Ухвала
23 травня 2024 року
м. Київ
справа № 755/5095/23
провадження № 61-6551ск24
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Карпенко С. О., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 5 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації про відшкодування збитків та моральної шкоди,
3 травня 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 5 березня 2024 року, повний текст якої складено 25 березня 2024 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Вказану касаційну скаргу заявник подав до Верховного Суду з пропуском встановленого законом строку на касаційне оскарження і заявляє клопотання про поновлення цього строку.
В обґрунтування вказує, що копію повного тексту оскаржуваного судового рішення він не отримував. Вперше подав касаційну скаргу 21 березня 2024 року, яка ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2024 року була повернена особі, яка її подала.
Касаційний суд вважає за необхідне зазначити, що процесуальний строк, зокрема строк на апеляційне оскарження, у разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:
- первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;
- повторне подання апеляційної скарги відбулось в межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;
- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;
- доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, що не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і що обумовлені наявністю об'єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили своєчасне звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;
- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.
Вказаний висновок викладений Верховним Судом в постанові від 24 липня 2023 року у справі № 200/3692/21 (провадження № К/990/17155/23).
Слід зазначити, що під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду, а з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Європейський суд з прав людини зауважує, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (рішення від 4 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції»).
Касаційний суд вважає, що з урахуванням встановлених обставин, ОСОБА_1 на засадах верховенства права необхідно забезпечити доступ до незалежного і безстороннього вирішення спору за встановленою процедурою.
Водночас касаційний суд враховує, що вперше ОСОБА_1 подав касаційну скаргу у встановлений законодавством строк; зі зверненням з касаційною скаргою вдруге не зволікав.
Розглянувши клопотання, касаційний суд дійшов висновку, що вказані заявником причини пропуску строку на касаційне оскарження судового рішення свідчить про пропуск процесуального строку з поважних причин.
Встановлені обставини є підставою для задоволення клопотання і поновлення ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 5 березня 2024 року.
Проте касаційне провадження не може бути відкрито з огляду на наступне.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої
статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваних судових рішень із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваних судових рішень сформованій практиці у подібних правовідносинах.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення
пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення
пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Оскаржуючи судові рішення, зазначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний
пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судових рішень.
Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 904/3807/19.
Касаційна скарга ОСОБА_1 не відповідає зазначеним вимогам закону.
Підставою касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 5 березня 2024 року заявник визначає пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України вказуючи, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про допит свідка, покази якого мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Проте заявник не зазначає, які норми закону порушив суд апеляційної інстанції, відмовивши у задоволенні його клопотання про допит свідка, та щодо встановлення яких саме обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, воно було заявлено.
Підставою касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 5 березня 2024 року заявник також визначає пункт 2 частини третьої статті 411 ЦПК України зазначаючи, що суд першої інстанції розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження, проте справа підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Однак, саме лише посилання заявника на пункт 2 частини третьої статті 411 ЦПК України не свідчить про належне виконання заявником вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України.
Крім того, підставою касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 5 березня 2024 року заявник визначає пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Проте заявник не вказує, які саме докази не дослідив суд апеляційної інстанції.
Крім того, відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Заявник не визначив підстави касаційного оскарження, передбачені
пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, що перешкоджає вирішенню питання про відкриття провадження у справі.
Згідно з пунктом 6 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено клопотання особи, яка подає скаргу.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
ОСОБА_1 заявляє клопотання про скасування постанови апеляційного суду і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, проте не зазначає дату судового рішення та назву суду, який ухвалив це судове рішення.
Крім того, визначаючи підставою касаційного оскарження пункт 2 частини третьої статті 411 ЦПК України та заявляючи клопотання про скасування постанови апеляційного суду і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, ОСОБА_1 не заявляє клопотання про скасування рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 вересня 2023 року.
З огляду на наведене, клопотання заявника не відповідає змісту касаційної скарги та вимогам закону, тому потребує уточнення.
За таких обставин заявнику необхідно подати до Верховного Суду виправлену касаційну скаргу, оформлену у відповідності до вимог статті 392 ЦПК України, та надати копії цієї скарги відповідно до кількості учасників справи.
Оскільки касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 ЦПК України, вона відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України залишається без руху.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 5 березня 2024 року.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 5 березня 2024 року залишити без руху.
Надати заявнику десять днів з дня вручення цієї ухвали для усунення зазначених недоліків.
У разі невиконання у встановлений судом строк вимог цієї ухвали скарга вважатиметься неподаною і підлягатиме поверненню заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя С. О. Карпенко