справа №176/2165/23
провадження №2/176/75/24
Іменем України
16 липня 2024 р. Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області
у складі: головуючої - судді Павловської І.А.,
за участю секретаря Ніколенко М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Жовті Води, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю,-
Позивачка ОСОБА_1 звернулась до Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області з позовом, де просить визнати за нею право особистої приватної власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що у період з 02 травня 1998 року по 07 лютого 2005 року вона та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. Після реєстрації шлюбу змінила своє прізвище « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 ».
Зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 вона вдруге зареєструвала шлюб та змінила прізвище « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 ».
22 квітня 2023 року позивачка втретє зареєструвала шлюб та змінила прізвище « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 ».
Окрім того, вказує що ІНФОРМАЦІЯ_2 її батько - ОСОБА_7 , за 10110,00 грн. продав належний йому на підставі свідоцтва про право на спадщину будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
Позивачка звертає увагу на те, що кошти отримані від продажу вказаного вище будинку, батько передав їй на придбання власного житла, оскільки такого не мала, хоч і перебувала у зареєстрованому шлюбі із відповідачем.
Зазначає, що 24 грудня 1998 року на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна № 006/055-Ж, зареєстрованого Жовтоводським представництвом товарної біржі «Дніпродзержинська», позивачка придбала двокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 07 березня 2016 року у справі № 176/2872/14-ц, даний договір купівлі-продажу визнано дійсним. Окрім того, даним рішенням суду за позивачкою визнано право власності на вказану квартиру та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав.
Рішенням Жовтоводської міської ради Кам'янського району Дніпропетровської областівід 27 квітня 2023 року № 1172-28/VIII «Про перейменування вулиць, провулків та майдану на території Жовтоводської міської територіальної громади, назви яких пов'язані з державою-агресором, АДРЕСА_3 перейменовано на вулицю Героїв Чорнобиля».
ОСОБА_1 вказує, що навесні 2023 року вона вирішила відчужити належну їй квартиру та з цього приводу звернулась до нотаріуса. Однак, з'ясувалось, що потрібна нотаріально посвідчена згода ОСОБА_2 на відчуження позивачкою квартири, оскільки на час оформлення договору купівлі-продажу нерухомого майна № 006/055-Ж від 24 грудня 1998 року, позивачка перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі.
Позивачка зазначає, що факт придбання нею квартири за кошти, які вона отримала від свого батька, міг би особисто підтвердити відповідач, але з 2014 року по теперішній час він не виходить на зв'язок та місцезнаходження його невідоме.
Наразі, позивачка не може вільно розпоряджатися належною їй квартирою, адже вона вважається спільною сумісною власністю подружжя, а тому вимушена звернутися із позовом до суду про визнання права особистої приватної власності на квартиру.
Ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2023 року у справі відкрито провадження та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін.
Позивач та відповідач, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду, у судове засідання не з'явилися.
При цьому представник позивачка - адвокат Черниш Т.І. подала заяву про розгляд справи без участі позивачки та її представника. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Повно, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти і відповідні ним правовідносини.
Відповідно до свідоцтва про народження батьками ОСОБА_8 є ОСОБА_7 та ОСОБА_9 (а.с. 12).
02 травня 1998 року позивачка ОСОБА_8 уклала шлюб з ОСОБА_2 та змінила прізвище на « ОСОБА_4 » (а.с. 9).
24 жовтня 2009 року позивачка вдруге уклала шлюб та змінила прізвище « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 » (а.с. 10).
22 квітня 2023 року вона втретє уклала шлюб змінила прізвище « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 ».
Також судом встановлено, що у період перебування позивачки та ОСОБА_2 у шлюбі, згідно договору купівлі-продажу нерухомого майна № 006/055-Ж від 24 грудня 1998 року, зареєстрованого Жовтоводським представництвом товарної біржі «Дніпродзержинська», позивачкою за грошові кошти у розмірі 6860,00 грн. придбано двокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 15).
В матеріалах справи наявний технічний паспорт на вищезазначену квартиру (а.с.16-17).
Вказана квартира була придбана за кошти, отримані її батьком 02 жовтня 1998 року від продажу жилого будинку з надвірними будинками, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу ААН № 404252, зареєстровано в реєстрі за номером 405 (а.с. 13).
Вищезазначене також підтверджується показами свідка ОСОБА_10 , яка 13 березня 2024 року у судовому засідання, пояснила, що позивачка є дочкою її чоловіка. 02 травня 1998 року позивачка уклала шлюб з ОСОБА_2 . Так, її чоловік продав свою спадщину у м. Фастів. Тим часом, позивачка та ОСОБА_2 знайшли квартиру по АДРЕСА_2 . Батько позивачки ОСОБА_7 разом з ОСОБА_10 домовились з продавцем щодо придбання квартири. Після чого ОСОБА_7 передав продавцю грошові кошти в сумі 6860,00 грн. Зазначає, що на той момент позивачка мала прізвище ОСОБА_3 . Окрім того, звертає увагу на те, що відповідач ніяких грошей не давав, ніде не працював, меблі та побутову техніки купував її чоловік.
Свідок ОСОБА_11 пояснила, що є тіткою ОСОБА_2 . В дев'яностих роках позивачка та відповідач одружилися, та проживали у її матері по вул. Осипенка, в літній кухні. Батько позивачки - ОСОБА_12 продав будинок у м. Фастів і купив дітям двокімнатну квартиру по АДРЕСА_2 . ОСОБА_11 зазначила, що її плимінник - ОСОБА_2 ніде не працював, намагався займатися підприємницькою діяльністю, а потім поїхав та більше не повертався.
У статті 60 Сімейного кодексу України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Частиною першою статті 70 Сімейного кодексу України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Згідно зі статтями 69, 70 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до частини першої статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю».
Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах у справі № 6-1587цс16 зробив правовий висновок, згідно з яким, відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені статтею 57 СК України, відповідно до пунктів1-3 частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Відповідно до роз'яснень наданих у п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21.12.2007 року №11, не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму ст.60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
У зв'язку з викладеним, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/19610/15-ц (провадження 61-35779ск18).
Якщо один з подружжя доведе, що майно набуте ним у шлюбі було придбано за особисті, а не спільні кошти, то таке майно не є спільною сумісною власністю подружжя, а є особистою власністю цього члена подружжя, зазначене узгоджене з позицією ВСУ (Постанова ВСУ у справі №6-1568цс16).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В силу ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З наведених вище доказів та показів свідка вбачається, що двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , хоча й була придбана під час шлюбу сторін, але за особисті кошти позивачки, які вона отримала від свого батька внаслідок продажу ним спадщини - будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_2 . Тому суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивачки у повному обсязі та визнати за нею право особистої приватної власності на спірну квартиру.
Керуючись ст.ст.2,3,10-12,13,81,82,141,263-265 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ,право особистої приватної власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя Жовтоводського міського суду
Дніпропетровської області Інна ПАВЛОВСЬКА