16 серпня 2024 рокуЛьвівСправа № 302/258/24 пров. № А/857/13759/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Іщук Л.П.,
Обрізка І.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду про закриття провадження у справі (головуючий суддя Маєцька Н.Д.), ухвалене в порядку письмового провадження м.Ужгород 20 травня 2024 року, у справі №302/258/24 за позовом ОСОБА_1 до Міжгірської селищної ради Хустського району про визнання незаконим та скасування рішень,
29.02.2024 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Міжгірської селищної ради Хустського району, просив: визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету № 187 від 13 жовтня 2023 року, яким затверджено акт комісії по розгляду заяви гр. ОСОБА_2 жительки АДРЕСА_1 від 11 жовтня 2023 року; визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету № 52 від 06 лютого 2024, яким затверджено акт комісії по розгляду заяви гр. ОСОБА_1 жителя АДРЕСА_1 від 26 січня 2024 року.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року закрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 .
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Суд першої інстанції зазначив, що звернення до суду із цим позовом зумовлене необхідністю захисту майнових прав позивача, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин. Суд першої інстанції вказав, що однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень. Суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність закриття провадження у даній справі в зв'язку з тим, що вона не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить скасувати ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року та направити справу на розгляд в суд першої інстанції. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що позов був закладений саме на оскарження рішення суб'єкта владних повноважень. На думку скаржника основною вимогою позову було визнання протиправними рішень суб'єкта владних повноважень, що виконував свої функції, отже, розгляд даного спору підлягає під розгляд саме адміністративного судочинства, а не цивільного.
Враховуючи положення статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Міжгірської селищної ради Хустського району про визнання незаконним та скасування рішення.
Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 01 березня 2024 року справу № 302/258/24 за позовом ОСОБА_1 до Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області про визнання незаконними та скасування рішень передано на розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі наявних у ній матеріалів.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року закрито провадження у адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 .
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали від 20 травня 2024 року, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Згідно із статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Положеннями частини 5 статті 5 КАС України, яка гарантує право на судовий захист, передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.
Згідно із частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до частини 2 статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Спором адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини 1 статті 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За правилами пункту 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Так, термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
При цьому, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже, з наведеного вбачається, що участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак не кожен спір за участю суб'єкта владних повноважень є публічно-правовим.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №337/2535/2017.
За правилами статті 12 ЗК України до повноважень сільських рад у галузі земельних відносин на території сіл належить, зокрема, і вирішення земельних спорів.
Частинами 1,3 статті 158 ЗК України визначено, що земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах території територіальних громад щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, обмежень у використанні земель та земельних сервітутів, додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.
Проаналізувавши матеріали справи судом апеляційної інстанції встановлено, що позовні вимоги позивача обґрунтовані тим, що відповідач грубо порушив його права, оскільки розглядав та рекомендував встановлення земельного сервітуту через земельну ділянку ОСОБА_3 , але не відобразив у своєму акті. Також позивач вважає грубим порушенням відповідача те, що в обох рішеннях та в обох актах вказано рекомендувати встановлення земельного сервітуту через ігровий майданчик та подвір'я земельної ділянки позивача. Таке встановлення сервітуту позивач вважає таким, що суперечить фактичній ситуації на земельній ділянці, оскільки встановлення такого сервітуту відбувається через будівлю, яка була запроектована у 2011 році та здана в експлуатацію під час повторного розгляду такого питання.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням виконавчого комітету Міжгірської селищної ради Закарпатської області від 13 жовтня 20232 року № 187 «Про розгляд земельного спору» затверджено акт комісії по розгляду заяви гр. ОСОБА_2 .
Зі змісту акта комісії по розгляду заяви гр. ОСОБА_2 від 11 жовтня 2023 року комісія вирішила: громадянам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які являються власниками суміжних земельних ділянок з урахуванням обставин, що склалися домовитися про подальше землекористування та власність стосовно зазначених вище земельних ділянок, а саме укласти між собою в установленому порядку земельний сервітут, про що повідомити Міжгірську селищну раду; в разі недосягнення згоди комісією буде ініційоване питання щодо звернення до державної інспекції містобудування та архітектури щодо вирішення питання вжиття відповідних заходів, а саме невідповідності намірів забудови земельної ділянки з боку ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Також, рішенням виконавчого комітету Міжгірської селищної ради Закарпатської області № 52 від 06 лютого 2024 року «Про розгляд земельного спору» затверджено акт комісії по розгляду заяви гр. ОСОБА_1 .
Відповідно до акта комісії по розгляду заяви гр. ОСОБА_1 від 26 січня 2024 року, комісія вирішила громадянам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які являються власниками суміжних земельних ділянок з урахуванням обставин, що склалися домовитися про подальше користування та власність стосовно зазначених вище земельних ділянок, а саме укласти між собою в установленому порядку земельний сервітут, про що повідомити Міжгірську селищну раду; направити звернення до державної інспекції містобудування та архітектури щодо вирішення питання вжиття відповідних заходів, а саме невідповідності забудови земельної ділянки з боку ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Отже, з огляду на зазначене, колегією суддів встановлено, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи з приводу захисту майнових прав позивача, що вказує на те, що в давній справі міститься приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин. Таким чином, з наведеного слідує, що між сторонами існує спір про право у зв'язку з чим можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства відсутня.
Однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 817/986/17, постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 640/109/19, ухвалі від 18 серпня 2021 року у справі № 420/6319/21.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції, враховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад, зробив правильні висновки, що дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України») суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
За таких обставин, з врахуванням статті 316 КАС України, прецедентної практики ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при прийнятті оскаржуваної ухвали судом першої інстанції, правильно встановлено обставини справи та додержано норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у справі №302/258/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко