16 серпня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/8747/23 пров. № А/857/21117/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 липня 2023 року, прийняте суддею Гудимою Н.С. у місті Рівному, у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,-
встановив:
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - В/Ч, відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати компенсації втрати частини грошових доходів та зобов'язання нарахувати та виплатити таку компенсацію у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з червня 2015 по 20.03.2023.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 07 липня 2023 позов задоволено.
Суд виходив з того, що оскільки несвоєчасне нарахування сум грошового забезпечення відбулось у зв'язку з протиправною бездіяльністю В/Ч, що встановлено рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 10.02.2022 у справі №460/10233/21, тобто з вини органу, що призначає і виплачує грошове забезпечення, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини такого грошового забезпечення, у зв'язку з порушенням строків її виплати, що відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 12.02.2019 у справі №814/1428/18.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, В/Ч НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу. Вважає, що вказане судове рішення прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі зазначає, що у разі невиконання судового рішення, позивач має право на виплату компенсації за час затримки виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція міститься в рішеннях Верхового Суду України, зокрема, у постановах від 19 грудня 2011 у справі № 6-58це11, від 07 листопада 2012 у справі № 6-131 цс 12, від 18 листопада 2014 № 21-518а 14, від 11 липня 2017 № 21-2003а 16.
Разом з тим, коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.
За таких обставин, право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.
Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в позові.
ОСОБА_1 у відзиві зазначає, що відповідач в апеляційній скарзі не наводить, в чому саме полягає порушення норм матеріального права, лише робить підміну нормативно - правових актів та їх трактування на власний розсуд. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, приходить до наступного.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд у повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України до 23.10.2020 на різних посадах у В/Ч НОМЕР_1 . У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України з 09.03.2022 позивача знову зараховано до лав Збройних Сил України.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 10.02.2022 у справі №460/10223/21 задоволено частково позов ОСОБА_1 . Визнано протиправною бездіяльність В/Ч НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 23.10.2020. Зобов'язано В/Ч НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 23.10.2020. Рішення суду набрало законної сили 14.11.2022.
Судом встановлено, сторонами не заперечується що на виконання вказаного рішення військовою частиною проведено нарахування індексації в сумі 36917,39 грн.
20.03.2023 згідно з платіжною інструкцією №273 від 17.03.2023 індексація грошового забезпечення на виконання рішення суду від 10.02.2022 у справі №460/10223/21 виплачена позивачу.
Листом від 22.03.2023 у відповідь на звернення позивача відповідач повідомив йому про відсутність можливості для виплати компенсації втрати частини доходів, оскільки вона не передбачена в кошторисі військової частини.
Колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд вже викладав правові висновки щодо застосування норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 №2050-ІІІ (далі як і раніше - Закон №2050-ІІІ), зокрема у постанові від 15 жовтня 2020 у справі №240/11882/19.
Ухвалюючи постанову у справі №240/11882/19 Верховний Суд виходив із аналізу норм Закону №2050-ІІІ, відповідно до статті 2 якого компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - «компенсація») провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Системний аналіз вищенаведених норм, за позицією Верховного Суду у вказаній справі дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 №9-рп/2013.
У справі №240/11882/19 Верховний Суд зауважив, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
З покликанням на аналогічні висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 у справі №810/1092/17 та від 13 січня 2020 у справі №803/203/17, Верховний Суд у справі №240/11882/19 резюмував, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Застосовуючи цей висновок у справі №240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений період у зв'язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, Верховний Суд дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Такої правової позиції дотримувався і Верховний Суд у справах №120/9475/21-а (постанова від 29.03.2023), №620/7687/21 (постанова від 21.03.2023).
Враховуючи зазначені правові позиції Верховного Суду, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на виплату компенсації втрати частини доходів.
Як встановлено судом, фактична виплата індексації грошового забезпечення на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10.02.2022 у справі №460/10223/21 здійснена 20.03.2023, що підтверджується платіжною інструкцією №273 від 17.03.2023.
Таким чином, факт несвоєчасної виплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 23.10.2020 вказує на наявність у нього права на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення.
Посилання апелянта на висновки Верховного Суду України викладені у постанові від 11.07.2017 (справа №2а-1102/09/2670) та Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 (справа №826/8319/16) є безпідставним, оскільки у цих справах суд дійшов протилежних висновків, про необхідність виплати компенсації за весь період невиплати доходів, а не з часу постановлення судового рішення, на підставі яких такі доходи фактично виплачені.
Зокрема, у постанові від 26.02.2020 (справа №826/8319/16) Верховний Суд, серед іншого, дійшов висновку, що «компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат…».
Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29).
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до правильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 липня 2023 року у справі №460/8747/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді Л. П. Іщук
Т. І. Шинкар