"13" серпня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/1870/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Лічмана Л.В.,
секретар судового засідання Бондар О.Р.,
за участю представників учасників справи:
від позивача: Карачковський П.П.,
від відповідача: Мельнічук Н.С., Карпова О.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Фізичної особи-підприємця Мельнічук Наталії Сергіївни про стягнення 121513,06 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.05.2024 р.: прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1870/24 за правилами спрощеного позовного провадження; призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 11.06.2024 р.
Протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.06.2024 р.: за клопотанням відповідача витребувано у позивача інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка підтверджує відчуження приміщення в м. Одесі по вул. Армійській, 10; відмовлено в задоволенні заяви відповідача про виклик свідка; оголошено перерву у судовому засіданні до 30.07.2024 р.
Протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.07.2024 р. оголошено перерву у судовому засіданні до 13.08.2024 р.
Згідно із приписами ст.ст.233,240 ГПК України в судовому засіданні 13.08.2024 р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі - Департамент) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Мельнічук Наталії Сергіївни (далі - ФОП Мельнічук Н.С.) про стягнення 121513,06 грн неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди.
В обґрунтування позовних вимог Департамент посилається на неналежне виконання ФОП Мельнічук Н.С. умов укладеного між сторонами договору та приписів законодавства в частині своєчасного повернення об'єкту після закінчення 06.11.2021 р. строку його оренди, в зв'язку з чим відповідач має сплатити неустойку за правилами ст.785 ЦК України, нараховану за період з 07.11.2021 р. по 14.11.2023 р.
У відзиві на позовну заяву ФОП Мельнічук Н.С. просить відмовити у позові з огляду на наступне.
Після початку повномасштабного вторгнення рф в Україну Мельнічук Н.С. виїхала за кордон, що підтверджується відмітками в її паспорті, та лише 20.07.2023 р. повернулась. Знаходячись за кордоном, 02.08.2022 р. ФОП Мельнічук Н.С. зверталась на електронну адресу Департаменту з проханням здійснити перерахунок оренди на період дії воєнного стану, проте офіційної відповіді не отримала. Крім того, ФОП Мельнічук Н.С. 2 роки тому зверталась до Департаменту із заявою щодо продовження дії договору оренди, проте ніякої відповіді не отримала, що встановлено в рішенні Господарського суду Одеської області від 31.07.2023 р. по справі № 916/1361/23.
Про назване судове рішення, яким ФОП Мельнічук Н.С. виселено з орендованого нею приміщення, вона дізналась від виконавця, після чого 14.11.2023 р. повернула майно.
Відповідач стверджує, що, фактично не користуючись приміщенням, продовжувала сплачувати за нього орендну плату у період з 07.11.2021 р. по 14.11.2023 р., що підтверджується оплатами, здійсненими на підставі рахунків, які надсилались на електронну адресу посадовою особою Департаменту, переписку з якою у месенджері долучено до відзиву. З останньої вбачається, що працівник позивача в період, за який заявлено до стягнення неустойку у даній справі, повідомляв ФОП Мельнічук Н.С. про наявність боргу за оренду та пеню, нічого не вказуючи ні щодо припинення договору оренди, ні стосовно потреби у сплаті неустойки згідно ст.785 ЦК України.
Також ФОП Мельнічук Н.С. посилається на те, що доданий до позову розрахунок неустойки є помилковим, адже включені до нього платежі в розмірі 24532,56 грн, здійснені відповідачем, насправді являються платою за 11 місяців оренди, яку приймав Департамент.
Зазначені обставини у сукупності доводять той факт, що у сторін не існувало сумнівів у чинності договору оренди, а, відтак, у ФОП Мельнічук Н.С. не було умислу не повертати приміщення.
Крім того, відповідач просить суд врахувати, що її перебування за кордоном пов'язано з військовим станом в Україні, що є форс-мажорною обставиною, яка відповідно до умов договору оренди звільняє від відповідальності за невиконання зобов'язань.
Окремо ФОП Мельнічук Н.С. заявила клопотання про витребування доказів, повідомляючи, що згідно наявної в неї інформації орендоване приміщення Департаменту не належить.
У відповіді на відзив Департамент підтримує заявлені позовні вимоги, вказуючи, що доводи ФОП Мельнічук Н.С. відносно необізнаності з припиненням договору оренди є безпідставними, оскільки 20.09.2021 р. ФОП Мельничук Н.С. оформила надіслану на адресу позивача заяву про продовження дії угоди. Також позивач вказує, що підтвердженням умисного неповернення відповідачем об'єкта оренди за актом приймання-передачі є відсутність звернення до Департаменту з цього приводу. Крім того, позивач повідомляє, що на момент припинення договору оренди та на час примусового виселення відповідача з орендованого майна воно належало до комунальної власності, т.я. відчужено тільки 15.04.2024 р., про що свідчить інформація з реєстру речових прав. Додатково Департамент з посиланням на правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 25.01.2022 р. у справі № 904/3886/21, зазначає, що належним доказом існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов договору) є сертифікат, який ФОП Мельнічук Н.С. не надано. До того ж обов'язок повернути приміщення виник задовго до початку введення військового стану в Україні.
Відповідач подала заперечення на відповідь на відзив, у яких повідомляє, що підхід Департаменту як органу влади до ситуації з ФОП Мельнічук Н.С. є непослідовним та нескоординованим, оскільки позивач, начебто вважаючи договір припиненим, виставляв відповідачу рахунки на перерахування орендної плати, повідомляв про наявність боргу з орендної плати за спірний період тощо. Така поведінка позивача є порушенням названих в ст.3 ЦК України загальних засад цивільного законодавства, в т.ч. добросовісності, та суперечить принципу ,,належного урядування”, сформованого у практиці Європейського Суду з прав людини.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши відповідність доводів сторін фактичним її обставинам та нормам українського законодавства, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з такого.
27.09.2000 р. між Представництвом по управлінню комунальної власності (Орендодавець) та ФОП Мельнічук Н.С. (Орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 4/58 (Договір), за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне володіння та користування об'єкт комунальної власності ? нежитлове приміщення підвалу загальною площею 77,2 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; дія Договору: з 27.09.2000 р. ? до 27.09.2005 р.
21.05.2005 р. тими ж сторонами та щодо того ж майна підписано нову редакцію Договору, в якій строк дії визначено до 15.09.2006 р.
У подальшому сторонами оформлено ряд додаткових договорів, якими продовжено строк дії Договору та внесено інші зміни до умов останнього, в т.ч.:
- від 19.12.2012 р. № 5, яким у тексті Договору змінено назву Орендодавця на Департамент;
- від 06.12.2018 р. № 7, яким, зокрема, продовжено термін дії Договору до 06.11.2021 р.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 31.07.2023 р. по справі № 916/1361/23, яке набрало законної сили 31.08.2023 р., виселено ФОП Мельнічук Н.С. з нежитлового приміщення підвалу загальною площею 77,2 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказаним рішенням встановлено ряд обставин, які у розумінні ч.4 ст.75 ГПК України мають преюдиційне значення для розгляду цієї справи, зокрема, те, що термін дії Договору закінчився 06.11.2021 р. та продовжений не був, оскільки лист Орендаря від 17.09.2021 р. (зареєстрований Орендодавцем 20.09.2021 р.), в якому викладено прохання продовжити дію Договору, подано з порушенням встановлених законодавством строку та форми.
З наявного в матеріалах справи акту державного виконавця вбачається та сторонами не заперечується те, що 14.11.2023 р. на виконання рішення суду по справі № 916/1361/23 орендоване приміщення повернуто Департаменту.
Вказуючи на те, що строк дії Договору закінчився 06.11.2021 р., а орендоване нерухоме майно повернуто тільки 14.11.2023 р., Департамент звернувся до господарського суду з позовом у рамках провадження у даній справі.
Згідно із приписами ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилами ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В ч.1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін)...
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частинами 1, 6 ст.283 ГК України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст.785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до ч.2 ст.785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
Правові, економічні та організаційні відносини, що виникають у зв'язку з орендою державного та комунального майна, врегульовано Законом України ,,Про оренду державного та комунального майна”.
Згідно ч.1 ст.25 цього Закону України у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
В п.4.7 Договору в редакції від 21.05.2005 р. передбачено, що після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, Орендар зобов'язаний у 15-денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди.
Господарський суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, зазначає, що між сторонами існували господарські зобов'язання, підставою яких є письмовий Договір оренди комунального майна. Строк дії цієї угоди закінчився 06.11.2021 р., тому у ФОП Мельнічук Н.С. виник обов'язок повернути об'єкт оренди, який нею виконано в примусовому порядку лише 14.11.2023 р., тобто всупереч правилам ч.1 ст.25 Закону України ,,Про оренду державного та комунального майна” та ч.1 ст.785 ЦК України.
Враховуючи викладене, Департамент має право на нарахування неустойки на підставі ч.2 ст.785 ЦК України, позовну вимогу про стягнення якої з ФОП Мельнічук Н.С. слід задовольнити в сумі 60611,71 грн, тобто частково, з огляду на наступне.
Згідно п.6 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
У постанові Верховного Суду від 16.05.2018 р. по справі № 449/1154/14 та інших судових рішеннях касаційної інстанції надано визначення добросовісності згідно п.6 ст.3 ЦК України, під якою слід розуміти певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Крім того, Верховним Судом, зокрема у постанові від 07.10.2020 р. по справі № 450/2286/16-ц, вказано про необхідність врахування доктрини venire contra factum propriu (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, після закінчення строку дії Договору, тобто з 07.11.2021 р., та до моменту подачі позову по справі № 916/1361/23, який згідно програми ,,Діловодство спеціалізованого суду” зареєстровано судом 03.04.2023 р. (в самому рішенні суду по справі № 916/1361/23 помилково вказано ,,03.05.2023 р.”), відносини Департаменту та ФОП Мельнічук Н.С. будувались, виходячи з того, що Договір являється діючим.
Про це свідчить надане відповідачем листування в месенджері з інспектором Департаменту Оленою Решиловою (наявність такого працівника та справжність переписки позивачем не заперечується), за змістом якого (листування) Департамент в особі пані Решилової повідомляв ФОП Мельнічук Н.С. про наявність боргу з орендної плати, про необхідність написання листа для перерахування орендної плати на період воєнного стану, направляв реквізити для відповідного звернення. Крім того, як вже вказано вище, відповідач письмово зверталась до Департаменту із заявою про продовження дії Договору, проте ніякої відповіді не отримала. При цьому ФОП Мельнічук Н.С. після закінчення Договору продовжувала сплачувати орендну плату, яку Департамент приймав, попередньо виставляючи рахунки, та нічого ні щодо припинення договору оренди, ні стосовно потреби у сплаті неустойки згідно ст.785 ЦК України не повідомляв.
Таким чином, господарський суд погоджується з відповідачем у тому, що, з урахуванням наведеного, в неї могло склатись враження про відсутність потреби повертати приміщення.
Одночасно слід зауважити, що викладені вище обставини спричиняють висновок про те, що поведінка позивача, який спочатку визнавав Договір діючим після 06.11.2021 р., а зараз заявляє до стягнення неустойки в порядку ст.785 ЦК України в зв'язку з припиненням Договору після цієї дати, являється недобросовісною та суперечливою.
Приймаючи до уваги зазначене, те, що така поведінка Департаменту є особливо неприпустимою, оскільки він є органом місцевого самоврядування, те, що ФОП Мельнічук Н.С. у будь-якому випадку продовжувала користуватись приміщенням до 14.11.2023 р., те, що таке користування не може бути безоплатним, те, що після припинення дії Договору за користування об'єктом оренди сплачується неустойка згідно ст.785 ЦК України, господарський суд вважає, що:
- позивач не має права на стягнення неустойки в розмірі більшому, ніж орендна плата з ПДВ за період з 07.11.2021 р. до 31.03.2023 р. (орендна плата за квітень 2023 р. мала бути сплачена до 15.04.2023 р. згідно п.2.4 Договору, тому на момент її внесення ФОП Мельнічук Н.С. вже могла знати з тексту позовної заяви по справі № 916/1361/23, яка надійшла до суду 03.04.2023 р., про зміну позиції Департаменту щодо припинення дії Договору). Арифметично правильний розмір неустойки (орендна плата з ПДВ) за період з 07.11.2021 р. до 31.03.2023 р. становить 21251,68 грн (згідно доданого до позовної заяви у даній справі розрахунку орендна плата з ПДВ за період з 07.11.2021 р. до 31.03.2023 р. становить 48422,79 грн мінус 24532,56 грн оплат, здійснених ФОП Мельнічук Н.С.);
- з 01.04.2023 р. до 14.11.2023 р. позивач має право на нарахування неустойки в розмірі 39360,03 грн (згідно доданого до позовної заяви у даній справі розрахунку подвійна орендна плата з ПДВ за квітень 2023 р. - 14 днів листопада 2023 р. становить 49200,04 грн, проте правові передумови для нарахування ПДВ у Департаменту відсутні, про що детально буде вказано нижче, в зв'язку з чим від 49200,04 грн слід відняти 20%).
Відтак, господарський суд повідомляє сторін про те, що законним та справедливим буде стягнення з ФОП Мельнічук Н.С. на користь Департаменту 60611,71 грн неустойки (21251,68 грн плюс 39360,03 грн), тому позов підлягає частковому задоволенню.
Стосовно неправомірності нарахування позивачем неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі з ПДВ господарський суд зазначає наступне.
ПК України як спеціальним нормативним актом, що визначає будь-які питання щодо оподаткування, елементи податку, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування, не передбачено включення до бази оподаткування податком на додану вартість будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов'язань юридичною особою, а, навпаки, в ПК України прямо зазначено про те, що до складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені). При цьому для цілей оподаткування законодавцем не передбачено виключень щодо спеціальної неустойки, передбаченої ч.2 ст.785 ЦК України.
Виходячи з аналізу ч.2 ст.785 ЦК України, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов'язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг.
