Справа № 932/3310/24
Провадження № 2/932/1448/24
14 серпня 2024 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі судді Кудрявцевої Т.О., розглянувши у приміщенні суду у м. Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У квітні 2024 року до суду надійшла вищезазначена позовна заява, в якій ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» просить суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №452744726 від 29.11.2021 у розмірі 72 149,40 грн., а також вирішити питання розподілу судових витрат.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилався на те, що 29.11.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №452744726, в електронній формі, за умовами якого останньому надано кредит у розмірі 22 000,00 грн. шляхом перерахування першого траншу в сумі 10 000,00 грн., який має бути повернуто до 26.12.2021, та зі сплатою до вказаної дати відсотків на рівні 288,35% річних, після вказаної дати процентна ставка - 722,70 річних. В подальшому на карту відповідача було перераховано, у період з 30.11.2021 до 01.12.2021, ще 12 000,00 грн. В подальшому між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таілон Плюс» було укладено договір факторингу №28/1118-01 та 28.11.2019, 31.12.2020, 31.12.2021 додаткові договори, за умовами яких останнє набуло право вимоги за кредитним договором №452744726.
Позивач зазначає, що згодом між ТОВ «Таілон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу №05/0820-01 та 03.08.2021, 30.12.2022 додаткові договори, за умовами яких останнє набуло право вимоги за кредитним договором №452744726. 04.08.2023 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» було укладено договір факторингу №01/04082023, за умовами якого останнє набуло право вимоги за кредитним договором №452744726. З огляду на те, що відповідачем не виконано взятих на себе зобов'язань за кредитним договором №452744726, що призвело до утворення заборгованості у розмірі 72 149,40 грн., яка складається з: 22 000,00 грн. - заборгованість по кредиту; 50 149,40 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справ між суддями від 17.04.2024 року справу передано судді Кудрявцевій Т.О.
Ухвалою від 07.06.2024 року суддя Кудрявцева Т.О. відкрила провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідачем 24.06.2024 надано до суду відзив на позовну заяву, доводи викладені в якому зводяться до незгоди з заявленими вимогами. Так, останнім зазначено, що матеріали справи не містять належних доказів набуття позивачем права вимоги за кредитним договором №452744726. Крім того, позивачем не надано доказів пролонгації дії строку кредитування, що унеможливлює нарахування відсотків у визначеному договором розмірі.
Позивачем 27.06.2024 було надано відповідь на відзив, в якому зазначено, що позивач набув право вимоги правомірно, а також вказано про те, що відсотки нараховані у відповідності до вимог договору; штраф та неустойка не нараховувались.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У відповідності до ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що 29.11.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №452744726, в електронній формі, за умовами якого останньому надано кредит у розмірі 22 000,00 грн. шляхом перерахування першого траншу в сумі 10 000,00 грн., який має бути повернуто до 26.12.2021 та зі сплатою до вказаної дати відсотків на рівні 288,35% річних, після вказаної дати процентна ставка - 722,70 річних. В подальшому на карту відповідача було перераховано, у період з 30.11.2021 до 01.12.2021, ще 12 000,00 грн.
На підтвердження факту укладення договору позивачем надано довідку щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі та відповідне положення.
На підтвердження факту перерахування коштів позивачем надано: копію платіжного доручення від 01.12.2021 на 2 000,00 грн.; копію платіжного доручення від 30.11.2021 на 5 000,00 грн.; копію платіжного доручення від 30.11.2021 на 5 000,00 грн.; копію платіжного доручення від 29.11.2021 на 10 000,00 грн.
В подальшому між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таілон Плюс» було укладено договір факторингу №28/1118-01 та 28.11.2019, 31.12.2020, 31.12.2021 додаткові договори, за умовами яких останнє набуло право вимоги за кредитним договором №452744726. Вказане вбачається з копій додаткових договорів.
Згодом між ТОВ «Таілон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу №05/0820-01 та 03.08.2021, 30.12.2022 додаткові договори, за умовами яких останнє набуло право вимоги за кредитним договором №452744726. Вказане вбачається з копій додаткових договорів.
