справа № 165/4356/23
провадження №2/165/329/24
31 липня 2024 року м. Нововолинськ
Нововолинський міський суд Волинської області в складі:
головуючого судді Ференс-Піжук О.Р.,
за участю секретаря Король І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Нововолинську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,-
встановив:
24.11.2023 представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Качан А.Р. звернувся в суд з позовом в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. Свої вимоги обґрунтовує тим, що між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 26 листопада 2020 року укладено договір позики, який посвідчено приватним нотаріусом Нововолинського міського нотаріального округу Волинської області Пасюк Л.О. та зареєстровано в реєстрі за №2020.
Відповідно до п.1 Договору позичальник отримав від позикодавця, а позикодавець передав у власність позичальникові грошові кошти в сумі 1300000 грн, що становило в еквіваленті 47000 доларів США на день підписання договору. У випадку збільшення курсу долара США щодо гривні позичальник зобов'язувався повернути позикодавцю суму позики по курсу долара США на день повернення позики.
Відповідно до п. 3 Договору, сторони за цим договором домовились про те, що договір позики є безпроцентним, остаточний розрахунок щодо повернення суми позики 1300000 грн. має бути здійснено не пізніше 01 лютого 2021 року. Виконання зобов'язань за договором має бути здійснено готівкою в межах міста Нововолинська за місцем проживання позикодавця, або за іншою адресою, вказаною позикодавцем.
Зазначено, що взяті на себе зобов'язання за договором позики, відповідач не виконав та у встановлений договором позики строк грошові кошти не повернув, через що позивач змушений звертатись за захистом своїх прав до суду .
Наголошує, що відповідачем не повернуто жодних грошових коштів, згідно з умовами договору, нотаріально засвідченої заяви про одержання позикодавцем від позичальника грошей по даному договору немає, борг не повернутий, що підтверджує невиконання відповідачем свого обов'язку.
Просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 26.11.2020 в сумі 3584410,10 грн, з яких 1300000 гривень основного боргу, 403734,70 гривень різниця у різниці курсу долара щодо гривні за станом на дату укладення договору (26.11.2020) та дату позовної заяви (17.11.2023); 555975,40 гривень заборгованість з урахуванням індексу інфляції, згідно із ст. 625 ЦК України; 1324700 гривень - 0,1 % процентів від простроченої суми, за кожний день прострочки, відповідно до п. 5 договору.
У судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 не з'явилися. Представник позивача адвокат Качан А.Р. подав до суду заяву, в якій просить справу розглядати у їхню відсутність, позовні вимоги підтримують з підстав наведених у позові, просять їх задовольнити в повному обсязі. Не заперечує щодо постановлення заочного рішення у справі (а.с. 111,112).
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчать поштові повідомлення, які надсилалася за адресою його реєстрації місця проживання, та вказаною адресою у договорі позики, правом подачі відзиву, не скористався.
Відповідно до ч. 1 ст.280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:
1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;
2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;
3) відповідач не подав відзив;
4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Дослідивши письмові докази по справі, суд дійшов такого висновку.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Судом встановлено, що 26 листопада 2020 року між позивачем ОСОБА_1 (позикодавець) та відповідачем ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір позики, який посвідчено приватним нотаріусом Нововолинського міського нотаріального округу Волинської області Пасюк Л.О. та зареєстровано в реєстрі за №2020 (а.с.10).
Відповідно до п.1 Договору, позичальник отримав від позикодавця, а позикодавець передав у власність позичальникові грошові кошти в сумі 1300000 грн., що становило в еквіваленті 47000 доларів США на день підписання договору і у випадку збільшення курсу долара США щодо гривні, позичальник зобов'язувався повернути позикодавцю суму позики по курсу долара США на день повернення позики.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Як вбачається з пункту 2 договору позики від 26.11.2020, передачу грошей було здійснено до підписання цього договору.
Тобто, ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором позики виконав та передав ОСОБА_2 1300000 гривень.
У статті 1047 ЦК України вказано, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
У позові представник позивача зазначає, що оскільки у позивача наявний оригінал договору позики і відповідачем належними доказами не доведено повернення позики ОСОБА_1 , то стверджує, що боргове зобов'язання ОСОБА_2 не виконано, у зв'язку з чим наявні правові підстави для стягнення суми боргу з відповідача відповідно до заявлених позовних вимог, а саме у гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України станом на 17 листопада 2023 року - день звернення до суду з позовом.