Неустойка, нарахована на підставі ч.2 ст.785 ЦК України, є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об'єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.
Аналогічний правовий висновок зроблено в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 р. у справі № 916/1319/19. Відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
З огляду на наведене, Господарський суд Одеської області доходить висновку, що при розрахунку розміру неустойки згідно з ч.2 ст.785 ЦК України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися Орендарем Орендодавцю у випадку правомірного користування майном.
Доводи ФОП Мельнічук Н.С. про те, що після закінчення строку Договору вона не користувалась приміщенням, не звільняють її від обов'язку сплатити неустойку згідно ч.2 ст.785 ЦК України, оскільки всупереч правилам ч.1 ст.25 Закону України ,,Про оренду державного та комунального майна” та ч.1 ст.785 ЦК України після припинення дії Договору ФОП Мельнічук Н.С. до 14.11.2023 р. не повертала орендоване майно Департаменту.
Посилання відповідача на те, що вона не могла повернути приміщення, адже перебувала за кордоном у зв'язку з воєнним станом в Україні, тому має місце форс-мажорна обставина, яка звільняє від відповідальності за невиконання зобов'язань, господарський суд відхиляє та вказує таке.
Відповідно до ч.1 ст.617 ЦК України, ч.2 ст.218 ГК України та ст.14-1 Закону ,,Про торгово-промислові палати в Україні” форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об'єктивно унеможливлюють виконання особою зобов'язань за умовами договору, обов'язків, передбачених законодавством.
Слід зауважити, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести. Зазначений висновок зроблено в постанові Верховного Суду від 21.07.2021 р по справі № 912/3323/20.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Виходячи зі змісту цієї норми та обов'язкових для врахування за правилами ч.4 ст.236 ГПК України правових висновків, викладених, окрім вже названої постанови від 21.07.2021 р по справі № 912/3323/20, у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 р. по справі № 915/531/17, від 26.05.2020 р. по справі № 918/289/19, від 17.12.2020 р. по справі № 913/785/17, від 30.11.2021 р. по справі № 913/785/17, суд зазначає, що: відповідно до ст.14-1 Закону України ,,Про торгово-промислові палати в Україні” засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифіката про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати; форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання.
Також господарський суд зауважує, що під час перевірки того, чи потрібно застосовувати наслідки виникнення форс-мажору слід встановити: 1) які саме зобов'язання за Договором порушено; 2) чи доведено відповідачами наявність форс-мажору та його причинно-наслідковий зв'язок з невиконанням зобов'язання; 3) чи виконано боржниками усі передбачені Договором дії, необхідні для виникнення у них права посилатись на форс-мажор як на підставу для невиконання взятих на себе зобов'язань; чи відбувалось звернення або спроба звернення до торгово-промислової палати за сертифікатом.
Не ставлячи під сумнів те, що війна та пов'язані з нею події є обставинами непереборної сили, господарський суд вказує, що відповідачем не надано доказів того, що у даному випадку форс-мажор призвів до того, що ФОП Мельнічук Н.С. не змогла повернути приміщення раніше, ніж 14.11.2023 р.
При цьому посилання на виїзд за кордон з початком війни для суду є зрозумілими, проте вони не означають, що відповідач самостійно або із залученням представника не могла організувати передачу ключів та оформлення акту повернення приміщення після закінчення строку Договору або принаймні звернутись до Департаменту з цього питання.
З огляду на зазначене та те, що обов'язок повернути приміщення виник в листопаді 2021 р., коли воєнний стан в державі ще не було введено, господарський суд не вбачає причинно-наслідкового зв'язку між форс-мажором та невиконанням ФОП Мельнічук Н.С. її обов'язків, передбачених ч.1 ст.785 ЦК України.
Насамкінець потрібно звернути увагу відповідача на те, що на момент припинення Договору та на час примусового виселення відповідача з орендованого майна останнє належало до комунальної власності, доказом чого є свідоцтво від 06.04.2009 р., видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради, зареєстроване 27.05.2009 р., та відчужено тільки 15.04.2024 р., про що свідчить інформація з реєстру речових прав та примірник договору купівлі-продажу, додані до відповіді на відзив.
Решта доводів сторін на остаточний результат розгляду справи або мотиви, з яких суд частково задовольняє позов, ніяким чином не впливають, тому залишаються без правової оцінки.
Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.129,232,233,238,240,241 ГПК України, вирішив:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Мельнічук Наталії Сергіївни ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, місто Одеса, вулиця Артилерійська, будинок 1, код 26302595) 60611/шістдесят тисяч шістсот одинадцять/грн 71 грн неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди, 1510/одну тисячу п'ятсот десять/ грн 39 коп. судового збору.
У решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного його тексту і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено 19 серпня 2024 р.
Суддя Л.В. Лічман