Справа № 320/6121/23 Суддя (судді) першої інстанції: Войтович І.І.
14 серпня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Ключкович В.Ю.
Кузьмишина О.М.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС до Фізичної особи- підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, -
Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС звернулося з позовом до Фізичної особи- підприємця ОСОБА_1 , в якому просило суд про стягнення податкового боргу по єдиному податку з фізичної особи-підприємця в сумі 42 286,80 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року адміністративний позов задоволено, стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в рахунок погашення податкового боргу з єдиного податку з фізичних осіб - 42 286,80 грн (сорок дві тисячі двісті вісімдесят шість гривень вісімдесят копійок).
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
Свої вимоги апелянт аргументує тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права та надано невірну правову оцінку діям відповідача, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Апелянт, з посиланням на додані до апеляційної скарги квитанції, стверджує, що станом на 23.10.2023 року нею сплачено суму податкового боргу у розмірі сумі 42 286,80 грн.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 04 липня 2024 року.
Відзиви на апеляційну скаргу до суду не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2024 року справу на підставі ч. 2 ст. 311 КАС України призначено до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 зареєстрована в якості фізичної особи-підприємця за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено матеріалами справи.
З матеріалів справи слідує, що за ФОП ОСОБА_1 рахується заборгованість по єдиному податку фізичних осіб у розмірі 42 286,80 грн., який виник на підставі самостійно задекларованих податкових зобов'язань, а саме: податкової декларації №9429406847 від 07.02.2022 на суму 42 286,80 грн;
З урахуванням вимог статей 56, 57 ПК України, у зв'язку з несплатою відповідачем у встановлені строки нарахованих сум, грошові зобов'язання набули статусу податкового боргу.
Наявність податкового боргу підтверджується наданими позивачем розрахунком податкового боргу, довідкою, податковою декларацією, податковою вимогою, ІКП.
Головним управлінням ДПС у м. Києві 03 червня 2022 року сформовано та надіслано відповідачу податкову вимогу № 0019642-1306-2651.
Оскільки податковий борг платником податків в добровільному порядку не сплачено, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позову та стягнення податкового боргу, суд першої інстанції виходив з того, що станом на дату розгляду справи, у матеріалах справи відсутні докази оскарження податкової вимоги № 0019642-1306-2651, а також сплати відповідачем існуючої суми податкового боргу.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Положеннями пп. 16.1.4 п. 16.1 статті 16 ПК України передбачено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно пп. 14.1.156 п. 14.1 статті 14 ПК України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
За приписами п. 41.2 статті 41 ПК України, органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень. Стягнення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється.
Положеннями п. 95.1 статті 95 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Згідно п. 95.3 статті 95 Податкового кодексу України, стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Норми пп. 20.1.34 п. 20.1 статті 20 Податкового кодексу України визначають, що контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.
Так, як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду першої інстанції з даним позовом, Головним управлінням ДПС у м. Києві надано суду розрахунок податкового боргу, довідку про заборгованість, податкову вимогу, податкову декларацію, ІКП щодо податкового боргу ФОП ОСОБА_1 .
Відповідно до довідки про заборгованість, позивачем повідомлено, що станом на 03.11.2022 згідно даних інтегрованих карток платника податків у ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) рахується податковий борг по єдиному податку з фізичних осіб в сумі 42286,80 грн. щодо якого подається позов про стягнення податкового боргу з платника податків.
Також, матеріали справи містять податкову вимогу форми «Ф» №0019642-1306-2651 від 03.06.2022 на суму 42286, 80 грн.
Разом з тим, апелянт вказує, що сплатив податковий борг в сумі 47 350,00 грн., на підтвердження чого до апеляційної скарги додає копії квитанцій, а саме: № 171913339 від 08.08.2023 року на суму 1000,00 грн., № 172126271 від 10.08.2023 року на суму 4000,00 грн., № 172195303 від 11.08.2023 року на суму 5000,00 грн., № 174040771 від 31.08.2023 року на суму 5000,00 грн., № 174679300 від 08.09.2023 року на суму 5000,00 грн., № 172752488 від 17.08.2023 року на суму 5000,00 грн., № 175640834 від 18.09.2023 року на суму 7000,00 грн., № 175814560 від 19.09.2023 року на суму 7000,00 грн., № 176361718 від 25.09.2023 року на суму 8350,00 грн., - та на момент прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення, податкового боргу вже не існувало, а тому, відсутній предмет спору.
З цього приводу колегія суддів зазначає, наступне.
Так, з даним позовом позивач звернувся в березні 2023 року. 27 березня 2023 року в справі відкрито спрощене провадження. Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження направлено судом на поштову адресу відповідача. Доказів отримання відповідачем ухвали суду та позовної заяви матеріали справи не містять. Відзив на позовну заяву та заперечення відповідача щодо позовних вимог в матеріалах справи відсутні.
Разом з тим, відповідно до наданих апелянтом квитанцій № 171913339 від 08.08.2023 року на суму 1000,00 грн., № 172126271 від 10.08.2023 року на суму 4000,00 грн., № 172195303 від 11.08.2023 року на суму 5000,00 грн., № 174040771 від 31.08.2023 року на суму 5000,00 грн., № 174679300 від 08.09.2023 року на суму 5000,00 грн., № 172752488 від 17.08.2023 року на суму 5000,00 грн., № 175640834 від 18.09.2023 року на суму 7000,00 грн., № 175814560 від 19.09.2023 року на суму 7000,00 грн., № 176361718 від 25.09.2023 року на суму 8350,00 грн., слідує, що податковий борг відповідачем погашався вже після відкриття провадження в справі та був повністю сплачений до постановлення в ній рішення по суті спору.
Тобто, що на час ухвалення рішення у даній справі, відповідачем погашено суму податкового боргу з єдиного податку з фізичних осіб та предмет спору був відсутній.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав про стягнення з відповідача податкового боргу в сумі 42 826,80 грн, оскільки всупереч вимог статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України не пересвідчився у наявності чи відсутності заборгованості у ФОП ОСОБА_1 станом на день прийняття рішення у справі (23 жовтня 2023 року).
Колегія суддів приймає до уваги Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому зазначено, що при викладенні підстав для прийняття рішення суд повинен надати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Колегія суддів, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Крім того, у рішеннях ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково задовольнив позовні вимоги Головного управління ДПС у м. Києві, а тому, рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.
При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі знайшли своє підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, колегія суддів вважає, що допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення.
Згідно з п. 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки колегія суддів скасовує рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року у справі №320/6121/23, одночасно вирішує питання стосовно перерозподілу судових витрат у справі.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 сплатила судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4026,00 грн, що підтверджується квитанціями про сплату №СВ07938497/1 від 09.11.2023 у розмірі 1610,40 грн та №44809559 від 16.04.2024 у розмірі 2415,60 грн.
Враховуючи законодавчі вимоги щодо розміру судового збору, колегія суддів зазначає, що в порядку статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України належить стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у м. Києві судові витрати за подання до суду апеляційної скарги в розмірі 4026 грн 00 коп. сплаченого судового збору.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС (04116, м. Київ, вул. вул. Шолуденув, 33/19, код ЄДРПОУ 44116011) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 4 026 (чотири тисячі двадцять шість) грн 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді: В.Ю. Ключкович
О.М. Кузьмишина
(повний текст постанови складено 14.08.2024р.)