14 серпня 2024 року м. Київ
Справа № 757/57860/19-ц
Провадження № 22-ц/824/8048/2024
Резолютивна частина постанови оголошена 14 серпня 2024 року
Повний текст постанови складено 15 серпня 2024 року
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Желепи В.В.
сторони: позивач ОСОБА_1
відповідач Установа «28 Управління начальника робіт»
Міністерства оборони України
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва, ухваленого у складі судді Підпалого В.В. 01 вересня 2023 року, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до Печерського районного суду м. Києва до Установи « 28 Управління начальника робіт» Міністерства оборони України, в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі в сумі 142 223, 13 грн., компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку - 17 769, 22 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати 309, 69 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 85 274, 03 грн.
В подальшому позивачем було подано уточнену позовну заяву, в якій просив стягнути з відповідача на його користь 1 736 192, 18 грн., з яких заборгованість по заробітній платі - 104 219, 98 грн., компенсація втрати частини заробітної плати - 59 564, 68 грн., компенсація за невикористану відпустку - 19270, 52 грн., середній заробіток - 1 553 137, 00 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що відповідно до наказу начальника Установи «28 Управління начальника робіт» від 02.01.2019 року № 01-к ОСОБА_1 було прийнято на посаду начальника юридичного відділу Установи з 02.01.2019 року. Відповідно до наказу Міністерства оборони України від 09.07.2019 року № 368 «Про ліквідацію установи «28 управління начальника робіт» підлягала припиненню юридична особа - Установа «28 Управління начальника робіт», шляхом її ліквідації та було призначено ліквідатора, створено комісію. Однак, згідно з ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.08.2019 року у справі № 640/14848/19 зупинено дію наказу Міністерства оборони України від 09.07.2019 року до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі № 640/14848/19.
Відповідно до наказу голови ліквідаційної комісії Установи від 14.08.2019 року № 28-к з позивачем припинено трудовий договір та звільнено з посади начальника юридичного відділу Установи. Як зазначив позивач, відповідно до п. 2 зазначеного наказу передбачено завдання бухгалтеру здійснити з ним повний розрахунок, враховуючи компенсацію за 14 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 02.01.2019 року по день звільнення.
Однак, з позивачем не було проведено повного розрахунку, трудову книжку не було надіслано, а відтак позивач, після того як письмово звернувся до відповідача із вимогою в позасудовому порядку вжити заходів щодо повного розрахунку, у зв'язку із звільненням з роботи та поверненням трудової книжки, не отримавши належної реакції з боку відповідача на дане звернення, подав до суду зазначений позов щодо захисту своїх порушених прав.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30.10.2019 року справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Установи «28 Управління начальника робіт» Міністерства оборони України про стягнення заборгованості по заробітній платі, ухвалено передати за територіальною юрисдикцією на розгляд до Солом'янського районного суду м. Києва.
Постановою Київського апеляційного суду від 06.04.2020 року, ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 30.10.2019 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22.06.2020 року позовну заяву залишено без руху, у зв'язку із виявленням недоліків.
12.08.2020 року позивачем подано до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив суд стягнути з Установи «28 Управління начальника робіт» на його користь 578 622, 64 грн., в тому числі заборгованість по заробітній платі в сумі 147 219, 98 грн., компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку - 14304, 08 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати - 3980, 88 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.08.2019 року по липень 2020 року включно у сумі 383 117, 70 грн., відшкодування моральної шкоди - 30 000, 00 грн.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14.08.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін у судове засідання.
19.11.2020 року на адресу суду надійшла заява від позивача про збільшення позовних вимог, відповідно до якої він просив суд стягнути з відповідача на його користь 729 229, 22 грн., в тому числі заборгованість по заробітній платі в сумі 147 219, 98 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати - 623, 54 грн., компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку - 14304, 08 грн. та інфляційні втрати 429, 12 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.08.2019 року по листопад 2020 року включно у сумі 516 652, 50 грн., відшкодування моральної шкоди - 50 000, 00 грн.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 01 вересня 2023 року позов ОСОБА_1 до Установи «28 Управління начальника робіт» Міністерства оборони України про стягнення заробітної плати, компенсації та середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково.
Стягнуто з Установи «28 Управління начальника робіт» Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 60 496 (шістдесят тисяч чотириста дев'яносто шість) грн. 77 коп.
Стягнуто з Установи «28 Управління начальника робіт» Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати у розмірі 25 718 (двадцять п'ять тисяч сімсот вісімнадцять) грн. 00 коп.
Стягнуто з Установи «28 Управління начальника робіт» Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку з інфляційними втратами у розмірі 8 124 (вісім тисяч сто двадцять чотири) грн. 47 коп.
Стягнуто з Установи «28 Управління начальника робіт» Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 130 000 (сто тридцять тисяч) грн. 00 коп.
