Справа № 733/532/24 Суддя (судді) першої інстанції: Овчарик В.М.
14 серпня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ключковича В.Ю.,
суддів Вівдиченко Т.Р.,
Грибан І.О.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 09 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -
ОСОБА_1 звернулася до Ічнянського районного суду Чернігівської області з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, в якому просила суд визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 1585531 від 04.03.2024, якою притягнуто позивачку до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.
Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 09.04.2024 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивачка через свого представника подала апеляційну скаргу та вказує, що оскільки суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 09.04.2024слід скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Представник позивачки вказує, що Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлюється чітка стадійність притягнення особи до відповідальності, а саме: виявлення правопорушення, фіксація правопорушення, формування доказової бази (матеріалів справи), розгляд справи про адміністративне правопорушення.
Тобто, після виявлення факту вчинення адміністративного правопорушення працівник поліції зобов'язаний зібрати належні та допустимі докази такого правопорушення.
Представник позивачки вказує, що судом першої інстанції було встановлено вину ОСОБА_1 , оскільки суд першої інстанції з відеозапису візуально вимірив та встановив, що автомобіль було припарковано менше ніж за 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини та пішохідного переходу. Натомість, доводи представника позивачки про те, що працівником поліції не було вжито необхідних заходів, за допомогою яких можна було б встановити, на якій відстані було припарковано автомобіль було відхилено.
Представник позивачки наголошує, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Також, поліцейським не виконано імперативний обов'язок, передбачений ч. 3 ст. 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Позивачка вказує, що поліцейським правильно встановлено належність їй автомобіля KANGOO днз. НОМЕР_1 . В той же час, позивачка наголошує, що посилання суду першої інстанції, що вона перебувала біля автомобіля та клала в нього свої речі не доводить того, що саме позивачка була водієм транспортного засобу. Оскільки, будь яких доказів, що саме вона кермувала ТЗ поліцейськими не було зібрано та додано матеріалів справи, відтак на переконання позивачки, твердження суду першої інстанції, що саме вона була водієм ґрунтується на припущеннях та сумнівах.
Також, представник позивачки зазначає, що надавати відомості, хто кермував належним ОСОБА_1 автомобілем позивачка відмовляється в порядку 63 статті Конституції України.
Також, представник позивачки звертає увагу, що у позові було викладено заперечення щодо неналежного розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Зокрема, як вбачається з постанови, правопорушення було скоєно в м. Ічня по провул. Поштовий 1. Пунктом 2 постанови у графі «місце розгляду справи» вказано м. Ічня, провул. Поштовий 1, тобто розгляд справи про адміністративне правопорушення було здійснено за місцем скоєння адміністративного правопорушення. Таким чином, в порушення статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення поліцейським було розглянуто справу про адміністративне правопорушення на місці його скоєння, а не за місцем його скоєння, тобто фактичним місцезнаходженням Прилуцького РВП ГУНП України в Чернігівській області.
В той же час судом першої інстанції було відхилено таку правову позицію, оскільки пунктом 2 розділу III Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 07.11.2015 № 1395 передбачено, що постанови по справі про адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою, другою, третьою, четвертою, шостою і сьомою статті 122, , виноситься поліцейськими підрозділів Департаменту патрульної поліції, територіальних (відокремлених) підрозділів територіальних органів поліції, поліцейські яких забезпечують безпеку дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах на місці вчинення адміністративного правопорушення, яким є саме безпосереднє місце виявлення порушення, а не місце розташування органу, який має право розглядати справу про адміністративне правопорушення.
Представник позивачки вказує, що у чинному законодавстві наявна колізія, так як Кодексом України про адміністративні правопорушення регламентовано розгляд справи за ч. 1 статті 122 за місцем скоєння правопорушення, тобто за місцезнаходженням відділу поліції, а вказаною Інструкцією передбачено розгляд на місці виявлення порушення.
Також, представник позивачки просить справу розглянути без його участі.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.08.2024 було відкрито апеляційне провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду на 14.08.2024.
Відзив на апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду не надходила.
В судове засідання, призначене на 14.08.2024, сторони у справі не з'явились, були повідомлені належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи не подавали.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, інспектором ВП № 2 (м. Ічня) Прилуцького РВП ГУНП в Чернігівській області Рибалко А.А. 04.03.2024 складено постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 1585531, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено штраф у сумі 340 грн.
У даній постанові зазначено, що 04.03.2024 о 17-58 годині у АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , керуючи автомобілем RENAULT KANGOO» НОМЕР_1 здійснила зупинку, стоянку транспортного засобу ближче 10 м від перехрестя та пішохідного переходу, чим порушила п. 15.9 (ґ) Правил дорожнього руху.
