про відмову у відкритті касаційного провадження
16 серпня 2024 року
м. Київ
справа №300/1004/22
адміністративне провадження № К/990/29827/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Кравчука В.М., суддів Стародуба О.П., Стрелець Т.Г.,
перевіривши касаційну скаргу Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці
на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року (суддя Остап'юк С.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2024 року (колегія у складі: головуючого - судді Кухтея Р.В., суддів Ільчишин Н.В., Шевчук С.М.)
у справі № 300/1004/22
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Управління Держпраці в Івано-Франківській області, Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці
про визнання протиправною та скасування постанови про застосування штрафу,
У лютому 2022 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернулася до адміністративного суду з позовом до Управління Держпраці у Кіровоградській області та Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі також - відповідач, скаржник), в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову від 03 листопада 2021 року № ІФ2338/540/АВ/П/ПТ/ТД-ФС про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення.
Івано-Франківський окружний адміністративний суд рішенням від 05 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2024 року, задовольнив позов, а також вирішив про присудження на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці судових витрат за результатами розгляду справи (а саме: судового збору в розмірі 1 200 грн. і витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 грн.).
31 липня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, в якій останнє, з посиланням на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права при вирішенні питання щодо розподілу судового збору (судового збору), просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2024 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Перевіряючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, Суд виходить з такого.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктами 6 і 10 частини шостої статті 12 КАС України (у редакції чинній на час відкритті провадження у справі) для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
У цій справі оскаржується рішення державного органу у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю про накладення на фізичну особу-підприємця штрафу в сумі 120 000 грн., що не перевищувало ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного станом на 01 січня 2022 року в сумі 2 481 грн.
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в ухвалі від 21 лютого 2022 року про відкриття провадження вирішив питання про розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження.
У такому разі ухвалені у цій справі судові рішення відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає підпункти «а» і «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Вважає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а ця справа становить значний суспільний інтерес й має для відповідача виняткове значення.
У контексті наведеного Суд зауважує, що для підтвердження фундаментального значення для формування єдиної правозастосовної практики скаржник має сформулювати проблемне правове питання, вирішення якого у випадку відкриття Верховним Судом касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Вжите ж законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
В той же час оцінка «значного суспільного інтересу» до розгляду справи та її винятковості може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має таке значення. Тому особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Однак обґрунтування касаційної скарги не дають підстав вважати, що ця справа має фундаментальне значення на формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин. Також відповідач не вказує на приклади неоднакового застосування судами в інших справах у подібних правовідносинах норм Кодексу законів про працю України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України від 05 квітня 2007 року №877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», постанови Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №823 «Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю», інших норм матеріального чи процесуального права.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до сформованої практики Верховного Суду (постанова Об'єднаної палати Верховного Суду у постанові від 22 грудня 2020 року у справі №260/1743/19) фізична особа - підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративне правопорушення в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв'язку з порушенням принципу «non bis in idem» як складового елементу принципу верховенства права.
Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом також у своїх подальших постановах, у тому числі від 27 травня 2024 року у справі № 260/5462/21, від 18 січня 2024 року у справі № 522/12566/18, від 10 січня 2024 року у справі № 260/4624/21, але не виключно.
Суди попередніх інстанцій розглянули справу відповідно до зазначеного висновку Верховного Суду, та виходили з того, що у даному випадку відповідач двічі притягнув ОСОБА_1 до відповідальності за одне й те саме порушення трудового законодавства.
Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці у свою чергу не обґрунтовує підстав для відступу від висновку, сформульованого у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2020 року у справі № 260/1743/19, застосованого судами в оскаржуваних судових рішеннях, та Суд не вбачає за необхідне відступати від такого висновку.
Стосовно покликань відповідача на суспільний інтерес до цієї справи та її винятковість, то вони не обґрунтовані обставинами, які б виділяли позовні вимоги у даній справі в якусь особливу категорію спорів, та не підтверджені жодними документальними доказами, а тому не є прийнятними в розумінні приписів підпункту «в» пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Таким чином, Суд вважає, що перегляд цієї справи у касаційному порядку не матиме фундаментального значення для формування єдиної правозастосовної практики та водночас не вбачає інших обставин, визначених у пункті 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За викладених обставин Південно-Західному міжрегіональному управлінню Державної служби з питань праці слід відмовити у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 328, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року та Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2024 року у справі № 300/1004/22.
2. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя В.М. Кравчук
Суддя О.П. Стародуб
Суддя Т.Г. Стрелець