Справа № 172/347/24
Провадження 2/172/137/24
Іменем України
16.08.2024 Васильківський районний суд Дніпропетровської області в складі головуючого судді - Битяка І.Г. за участі секретаря судового засідання - Лук?яненко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в сел. Васильківка у відсутність сторін, без фіксування судового засідання технічними засобами цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що 12.08.2022 року між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 було підписано кредитний договір № 9025910091, відповідно до п. 1.1. якого кредитодавець зобов'язується надати кредит у розмірі та на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором. Відповідно до умов кредитного договору позичальнику надано грошові кошти на таких умовах: сума кредиту - 68082 грн., строк кредитування - 48 місяців, річні проценти - 10,99% від суми боргу за договором, щомісячні проценти - 3,50% від суми кредиту. Згідно з п. 1.4 кредитного договору, підписавши цей договір позичальник доручає кредитодавцю виплатити/сплатити за рахунок отриманого кредиту такі суми грошових коштів за наступними реквізитами (всього 1 платіж). Докази вказаних сплат додаються. Окрім цього, відповідно до кредитного договору за рахунок кредитних коштів сплачено первісні відсотки в розмірі 3242 грн.
27.01.2023 року між ТОВ «ФК «ЦФР» та АТ «ТАСКОМБАНК» укладено договір факторингу № Н1/11/8-ф, за яким позивач є новим кредитором боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 9025910091 від 12.08.2022 року.
Відповідач станом на 25.01.2024 року свій обов'язок із повернення кредиту, сплати відсотків та інших платежів за раніше зазначеним кредитом не виконав, внаслідок чого утворився борг у розмірі 108729,74 грн., у т.ч.: 66407,79 грн. - заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена); 8541,42 грн. - заборгованість по річним процентам (в т.ч. прострочена); 33780,53 грн. - заборгованість по щомісячним процентам (в т.ч. прострочена).
Посилаючись на вказані обставини, позивач просить стягнути з відповідача вказану заборгованість, а також витрати зі сплати судового збору.
Ухвалою від 21.03.2024 року провадження у справі відкрито та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Представник позивача ОСОБА_2 надав заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує і просить їх задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час і місце судового розгляду повідомлений належним чином. Своїм правом надати суду заяву про розгляд справи за його відсутності не скористався та не повідомив суд про причини неявки у засідання. Відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подав.
У зв'язку з викладеним, судом ухвалено рішення про заочний розгляд на підставі наявних у справі доказів.
На підставі ч. 3 ст. 211, ч. 2 ст. 247 ЦПК України справа слухається у відсутність сторін без фіксування судового процесу технічними засобами.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.
12.08.2022 року між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 було підписано кредитний договір № 9025910091.
Відповідно до п. 1.1. кредитного договору кредитодавець зобов'язується надати кредит у розмірі та на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором. Кредит надається позичальнику у сумі 68082,00 грн. строком на 48 місяців (п.1.2 кредитного договору).
Згідно з п.1.3 кредитного договору позичальник зобов'язується сплачувати проценти за користування кредитом та здійснювати повернення кредиту відповідно до графіку платежів. Дата повернення кредиту співпадає з датою останнього платежу по графіку платежу.
Пунктом 1.4 кредитного договору встановлено видачу кредиту шляхом перерахування грошових коштів за наведеним реквізитами: отримувач ОСОБА_1 - 64840 грн.
Згідно з п.п. 3.5-3.6 кредитного договору всі інші умови кредитного договору, зазначені в Умовах отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР» (публічна частина) редакція від 02.02.2022, які розміщені на сайті ТОВ «ФК «ЦФР» (www.krеditmarkеt.uu) та з якими позичальник ознайомився до укладення цього договору та до яких позичальник приєднується підписавши цей договір. Цей договір, Умови отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР» редакція від 02.02.2022 складають єдиний кредитний договір.
У п. 1.2 кредитного договору та паспорті кредиту № 5910091 зазначено розмір процентної ставки: при наданні кредиту - 5 %, річні проценти - 10,99% від суми боргу за договором, щомісячні проценти - 3,50% від суми кредиту.
Пункт 5 паспорту кредиту № 5910091 містить відомості щодо орієнтовної реальної річної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту. Пунктом 6 Паспорту кредиту встановлений порядок повернення кредиту: кількість та розмір платежів, періодичність внесення (графік платежів). Документ також підписано сторонами.
Відповідно до платіжної інструкції №І269023393 від 12.08.2022 року ТОВ «ФК «ЦФР» перерахувало 64840,00 грн. на рахунок ОСОБА_1 у АТ «ТАСКОМБАНК» з призначенням платежу: перек. грош. кошт. на погаш. заборг. по КД 2055212161 від 02.02.2021р. за рах. кред. кошт. зг. КД 9025910091 від 12.08.2022 р. та заяви кл. ОСОБА_1 . Без ПДВ.
27.01.2023 року між ТОВ «ФК «ЦФР» та АТ «ТАСКОМБАНК» укладено договір факторингу № Н1/11/8-ф, за яким позивач є новим кредитором боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 9025910091 від 12.08.2022 року.
07.02.2024 року позивач звернувся до відповідача із повідомленням-вимогою, в якій вимагав достроково повністю повернути кредит. Позивачем не надано доказів отримання такої вимоги ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що кредитний договір № 9025910091 від 12.08.2022 року укладений строком на 48 місяців, тобто до 21.08.2026 року. Відповідно до змісту кредитного договору він не містить умов про дострокове погашення заборгованості. Зі змісту договору вбачається, що позичальник лише сплачує у випадку прострочення виконання своїх кредитних зобов'язань штраф у розмірі 1% від суми наданого кредиту за кожний факт виникнення прострочки відповідно до графіку платежів та про відшкодування позичальнику збитків, завданих кредитодавцем у випадку невиконання або неналежного виконання обов'язків за цим договором.
Пункт 3.5 кредитного договору містить положення про те, що всі інші умови кредитного договору зазначені в Умовах отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР» (публічна частина) редакція від 02.02.2022, які розміщені на сайті ТОВ «ФК «ЦФР» (www.krеditmarkеt.uu) та з якими позичальник ознайомився до укладення цього договору та до яких позичальник приєднується підписавши цей договір. Разом з тим, позивач не долучив вказані Умови до позовної заяви і суду не відомо чи був відповідач ознайомлений з ними на час підписання кредитного договору від 12.08.2022 року.
Таким чином, суд зазначає, що позивач звернувся до суду 07.03.2024 року, кредитний договір укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «ЦФР» 12.08.2022 року, строк дії договору - до 21.08.2026 року, дати останнього платежу згідно з графіком платежів, а отже позовні вимоги направлені на дострокове стягнення заборгованості.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит. Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України).
У частині другій статті 627 ЦК України закріплено, що у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів (правовий висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16).
Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулює Закон № 1023-XII, який також встановлює права споживачів, визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII).
Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої зазначеної статті, який був чинний до 10 червня 2017 року).
У чинній до 10 червня 2017 року редакції частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII було закріплено, якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.
10 червня 2017 року набрав чинності Закон № 1734-VIII, який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон № 1023-XII застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону № 1734-VIII (стаття 11 Закону № 1023-XII у редакції, чинній з 10 червня 2017 року).
Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону № 1023-XII. З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон № 1734-VIII, а у частині, що йому не суперечить, - також Закон № 1023-XII.
Якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність (частина десята статті 11 Закону № 1023-XII зі змінами, передбаченими Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг", який набрав чинності 16 жовтня 2011 року).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) зробила висновок, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов'язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а в суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову в частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свій правовий висновок, висловлений у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18), вказавши, що суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема, частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), в якій був установлений обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами.
Саме такий висновок навела Велика Палата Верховного Суду у постанові віл 04.07.2023 року по справі № 553/1501/15-ц, в якій також зазначила про відсутність підстав від наведених правових висновків.
У постанові від 26.07.2023 року по справі № 757/2278/14-ц Верховний Суд наголосив на тому, що у справах про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором саме позивач повинен довести у судах першої та апеляційної інстанцій, що відповідно до умов укладеного кредитного договору строк виконання такого зобов'язання є таким, що настав, а тому позичальник продовжує користуватися цими грошовими коштами неправомірно. У разі дострокового стягнення суми кредиту саме позивач має довести, що такий обов'язок виник, оскільки виключно з ініціативи кредитора та у порядку, визначеному умовами кредитного договору, в односторонньому порядку відбулася зміна умов такого договору, зокрема щодо строку виконання цивільного зобов'язання.
Аналізуючи в сукупності наявні у справі докази та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду з позовом про дострокове стягнення суми боргу, що не передбачено кредитним договором, тому у задоволенні позову слід відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 211, 247, 259, 263, 279, 280-281 ЦПК України, ст.ст. 3, 11, 15, 525, 526, 610, 630, 1048, 1050, 1054 ЦК України, -
Відмовити у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Судові витрати залишити за позивачем.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя І.Г. Битяк