вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
08.08.2024м. ДніпроСправа № 904/3001/22
Господарський суд Дніпропетровської області
у складі судді Дупляка С.А.,
за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,
представників учасників справи:
від позивача: Сергач А.В.,
від відповідача: Малега С.О.,
дослідивши матеріали справи №904/3001/22
за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк"
до ОСОБА_1
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСТЕЙТГЛОБАЛ"
про звернення стягнення на предмет іпотеки,
1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - позивач) звернулося з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач), у якому позивач просить суд в рахунок часткового погашення простроченої заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Істейтглобал" перед позивачем зі сплати винагороди за Кредитним договором №КП461-Г від 20.03.2011 в сумі 12.702.721,32 грн звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №КП461-Г-ДИ3 від 19.12.2012, а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_1 в, шляхом проведення електронного аукціону у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону України "Про іпотеку".
Судові витрати зі сплати судового збору позивач просить суд покласти на відповідача.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/3001/22 визначено суддю ЄВСТИГНЕЄВУ Надію Михайлівну , що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.09.2022.
Рішенням Господарського Суду Дніпропетровської області від 15.05.2023 у справі №904/3001/22 (суддя Євстигнеєва Н.М.) у задоволенні позовних вимог відмовлено, оскільки позивачем обрано неефективний спосіб захисту.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 04.12.2023 апеляційна скарга позивача на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.05.2023 залишена без задоволення, рішення суду залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 20.02.2024 касаційна скарга позивача задоволена частково, рішення Господарського Суду Дніпропетровської області від 15.05.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.12.2023 скасовано, справу №904/3001/22 направлено на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/3001/22 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.03.2024.
Ухвалою від 18.03.2024 справу №904/3001/2022 прийнято до розгляду, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, учасників процесу повідомлено, що підготовче засідання відбудеться 17.04.2024.
Через відділ документального забезпечення від позивача 29.03.2024 надійшла заява про зміну предмета позову.
Через відділ документального забезпечення від відповідача 15.04.2024 надійшли додаткові пояснення по суті позову, сформовані в системі «Електронний суд».
Через відділ документального забезпечення від відповідача 17.04.2024 надійшло клопотання, сформоване в системі «Електронний суд», про відкладення судового засідання на іншу дату через зайнятість представника відповідача в іншому судовому засіданні.
Ухвалою від 17.04.2024 заяву позивача про зміну предмету позову не прийнято до розгляду, продовжено строк підготовчого провадження, підготовче засідання відкладено до 17.05.2024.
Через відділ документального забезпечення від позивача 13.05.2024 надійшло клопотання, сформоване в системі «Електронний суд», про відкладення судового засідання на іншу дату через зайнятість представника позивача в іншому судовому засіданні.
Ухвалою від 15.05.2024 підготовче засідання відкладено до 30.05.2024.
Ухвалою від 30.05.2024 підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті на 26.06.2024.
Через відділ документального забезпечення від позивача 30.05.2024 надійшли додаткові пояснення по суті позову, сформовані в системі «Електронний суд».
Через відділ документального забезпечення від відповідача 10.06.2024 надійшли заперечення на додаткові пояснення позивача, сформовані в системі «Електронний суд».
Листом від 17.06.2024 господарський суд повідомив учасників процесу, що судове засідання призначене на 26.06.2024 не відбудеться.
Ухвалою від 11.07.2024 розгляд справи по суті призначено на 24.07.2024.
В судовому засіданні 24.07.2024 протокольною ухвалою оголошено перерву у судовому розгляді до 08.08.2024.
В судовому засіданні 08.08.2024 сторони забезпечили явку своїх представників, третя особа, явку свого представника в судове засідання не забезпечила. Представники сторін відповідали на питання суду, надавали пояснення у справі. Представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог, представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та просив суд відмовити у їх задоволенні.
Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.
З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.
Стислий виклад позиції позивача
Між позивачем та третьою особою-1 був укладений кредитний договір, який забезпечений, зокрема договором застави корпоративних прав та договором іпотеки. Оскільки без згоди банку власники корпоративних прав відчужили останні на користь інших осіб, банк скористався правом на дострокове припинення кредитного договору та вирішив задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна, яке на теперішній час належить відповідачу.
Стислий виклад позиції відповідача
Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки вважає себе добросовісним набувачем іпотечного майна і не є стороною іпотечного договору.
Стислий виклад позиції третьої особи-1
Позичальник (третя особа-1) не погоджується з розрахунком винагороди, який здійснений позивачем та долучає висновок експерта на обґрунтування обраної правової позиції.
2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У даному випадку до предмета доказування входять обставини: наявності (відсутності) заборгованості за кредитним договором, зокрема зі сплати винагороди; погашення (непогашення) заборгованості за кредитним договором, в тому числі за рахунок відповідача; виникнення у позивача права на звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором на майно відповідача.
Суд встановив, що 20.03.2011 між Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" (правонаступником якого є АТ Комерційний Банк "Приватбанк") (далі - позивач, банк) та відповідачем (далі - відповідач, позичальник) був укладений кредитний договір №КП461-Г (далі - договір).
Кредитним договором передбачені такі істотні умови кредитування:
А.1. Вид кредиту - відновлювальна кредитна лінія.
А.2. Ліміт кредитного договору - 32.900.000,00 грн на поповнення обігових коштів.
А.3. Строк повернення кредиту - 19.03.2041. Згідно ст. ст. 212, 651 ЦК України у разі порушення позичальником будь-якого зобов'язання, передбаченого договором, банк, починаючи з 91-ого дня порушення будь-якого зобов'язання має право змінити умови договору, встановивши інший строк повернення кредиту. При цьому банк направляє позичальнику письмове повідомлення із зазначенням строку повернення кредиту. У разі непогашення заборгованості за договору в строк, вказаний у повідомленні, вся заборгованість, починаючи з наступного дня дати, вказаної в повідомленні, вважається простроченою. У випадку погашення заборгованості у період до спливу 90 днів (включно) з моменту порушення будь-якого із зобов'язань, строком повернення кредиту вважається дата - 19.03.2041.
А.5. Зобов'язання позичальника забезпечуються договором застави корпоративних прав.
А.11. Позичальник сплачує банку винагороду за управління фінансовим інструментом у розмірі 0,38% від суми встановленої в п. А.2 ліміту на цілі, відмінні від сплати страхових платежів та платежів по сплаті судових витрат у день підписання кредитного договору. Сплата винагороди здійснюється у гривні. У випадку якщо кредит видається у іноземній валюті, винагорода сплачується у гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату сплати. Нарахування винагороди здійснюється на дату сплати.
А.12. Позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом. Розмір винагороди розраховується по формулі, яка наведена в п. 4.7 договору.
Предметом договору визначено зобов'язання банку при наявності вільних грошових коштів надати позичальнику кредит у формі згідно з п. А.1 з лімітом і на цілі, які вказані у п. А.2, не пізніше 5 днів з моменту, вказаного у третьому абзаці п. 2.1.2, в обмін на зобов'язання позичальника по поверненню кредиту, сплаті відсотків, винагороди, в обумовлені даним договором строки. Якість послуг має відповідати законодавству України, нормативним актам НБУ, які регулюють кредитні правовідносини.
Даний договір в частині п. 4.4 вступає в силу з моменту підписання даного договору, в інших частинах - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах вказаних в них сум, і діє в обсязі перерахованих грошових коштів до повного виконання зобов'язань сторонами за даним договором.
Додатковими угодами №7 від 01.01.2012, №8 від 05.01.2012, №9 від 19.12.2012, № 10 від 10.01.2012, №11 від 11.01.2012 внесено зміни до кредитного договору в частині відсоткової ставки, графіків платежів, забезпечення виконання зобов'язань за договором.
Так, додатковою угодою №8 від 05.01.2012 внесено зміни до по. 2.2.5 договору та викладено в такій редакції:
«Сплатити банку винагороду у відповідності з п. п. 4.4, 4.5, 4.6, 4.13 даного договору».
Додатковою угодою №9 від 19.12.2012, зокрема п. А.5 договору викладено у такій редакції:
«Зобов'язання постачальника забезпечуються: договором застави корпоративних прав, договором іпотеки №КП461-Г-ДИ1 від 19.12.2012, №КП461-Г-ДИ2 від 19.12.2012, №КП461-Г-ДИ3 від 19.12.2012, №КП461-Г-ДИ4 від 19.12.2012, договором поруки №КП461-Г-П від 19.12.2012, №КП461-Г-П2 від 19.12.2012».
Договором від 25.07.2016 до кредитного договору внесено зміни щодо порядку нарахування винагороди та змінено формулу нарахування, в якій:
V сума винагороди за користування кредитом;
П числове значення фіксованої процентної ставки згідно цього договору (п. А.6, п. А.7),
Д базис днів у році для розрахунку процентів 360 днів,
Knor- офіційний курс української гривні до долара США на день розрахунку, що відповідає порядковому номеру для n;
n-порядковий номер дня в історії цього договору, що відповідає 31.07.2016;
і порядковий номер дня в історії цього договору (за період з дати списання коштів з позичкового рахунку по 31.07.2016);
Ai різниці між сумою видачі та сумою погашення кредиту за визначену дату, що відповідає порядковому номеру "і";
Pi сума погашених процентів "Р" за визначену дату, що відповідає порядковому номеру "і";
Ki офіційний курс гривні до долара США за визначену дату, що відповідає порядковому номеру "і";
Si вихідне сальдо за визначену дату, що відповідає порядковому номеру "і";
Sn вхідне сальдо на день розрахунку, що відповідає порядковому номеру " n";
При негативному значенні, сума винагороди "V" сплаті не підлягає.
