Справа № 522/3557/24
Провадження №2/522/3805/24
«07» серпня 2024 року
Приморський районний суд м. Одеси
в складі головуючого судді - Шенцевої О.П.
за участю секретаря - Міщенко О.В.
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Одеської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю, -
До Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Одеської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю.
Позовні вимоги мотивовані тим, що заявник проживала однією сім'єю разом з ОСОБА_2 , який помер. Позивач звернувся до Приморської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 . Проте, питання про оформлення спадкових прав вирішено не було, свідоцтво про право на спадщину не видавалось. В зв'язку з чим, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11.03.2024 року позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі №522/3557/24 та призначено підготовче судове засідання на 10.04.2024 року о 14 год.10 хв.
10 квітня 2024 року ухвалою суду витребувано у державного нотаріуса Приморської державної нотаріальної контори у м. Одесі Маслової Марії Вячеславівни (65005, м. Одеса, вул. Б. Хмельницького, буд. 98) засвідчену належним чином копію спадкової справи № 352б/2023, заведеної після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
27 травня 2024 року до суду надійшла копія спадкової справи № 352б/2023.
07 серпня 2024 року від заявника ОСОБА_1 до суду надійшла заява про проведення судового засідання згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату та час судового засідання повідомлявся належним чином.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне:
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що складений відповідний актовий запис за №4395 від 24.04.2023 року.
Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина.
У встановлений законом строк ОСОБА_1 було подано до Приморської державної нотаріальної контори у місті Одесі заяву про прийняття спадщини, що залишилась після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 .
Проте, позивачу відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, оскільки їй було необхідно звернутися до суду для визначення права на спадкування.
В зв'язку з чим, позивач звернулася до суду з позовною заявою про встановлення факту сумісного проживання з померлим однією сім'єю.
На підтвердження обставин сумісного проживання ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 надано: - заповіт ОСОБА_3 від 28.12.2001 року, яка заповіла усе своє майно ОСОБА_1 , за умови утримання її непрацездатного сина ОСОБА_2 до дня смерті; - витяг про державну реєстрацію прав та свідоцтво про право власності від 01.08.2011 року на 473/1000 частин квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_4 , ОСОБА_2 в рівних частках кожному, на праві спільної часткової власності; - посвідчення № НОМЕР_1 Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про те, що ОСОБА_1 призначена опікуном над недієздатним ОСОБА_2 за рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23.07.2007 року.
Крім того, заявником до суду надано письмові пояснення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , з яких слідує, що ОСОБА_1 будучи знайомою з ОСОБА_3 після її смерті почала проживати в їх помешканні, з метою догляду її сина, виконуючи волю померлої.
Відповідно до матеріалів спадкової справи №352б/2023 від 13.10.2023 року, яка заведена у Приморській державній нотаріальній конторі у місті Одеса, вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 є спадкоємцем, яка подала заяву про прийняття спадщини.
У відповідності до ч.ч. 1, 3 ст. 2 СК України Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.
Відповідно до ч.2 ст.3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
З цього законодавчо сформульованого поняття сім'ї випливає, що ознаками сім'ї є, зокрема, спільне проживання, спільний побут та ведення спільного господарства.
Крім того, виходячи з аналізу вказаної норми СК України, сім'єю є соціальна група, яка не обов'язково складається з людей, які перебувають у шлюбі. Сім'ю також є соціальна група осіб, поєднаних спільним побутом, які здійснюють свою життєдіяльність на основі спільного економічного, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності.
В пункті 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 зазначено, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство.
Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках.
Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
Як слідує з письмових пояснень ОСОБА_5 та ОСОБА_6 долучених до позовної заяви, ОСОБА_1 була знайома з ОСОБА_3 , у якої був син, який потребував постійного догляду. ОСОБА_1 часто відвідувала ОСОБА_3 та допомагала їй. ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_3 , почала доглядати її сина та з цією метою переїхала до помешкання, оскільки ОСОБА_2 потребував постійного стороннього догляду, у зв'язку з психічним захворюванням та не міг про себе подбати самостійно.
Водночас, згідно з рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23.07.2007 року по справі № 2о-34/07 встановлено опіку над недієздатним ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та призначено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 - опікуном недієздатного ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та (або) майнові відносини між іншими членами сім'ї, визначеними у ньому.
Поняття "проживання однією сім'єю" та "член сім'ї" не є тотожними.
Особа може бути близьким родичем спадкодавця, тобто відноситися до членів сім'ї, проте не проживати з ним однією сім'єю.
Центральною ознакою проживання спадкоємця однією сім'єю зі спадкодавцем є систематичне ведення з ним спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім'ї. При цьому важливою, проте не основною ознакою, є проживання в одному приміщенні зі спадкодавцем.
Відповідно до ч.1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.
Для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всіх ознак, що притаманні наведеному визначенню.
Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства.
Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти.
Так, відповідно до пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" від 30 травня 2008 року N 7 при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.
Відповідно до постанови Верховного Суду у справі № 304/1648/14-ц (провадження N 61-6953св18) зроблено висновок, що "для набуття права на спадкування за законом на підставі положень статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю".
Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Згідно зі ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
За змістом ч. 1 ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки. Вказана позиція повністю кореспондується з висновками викладеними в п. 5.1. Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року.
Таким чином, досліджені судом докази, їх чисельність та взаємозв'язок, у своїй сукупності доводять факт спільного сумісного проживання позивача з ОСОБА_2 , з яким була пов'язана спільним побутом, мала взаємні права та обов'язки, з огляду й на той факт, що ОСОБА_1 була опікуном недієздатного ОСОБА_2 за рішенням суду від 23.07.2007 року.
Оскільки позивач не має змоги реалізувати своє право на спадкування, у зв'язку з чим, звернулася до суду з дійсним позовом, яким в повній мірі довела факт свого сумісного проживання разом з померлим ОСОБА_2 , суд приходить до висновку про можливість задоволення позовної заяви.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В пункті 27 постанови №2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції " роз'яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Частинами 1-3, 5 статті 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач є доведеними, а відповідачем вони не спростовані, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 27, 64, 76, 81, 95, 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Одеської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю - задовольнити.
Встановити факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) з 2006 року по день смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя