№ 201/5392/24
провадження 2/201/2714/2024
15 серпня 2024 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
в складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
з секретарем - Могиліною Д.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпро цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії та судових витрат,
КП «Теплоенерго» Дніпровської міської ради 13 травня 2024 року звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення збитків в вигляді заборгованості за спожиті послуги з постачання теплової енергії (централізованого опалення) та судових витрат. Позивач в своєму позові посилається на те, що з відповідачем було укладено договір на теплопостачання, на ОСОБА_1 відкрито особовий рахунок і встановлені фактичні відносини з приводу надання послуг з теплопостачання до її об'єкту нерухомості: АДРЕСА_1 , вказані послуги частково надавалися протягом опалювальних сезонів 2019-2022 років (з жовтня 2016 року квітень 2018 року надавалися іншою організацією: КП ДМТМ, правонаступником якого є позивач, а потім сам позивач); під час планової перевірки стану виконання умов цього договору за вказаною адресою, абонентом по якій зараз є відповідач, було виявлено, що поставлена позивачем відповідачеві теплова енергія належним чином не обліковується, оплати за спожиті послуги теплопостачання немає, внаслідок чого теплопостачальнику, зараз це позивач, завдано матеріальної шкоди, про що був складений акт, надсилалися попередження, є заборгованість по сплаті спожитої теплової енергії. Відповідальність за завдання збитків, скоєння цієї шкоди і заборгованість згідно з умов договору та закону повинен нести відповідач. Вартість збитків позивача з урахуванням часу користування теплостачанням відповідачем, сезонності та показників лічильника з урахуванням уточнень і перерахунків за період з жовтня 2016 року по 2024 року станом на 01 травня 2024 року складає 59. 755 грн. 81 коп.. Укладали з відповідачкою договір реструктуризації боргу, але і його вона не виконала. Позовну давність не пропустили, оскільки три роки не пройшло, правовідносини триваючі, була досудова вимога, договір не розривали і була передбачена договором мовчазна згода на його пролонгацію. Представник позивача просив суд стягнути з відповідача вказану суму збитків з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат, а також витрати на оплату судового збору, задовольнивши позов в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_1 та/або її представник в судове засідання не з'явилися, про день та час слухання справи повідомлялися, про причини неявки суду не повідомили. Суд вважає згідно матеріалів справи, що вказаним відповідачем вимоги фактично не визнані, він заперечував проти їх задоволення, відповідач заперечує сплачувати вказаний борг. Причини неявки відповідача в судове засідання судом визнаються не поважними і оцінюються судом як спосіб затягування розгляду справи та недобросовісне виконання своїх процесуальних прав та обов'язків, оскільки таке намагання і перенесення слухання справи було вже, доказів (будь-яких) на підтвердження причини відсутності в засіданні сторона відповідача не надавала (з урахуванням зазначеного, відношення сторін до своїх процесуальних прав та обов'язків і тривалості розгляду справи, суд вважає, що заява про відкладення слухання справи не перешкоджає розгляду справи). На даній стадії слухання суд вважає помилковим перенесення слухання в справі з мотивів коронавірусної ситуації в країні, воєнного часу чи інш., оскільки суди працюють, таке перенесення (відкладення) слухання справи можливе за умови, якщо не вирішені всі інші питання (а вони вирішені), не розглянуті клопотання (а вони розглянуті), не з'ясовані доповнення, заяви і клопотання (з'ясовані) та інш., від яких залежить можливість її розгляду; при цьому суд звертає увагу на вимоги статті 121 ЦПК України про те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; відкладаючи розгляд в справі начебто через неможливість розглянути її без представника чи адвоката, не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи. Стороною відповідачів не надано доказів, що їх представник чи адвокат дійсно зайнятий і не може з'явитися в судове засідання з поважних причин. При цьому слід керувався саме зазначеним, а не наявністю чи відсутністю права, що підлягає захисту, наявністю іншого спору, що начебто може перешкоджати вирішенню цієї справи. Можливе посилання представника на те, що його неявка /чи адвоката/ на даній стадій процесу у цій справі може вплинути на результати розгляду цієї цивільної справи, протирічить названому. Отже, суд вважає можливим розгляд справи далі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаного відповідача згідно ст. 223 ЦПК України.
З'ясувавши думку сторін, перевіривши матеріали справи, оцінивши надані та добуті докази, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та підлягаючими задоволенню за наступних підстав.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Таким чином, суд вважає за можливе розглянути цю справу в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з викликом сторін.
В судовому засіданні встановлено, що КП «Теплоенерго» Дніпропетровської міської ради відповідно до положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надає фізичній особі - споживачу житлово-комунальні послуги, що полягають у водопостачанні і водовідведенні за його місцем проживання. Зазначені правовідносини є складовою частиною правочину найму житлового приміщення, передбаченого нормами ЖК України, що виникли з дій боржника та КП «Теплоенерго» Дніпропетровської міської ради, спрямованих на набуття цивільних прав та обов'язків щодо теплопостачання, централізованого опалення та їх оплати. Відповідач ОСОБА_1 мешкає за адресою АДРЕСА_1 , зареєстрований в цьому місці, є абонентом послуг позивача є саме цей відповідач, що користується послугами теплопостачання до вказаного будинку і приміщення, з ним було укладено договір, встановилися і фактичні відносини з приводу надання послуг постачання теплової енергії шляхом відкриття особового рахунку № НОМЕР_1 та видана розрахункова книжка, цей відповідач частково виконував умови теплопостачання про надання цих послуг щодо їх оплати (до завдання збитків в вигляді боргу і після цього). Правовідносини сторін триваючі, була досудова вимога, договір не розривали і була передбачена договором мовчазна згода на його пролонгацію. При цьому позивачем відповідачу роз'яснено порядок користування та оплати за спожиту послугу теплопостачання, відповідач зобов'язався споживати теплопостачання у вказаному ним об'єкті нерухомості.
Але за спожиту послугу теплопостачання відповідач повністю не розраховувався з позивачем, мається заборгованість. Під час планової перевірки представниками КП Теплоенерго міськради (раніше Дніпровські міські теплові мережі) за місцем фактичного мешкання відповідача виявлена заборгованість. Вартість збитків позивача з урахуванням часу користування теплостачанням відповідачем, сезонності та показників лічильника з урахуванням уточнень і перерахунків за період з 01 жовтня 2016 року по 26 грудня 2021 року станом на 26 грудня 2021 року складає 35 603 грн. 13 коп.; даний борг було реструктуризовано шляхом укладання з відповідачкою відповідного договору строком на 12 місяців, але і його вона не виконала і на час подання позовної заяви станом на 01 травня 2024 року борг склав 59 755 грн. 81 коп., а з урахуванням трьох відсотків річних та інфляційних втрат позивача складає всього 107 074 грн. 20 коп., внаслідок чого теплопостачальнику завдано збитки, про що був складений акт і розрахунок боргу. Укладений в 2022 році з відповідачкою договір реструктуризації боргу, але і його вона не виконала.
В добровільному порядку питання вирішене не було, виник спір і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду. Суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до умов встановлених фактичних відносин з приводу послуг теплопостачання шляхом відкриття двох особових рахунків, виданої розрахункової книжки та рішення № 526 Дніпропетровської міської ради від 20 квітня 1995 року про розподіл платні за надання населенню комунальних послуг, споживачам, переданим на обслуговування КП «Теплоенерго» Дніпропетровської міської ради, абоненту відкрито особовий рахунок, споживач зобов'язаний вносити своєчасно і в повному розмірі плату за надані послуги по теплопостачанню.
Відповідно до ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають в частині власності квартиру користуються нею для особистого мешкання і мешкання членів їх сімей.
Відповідно до ст. 67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Згідно до ч. 1 ст. 68 ЖК України наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
З договору та пояснень причетних осіб встановлено, що теплопостачання відповідачем використовується без обліково, відповідальність за це несе відповідач.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма права і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інші особи, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Згідно ст. 65 ЖК України особи, які вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням.
Суд приймає до уваги також і ті обставини, що лічильник в помешканні відповідача не знаходиться, договір на послуги теплопостачання до житла і власності відповідача відсутній, особовий рахунок відкрито і плата за користування спожитим теплопостачанням відповідачем раніше була і зараз частково є. Правовідносини сторін триваючі, договір не розривали і була передбачена договором мовчазна згода на його пролонгацію.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливістю виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України, члени сім'ї власника квартири, які проживають з ним в квартирі, яка йому належить, користуються житловим приміщенням нарівні з власником квартири, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування даним приміщенням.
За таких обставин суд вважає, що позивач довів вину відповідача в завданні збитків згідно наданого розрахунку кількості спожитої послуги з теплопостачання і наступною не сплатою витрат (заборгованості) за користування цією послугою з урахуванням часу користування нею, сезонності та наявних показників.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Отже позивачем доведено, що саме неправомірними діями відповідача, пов'язаними з незаконним і неправильним використанням наданої йому послуги позивачем останньому було завдано майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому зв'язку зі вказаними діями відповідача і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи.
Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, Порядок формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення, Порядок формування тарифів на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, Порядок розрахунку роздрібного тарифу на електричну енергію та Порядок встановлення роздрібних цін на природний газ для населення затверджені Постановою № 869.
Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій визначає механізм формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і поширюється на суб'єктів господарювання всіх форм власності, які надають послуги, суб'єктів господарювання всіх форм власності, що спеціалізуються на виконанні окремих послуг, на умовах субпідрядних договорів з виконавцями, органи місцевого самоврядування, власників, орендарів житлових будинків (гуртожитків), власників (наймачів) квартир (житлових приміщень у гуртожитках), власників нежитлових приміщень у житлових будинках (гуртожитках).
Тариф на послуги розраховується окремо за кожним будинком залежно від запланованих кількісних показників послуг, що фактично повинні надаватися для забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням переліку послуг згідно з додатком до цього Порядку.
З власниками (наймачами) квартир (житлових приміщень у гуртожитку) та власниками, орендарями нежитлових приміщень у житловому будинку (гуртожитку) укладається договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.
Послуги надаються з урахуванням встановленого рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг. Копія такого рішення є невід'ємною частиною договору про надання послуг.
Інформація про перелік послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, їх вартість, структуру тарифу, його зміну з обґрунтуванням її необхідності доводиться до відома споживачів у порядку, затвердженому Мінрегіоном.
Статтею 66 ЖК Української РСР установлено, що плата за користування житлом (квартирна плата) обчислюється виходячи із загальної площі квартири (одноквартирного будинку).
Відповідно до вимог цієї статті калькуляційною одиницею є 1 кв.м загальної площі.
Комунальні послуги - це послуги, які надаються водо-, тепло-, газо-, електропостачальниками та іншими організаціями власникам (наймачам) житлових приміщень за встановлену уповноваженими державними органами плату.
Плата за комунальні послуги власниками квартир, наймачами, орендарями сплачується відповідно до затверджених цін, тарифів та показників засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено обов'язок споживача послуг оплачувати такі у строки, встановлені договором або законом.
Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку (ч. 2 ст. 32 Закону).
Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначені повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері регулювання і встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги (ст. 5 - 7).
Відповідно до пп. 2 ч. 1 ст. 7 Закону, ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, встановлення тарифів щодо оплати побутових, комунальних та інших послуг, які надаються підприємствами і організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади, та погодження цих питань з підприємствами, установами й організаціями, які не належать до комунальної власності.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про ціни і ціноутворення» Кабінет Міністрів України визначає повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін/тарифів, а також по контролю за цінами/тарифами.
У Цивільному кодексі України (ст. 319) визначено, що власність зобов'язує, власник не може використовувати право власності на шкоду правам громадян, інтересам суспільства.
Водночас, ч. 1 ст. 19 Закону «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Статтями 20, 21 цього Закону визначені обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов'язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом; а обов'язком виконавця - надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Чинне цивільне законодавство передбачає принцип свободи договору (ст. 3 ЦК України).
Отже, у споживача є обов'язок оплати спожитих послуг саме за встановленим тарифом виникає із договору, укладеного із виробником/постачальником послуг.
Відповідно до ч. 7, 10 ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижче розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво не допускається.
У разі зміни протягом строку дії цін/тарифів обсягу окремих складових економічно обґрунтованих витрат з причин, які не залежать від виконавця/виробника, зокрема, збільшення або зменшення податків і зборів, мінімальної заробітної плати, орендної плати та амортизаційних відрахувань, підвищення або зниження цін на паливно-енергетичні та інші матеріальні ресурси, виконавці/виробники проводять коригування встановлених цін/тарифів на житлово-комунальні послуги і подають на затвердження до органу, уповноваженого здійснювати встановлення таких цін/тарифів. При цьому перерахунок цін/тарифів може проводитися шляхом коригування лише тих складових структури цін/тарифів, за якими відбулися цінові зміни в бік збільшення або зменшення. При коригуванні додатково враховується компенсація втрат (або вилучення необґрунтовано отриманих прибутків) від застосування не скоригованої на зміну вартості окремих витрат ціни/тарифу в період до встановлення скоригованих цін/тарифів.
Безпідставними є доводи відповідача про те, що здійснений позивачем розрахунок заборгованості є не обґрунтованим, і тарифи мають бути затверджені органом місцевого самоврядування, оскільки ціни на житлово-комунальні послуги, в даному випадку визначаються виключно за договором (домовленістю сторін) а їх коригування здійснюється відповідно до ч. 10 ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», яке не потребує подальшого затвердження органом місцевого самоврядування.
Не представлено суду також належних і допустимих доказів того, що послуги позивача є неякісними, адже будь-який претензій позивач до позивача не направляв, актів, якими було б зафіксована незадовільна якість послуг не складав.
На спростування правильності розрахунку позивача в частині оплати за опалення та гаряче водопостачання відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згiдно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.
Тобто, відповідач повинен довести, що його дiями не було порушено його права або права позивача. Однак, жодних доказiв відповідачем до суду не надано.
Вiдповiдно до ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-які домовленості і зобов'язання стосовно відповідачів по незаконним (з точки зору відповідача) діям відносно нього по обліку водопостачання і водовідведення, предмета спору, а відповідач цього не довів, твердження відповідача про наявність будь-яких інших зобов'язань стосовно позовних вимог є припущенням.
Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до п. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Не може суд прийняти до уваги заперечення відповідача проти позову, оскільки вони спростовуються вищенаведеним, не базуються на фактичних даних та об'єктивно нічим не підтверджені. Сама по собі відсутність договору на теплопостачання (згодом) чи його лонгація з відповідачем (на думку відповідача), відсутність зареєстрованої власності на приміщення чи інше (відсутність реєстрації на сьогодні і інш.) не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки відповідач має у власності вказаний об'єкт нерухомості, вважає його своїм і тривалий час претендує на нього, на цю адресу відкрито особовий рахунок з відповідачем, який користується послугами теплопостачання, централізованого опалення і частково виконував умови договору про надання цих послуг щодо їх оплати (до завдання збитків).
За таких обставин суд вважає, що позивач довів вину відповідача в завданні збитків, згідно розрахунку кількості спожитого відповідачем теплопостачання і наступною не сплатою витрат (заборгованості) за користування цим водопостачанням і водовідведенням з урахуванням часу користування теплом відповідачем, сезонності та наявних показників складає всього (з урахуванням трьох відсотків річних і інфляційних втрат позивача) 107 074 грн. 20 коп.
Суд вважає, що сторона позивача не пропустила строк позовної давності, оскільки ще з 2020 року в письмовому вигляді зверталася до відповідача з питанням позасудового врегулювання питання погашення боргу за вказаний період, потім було звернення до суду з заявою про видачу наказу про стягнення вказаної суми, була відмова і позивач звернувся до суду з цим позовом; отже позивач тривалий час намагався звернути стягнення на вказаний борг шляхом звернення і до самого відповідача, і до суду, правовідносини сторін з цього питання триваючі і продовжувані, вони є і зараз не перервані, фактично послуги теплопостачання надаються безперервно і ці послуги відповідач використовує, а отже і повинен сплачувати надання цих послуг.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, нормою ст. 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного право або інтересу.
Позивач звернувся до суду з цим позовом 13 травня 2024 року, в той час як ставить питання про стягнення заборгованості за період з жовтня 2016 року по травень 2024 року, тобто частково поза межами трирічного терміну позовної давності. Приймаючи до уваги вказане, суд вважає, що позивач не пропустив строк позовної давності за вказаний період, адже відповідач не ставить питання про застосування цього строку, питання про визнання причин пропуску цього строку, поновлення цього строку цією стороною позивача не ставилося.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Тобто, підставою для застосування наслідків спливу строку позовної давності є заява відповідача, матеріали справи не містять клопотання про це із вимогами та посиланнями на ст. 256, 257, 267 ЦК України та пропуск строку позовної давності, у зв'язку з чим суд не вбачає підстави для її застосування.
При таких обставинах суд вважає можливим позовні вимоги задовольнити та стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь КП «Теплоенерго» Дніпровської міської ради збитки в вигляді заборгованості за послуги з постачання теплової енергії за період з 01 жовтня 2016 року по травень 2024 року станом на 01 травня 2024 року в сумі 107 074 грн. 20 коп., з яких: сума боргу на момент укладання договору реструктуризації - 35 603 грн. 13 коп., сума основного боргу - 59 775 грн. 81 коп., три відсотки річних - 9 679 грн. 21 коп. та інфляційні збитки, втрати - 37 639 грн. 18 коп. і пеня - 00 грн. 00 коп., а також стягнути з ОСОБА_1 на користь КП «Теплоенерго» Дніпровської міської ради витрати на судовий збір в сумі 3 028 грн..
Таким чином обставини позовних вимог знайшли своє об'єктивне підтвердження в ході судового засідання, ґрунтуються на вимогах закону і підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 22, 202, 526, 527, 530, 533, 543, 611, 625, 1166 ЦК України, ст. 61, 64, 65, 67, 68 ЖК України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради, код ЄДРПОУ 32688148, збитки в вигляді заборгованості за послуги з постачання теплової енергії за період з 01 жовтня 2016 року по травень 2024 року станом на 01 травня 2024 року в сумі 107 074 грн. 20 коп., з яких: сума боргу на момент укладання договору реструктуризації - 35 603 грн. 13 коп., сума основного боргу - 59 775 грн. 81 коп., три відсотки річних - 9 679 грн. 21 коп. та інфляційні збитки, втрати - 37 639 грн. 18 коп. і пеня - 00 грн. 00 коп..
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради, код ЄДРПОУ 32688148, витрати на судовий збір в сумі 3 028 грн..
Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Суддя -