Справа № 120/17951/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Крапівницька Н. Л.
Суддя-доповідач - Біла Л.М.
15 серпня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Матохнюка Д.Б. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:
- визнати незаконною відмову ІНФОРМАЦІЯ_2 у наданні відстрочки від призову в ЗСУ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 надати відстрочку від призову в ЗСУ.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 01 березня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Вивчивши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Позивач є військовозобов'язаним та перебуває на обліку в четвертому відділі ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 позивач є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4
У графі «Батько» вказано - ОСОБА_1 , у графі «Мати» вказано - ОСОБА_4 .
Відповідно до паспорту громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_4 № НОМЕР_2 , останній містить відмітку щодо виїзду за кордон.
Рішенням Чечельницького районного суду Вінницької області від 25.05.2017 р. по справі №151/371/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , зареєстрований 24.06.2014 року відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чечельницького районного управління юстиції у Вінницькій області, по актовому запису № 12, розірвано.
Згідно довідки Виконавчого комітету Чечельницької сільської ради Гайсинського району Вінницької області від 02.08.2023 №194 вказано що за адресою: АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , дружина, проживає без реєстрації), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає без реєстрації, зареєстрований в АДРЕСА_2 ), ОСОБА_6 (донька, ІНФОРМАЦІЯ_6 ).
Згідно довідки Виконавчого комітету Чечельницької сільської ради Гайсинського району Вінницької області від 02.08.2023 № 195 вказано, що дійсно на утримані ОСОБА_1 знаходиться син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який проживає з батьком. Вказано, що мати ОСОБА_4 знаходиться на роботі за кордоном. Шлюб між батьками розірвано.
Рішенням виконавчого комітету Чечельницької селищної ради Гайсинського району Вінницької області № 9 від 10.02.2023, за підписом селищного голови, визначено постійне місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , біля батька ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
16.10.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову з підстав визначених в п. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Зокрема, повідомив відповідача про те, що син перебуває на його утриманні і він самостійно виховує неповнолітнього сина. До заяви додав: копію паспорта громадянина України, довідку про реєстрацію місця проживання, копію свідоцтва про народження дитини, рішення суду про розірвання шлюбу, акт обстеження умов проживання, довідка з лікарні, довідка зі школи, копію рішення Чечельницької селищної ради Гайсинського району Вінницької області про визначення місця проживання малолітньої дитини.
Згідно протоколу засідання комісії з надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації четвертого відділу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07.11.2023 року №38 позивачу відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за абз. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки відсутні підстави для оформлення відстрочки.
Листом від 09.11.2023 за № 4/2172 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для задоволення його заяви, оскільки документи, подані позивачем у заяві, підтверджують виключно наявність у нього неповнолітньої дитини, але не дають підстав стверджувати про самостійне виховання.
Позивачу запропоновано особисто з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_1 із документами, які б підтверджували самостійне виховання дитини віком до 18 років.
Позивач, вважаючи відмову відповідача у наданні відстрочки від призову на військову службу протиправною, звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем доведено правомірність дій щодо відмови позивачу в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, в той час як позивач не надав переконливих доказів самостійного виховання неповнолітньої дитини та наявність підстав для відстрочки від призову на військову службу по мобілізації.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
За приписами частини сьомої статті 1 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану, який діє й на час апеляційного перегляду справи.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543-ХІІ).
За положеннями абзацу 5 частини першої статті 23 Закону № 3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, (далі - Положення про ТЦК) визначає повноваження територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Так, пунктом 9 Положення про ТЦК, передбачено, що відповідно до покладених на них завдань ТЦК, зокрема, ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Пунктом 11 Положення про ТЦК визначено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Як встановлено судом першої інстанції, в жовтні 2023 року позивач звернувся до відповідача з заявою про надання відстрочки від призову за мобілізацією згідно абз. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", у зв'язку з самостійним вихованням дітей віком до 18 років.
