Єдиний унікальний номер 341/561/19
Номер провадження 2/341/72/24
29 липня 2024 року м. Галич
Галицький районний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого судді Островської Н. І.,
за участю секретаря Гомерди Г. М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Галичі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
встановив:
01.04.2019 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення з останнього на свою користь заборгованості за договором позики від 12.10.2016: 3000, 00 доларів США - основного боргу, 14 516, 67 гривень - процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 12.10.2016 до 25.02.2019 та 103,07 доларів США - 3% річних за прострочення виконання грошових зобов'язань у період з 03.01.2018 до 25.02.2019.
Заочним рішенням від 28.08.2020 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики, в тому числі 3000, 00 доларів США - основного боргу, 14 516, 67 гривень - процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 12.10.2016 до 25.02.2019 та 103,07 доларів США - 3% річних за прострочення виконання грошових зобов'язань у період з 03.01.2018 до 25.02.2019, та витрати по сплаті судового збору в розмірі 983,53 гривень.
29.08.2023 від заявника ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Бобик Ю. І. поступила заява про перегляд заочного рішення.
Ухвалою суду від 01.11.2023 заочне рішення від 28.08.2020 скасовано, цивільну справу призначено до розгляду в загальному позовному провадженні.
Як підставу позову ОСОБА_1 зазначив, що 12.10.2016 між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, у відповідності до умов якого останній отримав грошові кошти у розмірі 3000, 00 доларів США, які мали бути повернуті у термін до 03.01.2018 року. Даний факт підтверджується власноруч складеною відповідачем розпискою. Однак у термін до 03.01.2018 позику відповідачем не було повернуто. З метою досудового врегулювання даного спору на адресу відповідача направлялись письмові повідомлення про необхідність виконання зобов'язань від 03.01.2018 та від 25.01.2019, які були залишені без належного реагування. Вказує, що під час спілкування з відповідачем такий заявляв, що борг визнає, однак з різних причин не має можливості добровільно виконати зобов'язання. Просив стягнути з відповідача заборгованість за договором позики за період 03.01.2018 по 25.02.2019 та судовий збір.
Надалі, представником позивача, адвокатом Голуб Г. подано додаткові пояснення, у яких зазначено, що 04.11.2015 ОСОБА_2 було взято у борг грошові кошти сумою 1600 доларів США під 10 % в місяць у ОСОБА_1 , однак у нього відсутній вказаний оригінал розписки, оскільки ОСОБА_2 було викрадено цю розписку, а вже 11.12.2015 було взято у борг грошові кошти в розмірі 3000 доларів США під 3 % в місяць відповідно до розписки, однак оригінал розписки відповідачем також було викрадено.
Водночас, після розмови між сторонами було написано нову розписку 03.10.2016, в якій вказана сума боргу, та не вказаний відсоток в місяць. При цьому зазначено суму в гривнях з прив'язкою до курсу валют на той період, що не влаштовувало його. Тому, після перемовин 12.10.2016 була написана ще одна розписка з вказаною сумою боргу, однак і надалі не вказані відсотки в місяць. Саме з приводу даної розписки і було ухвалено заочне рішення у цій справі.
Позивач та його представник, адвокат Голуб Б. в судове засідання не з'явилися, попередньо надали заяву, за якою позовні вимоги підтримують з підстав, викладених у позові. Розгляд справи проводити без їх участі, щодо заочного розгляду справи не заперечують.
Представник відповідача, адвокат Бобик Ю. І. в судове засідання не з'явився, надіславши заяву про розгляд справи без його участі.
Відповідачем подано відзив на позов, у якому зазначено, що вищевказаний позов позивача є безпідставним та необгрунтованим, оскільки позивач приховав від суду інформацію щодо часткового погашення ним суми боргу, що тягне за собою невірне нарахування процентів, та проведених позивачем розрахунків.
Дійсно, 12.10.2016 він отримав від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 3000 доларів США, про що особисто ним була написана розписка зі строком повернення до 03.01.2018. Однак, через скрутне матеріальне становище не мав змоги вчасно повернути всю суму коштів. Надалі, на початку 2018 року він із позивачем погодили в рамках досудового врегулювання спору порядок та строки повернення коштів.
