15 серпня 2024 року м. Київ
Справа № 545/4136/22-ц
Провадження № 22-ц/824/10553/2024
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А. М.,
суддів: Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,
сторони: позивач ОСОБА_1 ,
відповідач Головне управління Національної поліції у Харківській області, Державна казначейська служба України,
розглянувши в порядку письмового провадженнями за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Мазепою Геннадієм Борисовичем на рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 березня 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Харківській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди,-
У серпні 2023 року позивач звернувся до суду із позовом до Головного управління Національної поліції у Харківській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що позивач 03.07.2022 року рухався на автомобілі Газель 3302-14, синього кольору, 2005 р.в. державний номер НОМЕР_1 по трасі Київ-Харків в бік смт. Пісочин.
Однак позивача було зупинено працівниками поліції для перевірки документів, при тому, що позивач не порушував правил дорожнього руху.
Позивач стверджує, що надавши всі відповідні документи, працівники поліції надалі утримували його, не пояснюючи причин та обмежили його права на свободу пересування.
Так, працівниками поліції було здійснено огляд транспортного засобу, без згоди позивача та даний транспортний засіб був затриманий та доставлений до м. Люботин на майданчик ВП №2 ХРУП №1 ГУНП в Харківській області.
Після звернення позивача до адвоката, останній прибув на майданчик ВП №2 ХРУП №1 ГУНП в Харківській області, якому було повідомлено, що причиною затримання транспортного засобу є сумніви щодо законності походження зерна кукурудзи, яке знаходиться в кузові газелі.
Зазначено, що працівники ДПС оглядали автомобіль ОСОБА_1 без будь-яких процесуальних підстав та згоди на це ОСОБА_1 , викликавши слідчо-оперативну групу з ВП №2 ХРУП №1.
Так, слідчо-оперативною групою було проведено огляд транспортного засобу, з врахуванням мішків з зерном та складено протокол огляду від 03.07.2022.
Разом з цим, після огляду транспортного засобу, повертати транспортний засіб слідчий відмовився, без належних пояснень.
Відтак, не зрозумівши ані підстав затримання та доставления до райвідділу ОСОБА_1 , та його автомобіля, ані підстав проведення фактичного обшуку транспортного засобу та підстав тримання його в райвідділі на протязі всього дня, ОСОБА_1 відпустили та відідали йому автомобіль, що на думку представника позивача підтверджує беззаконність, та повну відсутність будь-яких законних підстав з боку працівників поліції для таких дій.
Відомості про вчинення злочину стосовно ОСОБА_1 , що відбулося 03.07.2022 слідчим до ЄРДР не вносилися, а тому й ухвала слідчого судді на проведення обшуку не приймалася. Як і протокол про затримання особи - ОСОБА_1 слідчим не складався, хоча фактично працівниками поліції здійснювалося обмеження вільного пересування ОСОБА_1 та його примусове доставления до відділу у супроводі 2-х працівників поліції, що фактично свідчить про затримання особи.
Крім того, не отримавши жодної відповіді на поставлені питання, 21.07.2022р. адвокат звернувся, в інтересах громадянина України ОСОБА_1 до ГУ НП в Харківській області та прокурора Харківської області зі скаргою на незаконні (протиправні) дії працівників ДПС та працівників ВП №2 ЗРУП №1 ГУНП в Харківській області.
У серпні 2022 р. адвокатом було отримано листа, за підписом начальника превентивної діяльності ГУ НП в Харківській області Сергія Бірбасова щодо прийняття до розгляду вказаної скарги та продовження строків на її розгляд до 26.08.2022 р.
26.08.2022 р. адвокат отримав листа, за підписом начальника превентивної діяльності ГУ НП в Харківській області Сергія Бірбасова від 16.08.2022 р., з якого вбачається, що за результатами проведеної службової перевірки, порушень службової дисципліни та норм чинного законодавства в діях поліцейських ВП №2 ХРУП №1 ГУНП в Харківській області - виявлено не було.
Разом з цим, представник позивача вважає, що даний лист не містить жодної конкретики щодо належної перевірки та вважає її формальною.
Відтак, з врахуванням встановлення факту порушення права позивача та понесення ним витрат на правову допомогу адвоката з метою відновлення свого порушеного права є збитками (майновою шкодою) і підлягають відшкодуванню державою.
Результатом вказаних протиправних (незаконних) дій працівників поліції стало безпідставне незаконне затримання ОСОБА_1 , порушення його конституційних прав на вільне пересування, право бути обізнаним про підстави його затримання, обшук автомобіля за відсутності на те процесуального дозволу , а саме ухвали слідчого суду, та затримання та доставлення позивача автомобіля до райвідділку.
Також, позивач, у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього з боку співробітників правоохоронних органів, зазнав душевних страждань, які полягають у відчутті в умовах воєнного стану повної безпорадності, несправедливості, незахищеності з боку держави.
З врахуванням зазначеного, позивач просить суд стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн. та 15 000,00 майнової шкоди.
20.09.2022 ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області дану справу було направлено за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.