На підтвердження самостійного виховання дитини позивач надав: копію паспорта громадянина України, довідку про реєстрацію місця проживання, копію свідоцтва про народження дитини, рішення суду про розірвання шлюбу, акт обстеження умов проживання, довідка з лікарні, довідка зі школи, копію рішення Чечельницької селищної ради Гайсинського району Вінницької області про визначення місця проживання малолітньої дитини.
При цьому, факт того, що позивач є батьком неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та факт їх спільного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , відповідачем не заперечується.
В даному випадку, враховуючи, що предметом позову є відмова відповідача у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу в зв'язку з самостійним вихованням дитини віком до 18 років , то судом надається оцінка тим документам, які були подані позивачем відповідачу до заяви про про надання відстрочки від призову за мобілізацією згідно абз. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Так, доданим рішенням Чечельницького районного суду Вінницької області від 25.05.2017 р. по справі №151/371/17 засвідчується факт розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Разом з тим, суд першої інстанції вірно відзначив, що у наданому суду рішенні Чечельницького районного суду Вінницької області від 25.05.2017 р. по справі №151/371/17 не досліджувалось питання виховання спільної дитини подружжя, не встановлювався факт самостійного виховання позивачем неповнолітньої дитини, тощо.
Вказана обставина апелянтом не спростована.
Згідно змісту довідки №194 від 02.08.2023 року, виданої Чечельницькою селищною радою, склад сім'ї позивача наступний: ОСОБА_5 - дружина, яка проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 ; ОСОБА_2 - син, який проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 ; ОСОБА_6 - дочка.
Доданими до матеріалів справи довідками Чечельницької селищної ради №195 від 02.08.2023 року та №68 від 21.09.2023 року засвідчується факт постійного проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з батьком - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , та факт участі батька в навчальному процесі сина.
Довідкою КНП "Чечельницький центр первинної медико-санітарної допомоги" від 05.09.2023 року засвідчується те, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за медичною допомогою завжди звертався з батьком - ОСОБА_1 .
Акт обстеження умов проживання дитини за адресою: АДРЕСА_1 , засвідчує відповідність умов проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою АДРЕСА_1 , встановленим вимогам.
Надаючи оцінку вказаним документам, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що останні не є належними доказами факту самостійного виховання та утримання позивачем неповнолітньої дитини, а лише підтверджують дотримання ним цих обов'язків відповідно до закону.
Судом першої інстанції вірно наголошено, що розірвання шлюбу батьків, їх проживання окремо, перебуванням матері за кордоном (як зазначає позивач) встановлення місця проживання дитини, як в цьому випадку - із батьком, не впливає на обсяг прав та обов'язків обох батьків щодо виховання дітей, не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від батьківського обов'язку і не позбавляє права брати участь у вихованні дітей, ці обставини не можуть розглядатися як доказ самостійного виховання батьком дітей.
Частиною третьою статті 11 Закону України від 26.04.2001 №2402-III "Про охорону дитинства" (далі - Закон №2402-III) встановлено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
За змістом частин першої та другої статті 15 Закону №2402-III дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
За приписами частин першої - третьої статті 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Статтею 180 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Разом з тим, Порядок надання відпустки при народженні дитини, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2021 року № 693, містить визначення термінів «одинока мати» та «одинокий батько». Так, одинока мати - мати, у актовому записі про народження дитини якої відомості про чоловіка як батька дитини внесені в установленому порядку за її вказівкою; мати дитини, батько якої помер, відповідно до рішення суду позбавлений батьківських прав, визнаний безвісно відсутнім або оголошений померлим, якщо ця дитина не була усиновлена іншим чоловіком; одинокий батько - батько дитини, матір якої померла, відповідно до рішення суду позбавлена батьківських прав, визнана безвісно відсутньою або оголошена померлою, якщо ця дитина не була усиновлена іншою жінкою.
Наразі, законодавцем не визначено формулювання поняття «самостійне виховання дітей одним з батьків».
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки матір дитини не позбавлена батьківських прав, не визнана безвісно відсутньою, не оголошена померлою, відсутні підстави стверджувати про те, що позивач є одиноким батьком або самостійно виховує неповнолітню дитину.
В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, судова колегія враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 березня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Матохнюк Д.Б. Гонтарук В. М.