Позивач ОСОБА_1 скористався правовою допомогою адвоката Якубовського О. О., погодив з ним врегулювання спору та повернення коштів через свого представника.
Так, 27.04.2018 він написав на ім'я адвоката Якубовського О. О. відповідну заяву про те, що не заперечує щодо врегулювання спору з ОСОБА_1 щодо повернення грошових коштів на підставі розписки від 12.10.2016 за участю представника.
У цей час з метою виконання зобов'язання передав представнику ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 250 доларів США, як перший внесок для погашення заборгованості. Надалі, він продовжував передавати грошові кошти представнику, з метою повернення заборгованості.
Йому нічого не було відомо про те, що позивачем подано позовну заяву до суду про стягнення з нього заборгованості, і він продовжував періодично погашати наявну заборгованість перед позивачем.
В акті звірки взаємних розрахунків від 18.05.2023, який був наданий представником ОСОБА_1 зазначено, що в період з 27.04.2018 до 18.05.2023 він сплатив на користь позивача на виконання боргового зобов'язання суму в розмірі 1949,45 доларів США. Надалі врегулювання спірних правовідносин через представника припинилось.
08.06.2023 адвокат Якубовський О. О., який був уповноваженим представником ОСОБА_1 надав йому повідомлення про припинення своїх повноважень у врегулюванні існуючого спору з ОСОБА_1 з приводу договору позики (розписки) від 12.10.2016.
Однак, у липні 2023 року дізнався про наявність виконавчих проваджень № НОМЕР_3 від 08.06.2023 та № НОМЕР_4 щодо нього, відкритих приватним виконавцем Ткачук Л. М., згідно яким з нього стягується 3000 доларів США основного боргу, 14516,67 гривень-процентів за користування коштами, та 103,07 доларів США- 3 % річних. Визнає залишок заборгованості в розмірі 1050,55 доларів США, які зобов'язується сплатити позивачу після ухвалення рішення суду, з метою недопущення повторного порушення його прав та інтересів та подальшого подвійного стягнення з нього грошових коштів.
Щодо процентів за користування грошовими коштами зазначає, що у розписці від 12.10.2016 відсутнє посилання на можливість нарахування процентів за користування коштами, тобто на момент написання даної розписки, сторонами не встановлювався розмір процентів. Тому вважає безпідставним нарахування процентів за користування грошовими коштами в розмірі 14516,67 гривень за період з 12.10.2016 до 25.02.2019, оскільки такі не були передбачені домовленостями між сторонами та не зафіксовані у розписці, яка вважається безвідсотковою позикою в іноземній валюті.
Крім того вважає безпідставним нарахування 3 % річних та прострочення виконання грошового зобов'язання, адже це вважається подвійною відповідальністю за порушення зобов'язання у вигляді стягнення процентів. Позивач нараховував проценти за користування грошовими коштами та 3 % річних з розрахунку невірної заборгованості, яку позивач протиправно визначив у розмірі 3000 доларів США. Відповідно всі розрахунки проведені некоректно та не підлягають задоволенню без їх належного коригування.
Визнає позов виключно у межах залишку наявної заборгованості перед ОСОБА_1 в розмірі 1050,55 доларів США за розпискою від 12.10.2016. Щодо стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 3000 доларів США - основного боргу, 14516,67 гривень процентів за користування коштами, та 103,07 доларів США -3 % річних просить відмовити.
29.07.2024 відповідач в судове засідання не з'явився, надавши заяву, за якою позов визнав частково, пославшись на доводи, викладені у відзиві. Розгляд справи проводити без його участі.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного.
Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах,відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (частина перша статті 19 Конституції України).
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України). Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства,звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга та третя статті 6 ЦК України). Ці приписи визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором. За змістом частини третьої статті 6 ЦК України сторони у договорі на власний розсуд можуть урегулювати у договорі відносини, диспозитивно врегульовані в актах цивільного законодавства та не можуть відступати від імперативних його положень.
Статтею 1046 Цивільного Кодексу України визначено зміст договору позики, за яким одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
В силу ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Судом встановлено, що 12.10.2016 ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 3000, 00 доларів США, які останній зобов'язався повернути до 03.01.2018 року.
Про фактичну передачу грошей свідчить власноруч написана розписка ОСОБА_2 .
Факт укладення договору позики сторонами не оспорюється.
Строки повернення наданої позики погоджено та зазначено сторонами в розписці від 12.10.2016 року.
У визначений строк відповідач кошти не повернув, що і слугувало зверненням з даним позовом до суду.
Як випливає зі змісту позовної заяви, кошти в сумі 3 000 доларів США було отримано ОСОБА_2 12.10.2016 року, що підтверджується долученим до матеріалів справи оригіналом розписки та не спростовується відповідачем по справі ( а.с. 91).
Відповідач не повернув позивачу грошові кошти у визначені розпискою строки, і таким чином прострочив виконання зобов'язання.
Копією письмової заяви ОСОБА_2 від 27.04.2018 підтверджено, що він не заперечує щодо врегулювання існуючого між ним та ОСОБА_1 спору за посередництвом адвоката Якубовського О. О., який на той час представляв інтереси позивача, з приводу договора позики, укладеного 12.10.2016 (а. с. 184).
З акта звірки взаємних розрахунків від 18.05.2018, проведеного ОСОБА_1 в особі уповноваженого представника - адвоката Якубовського О.О., що діє на підставі договору про надання правової допомоги № 11 вбачається, що в період з 27.04.2018 до 18.05.2023 ОСОБА_2 сплатив на користь ОСОБА_1 на виконання договору позики від 12.10.2016 кошти в розмірі 1949,45 доларів США, що в еквіваленті становило 54384,62 гривні (а. с. 184). Акт звірки взаємних розрахунків містить підписи представника позикодавця ОСОБА_1 - адвоката Якубовського О.О. та позичальника ОСОБА_2 .
Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у встановлений договором строк.
В постановах Верховного суду України щодо правової природи позики та доказів, які підтверджують факт його укладення, зокрема, в постанові ВСУ від 15.11.2015 року в справі №6-1967 цс 15, вказано, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. При цьому Верховний суд вказав, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Аналогічна позиція міститься у Постанові Верховного суду України від 02.07.2014 року в справі №6-79 цс 14, в якій Верховний суд зазначив, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
При укладенні договору позики між сторонами в письмовій формі були погоджені всі істотні умови таких договорів, а саме: розмір позики та строк її повернення. Таким чином вказаний договір позики вважається укладеними та підлягає до виконання. Відповідно до розписки позивач виконав зобов'язання перед відповідачем та надав кошти в борг, в той час як на момент закінчення строку дії договору позики зобов'язання позичальника виконані не були.
Стягнення боргу за договором позики здійснюється у валюті позики, про що 16.01.2019 року Великою Палатою Верховного Суду зроблено відповідний правовий висновок у справі №464/3790/16-ц.
Враховуючи, що позивачем не спростовано належними та допустимими доказами повернення ОСОБА_2 у період з 27.04.2018 до 18.05.2023 на виконання договору позики від 12.10.2016 коштів в розмірі 1949,45 доларів США, що підтверджено відповідними доказами відповідачем, суд вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає обгрунтована заборгованість за прострочення виконання грошових зобов'язань в розмірі 1050,55 доларів США.
З розписки від 12.10.2016 вбачається, що розміру процентів у договорі позики сторонами встановлено не було.
За положеннями статті 1048 ЦК України позикодавецьмає право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленостісторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 1048 ЦК України договір позики вважається безпроцентним, якщо він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін.
Оскільки договір позики між сторонами укладений на суму, яка значно перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян даний договір є оплатним в розумінні ч. 2 ст. 1048 ЦК України.
Тобто позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України лише у тому разі, якщо договір позики не передбачає інших умов (висновок, сформульований у постанові Верховного Суду України від 2 липня 2014 року у справі № 6-79цс14).
