в сумі 15000 грн.
Надалі відповідач не виконував належним чином кредитні зобов'язання перед позивачем, що призвело до відступлення права вимоги. 13 вересня 2021 року згідно умов договору відступлення прав вимоги №07Т, ТОВ «Мілоан» було відступлене право вимоги за кредитним договором №4110697 від 01 червня 20221 року на користь ТОВ «Діджи Фінанс».
Згідно з договором відступлення права вимоги сума боргу перед новим кредитором є обґрунтованою, а також документально підтвердженою, та становить 63750 грн., із яких:
-заборгованість за тілом кредиту - 15000 грн.;
-заборгованість за відсотками - 47250 грн.;
-заборгованість за комісійними винагородами - 1500 грн.
У зв'язку з істотними порушеннями відповідачем умов кредитного договору №4110697 від 01 червня 2021 року позивачем, який набув права грошової вимоги на адресу відповідача, зазначену в кредитному договорі направлене повідомлення про відступлення права вимоги від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «Діджи Фінанс», в якому була зазначена інформація про порядок погашення заборгованості за кредитним договором №4110697 від 01 червня 2021 року. Не зважаючи на це, позичальник не виконав свого обов'язку та припинив повертати наданий йому кредит в строки, передбачені кредитним договором.
Оскільки заходи досудового врегулювання спору результатів не дали, то позивач просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 63750 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн., а також понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 2422,40 грн.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 05 квітня 2024 року відкрите провадження по справі у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Ухвала суду про відкриття провадження у даній справі розмішена в Єдиному державному реєстрі судових рішень та на електронному сайті Приморського районного суду м. Одеси, тобто ухвала суду є доступною для ознайомлення та загальновідомою.
В судове засідання 23 травня 2024 року представник позивача не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи сповіщався належним чином, а саме шляхом направлення судової повістки за зареєстрованою адресою юридичної особи, а також шляхом направлення судової повістки електронним листом на вказану в матеріалах справи електронну пошту позивача. Проте 29 квітня 2024 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла заява від представника позивача ОСОБА_2 , в якій вона просить розглядати справу у її відсутності та не заперечує проти винесення заочного рішення. Відповідач в судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи сповіщався належним чином, шляхом направлення судової повістки за зареєстрованим місцем проживання, проте судова повістка повернулася до суду з відміткою АТ «Укрпошта» - «За закінченням терміну зберігання». Також відповідач сповіщався шляхом направлення судової повістки листом на електронну пошту, вказану в позовній заяві, про о в матеріалах справи є довідка про доставку електронного листа 05 квітня 2024 року. Про причини неявки суд не повідомив, заяв, клопотань чи відзиву до суду не надходило. Представник третьої особи в судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи сповіщався належним чином, шляхом направлення судових повісток на зареєстровану адресу юридичної особи та шляхом направлення електронних повідомлень. Про причини неявки суд не повідомив, заяв чи клопотань до суду не надходило.
В судове засідання 09 липня 2024 року представник позивача не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи сповіщався належним чином, а саме шляхом направлення судової повістки за зареєстрованою адресою юридичної особи, а також шляхом направлення судової повістки електронним листом на вказану в матеріалах справи електронну пошту позивача. 29 травня 2024 року до суду надійшла заява від представника ТОВ «Діджи Фінанс» Романенко М.Е. про розгляд справи за відсутності представника позивача. Відповідач в судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи сповіщався належним чином, шляхом направлення судової повістки за зареєстрованим місцем проживання, проте судова повістка повернулася до суду з відміткою АТ «Укрпошта» - «За закінченням терміну зберігання». Також ОСОБА_1 сповіщався шляхом направлення судової повістки повідомленням в додаток «Viber», про що свідчить довідка про доставку повідомлення у додаток «Viber» від 23 травня 2024 року. Про причини неявки суд не повідомив, заяв, клопотань чи відзиву до суду не надходило. Представник третьої особи в судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи сповіщався належним чином, шляхом направлення судових повісток на зареєстровану адресу юридичної особи та шляхом направлення електронних повідомлень. Про причини неявки суд не повідомив, заяв чи клопотань до суду не надходило.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, у зв'язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважність причин такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачем відзиву на позов, зі згоди представника позивача, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача, згідно ст. ст. 280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Згідно до п. п. 6, 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки та виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:
1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;
2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;
3) відповідач не подав відзив;
4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Тому, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін, на підставі наявних у справі письмових доказів, та за згодою позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Суд, у зв'язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважність причин такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачем відзиву на позов, зі згоди представника позивача, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача, згідно ст. ст. 280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.
Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Згідно до п. п. 6, 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки та виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Оскільки сторони в судове засідання не з'явились, то відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:
1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;
2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;
3) відповідач не подав відзив;
4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Тому, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін, на підставі наявних у справі письмових доказів, та за згодою позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши всі необхідні, зібрані по справі докази для ухвалення обґрунтованого рішення, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов до наступних висновків.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов кредитного договору та Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України, передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором Банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
У відповідності до ст. 639 ЦК України Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Судом встановлено, що 01 червня 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №4110697, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію».
Згідно з Анкетою-заявою від 01 червня 2021 року відповідач ОСОБА_1 01 червня 2024 року отримав кредитні кошти через офіційний сайт ТОВ «Мілоан» на свій картковий рахунок в зальній сумі 15000 грн., строком на 15 днів. Одноразово нараховується 10% комісії за надання кредиту. Проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 1.00% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Проте свої зобов'язання стосовно щомісячного повернення суми кредиту, сплати відсотків та інших платежів, передбачених договором, відповідно до графіку платежів відповідач належним чином не виконував.
За розрахунками ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість ОСОБА_1 становить 63750 грн, що складається з:
- заборгованості за тілом кредиту - 15000 грн.;
- заборгованості за відсотками - 47250 грн.;
- заборгованості за комісією - 1500 грн.
За ст. 3 ЗУ «Про електрону комерцію», електронний договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформленою в електронній формі.
За ч. 3 ст. 11 ЗУ «Про електрону комерцію» Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Ці правила є публічною пропозицією (офертою), у розумінні статей 641, 644 ЦК України, на укладення договору кредиту, та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.
Електронний Договір та всі додаткові угоди до нього, підписані електронними підписами одноразовими ідентифікаторами, за правовими наслідками прирівнюються до договорів, укладених у письмовій формі, та мають таку саму юридичну силу для сторін, як документи, складені на паперових носіях та скріплені власноручними підписами сторін.
Відповідно до ч. 5 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
У справі №561/77/19 від 16 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив: «Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася».
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 524/5556/19 від 12 січня 2021 року дійшов висновку: «Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.»
Також з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 12 січня 2021 р. розглянув справу № 524/5556/19 (провадження № 61-16243 св 20): «Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині..."».
Відтак, укладений між сторонами даного спору договір має специфіку, не властиву укладенню кредитних договорів у паперовому вигляді, тож суд відхиляє зазначене відповідачем, щодо відсутності підписів сторін та недотримання обов'язкової письмової форми правочину.
Таким чином, суд дійшов висновку про доведеність укладеного між сторонами правочину.
У зв'язку з істотними порушеннями відповідачем умов кредитного договору №4110697 від 01 червня 2021 року позивачем, який набув права грошової вимоги на адресу відповідача, зазначену в кредитному договорі направлене повідомлення про відступлення права вимоги від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «Діджи Фінанс», в якому була зазначена інформація про порядок погашення заборгованості за кредитним договором №4110697 від 01 червня 2021 року. Не зважаючи на це, позичальник не виконав свого обов'язку та припинив повертати наданий йому кредит в строки, передбачені кредитним договором.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст.1077, ч. 1 ст.1084 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
Відповідно до ст. 1082 ЦК України, передбачено: «Боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимог и факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом».
Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 "... боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право па погашення заборгованості первісному кредитору. ... неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі".
При умові, що Відповідач з будь-яких підстав не отримав вищезазначене повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким Відповідач не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов'язання по сплаті існуючої заборгованості на рахунки Первісного кредитора, які вказані в Кредитному договорі, і таке виконання було б належним відповідно до вимог ст. 516 ЦК України.