Тому просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 26.11.2020, а саме 1300000 гривень основного боргу, та 403734,70 гривень різниці у різниці курсу долара щодо гривні за станом на дату укладення договору (26.11.2020) та дату позовної заяви (17.11.2023), із розрахунку 47000*8,5901=403734,70, при цьому посилаючись, що курс долара США до гривні зріс на 8,5901 грн, то відповідно до п.1 Договору в частині обов'язку позичальника повернення позикодавцю суми позики по курсу долару США на день повернення позики.
Стаття 524 ЦК України вказує, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. При цьому також зазначено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Зобов'язання відповідача за договором позики від 26.11.2020 обумовлено його сторонами у в національній валюті, зокрема зазначено в п. 1 договору, що позичальник отримав від позикодавця, а позикодавець передав у власність позичальнику грошові кошти в сумі 1300000 гривень. Договором визначено грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, що становив на день підписання договору 47000 доларів США.
Також у п. 3 договору вказано, що сторони за цим договором домовились про те, що договір позики є безпроцентним, остаточний розрахунок щодо повернення суми позики 1300000 грн. має бути здійснено не пізніше 01 лютого 2021 року. Виконання зобов'язань за договором має бути здійснено готівкою в межах міста Нововолинська за місцем проживання позикодавця, або за іншою адресою, вказаною позикодавцем.
Згідно з ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Судом встановлено, що з боку позичальника ОСОБА_2 зобов'язання взяті ним 26.11.2020 не виконані, позика в розмірі 1300000 гривень не повернута, а тому вимоги позивача щодо стягнення основної суми боргу є доведеними і такими, що підлягають до задоволення. Тому суд стягує з відповідача на користь позивача основну суму позики в розмірі 1300000 гривень.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача різниці у різниці курсу долара щодо гривні в розмірі 403734,70 гривень, враховуючи, умову, передбачену до п.1 Договору в частині обов'язку позичальника повернення позикодавцю суми позики по курсу долару США на день повернення позики, суд дійшов такого висновку.
Із повідомлення Національного банку України, офіційний курс гривні щодо іноземної валюти долара США станом на дату звернення до суду з позовом, зокрема 17.11.2023 - 36,2496. Курс долара США на момент укладення договору позики станом на 26.11.2020 згідно з умовами визначеними сторонами складав 27,6595, із розрахунку 1300000/47000=27,6595. Тобто курс долара щодо гривні зріс на 8,5901 грн (36,2496-27,6595=8,5901).
Курсова різниця - це різниця, яка є наслідком відображення однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах.
Тому різниця у різниці курсу долара щодо гривні складає 403734,70 гривень, із розрахунку 47000 * 8,5901=403734,70 грн
Як зазначено у постанові Верховного Суду у справі №662/928/15-ц від 08.02.2018 «Реальна вартість грошей може визначатись їх купівельною спроможністю у певний час». Втрата купівельної спроможності грошей, на переконання суду, завдає шкоди позикодавцю.
Слід зазначити, що вчасне неповернення майна у виді грошових коштів боржником є тією обставиною, що призвела до втрати купівельної спроможності грошей - реальних збитків позикодавця, в зв'язку з чим позикодавцю необхідно нести додаткові витрати, щоб відновити своє порушене право (купівельну спроможність грошей (девальвація гривні, курсової різниці)), а тому вимоги позивача щодо стягнення різниці у різниці курсу долара щодо гривні в розмірі 403734,70 гривень є підставними і підлягають до задоволення.
Відповідно до п.3 Договору сторони за цим договором домовились про те, що договір позики є безпроцентним.
Пунктом 5 договору позики від 26.11.2020 передбачено, що при неповерненні суми позики своєчасно (тобто до 01.02.2021) позикодавець вправі буде пред'являти цей договір до стягнення в строки і порядку, передбачені чинним законодавством України, а також вимагати від позичальника сплати 0,1 % процентів від простроченої суми за кожний день прострочки.
Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина перша статті 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті).
Згідно зі ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.
Згідно із частиною першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, у встановлений договором строк, відповідач свої зобов'язання за договором позики не виконав, грошові кошти позивачу не повернув, отже позивач має право вимагати від відповідача повернення суми боргу та сплату неустойки, розмір та строк нарахування якої сторони визначили у договорі позики в розмірі 0,1 % процентів від простроченої суми за кожний день прострочки.
При цьому слід врахувати, що пунктом 15 Прикінцевих та Перехідних Положень ЦК України, на який посилається відповідач, передбачено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
З 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року на усій території України було встановлено карантин, відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами), від 20 травня 2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів", від 22 липня 2020 року № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Аналіз постанов Великої Палати Верховного Суду, в яких застосовувалась частина друга статті 625 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку, що Велика Палата кваліфікує неустойку, як спеціальну форму відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання. В постанові від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18) Велика Палата вказала, що «за змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов'язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
У свою чергу неустойка, штраф, пеня є засобами забезпечення виконання зобов'язань і покликані виконувати насамперед превентивну функцію. В постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) та в постанові від 8 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) Велика Палата вказала, що передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України три проценти річних не є неустойкою і не мають штрафного характеру.