Як неодноразово зауважувала Велика Палата Верховного Суду, термін «користування чужими грошовими коштами» (стаття 536 ЦК України) використовується у двох ситуаціях: 1) одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу; 2) прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Законодавство встановило наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (стаття 1048 ЦК України), так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (стаття 625 ЦК України) (постановаВеликої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 38) і від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 (пункти 6.20-6.24)).
Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов'язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 53-54, 90-91)). Підстав для відступу від цих висновків щодо застосування приписів ЦК України про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами немає.
Отже, стягенню процентів за користування чужими коштами за ст. 1048 ЦК України підлягає сумма у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею), а саме з 12.10.2016 по 03.01.2018 року, що складає 13704.44 грн., що за вказаний період відповідає розрахунку позивача ( а.с.7-8)
Відповідно до статей 526, 530, 610, 611 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного законодавства. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). В разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у відповідності до ч. 2 ст. 625, ст. 1050 ЦК України.
Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці Україні - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Разом із тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
Зазначене узгоджується з постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року у справі № 204/3530/17 (провадження № 61-10592св20), правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Розглядаючи позовні вимоги в цій частині суд враховує принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Сума відсотків за користування грошовими коштами за період з 03 січня 2018 року по 25 лютого 2019 року за розрахунком позивача склала 103.07 доларів США.
Так, позивач просить стягнути три проценти річних за період з 03 січня 2018 року по 25 лютого 2019 року.
Однак з таким періодом та розрахунком трьох процентів річних суд погодитися не може, з огляду на таке.
Відповідно до розписки від 12.10.2016, якою підтверджено факт передання грошових коштів, ОСОБА_2 отримав позику від ОСОБА_1 у розмірі 3000 (три тисячі) доларів США та зобов'язався повернути цю суму в строк до 03 січня 2018 року.
Таким чином, період прострочення відповідача розпочався саме з наступного дня, тобто з 04 січня 2018 року.
Як встановлено судом вище, відповідач добровільно сплатив суму боргу у розмірі 750 доларів США у період з 27.04.2018 по 28.01.2019 ( в межах строків звернення позивача до суду).
Отже, виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства, в межах заявлених позовних вимог, період, за який підлягає стягненню три проценти річних за користування грошовими коштами, з 04 січня 2018 року по 25.02.2019 року у розмірі 102.82 доларів США.
Таким чином, встановивши, що відповідач ОСОБА_2 своєчасно, у строки, встановлені договором позики, не повернув отримані кошти, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України, за період прострочення та в межах заявлених позовних вимог, тобто з 04 січня 2018 року по 25 лютого 2019 року.
Водночас, як встановлено судом, відповідач добровільно сплатив позивачу суму заборгованості за договором позики у вищевказаний період у розмірі 750 доларів США суми основного боргу.
Разом із тим, залишок грошових коштів, які добровільно сплачені відповідачем як суму основного боргу, у розмірі 750 доларів США (3000-750=2250) доларів США суд відносить в рахунок сплати відповідачем 3 % річних за користування грошовими коштами за договором позики, тому з відповідача підлягають стягненню 77.73 доларів США, із розрахунку погашення боргу 27.04.2018, 11.06.2018, 19.06.2018, 20.06.2018, 12.12.2018, 28.01.2019, враховуючи кількість днів прострочення та зменшення загальної суми боргу.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у сумі 983 грн. 53 коп.
Враховуючи вищевикладене,+ керуючись статтями 509, 525, 526, 530, 610, 625 ЦК України та статтями 3, 11, 13, 58, 60, 81, 88, 141, 247, 258, 263, 265, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер платника податку - НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер платника податку - НОМЕР_2 , за договором позики від 12 жовтня 2016 року: 1050,55 доларів США - основного боргу; 13704.44 грн. - процентів за користування грошовими коштами за період з 12.10.2016 по 03.01.2018 роки; 77.73 доларів США - 3 % річних за прострочення виконання грошових зобов'язань за період з 04 січня 2018 року по 25 лютого 2019 року.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 983 грн. 53 коп.
Копію рішення направити сторонам по справі.
На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду через Галицький районний суд.
У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяНаталя ОСТРОВСЬКА
+