При достроковому повному погашенні зобов'язань за договором (кредиту відсотків винагороди за користування кредитом), подальший розрахунок винагороди за користування кредитом відбувається відповідно до зазначеної формули, де наступні обороти, після повного погашення зобов'язань розглядаються, як початкові, "п" і "і" набувають нові первинні значення.
За згодою сторін вказані зміни внесено з 31.07.2016.
(1) В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, між банком (далі - позивач, банк, заставодавець-1), товариством з обмеженою відповідальністю «Спектрум-енерго» (далі - заставодавець-2), товариством з обмеженою відповідальністю «Долма» (далі - заставодавець-3), всі разом - заставодавці та позивачем (далі - заставодержатель) був укладений договір застави №КП461 (корпоративних прав) (далі - договір застави корпоративних прав), відповідно до п. 1 вказаного договору його предметом визначено, що заставодавець-1 передає в заставу корпоративних прав права на частку (6,15774%) в статутному капіталі третьої особи-1; заставодавець-2 передає в заставу корпоративних прав права на частку (0,00062%) у статутному капіталі третьої особи-1; заставодавець-3 передає в заставу корпоративних прав права на частку (93,84164%) у статутному капіталі третьої особи-1 в забезпечення виконання зобов'язань третьої особи-1 (далі - третя особа-1, позичальник) перед заставодержателем, в силу чого заставодержатель має вищий пріорітет (переважне право) в разі невиконання позичальником зобов'язань, забезпечених заставою, та (або) невиконання заставодавцем зобов'язань за цим договором, одержати задоволення за рахунок предмету застави переважно перед іншими кредиторами заставодавця та позичальника.
Термін дії договору - до повного виконання позичальником та заставодержателем зобов'язань за кредитним договором, та всім додатковим угодам до нього (п. 21 договору застави корпоративних прав).
(2) В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, між банком (далі - іпотекодержатель) та Москаленко Юлією Сергіївною , яка діяла в інтересах ОСОБА_2 (далі - іпотекодавець) був укладений договір іпотеки №КП461-Г-ДИ3 від 19.12.2012, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського місткого нотаріального округу Крючковою Т.В. та зареєстрований в реєстрі за №13916 (щодо встановлення дієздатності, правоздатності фізичної особи, яка підписала договір та іпотекодержателя, яким є юридична особа), та за №13917 (щодо накладення заборони відчуження зазначеного в договорі майна, квартири, яка належить ОСОБА_2 ) (далі - іпотечний договір).
Предметом цього договору є надання іпотекодавцем в іпотеку майна, зазначеного в п. 7 цього договору, в забезпечення виконання зобов'язань позичальником (третьою особою-1) перед іпотекодержателем, в силу чого іпотекодержатель має право у випадку невиконання позичальником зобов'язань, забезпечених іпотекою, та (або) невиконання іпотокодавцем зобов'язань за цим договором, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами позичальника та (або) іпотекодавця.
Іпотекою забезпечується виконання зобов'язань позичальником, що випливають з кредитного договору, з повернення кредиту з лімітом 32.900.000,00 грн наданого у вигляді відновлювальної кредитної лінії, на поповнення оборотних коштів, сплати процентів, пені, винагороди, штрафу (п. 2 іпотечного договору).
Згідно з п. 7 іпотечного договору в забезпечення виконання позичальником зобовязань за кредитним договором та іпотекодавцем зобов'язань за цим договором, іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_2 , першої черги житлового комплексу «Амфітеатр» містобудівного ансамблю « Крутогірний », що розташована за адресою: АДРЕСА_1 Загальна площа 151,2 кв.м, житлова площа - 41.4 кв.м (далі - предмет іпотеки).
Умовами іпотечного договору, окрім іншого, передбачені такі права іпотекодержателя:
звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання позичальником якого-небудь із зобов'язання, передбаченого кредитним договором, воно не буде виконано (п. 18.8.1 іпотечного договору);
звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання позичальником якого-небудь із зобов'язань за кредитним договором у випадку порушення позичальником якого-небудь із зобов'язань, передбачених кредитним договором (п. 18.8.3. іпотечного договору).
Сторони дійшли згоди, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки і в разі дострокового розірвання кредитного договору або зміни його умов, при наявності невиконаних зобов'язань на момент розірвання або внесення змін (п. 18.9. іпотечного договору).
Пунктом 24 іпотечного договору передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених пунктами 18.6., 18.8.1, 18.8.2, 18.8.3, 18.9 цього договору, відповідно до розділу V Закону України "Про іпотеку", у тому числі на підставі рішення суду.