02.12.2022 ухвалою суду було відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
26.12.2022 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивач стверджує, що працівниками ВП № 2 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області його було незаконно затримано та доставлено до відділення поліції разом із його транспортним засобом ГАЗЕЛЬ 3302-14 д.н.з. НОМЕР_1 , тому позивач вважає, що такими діями поліцейських йому було завдано моральної та матеріальної шкоди.
Однак, представник відповідача з такою позицією позивача не погоджується та зазначив наступне.
Листом начальника відділення поліції № 2 ХРУП №1 ГУНП в Харківській області повідомляється, що 03.07.2022 року о 14 год. 45 хв. до чергової частини відділення поліції № 2 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області надійшло повідомлення, про те, що на блок - посту, розташованому на автошляху «Київ-Харків-Довжанський», поблизу с. Коротич, Харківської області, Харківського району працівниками поліції для перевірки документів було зупинено автомобіль «Газель», держ. знак НОМЕР_1 , під керуванням громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , який перевозив в кузові зазначеного автомобіля зерна кукурудзи, близько 2 тон, без відповідних документів (ІП ІПНП № 2862 від 03.07.2022 року).
Для з'ясування всіх обставин, на місце події було направлено СОГ відділення поліції № 2 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області, де старшим слідчим відділення поліції № 2 Ващенко Є.І. 03.07.2022 року із додержанням кримінально - процесуального законодавства України було проведено огляд транспортного засобу, із відображенням інформації у протоколі огляду.
В подальшому, для відібрання пояснень та з'ясування чи не є зазначене зерно кукурудзи предметом злочинного посягання, громадянина ОСОБА_1 було запрошено до відділення поліції № 2 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області, якого було записано до журналу обліку доставлених, відвідувачів та запрошених до відділення поліції № 2 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області (інв. № 1428), під час чого останньому на мобільний додаток надіслали товарно- транспортну накладну від 03.07.2022 року та громадянин ОСОБА_1 після надання письмових свідчень отримав автомобіль «Газель», держ. знак НОМЕР_1 , про що написав власноручно розписку, та після залишення відділення поліції гр. ОСОБА_1 претензій будь - якого характеру до працівників поліції не мав, про що засвідчив особистим підписом в відповідному журналі.
21.07.2022 року оперуповноваженим сектору кримінальної поліції відділення поліції № 2 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області старшим лейтенантом поліції Марком Довганем за результатами розгляду матеріалу було складено довідку про припинення розгляду та списано матеріал до справи, згідно Закону України «Про звернення громадян».
Свої вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач обґрунтовував незаконністю його затримання та доставлення до відділення поліції, що фактично обмежило його вільне пересування, що спричинило йому моральну шкоду.
Однак, вказана обставина не є безумовною підставою для визнання позовних вимог обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Такі твердження позивача, як його затримання до відділення поліції не підтверджуються жодними доказами, оскільки, відсутні докази затримання позивача, а саме відсутній протокол затримання особи, та не має підтвердження спричиненої моральної шкоди.
Також, представник відповідача не надав достатніх та допустимих доказів на підтвердження доводів про заподіяння йому працівниками поліції моральної шкоди, яка згідно з частиною другою статті 23 ЦК України полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Крім того, позивач, як на підставу для відшкодування моральної шкоди, посилається на отриману ним відповідь ГУНП в Харківській області від 16.08.2022 на його скаргу, на дії працівників ВП №2 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області, з якою позивач не згоден і вважає що вказаний лист є формальною відпискою, яка не містить ніякої змістовної та зрозумілої інформації для скаржника, а тому грубо порушує його права.
Однак, вказаний лист ГУНП в Харківській області від 16.08.2022 не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади враховуючи предмет і підстави даного позову.
Також, позивачем не надано жодних належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів завдання йому працівниками поліції майнової шкоди в розмірі 15 000,00 грн. Оскільки, згідно акту здачі- приймання наданих послуг №1, грошові кошти у розмірі 15 000,00 грн сплачені позивачем адвокату, це сума правничої допомоги наданої адвокатом, порядок відшкодування якої, встановлений нормами чинного законодавства.
З врахуванням зазначеного, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
03.04.2023 року представником Державної казначейської служби України було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдало (до того ж сам позивач не вказує на Казначейство як на порушника своїх прав). Відповідно до вимог Конституції України, ЦК України та інших актів законодавства, й обов'язкових висновків Конституційного суду України Казначейство не повинно нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок незаконних дій, зокрема, інших державних органів.
Окрім цього, представник відповідача зазначив, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу чи його посадових чи службових осіб. При цьому факт неправомірності (незаконності) прийняття неправомірного рішення, вчинення дії чи бездіяльності органів державної влади, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку, тобто повинен підтверджуватись відповідним рішенням, ухвалою, постановою, вироком суду, яке має преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили.
Проте ані позовна заява, ані додані до позовної заяви матеріали, надіслані до Казначейства, не містять жодного рішення суду про визнання дій відповідачів або Казначейства протиправними або незаконними, внаслідок чого порушено право позивача.
