Справа № 761/23141/24
Провадження № 1-кс/761/14901/2024
14 серпня 2024 року слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , детектива ОСОБА_4 , представника власника майна - адвоката ОСОБА_5 , розглянувши клопотання останнього, подане в інтересах ОСОБА_6 , про скасування арешту майна в рамках кримінального провадження №72023000320000021 від 28.03.2023,
До суду надійшло клопотання адвоката ОСОБА_5 , подане в інтересах ОСОБА_6 , про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 26 березня 2024 року в рамках кримінального провадження №72023000320000021 від 28.03.2023, на майно, вилучене в ході обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на вироби різного найменування: тютюн для кальяну, електронні сигарети (з комплектуючими), рідину, яка використовується для наповнення електронних сигарет.
Відповідно до змісту клопотання, заявник зазначає, що арешт на майно накладено необґрунтовано та безпідставно, оскільки арештоване майно не відповідає ознакам ст. 98 КПК України. Крім того, як зазначає заявник у клопотанні, арештоване майно не має жодного відношення до кримінального провадження. На підставі викладеного, заявник звертає увагу, що подальше застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження порушує права власника.
В ході судового розгляду представник власника майна - адвокат ОСОБА_5 підтримав клопотання.
Прокурор заперечував з приводу задоволення клопотання, а детектив підтримав його думку.
Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали клопотання, слід дійти такого висновку.
Як встановлено в судовому засіданні, БЕБ України, за процесуального керівництва прокурорів Офісу Генерального прокурора, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №72023000320000021 від 28.03.2023 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 199, ч. 1, 2 ст. 204 КК України.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 26 березня 2024 року в рамках кримінального провадження №72023000320000021 від 28.03.2023, накладено арешт на майно, вилучене в ході обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на майно, яке є предметом клопотання. При цьому такий арешт накладено з метою забезпечення збереження речових доказів.
Статтями 7, 16 КПК України встановлено, що однією із загальних засад кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до Постанови Європейського Суду з прав людини (далі - Європейський Суд) від 09 червня 2005 року по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Європейським Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності та не було свавільним.
Окрім того, Європейський суд через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення «Іатрідіс проти Греції»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).
Положеннями ст. 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Крім того, ч. 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна, як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Так, відповідно до вимог ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.
Слідчий суддя, вирішуючи питання щодо необхідності застосування арешту майна, має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Як встановлено в судовому засіданні, арешт на вказане майно було накладено з метою забезпечення речових доказів, а з урахуванням особливостей кримінального провадження, слідчий суддя дійшов висновку, що такий арешт цілком прийнятним та необхідним, в тому числі і на поточний момент.
При цьому слідчий суддя звертає увагу, що матеріали клопотання не містять обґрунтованого документального підтвердження, що відпала потреба в арешті майна, про що в першу чергу має свідчити істотне зменшення або повна відсутність ризиків, передбачених ст. 170 КПК України, а лише посилання у клопотанні на відсутність таких ризиків не може само по собі свідчити про їх відсутність. Відтак, слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання адвоката ОСОБА_5 , подане в інтересах ОСОБА_6 , задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 170-174 КПК України, слідчий суддя,
Відмовити у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_5 , поданого в інтересах ОСОБА_6 , про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 26 березня 2024 року в рамках кримінального провадження №72023000320000021 від 28.03.2023, на майно, вилучене в ході обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на вироби різного найменування: тютюн для кальяну, електронні сигарети (з комплектуючими), рідину, яка використовується для наповнення електронних сигарет.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_7