Справа № 240/35349/23
Головуючий у 1-й інстанції: Попова О.Г.
Суддя-доповідач: Шидловський В.Б.
15 серпня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Боровицького О. А. Курка О. П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобоов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому, з урахуванням уточненого адміністративного позову, просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо обмеження виплати пенсії максимальним розміром в 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність з 01.08.2023;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з 01.08.2023 нараховувати та виплачувати пенсію без обмеження максимальним розміром в 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, з врахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області з 01.09.1992 року. Відповідно до розрахунку пенсії, розмір пенсії позивача становить 25061,22 грн, однак, відповідачем обмежено пенсію максимальним розміром, внаслідок чого розмір пенсії, що виплачується становить 20930,00 грн. На думку позивача, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Житомирській області протиправно обмежено пенсію максимальним розміром, чим порушено його конституційне право на соціальний захист.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Позивач своїм правом, передбаченим ст.ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 17 червня 2024 року, з урахуванням ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч.4 ст.229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію за віком з 01.09.1992.
Під час перерахунку пенсії відповідачем загальний розмір нарахованої позивачу пенсії з урахуванням індексації, доплат та підвищень склав 25061,22 грн, проте до виплати призначена пенсія у розмірі 20930,00 грн. в обмеженому розмірі без врахування індексації.
Згодом позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про виплату пенсії без обмеження її максимального розміру.
Листом від 19.10.2023 за №37340-36738/Б-02/8-0600/24 відповідач повідомив позивача про те, що обчислення пенсії проведено згідно норм чинного законодавств. Вказано, що пенсія, в обчисленому на виконання судового рішення, з урахуванням максимального розміру пенсії до виплати становить - 20930,00 грн.
Не погоджуючись із правомірністю дій пенсійного органу щодо обмеження пенсійної виплати максимальним розміром, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що на момент виникнення спірних правовідносин наявна колізія між Законом №2262-XII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, та Законом №3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону №3668-VI.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Обмеження максимального розміру пенсії вперше були введені в дію Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668-VІ (далі - Закон № 3668-VІ).
За положеннями статті 2 Закону № 3668-VІ, який набрав чинності 01.10.2011, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Разом з тим, відповідно до ч.3 ст.67 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон №796-XII) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Відтак, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", зокрема, Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений цим Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
Вказана позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 02.05.2018 у справі №704/87/17, від 03.04.2018 у справі №361/4922/17, від 15.05.2019 у справі №554/4191/17, від 21.11.2019 у справі №161/14321/16-а, від 10.12.2020 у справі №580/492/19.
Згідно абзацами 1, 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положення" Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.
Наведені в пункті 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" норми є спеціальними, оскільки дія їх розповсюджується на окрему групу суб'єктів, яка обумовлена певними особливостями (зокрема, осіб, пенсія яким призначена до набрання чинності цим Законом, в яких розмір пенсії перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом тощо).
Положення цього пункту спрямовані на врегулювання питань, які виникають у зв'язку із застосуванням Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" щодо осіб, права яких внаслідок такого застосування могли бути звужені. У зв'язку з цим положення пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", застосовуються у системному зв'язку між собою.
Таким чином, пункт 2 розділу ІІ Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" в контексті перехідних положень не регулює питання обмеження максимальним розміром пенсії осіб, у яких станом на 01.10.2011 вона не досягала максимального розміру (десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність).
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.12.2021 у справі №580/5962/20 відступив від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 04.03.2021 у справі №589/3997/16-а та вказав, що пункт 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №3668-VI не скасовує обмеження максимального розміру пенсії, призначеної працівнику прокуратури до набрання чинності цим Законом, а встановлює особливе регулювання щодо застосування такого обмеження до осіб, яким пенсія призначена до набрання чинності Законом №3668-VI, і в яких розмір пенсії на момент набрання чинності цим Законом перевищував максимальний розмір. Зокрема, шляхом надання права на отримання пенсії у розмірі, який перевищує максимальний, без можливості її перерахунку до моменту, коли такий розмір відповідатиме максимальному розміру пенсії. Водночас з моменту відповідності розміру пенсії максимальному розміру пенсії, - поширення на її розмір загальних правил щодо обмежень, установлених статтею 50-1 Закону №1789-ХІІ, а з 14 жовтня 2014 року - абзацом шостим частини п'ятнадцятої статті 86 Закону №1697-VII.