Відтак, позивач не довів наявність всіх чотирьох елементів правопорушення, в тому числі і вини, а посилання позивача на необхідність застосування ст. ст. 1173, 1174 ЦК України, які не потребують доведення вини, є безпідставним.
Також, позивачем не зазначено, у чому конкретно полягали страждання (фізичні, душевні або психічні); не досліджено характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо).
Таким чином, обставини на які, посилається представник позивача не підтверджують факт заподіювання моральної шкоди та не є підставою для будь-якого відшкодування, а тому, представник Державної казначейської служби просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись з рішенням суду, представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Мазепа Г.Б. подано апеляційну скаргу, в якій він просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд неправильно оцінив докази, неправильно дослідив обставини справи, прийшов до хибних висновків про недоведеність обставин, на які послався позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, суд неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до прийняття судом неправильного по суті та незаконного судового рішення.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями
від 10 квітня 2024 року апеляційну скаргу передано судді-доповідачу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 квітня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Мазепою Г.Б. на рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 березня 2024 року та витребувано
з Печерського районного суду м. Києва матеріали справи № 545/4136/22-ц.
19 червня 2024 року матеріали справи № 545/4136/22-ц надійшли до Київського апеляційного суду.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 31 липня 2024 року справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
У відзиві на апеляційну скаргу ГУ НП в Харківській області просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 березня 2024 року - без змін, посилаючись на те, що апеляційна скарга є необґрунтованою та безпідставною, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 березня 2024 року законним та обґрунтованим.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено статтею 368 ЦПК України, частина перша якої встановлює, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Ураховуючи те, що справа в силу своїх властивостей є малозначною, розгляд справи Київським апеляційним судом здійснюється в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
У частинах першій-третій статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла наступного висновку.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий
і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу для відшкодування моральної шкоди, які він оцінив в сумі 50000 грн. посилається на протиправні (незаконні) дії працівників поліції, в зв'язку з чим він також поніс матеріальні витрати за участь адвоката в захисті його інтересів в сумі 15000 грн.
Надаючи оцінку виниклим між сторонами правовідносинам, Київський апеляційний суд враховує таке.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Відповідно до частини 6 статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Частиною 1 статті 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Статтею 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до статті 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.
Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними.
Шкода відшкодовується незалежно від вини.
Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). Такий елемент як наявність шкоди полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.
Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об'єктивним наслідком поведінки заподіювана шкоди. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювана шкоди (умислу або необережності). Вина є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає у психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння.
Згідно із частинами 1, 2 статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; розміру збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини.
Отже, для відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії.
Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно- правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу чи його посадових чи службових осіб. При цьому, факт неправомірності (незаконності) прийняття неправомірного рішення, вчинення дії чи бездіяльності органів державної влади, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку, тобто повинен підтверджуватись відповідним рішенням, ухвалою, постановою, вироком суду, яке має преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності євідповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили.
Позовна заява ОСОБА_1 та додані матеріали не містять рішеннь суду про визнання дій працівників поліції або відповідачів протиправними або неправомірними, внаслідок чого могло б бути порушено право позивача.
Відтак, позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди, має довести наявність всіх чотирьох елементів правопорушення, в тому числі і вини, а посилання позивача на необхідність застосування статей 1173, 1174 ЦК України, є безпідставним та необгрунтованим.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування шкоди за рахунок держави, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень.
За змістом частини першої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Частина 2 цієї статті визначає, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку
з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Порядок відшкодування такої шкоди встановлюється законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).
Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України від 01 грудня
1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Статтею 1 Закону № 266/94 ВР передбачено, що відповідно до положень цього закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:
1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). За положеннями статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). У відповідності до частини 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Разом з цим, стороною позивача не надано належних доказів та необгрунтовано завдання шкоди, яке б підтверджувалось відповідним рішенням, ухвалою, постановою, вироком суду, яке має преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди.
Позиція позивача, зводиться до того, що останній не погоджується з діями працівників поліції під час огляду транспортного засобу та як він зазначає затримання його, без належних на це підстав та документів.
Однак, посилаючись на дані обставини, позивач не підтверджує зазначене належними доказами, а саме оскарження дій поліції, які відбулись 03.07.2022, а посилається на наявність листа, з яким позивач також не погоджується.
Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального
і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Мазепою Г.Б. без задоволення, а рішення Печерського районного суду м.Києва від 06 березня 2024 року - без змін, оскільки підстав для скасування судового рішення немає.
Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 , подану адвокатом Мазепою Г.Б. без задоволення, а рішення Печерського районного суду м.Києва від 06 березня 2024 року - без змін, розподіл судових витрат Київським апеляційним судом не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 390 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Мазепою Геннадієм Борисовичем - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 березня 2024 року - залишити без змін.
Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення такого судового рішення лише з підстав, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач А. М. Стрижеус
Судді: Л. Д. Поливач
О. І. Шкоріна