04.08.2023 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» було укладено договір факторингу №01/04082023, за умовами якого останнє набуло право вимоги за кредитним договором №452744726.
На підтвердження розміру заборгованості, позивачем надано розрахунок.
За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, таю$й договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно- телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. б ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Таким чином, суд приходить до висновку, що сторони узгодили розмір кредитів, грошову одиницю, в якій надано кредити, строки та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договорів за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст.1048 ЦК України)
За змістом ч. 2 ст.1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
Згідност.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом ч. 1, ч. 2 ст.551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст.1082 ЦК України божник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Тобто, з вказаного вбачається, що між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору кредиту, які оформлені сторонами в електронній формі, з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що свідчить про виникнення зобов'язань наслідки виконання/невиконання яких є наразі предметом розгляду.
З огляду на те, що матеріалами справи підтверджується факт отримання відповідачем коштів за договором №3232618961-2562984 та обізнаності з умовами їх повернення, з останнього на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту у розмірі 22 000,00 грн.
Відповідачем не надано доказів того, що зазначені у договорі реквізити картки йому не належать та не вносилися ним.
Крім того судом враховано, що відзив не містить твердження щодо не отримання коштів за договором №452744726 та не здійснення дій, спрямованих на його укладення.
В той же час, суд зазначає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В даних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.
У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.
Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
На підставі вищезазначеного, оскільки строк кредитування за умовами договору визначено до 26.12.2021, а матеріали справи не містять даних щодо продовження строку дії кредитної лінії, з відповідача підлягають стягненню відсотки у сумі 4 692,60 грн.
Також суд зазначає, що договором не передбачено нарахування будь-яких відсотків за межами строку кредитування, а передбачено нарахування штрафу, заборгованість за яким не заявлена позивачем до стягнення.
Щодо доводів відповідача про відсутність обґрунтованого розрахунку заборгованості, то він спростовується матеріалами справи про зворотне. Крім того, останнім не надано власного контррозрахунку. Також судом, при ухваленні даного рішення, в розрізі обґрунтованості розрахунку заборгованості, враховано позицію ВС/КЦС висловлену у постановах від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц (провадження № 61-283св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц (провадження № 61-20113св18), від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19, де наголошено, що «незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі».
Також, Верховним Судом у постанові від 07.06.2023 по справі № 234/3840/15-ц (провадження № 61-3014св22), наголошено, що «заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти».
Щодо вимоги про стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
Згідно ч.ч.1-2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Так, позивачем на підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу надано: копію договору про надання правової допомоги від 10.04.2024; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та копію ордера.
З огляду на складність справи та обсяг дій вчинених адвокатом позивача в її межах й розмір задоволених вимог, а також враховуючи надання належних доказів на підтвердження понесених витрат (копію договору про надання правової допомоги №22/02/24-02, копію додаткової угоди; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю) та виходячи з критеріїв розумності, справедливості, співмірності, відшкодуванню підлягають понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 2 500,00 грн.
Також, враховуючи часткове задоволення заявлених вимог та з огляду на надання адвокатом відповідача належних доказів на підтвердження понесених витрат (копію договору про надання правової допомоги №б/н/24, копію додатку; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; копію акту виконаних робіт) та виходячи з критеріїв розумності, справедливості, співмірності, відшкодуванню підлягають понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 1 000,00 грн.
В силу вимог ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені витрати по справі - судовий збір у розмірі 896,18 грн.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 76-81, 83, 258, 259, 265, 268, 272-273, 352-355 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» (код ЄДРПОУ 43541163, адреса: м.Київ, вул.Рознідинська, 10, літера А, офіс 10) заборгованість за кредитним договором №452744726 у розмірі 26 692 (двадцять шість тисяч шістсот дев'яносто дві) гривні 20 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» (код ЄДРПОУ 43541163, адреса: м.Київ, вул.Рознідинська, 10, літера А, офіс 10) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 896 (вісімсот дев'яносто шість) гривень 18 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» (код ЄДРПОУ 43541163, адреса: м.Київ, вул.Рознідинська, 10, літера А, офіс 10) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 1 000 (одна тисяча) гривень 00 коп.
Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Т.О.Кудрявцева