Подібні висновки висловлені також Верховним Судом у постанові від 01.09.2022 у справі №380/10419/21.
Таким чином, аналіз пункту 2 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" дає підстави для висновку, що метою вказаної норми є деталізація умов дії положень статті 2 цього ж Закону лише щодо категорії пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом та перевищує встановлений максимальний розмір пенсії.
Аналогічного висновку щодо застосування пункту 2 розділу ІІ Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 22.12.2022 у справі №440/4371/18, від 25.01.2023 у справі № 380/12268/20, від 05.09.2023 у справі №120/1602/23.
Разом з тим, тлумачення пункту 2 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" в контексті розмежування пенсіонерів на дві категорії: 1) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 1 жовтня 2011 року і розмір якої перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений Законом № 3668-VI, 2) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 1 жовтня 2011 року, але розмір якої не перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, може призвести до порушення принципів рівності й справедливості, спотворення розуміння сутності обов'язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію.
Виокремлення осіб другої вказаної групи, без застосування до них положень пункту 2 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", може призвести до здійснення їм подальших перерахунків (підвищень, індексацій, тощо) пенсій з можливим перевищенням встановленого статтею 2 даного Закону обмеження максимального розміру пенсії, що ставить у нерівне становище з пенсіонерами першої виділеної вище групи.
Такий підхід відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" від 06.09.2012 №5207-VI вважається непрямою дискримінацією - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Разом з тим, з часу набрання чинності вказаним Законом він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України (зокрема, призначені (перераховані) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи").
Норми статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" також кореспондуються з положеннями частини третьої статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Таким чином, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що позивачу призначено пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", оскільки в матеріалах справи наявний протокол перерахунку пенсії позивача, відповідно до якого вказано, що позивачу пенсію призначено за віком на умовах Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-12, ст.55 п.1 (робота під час ліквідації аварії на ЧАЕС за списком №1) (а.с. 8).
Внаслідок перерахунку пенсії позивача з 01.03.2023 розмір перевищив максимальний та становив 25061,22 грн.
Оскільки таке перевищення стало результатом перерахунку в період дії загальної норми частини першої статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", то до регулювання спірних правовідносин слід застосовувати положення вказаної статті, яка встановлює обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Вказаного вище правового висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 15.11.2023 по справі №120/6735/23.
Крім того, колегія суддів враховує, що Конституційний Суд України, в рамках розгляду справи №3-123/2023(229/23), у рішенні від 20.03.2024 №2-р(ІІ)/2024 дійшов висновку, що припис статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII зі змінами, припис першого речення ч.3 ст.67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII зі змінами визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).
У пункті 2 рішення Конституційного Суду України зазначено, що припис статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII зі змінами, припис першого речення ч.3 ст.67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII зі змінами втрачають чинність з дня ухвалення цього рішення.
Згідно ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Отже, правова позиція Конституційного Суду України щодо неконституційності припису статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII зі змінами, припис першого речення ч.3 ст.67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII зі змінами має пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення Конституційним Судом відповідного рішення, тобто з 20.03.2024.
Відтак, позивач не позбавлений права звернутися до суду з позовом щодо оскарження дій відповідача в частині обмеження розміру його пенсії максимальним розміром в 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, однак щодо періоду після 20.03.2024, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(ІІ)/2024, однак спірні правовідносини у справі виникли до моменту його ухвалення, що вказує на необґрунтованість заявлених позовних вимог.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задовольнити повністю.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Боровицький О. А. Курко О. П.