Також зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі №6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц, провадження №14-16цс18.
Тому підстав для застосування п. 15 прикінцевих та перехідних положень ЦК України до вказаних правовідносин судом не встановлено.
Відповідно до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався, та діє на даний час.
Таким чином, обов'язок сплатити неустойку на користь позикодавця в розмірі 0,1 % процентів від простроченої суми за кожний день прострочки за неповернення суми позики своєчасно, згідно з п. 5 договору позики, підлягає стягненню за період з 01.02.2021 (строк виконання договору) до 24.02.2022, а неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором позики, нарахована включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання) за цим договором, підлягає списанню кредитодавцем (позикодавцем), починаючи з 24.02.2022 на підставі п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.
Суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача 0,1% процентів від простроченої суми, за кожний день прострочки, підлягають задоволенню частково, тому суд стягує з відповідача на користь позивача 0,1% процентів від простроченої суми, за кожний день прострочки за період з 01.02.2021 до 24.02.2022 (388 днів) в розмірі 504400 гривень, із розрахунку 0,1 (% згідно з п.5)/100*1300000 (сума заборгованості) х 388 днів (період прострочення грошового зобов'язання) = 504400 гривень.
Статтею 99 Конституції України передбачено, що грошовою одиницею України є гривня.
Гривня є законним платіжним засобом на території України.
Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України).
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року №959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці Україні гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Отже, гривня, як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.
Разом із тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Разом із тим у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17.
Також, аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19).
Нарахування інфляційних втрат- санкція що застосовується до зобов'язань виражених в грошовій одиниці України.
Отже, оскільки відповідач ОСОБА_2 за договором позики отримав грошові кошти в сумі 1300000 гривень, що еквівалентно 47000 доларів США, відповідно інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти, у зв'язку з чим вимоги позивача у стягненні 555975,40 грн. заборгованості з урахуванням індексу інфляції згідно з ст. 625 ЦК України задоволенню не підлягають.
З огляду на встановлені судом фактичні обставини та надані стороною позивача докази на їх підтвердження, суд задовольняє позов частково та стягує з відповідача на користь позивача основну суму позики в розмірі 1300000 грн.00 коп., 504400 грн.00 коп. - 0,1% від простроченої суми, за кожний день прострочки за період з 01.02.2021 до 24.02.2022, 403734 грн. 70 коп.- різниці у різниці курсу долара щодо гривні за станом на дату укладення договору (26.11.2020) та дату позову (17.11.2023), а всього 2208134 грн. 70 коп.
Також відповідно до ст.141 ЦПК України до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають судові витрати, а саме: сума сплаченого судового збору пропорційно задоволеним витратам - 8266,72 грн, із розрахунку 2208134,70*100/3584410,10=61,60%; 13420*61,60%=8266,72 (а.с.6).
У зв'язку із заявленням представником позивача ОСОБА_3 про намір подання ним доказів про витрати на правничу допомогу протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, відповідно до ч. 4 ст. 141 ЦПК України (а.с.111,112), суд питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу на даний час не вирішує. Одночасно роз'яснює позивачу та його представнику, що у разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку, вказана заява залишається без розгляду, відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. ст. 12, ст. 13, ст. 141, ст. 263, ст. 264, ст.ст. 280, 281, 282 ЦПК України, на підставі ст.ст. 625, 1046, 1047, 1048,1050, п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, суд,-
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 26 листопада 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Нововолинського міського нотаріального округу Волинської області Пасюк Л.О. та зареєстрованого в реєстрі за №2020, 1300000 (один мільйон триста тисяч) гривень основної суми позики, 504400 (п'ятсот чотири тисячі чотириста) гривень - 0,1% від простроченої суми, за кожний день прострочки, відповідно до п. 5 договору, 403734 (чотириста три тисячі сімсот тридцять чотири) гривень 70 коп. різниці у різниці курсу долара щодо гривні за станом на дату укладення договору (26.11.2020) та дату позову (17.11.2023), а всього 2208134 (два мільйони двісті вісім тисяч сто тридцять чотири) грн. 70 копійок.
У решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 8266 (вісім тисяч двісті шістдесят шість) грн. 72 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення можна подати протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Волинського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Головуючий підпис Орися ФЕРЕНС-ПІЖУК