м. Вінниця
15 серпня 2024 р. Справа № 120/3756/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якому просить:
- визнати протиправними дії та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком, відповідно до вимог статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV;
- зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу період роботи ОСОБА_1 з 20.03.1993 по 31.10.1998, згідно записів у трудовій книжці;
- зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про призначення пенсії за віком, з урахуванням рішення суду.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що у зв'язку із досягненням пенсійного віку, позивачем 13.02.2024 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подано заяву про призначення пенсії за віком з пакетом необхідних документів. Проте, Головним управлінням Пенсійного фонду України ву Вінницькій області прийнято рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком від 20.02.2024 №046850014676, оскільки відсутній необхідний страховий стаж.
Підставою відмови стала відсутність, на думку пенсійного органу, необхідного страхового стажу, в зв'язку із не зарахуванням до страхового стажу періодів роботи: період роботи з 10.05.1983 по 20.03.1993, оскільки між датою звільнення і наказом на звільнення наявні розбіжності.
Вважаючи вказане рішення протиправним та таким, що порушує її право на пенсійне забезпечення, позивач звернулася до суду.
Ухвалою від 29.03.2024 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати з правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
23.04.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач не визнає позовних вимог, вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Зокрема, відзив аргументований тим, що відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058, право на призначення пенсії за віком мають особи, які у період з 01.01.2024 по 31.12.2024 року досягли віку 60 років та набули страховий стаж 31 рік.
В даному випадку, ОСОБА_1 звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV. При опрацюванні наданих позивачем, документів, їх змісту і належного оформлення, визначено, що страховий стаж позивача склав 28 років 03 місяці 6 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи позивача згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 10.05.1983, з 20.03.1993 по 31.10.1998, оскільки є розбіжність між датою звільнення та наказом про звільнення, чим порушено вимоги "Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників" затвердженої наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993. Зазначено, що даний період потрібно підтвердити уточнюючою довідкою із реорганізацією.
Таким чином, відповідач вказує, що Головним управлінням було прийнято законне та обґрунтоване рішення про відмову у призначенні пенсії згідно Закону №1058-IV.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив таке.
ОСОБА_1 , звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії від 13.02.2024.
Після опрацювання системою поданої заяви, за принципом екстериторіальності, органом, що призначає пенсію, визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 20.02.2024 №046850014676 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком. Зазначено, що необіхний стаж для призначення пенсії становить 31 років. Страховий стаж особи становить 28 років 3 місяців 6 днів.
За результатами розгляду документів до страхового стажу не зараховано:
- період з 20.03.1993 по 31.10.1998 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 10.05.1983, оскільки існує розбіжність між датою звільнення та наказом про звільнення, чим порушено вимоги "Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників" затвердженої наказом Міністерства праці України № 58 від 29.07.1993;
- та період здійснення догляду за дитиною до 3-х річного віку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки документ не містить відмітки про видачу паспорта, чим порушено п. 11 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, яким зокрема визначено, що на нас догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або паспорт (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть). У разі відсутності у свідоцтві про народження дитини відмітки про отримання паспорта або іншої інформації, що підтверджує факт догляду непрацюючої матері за дитиною до досягнення 3-річного віку, особою в заяві про призначення /перерахунок пенсії зазначається відповідна інформація.
Вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 20.02.2024 №046850014676, незаконною відмову у призначенні пенсії, позивач звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав та мотивів.
Частиною першою статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
У своєму рішенні № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі-Закон № 1058-IV).
Вказаний Закон набрав чинності з 1 січня 2004 року.
Отже, з 01.01.2004 Закон № 1058-IV є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За правилами частини першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Згідно з частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1 (далі Порядок № 22-1).
Так, пунктом 1.1 Порядку № 22-1 встановлено, що заява про призначення пенсії працюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником до органу, що призначає пенсію, через уповноважену посадову особу підприємства, установи, організації (далі посадова особа) за місцезнаходженням такого підприємства, установи або організації. За бажанням особи така заява може бути подана особисто за місцем проживання (реєстрації) або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, або законного представника.
За приписами пункту 2.1 Порядку № 22-1 документи, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637; для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера у період до 01 січня 2016 року ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) до 01 липня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
Відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.
Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
Судом встановлено, що після досягнення 60-річного віку позивач ОСОБА_1 звернулася до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Серед іншого до своєї заяви від 13.02.2024 позивач додала трудову книжку НОМЕР_1 з метою підтвердження страхового стажу.
За результатами розгляду заяви позивача Головне управління Пенсійного фонду у Вінницькій області прийняв рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком. Підставою для такого рішення став висновок про відсутність у позивача достатнього страхового стажу, а саме 31 року.
Як зазначає відповідач, до страхового стажу позивача не зараховані періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 з 20.03.1993 по 31.10.1998 оскільки між датою звільнення і наказом на звільнення наявна розбіжність.
Перевіряючи вказані доводи відповідача, суд враховує, що згідно із статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту - Порядок № 637).
Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до абзацу першого пункту 3 Порядку № 637, за відсутністю трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З аналізу наведених положень, суд доходить висновку, що надання особою до Пенсійного органу уточнюючих довідок на підтвердження наявного трудового стажу при призначенні пенсії за віком потрібно лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка або відповідні записи в ній.
Відповідно до пункту 20 Порядку, підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Таким чином, підтвердження стажу роботи уточнюючими довідками потрібно лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка або відповідні записи в ній.
У випадку ж позивача необхідні записи в трудовій книжці наявні.
Так, з матеріалів справи вбачається, що у період з 20.03.1993 по 31.10.1998 позивач працювала в Інформаційно-посередницькому агенстві "Приватизація", що підтверджується трудовою книжкою НОМЕР_1 .
Суд зауважує, що згідно із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 25.04.2019 в справі № 593/283/17 та від 30.09.2019 в справі № 638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження органами пенсійного фонду в реалізації особою конституційного права на соціальний захист та призначення пенсії.
На працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальну неправильність оформлення досліджуваного документу, якщо недоліки допущені із вини адміністрації підприємства (висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17).
Наведене додатково підтверджується тим, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Отже, недотримання правил ведення трудової книжки/інших документів може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а тому й не може впливати на його особисті права. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17.
Так, в даному випадку записи у трудовій книжці в повній мірі підтверджують періоди роботи позивача з 20.03.1993 по 31.10.1998, а наявність розбіжностей між датами звільнення і наказами на звільнення не є підставою для позбавлення позивача права на зарахування відповідних періодів роботи до страхового стажу.
Суд наголошує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи особи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки чи документів про прийняття на роботу та звільнення.
В цьому контексті суд також зазначає, що спірні записи у трудовій книжці позивача не містять недопустимих перекреслень, виправлень чи дописок, які б змінювали саму суть записів. Тому, на думку суду, відсутні достатні підстави для неврахування таких періодів при визначенні страхового стажу позивачки. При цьому враховується правова позиція Верховного Суду, наведена у постановах від 06.02.2018 в справі № 677/277/17 та від 24.05.2018 року в справі №490/12392/16-а.
З огляду на викладене суд вважає, що відповідач неправомірно та з формальних підстав не зарахував до страхового стажу позивача періоди його роботи на підставі НОМЕР_1 .
Відтак рішення відповідача за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком прийняте необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, та непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення, а тому визнається судом протиправним і таким, що підлягає скасуванню.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що періоди роботи з 20.03.1993 по 31.10.1998 підлягають зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 .
Щодо не зарахування до страхового стажу періоду догляду за дитиною суд виходить з того, що відповідно до п. 11 Порядку № 637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
Отже, достатнім є надання свідоцтва про народження дитини. Чинне законодавство не містить обов'язкової умови наявності у свідоцтві відмітки про отримання дитиною паспорту.
При цьому суд враховує, що позивач не просить суд зобов'язати відповідача врахувати до її страхового стажу періоду догляду за дитиною до досягнення нею 3-го віку.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити, а саме у спосіб визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 20.02.2024 №046850014676 про відмову у призначені пенсії за віком відповідно до статті Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву позивача від 13.02.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 20.03.1993 по 31.10.1998 та за результатом розгляду заяви прийняти рішення з урахуванням висновків суду у цій справі.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
Крім того, суд наголошує на тому, що згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіряючи дотримання критеріїв, яким має відповідати рішення, дії суб'єкта владних повноважень, визначених частиною другою статті 2 КАС України, суд вважає, що такі не дотримані, відповідачі діяли не на підставі та не у спосіб, що визначені законами України, необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для вчинення дій, недобросовісно, нерозсудливо, непропорційно.
Підсумовуючи викладене, аналізуючи все в сукупності, суд вважає, що позов обґрунтований, повністю доведений належними доказами, тому підлягає задоволенню.
Згідно із частиною 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 20.02.2024 №046850014676 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.02.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 20.03.1993 по 31.10.1998 та за результатом розгляду заяви прийняти рішення з урахуванням висновків суду у цій справі.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять гривень) 20 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403)
Суддя Мультян Марина Бондівна