Справа № 620/4619/24 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В.
14 серпня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Грибан І.О., Костюк Л.О.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Чернігівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 та 2023 роки;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 та 2023 роки;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, що становив 2102,00 грн згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» за період 24.05.2022 - 31.12.2022, та згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» за період 01.01.2023 - 04.06.2023;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення із застосуванням розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, що становив 2102,00 грн згідно до вимог статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» за період 24.05.2022 - 31.12.2022, та згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» за період 01.01.2023 - 04.06.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2024 року залишено без руху позовну заяву ОСОБА_1 з наданням часу для усунення недоліків шляхом подання до суду належних обґрунтувань обставин і доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом.
Надалі, ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року позовну заяву повернуто позивачеві на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції керувався тим, що позивачем пропущено строки звернення до суду.
Не погоджуючись із такою ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.04.2024 про повернення позовної заяви та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи заявлені в апеляційній скарзі вимоги, апелянт зазначив, що дізнався про те, що його право на остаточний розрахунок при звільненні, можливо, є порушеним, лише в грудні 2023 року від свого знайомого. Зазначив, що не мав відповідної освіти та знань, щоб розібратися у сумах, які підлягали йому до виплати та які йому виплатив відповідач при звільненні. З метою перевірки зазначеної інформації звернувся до адвоката. Апелянт вважає, що початок перебігу позовної давності розпочинається із дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, а саме з 10.01.2024.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2024 та від 17.06.2024 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Від військової частина НОМЕР_1 відзив на апеляційну скаргу не надходив, що не перешкоджає розгляду справи за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частина перша статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України в редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
19.07.2022 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352, яким внесені зміни до діючого законодавства про працю.
Згідно із частиною першою та другою статті 233 Кодексу законів про працю України (строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів) викладені у редакції: працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові під час звільнення, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому під час звільненні (стаття 116 КЗпП).
Проте згідно з пунктом 1 Глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Відповідно до редакції статті 234 КЗпП вказано, що поновлення строків, пропущених з поважних причин, можливе, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові під час звільнення (ст. 116 КЗпП), минуло не більше одного року.
Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.06.2023 №155 солдата ОСОБА_1 з 04.06.2023 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а з продовольчого забезпечення з 05.06.2023. Вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби.
Таким чином, позивач міг та повинен був дізнатися про порушення свого права щодо невиплати компенсації невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 та 2023 роки, а також щодо не нарахування та невиплати грошового забезпечення під час ознайомлення з наказом від 04.06.2023 №155.
Згідно листа-відповіді військової частини НОМЕР_1 від 10.01.2024 №33 вбачається, що представник позивача звернулася з адвокатським запитом від 29.12.2023 про надання довідки про грошове забезпечення позивача.
Однак, посилання апелянта про те, що листом від 10.01.2024 року №33 військова частина НОМЕР_1 надала розрахунок сум, а тому початок перебігу позовної давності повинен розпочинатися із дня одержання такого розрахунку, не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Водночас, навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.
За таких обставин колегія суддів дійшла до висновку про те, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, не навівши при цьому поважних та об'єктивних причин пропуску вказаного строку. При цьому, колегія суддів наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Доводи апелянта про те, що останній не мав відповідних знань, щоб розібратися у сумах, які підлягали йому до виплати при звільненні, а також те, що про порушення своїх прав позивач дізнався в грудні 2023 року від свого знайомого, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки зазначені обставини не є поважними причинами для поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, обґрунтовано зазначивши про наявність правових підстав для повернення позовної заяви на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року у справі №620/4619/24 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на постанову суду може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина
Судді І.О.Грибан
Л.О.Костюк