В задоволенні інших вимог позову відмовлено
Стягнуто з Установи «28 Управління начальника робіт» Міністерства оборони України на користь держави судовий збір у розмірі 2 243 (дві тисячі двісті сорок три) грн. 39 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивачем ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій він просить змінити рішення суду в частині відмови в задоволенні вимог позову та стягнути з відповідача заборогованість по заробітній платі у розмірі 43723,21 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати у розмірі 28192,20 грн., компенсацію за невикористану відпустку з інфляційними втратами у розмірі 10993,55 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу через затримку видачі трудової книжки у розмірі 1423137,00 грн, відшкодування моральної шкоди у розмірі 50000 грн.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції в частині оскаржуваного рішення допустив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача адвокат Кириленко О.М. заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважаючи апеляційну скаргу необґрунтованою, правову обґрунтування якої зводиться до копіювання останньої заяви про збільшення позовних вимог, поданої в суді першої інстанції.
У відповіді на відзив ОСОБА_1 зазначає, що зміст відзиву відповідача носить характер припущень та намагання ввести суд в оману.
В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги.
Представник відповідача Установа «28 Управління начальника робіт» МО України адвокат Кириленко О.М. заперечував проти доводів апеляційної скарги, посилаючимсь на законність та обґрунтованість рішення суду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу та у відповіді на відзив, колегія суддів дійшла таких висновків.
Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Встановлено, що наказом начальника Установи «28 Управління начальника робіт» від 02.01.2019 року № 01-к ОСОБА_1 було прийнято на посаду начальника юридичного відділу Установи з 02.01.2019 року (т.1, а.с. 7).
Відповідно до наказу № 28-к від 14.08.2019 року Установи «28 Управління начальника робіт» про припинення трудового договору (контракту), звільнено ОСОБА_1 з посади начальника юридичного відділу згідно з ч. 4 ст. 41 КЗпП України. Зобов'язано бухгалтера провести відповідні розрахунки із ОСОБА_1 (т.1, а.с. 12).
Листом від 14.08.2019 року № 246 за підписом голови ліквідаційної комісії Установи «28 Управління начальника робіт» Баканьова Д.О. повідомлено ОСОБА_1 про направлення на його адресу ( АДРЕСА_1 ) копію наказу про звільнення. Крім того, повідомлено щодо необхідності термінової явки для одержання трудової книжки, та зазначення банківських реквізитів для виплати йому заробітної плати (т. 1, а.с. 136).
18.09.2019 року повторно направлено позивачу зазначений лист (т.1, а.с.170).
25.09.2019 року ОСОБА_1 звернувся із листом до ТВО начальника Установи «28 Управління начальника робіт» Швачко О.А. , в якому зазначив, що станом на 25.09.2019 року виплату всіх грошових сум, що належить йому від Установи, не проведено. Вимагав невідкладно у позасудовому порядку вжити заходів щодо повного розрахунку з ним, у зв'язку із звільненням з роботи. (т.1, а.с. 13).
27.01.2020 року на адресу ОСОБА_1 було направлено трудову книжку (т.1, а.с. 172).
Відповідно до довідки про заборгованість по заробітній платі начальника юридичного відділу ОСОБА_1 станом на 01.06.2019 року становила 77 262, 78 грн. (т.1, а.с. 15).
Відповідно до довідки про заборгованість по заробітній платі начальника юридичного відділу ОСОБА_1 станом на 01.07.2019 року становила 103 496, 77 грн. (т.1, а.с. 15).
Представник відповідача зазначав, що з 15.08.2019 року, у зв'язку із здійсненням другим слідчим відділом Третього управління організації досудових розслідувань Центрального апарату Державного бюро розслідувань кримінального провадження № 62019000000001083 від 18.07.2019 року, виконавчою службою було накладено арешти на грошові кошти на поточних рахунках відповідача у банківських установах, що позбавило можливості здійснювати будь-які перерахування грошових коштів,
В подальшому після розблокування рахунків, 04.02.2021 року відповідачем було направлено на картковий рахунок позивача 43 000, 00 грн. у рахунок погашення заборгованості по заробітній платі (т.1, а.с. 178).
За таких обставин, відповідач визнав заборгованість перед позивачем по заробітній платі у сумі 47 582, 60 грн., розмір компенсації за невикористану щорічну основну відпустку в сумі 5 826, 10 грн., розмір компенсації втрати частини заробітної плати у сумі 309, 69 грн., розмір компенсації втрати у зв'язку із несвоєчасною виплатою компенсації за невикористану відпустку в сумі 349, 57 грн., в задоволенні інших позовних вимог просив відмовити.
Позивач в останній редакції заяви про збільшення позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача на його користь 1736192, 18 грн., в тому числі заборгованість по заробітній платі в сумі 104 219, 98 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати 59564, 68 грн., компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку - 19270, 52, середній заробіток за час вимушеного прогулу 1553137, 00 грн., моральну шкоду - 50 000, 00 грн.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією
і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Щодо стягнення невиплаченої заробітної плати
Відповідно ч.1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Відповідно до ч.1 ст.115 КЗпП України, ч.1 ст.24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до ч.1 ст. 47КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Встановлено, що відповідно до наказу голови ліквідаційної комісії Установи від 14.08.2019 року № 28-к, з ОСОБА_1 припинено дію трудового договору та звільнено з посади начальника юридичного відділу Установи.