ТОВ «Мілоан» виконало вимоги укладеного між ним та відповідачем кредитного договору та надав відповідачу кредитні кошти, які в цьому договорі зазначені, що не спростовано стороною відповідача.
Також в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).
За правилами ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Як встановлено судом, відповідач, уклавши кредитний договір, прийняв на себе зобов'язання щодо повернення грошових коштів та сплати процентів.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку. З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов'язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Законом України від 01 грудня 2005 року № 3161-IV Закон України «Про захист прав споживачів» був викладений в новій редакції, яка запровадила законодавче регулювання права споживача в разі придбання ним продукції у кредит (стаття 11) та визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача внаслідок їх несправедливості (стаття 18). Натомість, в частині першій статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на момент укладення кредитного договору) передбачалося, що умови договору, що обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законодавством, визнаються недійсними. Тобто була закріплена інша правова конструкція недійсності умов договору.
Аналізуючи викладене та надані позивачем докази, суд вбачає, що кредитор зобов'язує позичальника сплачувати комісію за надання кредиту, що становить 1500 грн., що є несправедливим. Тому вимога про стягнення комісії не підлягає задоволенню.
Щодо нарахування відсотків, позивачем не наданий розрахунок заборгованості по кредитному договору №4110697, який був укладений 01 червня 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , що унеможливлює оцінку судом справедливості та законності нарахування відсотків за користування кредитом.
Також у постанові ВС від 15.02.2023 р. у справі № 920/437/22 зазначено, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від установлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема, з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18).
Суд наголосив, що наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (подібний висновок міститься й у рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. у справі № 7-рп/2013).
Суд приймає до уваги зазначене, а також враховує розмір заборгованості та розмір відсотків, присутність в сумі заборгованості комісії, а також ненадання належних доказів щодо розрахунку нарахованих відсотків за користування кредитом. На переконання суду, у випадку задоволення повного розміру нарахованих відсотків та комісії, не буде дотримано розумний баланс між інтересами боржника та кредитора, тож позовна заява у цій частині підлягає частковому задоволенню.
Отже, встановлення судом факту неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, вказує на обґрунтованість пред'явлених позовних вимог у частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та частини нарахованих відсотків за користування кредитними коштами, на загальну суму 30000 грн., з яких:
-15000 грн - заборгованість за тілом кредиту;
-15000 грн - заборгованість за відсотками.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що представник позивача просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн, з яких:
-правовий аналіз спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів позивача - 2250 грн.;
-складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, в тому числі попередній розрахунок судових витрат - 3000 грн.;
-формування додатків до позовної заяви - 750 грн.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх не співмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08 червня 2021 року по справі № 550/936/18.
Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) та постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19).
Згідно положень ст. ст. 76-81 ЦПК України, обставини, на які посилаються сторони, як на обґрунтування своїх вимог чи заперечень, повинні бути підтверджені належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами, обов'язок подання яких покладено на сторони.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази:
- договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.);
- документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.);
- докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.);
- інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Проте до матеріалів позовної заяви не додані документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.).
В результаті всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наданих представником позивача доказів, суд доходить висновку про неможливість задоволення вимоги представника позивача щодо стягнення з відповідача ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з відповідача слід стягнути судовий збір у розмірі 1140 грн.
На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про електронну комерцію», ст.ст. 10, 11, 15-16, 203, 204, 526, 530, 533, 536, 545, 612, 625, 640, 1046-1050 ЦК України, ст.ст. 4, 10-13, 19, 43, 49, 76-81, 89, 95, 133, 141, 223, 247, 258, 263, 265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (ЄДРПОУ 42649746, адреса: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8) заборгованість за кредитним договором у розмірі 30000 (тридцять тисяч) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (ЄДРПОУ 42649746, адреса: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1140 (одна тисяча сто сорок) гривень 00 копійок.
В іншій частині позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його отримання.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Суддя Ю.Б. Свячена
09.07.2024