Термін дії договору до повного виконання позичальником та іпотекодержателем зобов'язань за кредитним договором (п. 30 іпотечного договору).
У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до банку про визнання недійсним кредитного договору, визнання припиненими договорів майнової поруки (іпотеки), в тому числі іпотечного договору, і договору поруки.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28.09.2017 у справі №201/5563/17 позовні вимоги за вказаним позовом задоволені частково: визнано припиненими (припинити правовідносини) правовідносини за договорами іпотеки (майнової поруки) від 19.12.2012 №КП 461-Г-ДИ2, від 19.12.2012 №КП 461-Г-ДИ3 та договором поруки від 19.12.2012 №КП461-Г-П2, укладеними між банком та ОСОБА_2.
10.10.2017 державним реєстратором було прийнято рішення про припинення іпотеки та обтяження, про що до Державного реєстру внесено записи про припинення іпотеки - 22760134 та обтяження 22758782. Підставою прийняття рішення державним реєстратором стало рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28.09.2017 у справі №201/5563/17.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (інформаційна довідка №306540589 від 04.08.2022 (арк. 29-33, том 1) теперішнім власником предмета іпотеки за іпотечним договором є відповідач.
Підстава права власності - договір дарування від 24.10.2017, реєстровий №2020, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мошковською Н.М. (арк. 29-31, том 1).
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29.08.2018, залишеною без змін постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.05.2020, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28.09.2017 у справі №201/5563/17 в частині визнання припиненими правовідносин за договором іпотеки (майнової поруки) від 19.12.2012 №КП 461-Г-ДИ2, від 19.12.2012 №КП 461-Г-ДИ3 та договором поруки від 19.12.2012 №КП461-Г-П2, укладеними між позивачем і ОСОБА_2 скасоване, у задоволенні позову ОСОБА_2 про припинення договорів поруки та майнової поруки відмовлено (арк. 34-45, том 1).
Позивач звернувся до третьої особи-1 з листом від 21.07.2022 за вих.№Э.Upr 1/3-220721/14804 Про зміну умов договору та дострокове виконання зобов'язань - погашення винагороди.
Зміст вказаного листа обґрунтований тим, що 20.03.2011 між позивачем та третьою особою-1 був укладений кредитний договір. Того ж дня, в забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, між позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Спектрум-енерго» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Долма» був укладений договір застави №КП461.
Позивач у листі вказав, що свої зобов'язання за кредитним договором банк виконав повністю, надав позичальнику узгоджену договором грошову суму.
В свою чергу, 26.03.2015 позичальником були перераховані кошти для погашення кредиту та нарахованих процентів, які були зараховані банком для погашення кредиту та нарахованих процентів.
01.12.2016 зі складу учасників третьої особи-1 вибуло Товариство з обмеженою відповідальністю "Долма" (заставодавець), а власником його частки стало Товариство з обмеженою відповідальністю "Люкс-Офіс".
18.03.2017 внаслідок чергових змін у складі учасників позичальника, власником частки заставодавця Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектрум-Енерго" стало Товариство з обмеженою відповідальністю "Приватофис".
Оскільки, на думку позивача, відчуження Товариством з обмеженою відповідальністю «Долма» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спектрум-Енерго» своїх часток у статутному капіталі позичальника на користь інших осіб відбулося в порушення п. 11 договору застави, ст. 17 Закону України «Про заставу», ч. 2 ст. 286 ЦК України банк керуючись абзацем а) підпункту 2.3.2 пункту 2.3 кредитного договору повідомив третю особу-1 про такі зміни кредитного договору: терміном повернення кредиту, встановленого п. А.3, 1.2 кредитного договору та додатком №1 є 08.08.2022.
Отже, банк вимагав у третьої особи-1 в строк до 08.08.2022 виконати зобов'язання зі сплати банку винагороди в розмірі 25.405.442,64 грн.
В якості доказів направлення банком даного листа на адресу третьої особи-1 до справи долучено опис вкладення від 21.07.2022, фіскальний чек від 21.07.2022 та накладну №0421219408884 від 21.07.2022.
Наведені вище обставини і зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.
3. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Предметом позову позивач визначив звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки в рахунок погашення заборгованості зі сплати винагороди за кредитним договором.
Як встановлено судом, в п. 4.7 кредитного договору сторони узгодили, що позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом у розмірі згідно з передбаченою цим пунктом кредитного договору формулою.
Також, 25.07.2016 сторонами укладено договір про внесення змін до кредитного договору, відповідно до п. 1 якого за згодою сторін з 01.08.2016 за користування кредитом позичальник сплачує банку відсотки за фіксованою процентною ставкою відповідно до умов пункту А.6, пункту А.7 договору.
Згідно з п. 2 договору про внесення змін від 25.07.2016 до кредитного договору боржник сплачує кредитору винагороду за користування кредитом за період з дати списання коштів з позичкового рахунку до 01.08.2016. Розмір винагороди розраховується згідно з формулою, наведеною у п. 4.7 договору.
За згодою сторін з 31.07.2016 внесено зміни до п. 4.7 договору та викладено його у новій редакції, положення якої і були застосовані позивачем при здійсненні відповідного розрахунку.
Суд звертає увагу, що боржник (третя особа-1) заперечень щодо викладених у п. 4.7 кредитного договору умов оплати за встановленою формулою ні під час укладення договору, ні під час підписання договору від 25.07.2016 про внесення змін до кредитного договору, якими змінювалася формула розрахунку винагороди, не висловлював, питання про зміну умов договору не порушував.
Тобто боржнику була зрозуміла формула розрахунку винагороди як під час укладення кредитного договору так і під час укладення договору про внесення змін від 25.07.2016.
Кредитний договір та договір від 25.07.2016 про внесення змін до кредитного договору, є чинними і недійсними у встановленому законом порядку не визнавалися.
АТ КБ "Приватбанк" було надано деталізований розрахунок винагороди, здійснений кредитором відповідно до п. 4.7 кредитних договорів (в редакції договору від 25.07.2016 про внесення змін до кредитного договору).
Боржник не надав власного контррозрахунку заборгованості по сплаті винагороди за користування кредитом за узгодженою між сторонами формулою, а визначення сторонами формули у редакції, на яку спирається боржник, не має економічного сенсу, адже за його поясненнями застосування такої формули не призводить до нарахування винагороди.
Оцінивши долучений боржником висновок експерта №03/03/2023 від 27.03.2023 за результатами проведення первинної судової економічної експертизи (арк. 44-49, том 1), який містить такі узагальнення: 1) проведення первинного розрахунку винагороди не належить до завдань економічної експертизи та не відноситься до компетенції судового експерта економіста; 2) в межах компетенції судового експерта економіста, в обсязі представлених документів, розрахунок винагороди позивача у сумі 25.253.565,75 грн за користування Товариством з обмеженою відповідальністю «Істейтглобал» кредитом №КП461-Г від 20.03.2011 не відповідає тексту формули, визначеній п. 4.7 кредитного договору в редакції первинного договору, так і договору про внесення змін від 25.07.2016 та арифметично не підтверджується.
Суд зазначає, що згідно зі ст. 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Відповідно до ст. 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Суд критично оцінив наданий висновок, оскільки сам експерт за результатами проведеної експертизи вказав, що проведення первинного розрахунку винагороди не належить до завдань судової технічної експертизи та не відноситься до компетенції судового експерта економіста.
При цьому, судовий експерт робить інший висновок, який суперечить попередньому, а саме про те, що в межах компетенції судового експерта економіста, розрахунок винагороди АТ КБ «Приватбанк» у сумі 25.253.565,75 грн за користування ТОВ «ІСТЕЙТГЛОБАЛ» кредитом не відповідає тексту формули, визначеної п. 4.7 кредитного договору в редакції як первинного договору, так і договору про внесення змін від 25.07.2016 та арифметично не підтверджується.
Варто наголосити, що для проведення експертизи експерту були надані ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 13.10.2022 про відкриття провадження у справі, позовна заява у справі №904/3001/22, додаткові угоди до кредитного договору і інші документи, зміст яких суду невідомий.
Здійснюючи аналіз висновку експерта, суд звертає увагу, що експертом не досліджувалися фінансові документи, які підтверджують розрахунки між сторонами кредитного договору. Докази зворотного матеріали справи не містять.
Таким чином, висновки судової економічної експертизи не містять даних проведеного експертом фінансового аналізу на підставі фінансових документів, які свідчать про розрахунки між сторонами і які мають цифровий вираз для вирахування розміру винагороди.
За приписами ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 2 ст. 345 ГК України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Приписами ст. 1054 ЦК України унормовано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.
Положеннями ч. 1 ст. 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За умовами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Порушенням зобов'язання у відповідності до ч. 1 ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За вимогами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
До загальних засад цивільного законодавства належить, зокрема, свобода договору (ч. 1 ст. 3 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-1383/2010 зроблено висновок, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Цивільний кодекс України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку. Оспорюваний правочин може бути визнаний судом недійсним за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи (за доведеності порушеного права такої особи), якщо під час вирішення відповідного спору буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладену у постанові від 25.05.2022 у справі №904/5314/20).
З урахуванням тих обставин, що кредитний договір та договір від 25.07.2016 про внесення змін до кредитного договору, є чинними і недійсними у встановленому законом порядку не визнавалися, суд доходить висновку, що сторони погодили умови договору щодо сплати винагороди та встановили відповідні зобов'язання з урахуванням загальних принципів цивільного законодавства.
Також суд вказує про те, що незгода позичальника з умовою договору про нарахування та сплату винагороди, на стадії виконання, за відсутності зауважень щодо змісту та умов договору під час його укладення та підписання змін до нього, не є підставою для визначення умов договору такими, що не підлягають виконанню під час вирішення спору про стягнення заборгованості за цим договором, оскільки суперечать принципам цивільного законодавства.
Нерозуміння природи договору, складність розрахунку, не звільняє сторони від обов'язку його виконання.
Підписавши кредитний договір та зміни до нього, позичальник надав свою згоду на оплату усіх зазначених у них платежів (зокрема винагороди), які були визначені за взаємною згодою сторін та недійсними не визнані.
З урахуванням того, що боржник не надав власного контррозрахунку заборгованості по сплаті винагороди за користування кредитом за узгодженою між сторонами формулою, а також зважаючи на те, що умови кредитного договору, за якими позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом за встановленою формулою (п. 4.7 договору) є чинними, формула винагороди, яка викладена у п. 4.7 договору відповідає деталізованим розрахункам АТ КБ "Приватбанк", господарський суд доходить висновку про існування у позичальника перед позивачем простроченої заборгованості зі сплати винагороди за кредитним договором, яка нарахована за період з 20.03.2011 до 31.07.2016, який є фіксованим і у позивача є право на отримання часткового її погашення (в сумі 12.702.721,32 грн).
Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду від 17.08.2024 у справі №904/7260/21.
Відносини, що виникли між сторонами, регулюються параграфом 6 глави 49 ЦК України, спеціальним Законом України «Про іпотеку» та загальними положеннями про забезпечення виконання зобов'язання.
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 ЦК України).
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ч. 1 ст. 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов'язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до приписів ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога банку про звернення стягнення на предмет іпотеки (квартира) на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасовано, у випадку коли право власності на предмет іпотеки перейшло до інших осіб (відповідача у цій справі) за час відсутності у відповідному Державному реєстрі прав зареєстрованих відомостей про чинність іпотеки (договір дарування).
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач посилається на ту обставину, що останній (відповідач) є добросовісним набувачем предмету іпотеки, оскільки на момент отримання квартири (яка є предметом іпотеки) в дар за договором дарування відомості щодо існування будь-яких обтяжень на вказане нерухоме майно були відсутні у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч. 1 ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом. У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані (ч. 2).
Як встановлено судом, відповідач набув у власність квартиру (предмет договору іпотеки) на підставі договору дарування від 24.10.2017, реєстровий №2020, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мошковською Н.М. (арк. 29-31, том 1).
Суд бере до уваги висновок Верховного Суду, який викладений у постанові від 20.02.2024 про відсутність у даній справі (№904/3001/22). Так Верховний Суд встановив, що у справі№904/3001/22 відсутня обставина реалізації предмета іпотеки, іпотека не припинилася на підставі ч. 1 ст. 593 ЦК України, а записи про припинення іпотеки внесені на підставі рішення суду про визнання недійсним кредитного договору, визнання припиненими договорів майнової поруки (іпотеки), в тому числі іпотечного договору, і договору поруки, у подальшому скасованого.
Колегія суддів Верховного Суду також встановила, що тимчасове виключення відомостей про право іпотеки з відповідного державного реєстру, зокрема, на підставі судового рішення, яке було у подальшому скасовано, не впливає на чинність первісної іпотеки. Скасування судового рішення, що мало наслідком внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не впливає на дію останньої, оскільки іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі. Водночас, за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто, не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (п. 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №922/3537/17 (провадження №12-127гс19), п. 7.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №922/2416/17 (провадження №12-44гс20)).
Беручи до уваги встановлені Верховним Судом обставини, суд вважає посилання позивача на обставини, які можуть свідчити про добросовісність/недобросовісність відповідача, як набувача майна такими, що не мають вирішального значення для спору, оскільки дійсність договору дарування від 24.10.2017 презюмується законодавством, а вимог про визнання цього договору недійсним не заявлено.
Водночас, Верховний Суд, переглядаючи судові рішення у справі №904/3001/22, вказав, що перехід права власності (за договором дарування) не є підставою для припинення іпотеки (ст. 23 Закону України «Про іпотеку»). Близька за змістом правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 19.04.2023 у справі №726/2166/19.
Також, Верховний Суд звернув увагу, що ст. 23 Закону України «Про іпотеку» визначено наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи, серед яких визначено:
у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою;
особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Отже, іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов'язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки (див. рішення Конституційного Суду України від 14.07.2020 у справі №8-р/2020).
При цьому, ст. 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Суд зауважує, що відповідно до п. А.3 кредитного договору, строк повернення кредиту 19.03.2041, але за умови порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених даним договором, банк на власний розсуд, починаючи з 91-го дня порушення будь-якого із зобов'язань, має право змінити умови договору та встановити інший строк повернення кредиту.
З наявних матеріалів справи вбачається, що банк скористався наявним у нього правом на зміну умов договору та встановлення іншого (аніж 19.03.2041) строку повернення кредиту. Так, позивач звернувся до третьої особи-1 з листом від 21.07.2022 за вих.№Э.Upr 1/3-220721/14804 Про зміну умов договору та дострокове виконання зобов'язань - погашення винагороди, оскільки засновники позичальника без згоди позивача відчужили свої частки у статутному капіталі товариства позичальника на користь третіх осіб.
З огляду на обставини, які містить лист позивача адресований третій особі-1 визначено строк повернення кредиту 08.08.2022.
Беручи до уваги, що матеріали справи не містять доказів припинення основного зобов'язання (в частині сплати винагороди, строк сплати якої є таким, що настав 08.08.2022) підстави вважати основне зобов'язання припиненим відсутні, що свідчить про відсутність підстав вважати і договір іпотеки припиненим.
Відтак, договір іпотеки наразі діє, а іпотека є чинною, не зважаючи на перехід права власності на неї (квартиру) до іншої особи (відповідача).
Положеннями Закону України «Про іпотеку» чітко визначено наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи, серед яких зазначено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача відповідного майна, відтак, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.
Отже, у разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, законодавством встановлено механізм захисту прав іпотекодержателя шляхом перенесення всіх прав та обов'язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності на майно. У такому випадку, у разі невиконання позичальником своїх кредитних зобов'язань, іпотекодержатель, в силу ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», має право задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна шляхом заявлення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки до особи, яка є власником іпотечного майна на момент заявлення таких вимог.
Правові висновки про те, що у разі відчуження іпотечного майна вимога іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки має бути заявлена до особи, яка є власником такого майна на момент подання позову, є усталеними у судовій практиці Верховного Суду (постанови від 07.05.2019 у справі №926/3371/17, від 23.01.2020 у справі №916/2558/18, від 18.04.2019 у справі №15/5009/1800/11, від 05.05.2020 у справі №161/6253/15-ц, а також постанова від 24.06.2020 у справі №904/9896/17.
Таким чином, суд доходить висновку, що позовні вимоги срямовані до відповідача правомірно, оскільки відповідач, отримавши предмет іпотеки в дар, набув і всі права та обов'язки іпотекодавця, а докази погашення позичальником основного зобов'язання за договором (винагороди нарахованої у відповідності до п. 4.7 кредитного договору) у матеріалах справи відсутні.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц викладено правовий висновок про те, що частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку», яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону, способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 Закону України «Про іпотеку»).
Отже, за змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов'язання. І лише тоді, якщо останнє невиконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку». Недотримання іпотекодержателем процедури звернення стягнення на предмет іпотеки є однією з підстав для відмови в позові.
Тобто, вимога, встановлена ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку», не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені статтею 12 цього Закону, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).
В даній справі вимога про дострокове погашення винагороди іпотекодержателю не направлялася, однак вказана обставина не перешкоджає позивачу звернутися до суду за захистом своїх прав.
Крім цього, Закон України «Про іпотеку» визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону України «Про іпотеку») є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 41-47 Закону України «Про іпотеку»); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до ч. 6 ст. 38 Закону України "Про іпотеку" ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
У разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення електронного аукціону ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій (ч. 2 ст. 39 Закону України "Про іпотеку").
Згідно з ч. 1 ст. 41 Закону України "Про іпотеку" реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на електронних аукціонах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.
Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на електронних аукціонах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону та Закону України «Про іпотеку» законними та обґрунтованими.
Відповідач просить суд застосувати до спірних відносин позовну давність.
Суд зауважує, що законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності, заява про її застосування може бути викладена у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного (постанова Верховного Суду від 24.11.2023 у справі №344/720/21 (61-10122св22).
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Приписами ст. 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Водночас, ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Сторони у п. 5.7 кредитного договору визначили, що строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором установлюються сторонами тривалістю 5 (п'ять) років.
Аналізуючи зміст листа від 21.07.2022 за №Э.Upr 1/3-220721/14804 та наявні у справі докази у сукупності суд доходить висновку, що позивач правомірно змінив строк повернення кредиту (з 19.03.2041) і висунув вимогу достроково повернути, зокрема винагороду нараховану у відповідності до положень п. 4.7 кредитного договору, а саме в строк до 08.08.2022.
Так, датою повернення винагороди є 08.08.2022, що свідчить про дотримання позивачем строку позовної давності, який відповідно до п. 5.7 кредитного договору становить 5 (п'ять) років.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивач довів обставини наявності спірної заборгованості та обґрунтованості позовних вимог у повному обсязі.
Водночас, належних доказів на підтвердження у повному обсязі своїх доводів, викладених у відзиві, відповідач суду не надав.
Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог і стверджує, що за умовами іпотечного договору поручався за виконання зобов'язання, що були встановленні редакцією кредитного договору від 20.03.2011. Зазначені зміни до кредитного договору вносились без згоди поручителя та без внесення відповідних змін до договору поруки. Крім того, в договорі відсутні будь-які вказівки на те, що такі зміни можливі без повідомлення поручителя. Вищезазначені зміни, на думку відповідача, значно збільшують обсяг прав поручителя, що є підставою для припинення договору поруки відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України.
З такою позицією відповідача суд погоджується з огляду на таке.
Відповідно до п. 2 вказаним договором іпотеки забезпечується виконання зобов'язань позичальником, що випливають з кредитного договору, зокрема в частині сплати винагороди за користування кредитом, розмір якої розраховується згідно умов, вказаних у п. 4.7 кредитного договору.
Водночас, до спірних правовідносин щодо припинення договору іпотеки не застосовуються вимоги ст. 559 ЦК України.
Підстави припинення іпотеки окремо визначені в ст. 17 Закону України «Про іпотеку». Конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2020 у справі №201/5563/17-ц.
Між тим, відповідно до ст. 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
В даній справі майнові права позивача порушила третя особа-1, належне виконання кредитного договору, забезпечено іпотечним договором, який є чинним і недійсним в судовому порядку не визнавався, що свідчить про обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Європейський суд з прав людини у пункті 6 рішення від 05 жовтня 2023 року у справі «Леонтьєв та інші проти України» (Leontyev and оthers v. Ukraine) виснував, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує національні суди обґрунтовувати свої рішення. Це зобов'язання не можна розуміти як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, і питання дотримання цього зобов'язання має вирішуватись виключно з огляду на обставини справи (див. рішення від 09 грудня 1994 року у справах «Руіз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29, та «Гарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26). Ці принципи застосовувалися в низці справ проти України (див., наприклад, рішення від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України» (Benderskiy v. Ukraine), заява № 22750/02, пункти 42-47; від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява №63566/00, пункт 25; від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine), заява № 5231/04, пункти 18, 19).
Також Європейський суд з прав людини вказував, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників справи суд з урахуванням п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.
У справі, що розглядається, суд, дійшов висновку, що позовні вимоги із зазначених позивачем підстав підлягають задоволенню у повному обсязі.
Судові витрати
Верховний Суд у постанові від 20.02.2024, переглядаючи справу №904/3001/22, зазначив, що оскільки справа направляється на новий розгляд розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.
Оскільки позовні вимоги позивача визнані судом такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, то згідно зі ст. 129 ГПК України витрати позивача зі сплати судового збору за подання позовної заяви (у розмірі 190.540,82 грн) (арк. 7-8, том 1), апеляційної скарги (у розмірі 285.811,22 грн) (арк. 157-159, том 3), касаційної скарги (у розмірі 381.081,64 грн) (арк. 31-34, том 4) та заяви про забезпечення позову (у розмірі 1.342,00 грн) (арк. 71, том 3) покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73-79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В рахунок часткового погашення простроченої заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСТЕЙТГЛОБАЛ" (49005, Дніпропетровська область, місто Дніпро, пр. Яворницького Дмитра, будинок 12; ідентифікаційний код 36053130) перед Акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" (01001, місто Київ, ВУЛИЦЯ ГРУШЕВСЬКОГО, будинок 1-Д; ідентифікаційний код 14360570) зі сплати винагороди за Кредитним договором №КП461-Г від 20.03.2011 в сумі 12.702.721,32 грн (дванадцять мільйонів сімсот дві тисячі сімсот двадцять одна грн 32 к.) звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №КП461-Г-ДИ3 від 19.12.2012, а саме: на квартиру за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Вернадського Володимира, будинок 35т, квартира 39в, шляхом проведення електронного аукціону у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку".
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (01001, місто Київ, ВУЛИЦЯ ГРУШЕВСЬКОГО, будинок 1-Д; ідентифікаційний код 14360570) 190.540,82 грн (сто дев'яносто тисяч п'ятсот сорок грн 82 к.) судового збору за подання позовної заяви, 1.342,00 грн (одну тисячу триста сорок дві грн 00 к.) судового збору за подання заяви про забезпечення позову, 285.811,22 грн (двісті вісімдесят п'ять тисяч вісімсот одинадцять грн 22 к.) судового збору за подання апеляційної скарги, 381.081,64 грн (триста вісімдесят одну тисячу вісімдесят одну грн 64 к.) судового збору за подання касаційної скарги.
Видати наказ(и) після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складене 19.08.2024.
Суддя С.А. Дупляк