15 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 504/1794/22
провадження № 61-10772ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Перебендюк Костянтин Олександрович, на заочне рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 27 січня 2023 року
та постанову Одеського апеляційного суду від 01 липня 2024 року у справі
за позовом керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у військовій
та оборонній сфері Південного регіону в інтересах держави Україна в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси
до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання знести самочинно побудовану будівлю,
У липні 2022 року керівник Одеської спеціалізованої прокуратури у військовій
та оборонній сфері Південного регіону в інтересах держави Україна в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив
зобов'язати ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні Міністерству оборони
України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси частиною
земельної ділянки, площею 0,0065 га, із загальної площі 3,8 га, за адресою:
АДРЕСА_1 , на якій розташований об'єкт нерухомого майна, загальною площею 32,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер нерухомого майна 2274258051227, шляхом його знесення за власний рахунок ОСОБА_1 .
Заочним рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 27 січня 2023 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду
від 01 липня 2024 року, позов задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні Міністерству оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси частиною
земельної ділянки, площею 0,0065 га, із загальної площі 3,8 га, за адресою:
АДРЕСА_1 , на якій розташований об'єкт нерухомого майна, загальною площею 32,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер нерухомого майна 2274258051227, шляхом його знесення за власний рахунок ОСОБА_1 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
25 липня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Перебендюк К. О., через підсистему «Електронний суд», подала до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 27 січня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 липня 2024 року, в якій представник заявниці, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати заочне рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 27 січня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 липня 2024 року і ухвалити рішення про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги, оскаржувані судові рішення, Верховний
Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі, оскільки скаргу подано на судові рішення, ухвалені
у справі незначної складності.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», частина четверта статті 10 ЦПК України), умови прийнятності касаційної скарги відповідно до норм національного законодавства можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Касаційний перегляд справи вважається екстраординарним.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, специфіку його повноважень як «суду права», процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції, і учасникам справи був наданий відповідний обсяг гарантій права
на справедливий суд у судах попередніх інстанцій.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення
для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Конституційний Суд України у рішенні від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 дійшов висновку, що припис пункту 2 частини третьої статті 389 Кодексу, який встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, є зрозумілим за змістом
та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення
(res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності. Пункт 2 частини третьої статті 389 Кодексу містить домірні засоби законодавчого унормування процесуальних відносин щодо відкриття касаційного провадження.
Повноваження суду касаційної інстанції не можуть використовуватися
для здійснення нового судового розгляду справи та переоцінки доказів, яким було надано належну оцінку судами попередніх інстанцій.
У цій справі предметом позову є вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання знести самочинно збудований об'єкт нерухомості загальною площею 32,7 кв. м.
З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу такою, що є незначної складності.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено передбачених законом підстав для перегляду оскаржуваних судових рішень
в касаційному порядку.
Обґрунтовуючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження представник заявниці покликається на підпункти а), б), в), г) пункту 2 частини
третьої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд першої інстанції
відніс справу до категорії малозначних помилково, розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження, справа стосується питання права,
яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженими судовими рішеннями, при розгляді інших справ, справа становить значний суспільний інтерес, та має для ОСОБА_1 виняткове значення.
Відповідно до пунктів 1, 2, частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ,
ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму
для працездатних осіб.
Частина перша статті 274 ЦПК України визначає, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються: малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин, справи про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.
Згідно з частиною другою статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу
їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування;
3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 розділу
ІІІ ЦПК України; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані
з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує критерії, визначені в частині третій статті
274 ЦПК України, а саме: ціну позову; значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Касаційний суд зауважує, що відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень, зі змісту судових рішень, ухвалених на стадії розгляду цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій, не вбачається, що справа
№ 504/1794/22 зазначеними судами визнавалася малозначною.
Водночас застосування критерію малозначності у цій справі є передбачуваним, судовий спір було розглянуто судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, представник заявниці не обґрунтував виключні обставини, на які посилається
як на виняткову умову для касаційного розгляду справи, а також не навів інших виключних обставин, які за положеннями ЦПК України могли вимагати касаційного розгляду справи.
Малозначна справа є такою з огляду на свої властивості, тому незалежно від того, визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанцій, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України міститься серед Загальних положень цього Кодексу, яка поширюється й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки
є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має виняткове значення
для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору стосується питання загальнодержавного значення, а саме визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України, тощо.
Касаційна скарга не містить обґрунтованих аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет цього спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того,
що таке правове питання має бути вагомим питанням правозастосовчої практики, мати винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значимістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Представник заявниці у касаційній скарзі не зазначив, в чому полягає значущість для держави і суспільства правового питання, яке на його думку, має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Фактично доводи представника заявниці зводяться до незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, власного тлумачення застосування норм права у конкретній справі, а також необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Такожпредставник заявниці належним чином не обґрунтував, чому відповідно
до цивільного процесуального закону він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішеннями при розгляді інших справ.
Водночас з відомостей, отриманих з Єдиного державного реєстру судових
рішень вбачається, що в справах, на які посилається представник заявниці, ОСОБА_1 бере участь як третя сторона, яка не заявляє самостійних вимог
щодо предмета спору (справа № 504/2847/24), а в інших справах ОСОБА_1 взагалі не є учасником справи (справи № 504/1173/21, № 504/2199/22,
№ 504/3294/22, № 504/1729/22, № 504/4465/23, № 504/2745/23), і доводів
про те, що в зазначених справах суд вирішив питання про права, свободи, інтереси
та (або) обов'язки ОСОБА_1 , як особи, яка не брала участь у справі, - касаційна скарга не містить.
Необґрунтованими є також твердження представника заявниці про те, що суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково, розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження, яка підлягала розгляду
за правилами загального позовного провадження.
Так, малозначна справа є такою з огляду на свої властивості, і відповідно
до частини четвертої статті 274 ЦПК України справа № 504/1794/22 не відноситься до переліку тих, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.
Аналіз положень ЦПК України дає підстави вважати, що суд має дискреційні повноваження щодо вирішення питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження, і такі повноваження обмежені певними виключеннями, зазначеними у частині четвертій статті 274 ЦПК України.
Отже, представник заявниці не зазначив у касаційній скарзі виняткових умов,
за наявності яких заочне рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 27 січня 2023 року та постанова Одеського апеляційного суду
від 01 липня 2024 року підлягають касаційному оскарженню як у справі незначної складності, а суд касаційної інстанції таких виняткових умов не встановив.
Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд), згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно
до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури
у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services
v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre
v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії).
Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов'язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ
до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі.
У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб
(п. 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня
2018 року).
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи
від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно
до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах,
де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи, що оскаржувані судові рішення ухвалені у справі незначної складності та не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
За наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті
19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті
394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Перебендюк Костянтин Олександрович,
на заочне рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 27 січня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 липня 2024 року
у справі за позовом керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у військовій
та оборонній сфері Південного регіону в інтересах держави Україна в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси
до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання знести самочинно побудовану будівлю відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська