про відмову у відкритті касаційного провадження
16 серпня 2024 року
м. Київ
справа №400/1044/24
адміністративне провадження № К/990/31568/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Кравчука В.М. та Стародуба О.П., перевіривши касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1
на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2024 року
у справі №400/1044/24
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови підготувати та надати до Головного управлінні Пенсійного фонду України в Миколаївській області довідку про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії ОСОБА_1 станом на 29 січня 2020 року, станом на 01 січня 2021 року, станом на 01 січня 2022 року та станом на 01 січня 2023 року, відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ), положень постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року №704 (далі - постанова КМУ №704) з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік на тарифний коефіцієнт, із обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а саме: премії, надбавки за виконання особливо важливих завдань, надбавки за службу в умовах режимних обмежень військовослужбовцям (за роботу з таємними документами) для проведення перерахунку пенсії;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області довідку про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії ОСОБА_1 станом на 29 січня 2020 року, станом на 01 січня 2021 року, станом на 01 січня 2022 року та станом на 01 січня 2023 року, відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону №2262-ХІІ, положень постанови КМУ №704 з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік на тарифний коефіцієнт, із обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а саме: премії, надбавки за виконання особливо важливих завдань, надбавки за службу в умовах режимних обмежень військовослужбовцям (за роботу з таємними документами) для проведення перерахунку пенсії.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2024 року, позов задоволено.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - скаржник) 05 серпня 2024 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішень судів першої і апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №400/1044/24, які передбачені частинами четвертою і п'ятою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №240/4946/18 та у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі №200/3757/20-а, від 18 лютого 2021 року у справі №200/3775/20-а, від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 31 серпня 2022 року у справі №120/8603/21-а, від 28 листопада 2022 року у справі №820/3451/18; справа становить значний суспільний інтерес.
Скаржник звертає увагу, що оскільки оплата праці військовослужбовців регулюється Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", то для обчислення розміру посадового окладу військовослужбовця станом на 01 січня 2023 року слід використовувати спеціальну величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що передбачена Законом України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік, для визначення окладів працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, тобто у розмірі 2102,00 грн. Також у спірних правовідносинах відсутня подія реального збільшення грошового забезпечення військовослужбовців станом 01 січня 2023 року внаслідок підвищення розміру окладу за посадою та окладу за званням із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатної особи.
Водночас колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Верховний Суд у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 висловив позицію у аналогічних правовідносинах та вказав, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови КМУ №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови КМУ №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15 грудня 2020 року №1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
У подальшому такий висновок був підтриманий Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2023 року у справі №160/2775/22.
Суд відхиляє посилання скаржника на висновки, викладені у постановах від 11 грудня 2019 року у справі №240/4946/18, від 11 лютого 2021 року у справі №200/3757/20-а та від 18 лютого 2021 року у справі №200/3775/20-а, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій у справі №400/15718/23 у повній мірі відповідають правовій позиції, яка висловлена у цих справах про те, що після набрання чинності пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ, положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
Також, Суд вважає необґрунтованим посилання на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 28 листопада 2022 року у справі №820/3451/18 (предмет спору стосувався оскарження дій Управління Пенсійного фонду України щодо нездійснення перерахунку та виплати пенсії з 01 січня 2016 року до 31 грудня 2017 року як пенсіонеру органів внутрішніх справ), оскільки обставини цієї справи та справи, зазначеної скаржником з метою обґрунтування підстави касаційного оскарження, виникли за різних фактичних обставин, у різні періоди часу та з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування.
У свою чергу, суди першої та апеляційної інстанцій вирішили спір відповідно до практики Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постановах від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 06 лютого 2023 року у справі №160/2775/22, про що зазначено в оскаржуваних судових рішеннях.
Таким чином, Суд зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними обґрунтованими та такими, що прийняті у відповідності до усталеної практики Верховного Суду у подібних правовідносинах. Крім того, станом на день винесення цієї ухвали, Верховний Суд від згаданих висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах із застосуванням виняткового механізму, закріпленого частиною першою статті 346 КАС України, не відступав і колегія суддів також не вважає за потрібне відступати від зазначеного висновку.
Отже, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також враховуючи те, що наведена скаржником постанова та оскаржувані судові рішення, прийняті з урахуванням різних фактичних обставин справи, та враховуючи, що оскаржувані судові рішення не суперечать правовій позиції про відсутність підстав для застосування нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Колегія суддів також відхиляє твердження скаржника про те, що справа становить значний суспільний інтерес, оскільки вони носять загальний характер, який притаманний кожній аналогічній справі.
Під "значним суспільним інтересом" необхідно розуміти серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає загальнодержавне значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчий процес (референдум), обороноздатність держави, її суверенітет, найвищі соціальні цінності, визначені Конституцією України, тощо.
З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме щодо цієї конкретної справи.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частинами четвертою і п'ятою статті 328 КАС України скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом в ухвалах від 02 червня 2023 року у справі №400/5501/22, від 29 червня 2023 року у справі №400/5680/22 та від 10 серпня 2023 року у справі №400/1262/23.
Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 355, 359 КАС України, Суд, -
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2024 року у справі №400/1044/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді В.М. Кравчук
О.П. Стародуб