Вважаючи вказане рішення протиправним, а свої права порушеними, позивачка через свого представника звернулася до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оспорювана позивачкою постанова винесена на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Кодексу України про адміністративні правопорушення, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тому підстав для її скасування немає.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За визначенням, що міститься у ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП України) адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
На виконання п. 1.3 Правил Дорожнього Руху (далі - ПДР) учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Пунктом 1.9 ПДР встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
На виконання ч. 5 ст. 14 Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 № 3353-XII (далі - Закон № 3353-XII) учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Частина 1 ст. 122 КпАП України встановлює, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
На виконання пп. ґ) п. 15.9 ПДР зупинка забороняється на перехрестях та ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на них пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга.
Як вбачається з оскаржуваної постанови, 04.03.2024 о 17-58 годині у м. Ічня по пров. Поштовий, 1 Прилуцького району Чернігівської області ОСОБА_1 , керуючи автомобілем RENAULT KANGOO» НОМЕР_1 здійснила зупинку, стоянку транспортного засобу ближче 10 м від перехрестя та пішохідного переходу, чим порушила п. 15.9 (ґ) Правил дорожнього руху.
Відповідно до ст. 245 КпАП України завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
За змістом ст. 280 КпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ст. 251 КпАП України доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин відповідач у справі зобов'язаний довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та довести факт порушення ним ПДР відповідними доказами.
Колегія суддів звертає увагу, що усі сумніви у правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень трактуються на користь позивача. Для позивача достатньо вказати на факт прийняття рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, якщо допустимі докази для цього недоступні. У свою чергу відповідач має довести факт прийняття такого рішення чи вчинення дії і їх правомірність, або ж спростувати цей факт і довести правомірність своєї бездіяльності. У разі невиконання цього обов'язку адміністративний суд повинен задовольнити вимогу позивача і визнати протиправними рішення, дії чи бездіяльність, на які вказував позивач. Єдиною умовою для цього є повідомлення позивачем мінімально достатньої інформації про такі рішення чи дії.
Згідно з положенням п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Керуючись ч. 1 ст. 222 КпАП України органи Національної поліції розглядають, серед іншого, справи про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 122 цього Кодексу.
Поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання (п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону № 580-VIII).
Згідно п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону № 580-VIII поліція регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
На виконання ст. 31 Закону № 580-VIII поліція може застосовувати такі превентивні заходи: 1) перевірка документів особи; 2) опитування особи; 3) поверхнева перевірка і огляд; 4) зупинення транспортного засобу; 5) вимога залишити місце і обмеження доступу до визначеної території; 6) обмеження пересування особи, транспортного засобу або фактичного володіння річчю; 7) проникнення до житла чи іншого володіння особи; 8) перевірка дотримання вимог дозвільної системи органів внутрішніх справ; 9) застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису; 10) перевірка дотримання обмежень, установлених законом стосовно осіб, які перебувають під адміністративним наглядом, та інших категорій осіб; 11) поліцейське піклування.
Відповідно до ст. 40 Закону № 580-VIII поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Тобто, положення Закону № 580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення.
Колегія суддів дослідила запис з нагрудної камери інспектора патрульної поліції та погоджується з судом першої інстанції про очевидність допущення порушення позивачкою пп. ґ) п. 15.9 ПДР. Натомість доводи позивачки, щодо відсутності доказів керування саме нею автомобілем та відповідно його зупинки з порушенням ПДР, колегія суддів вважає безпідставними та спрямованими на уникнення адміністративної відповідальності, оскільки як підтверджено відеозаписом, позивачка не зауважувала інспектору патрульної поліції під час розгляду справи про існування іншого водія або тощо. Доводи позивачки, що відповідач та суд першої інстанції проігнорували відсутність замірів відстані від автомобіля до пішохідного переходу, колегія суддів відхиляє, оскільки як підтверджено відеозаписом, капот машини знаходиться одразу на початку дорожньої розмітки, що є очевидно ближче ніж 10 метрів.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 1585531 від 04.03.2024, складена повноважною особою, за своєю формою та змістом відповідає нормам чинного законодавства та містить адміністративне стягнення в межах санкції, передбаченої ч. 1 ст. 122 КпАП України, відтак відповідає приписам ч. 2 ст. 2 КАС України та не підлягає скасуванню.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Інші доводи позовної заяви та апеляційної скарги колегія суддів не бере до уваги, як такі що не спростовують, факт допущення позивачкою порушення п. 15.9 ґ) ПДР, що передбачає адміністративну відповідальності за ч. 1 ст. 122 КпАП України
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів із висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ч. 2 ст. 19, ст. 61 Конституції України, ст.ст. 272, 286, 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Радзієвської Яни Петрівни залишити без задоволення.
Рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 09 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В.Ю. Ключкович
Судді Т.Р. Вівдиченко
І.О. Грибан