Разом з тим, всупереч вимогам трудового законодавства, в день звільнення не було проведено із позивачем розрахунку виплат, який належить здійснювати при звільненні.
Відповідно до довідки Установи від 04.07.2019 року № 222/1 про заборгованість по заробітній платі начальника юридичного відділу ОСОБА_1 станом на 01.07.2019 року, заборгованість по заробітній платі склала 103 496, 77 грн.
Крім того, відповідно до платіжного доручення № 246 від 04.02.2021 року, відповідачем було сплачено на картковий рахунок 43 000, 00 грн., у рахунок погашення заборгованості по заробітній платі.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку стягнення з відповідача на користь позивача суму заборгованості по заробітній платі у сумі 60 496, 77 грн., що становить різницю між заборгованістю по заробітній платі станом на 01.07.2019 року та сумою, виплаченою відповідачем 04.02.2021 року, оскільки відповідачем не виплачена позивачу заробітна плата в повному обсязі та інші належні при звільненні суми.
Щодо стягнення компенсації втрати частини заробітної плати.
Згідно ст. 34 Закону України «Про оплату праці», компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати» встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
У відповідності до вимог ст.ст. 2-3 вказаного Закону, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі і заробітна плата (грошове забезпечення).
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).
Згідно ст. 4 зазначеного Закону, виплата громадянам суми компенсації проводиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Пунктом 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів, у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 р. №1427 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.1999 р. №692), компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, починаючи з 01.01.1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток.
Судом першої інстанції вірно здійснено розрахунок компенсації втрати частини заробітної плати, відповідно до якого враховано індекс інфляції згідно зі ст. 625 ЦК України за період з 15.08.2019 року, з наступного дня після звільнення до 04.02.2021 року -до дня часткового погашення відповідачем заборгованості по заробітній платі.
Відповідно до розрахунку, інфляційне збільшення від суми заборгованості по заробітній платі у розмірі 103 496, 77 грн. (станом на 01.07.2019 року) становить 7 679, 61 грн.; від суми заборгованості по заробітній платі у розмірі 60 496, 77 грн. (станом на момент ухвалення судом рішення у справі) становить - 18 038, 33 грн.
Отже, суд першої інстанції вірно встановив, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає компенсація втрати частини заробітної плати у розмірі 25 718, 00 грн., що становить собою суму інфляційних збільшень від сум заборгованості по заробітній платі.
Щодо стягнення компенсації за невикористану щорічну основну відпустку з інфляційними втратами
Відповідно до ст. 83 КЗпП України та ст. 24 Закону «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів закладів освіти, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості. За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про відпустки» державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.
Статтею 2 Закону України «Про відпустки» встановлено беззастережне право на відпустки громадян України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.
Згідно ст. 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки (ч. 1 ст. 24 Закону).
Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст. 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей, тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років.
Якщо працівник з незалежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі статті 238 КЗпП України має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки.
Згідно зі ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 зазначеного Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Встановлено, шо кількість днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 02.01.2019 року по 14.08.2019 року становить 14 календарних днів; заробітна плата за січень-липень 2019 року начисляє 84 062, 60 грн.; кількість календарних днів за січень-лютий 2019 року (за виключенням святкових днів та днів релігійних свят) - 202 дні; середньоденна заробітна плата - 416, 15 грн.
Таким чином, беручи до уваги розрахунок компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, який здійснений відповідно до п. 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, розмір компенсації за невикористану щорічну основну відпустку становить 5 826, 10 грн.
Розрахунок інфляційного збільшення від суми 5 826, 10 грн. За вказаний період становить 2 298, 37 грн.
За таких обставин суд першої інстанції суд прийщов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за невикористану щорічну основну відпустку з урахуванням інфляційного збільшення у сумі 8 124, 47 грн.
Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування зазначеної вимоги в останній редакції заяви про збільшення позовних вимог, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу 1553137, 00 грн.
Надаючи оцінку розміру середнього заробітку, який підлягає до стягнення, Київський апеляційний суд ураховує наступне.
Частиною першою статті 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Положеннями статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок..
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Чинне законодавство прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать як на підставі норм Закону України «Про оплату праці», так і відповідно до умов Колективного договору. У разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
За змістом статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Отже, при недотриманні роботодавцем вимог статті 116 КЗпП України, для роботодавця настають наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України. Роботодавець не несе відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, у разі відсутності його вини. Відсутність своєї вини повинен довести роботодавець.
Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Київський апеляційний суд звертає увагу на те, що працівник є слабшою ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у таких відносинах
і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі
№ 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зазначила, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства
є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі,
а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об'єктивно нерозумних і несправедливих наслідків.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване також на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані передусім не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу матеріальної відповідальності роботодавця, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи
з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Визначений у абзаці першому статті 117 КЗпП України період, за який стягується середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, не зобов'язує суд визначати розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в межах максимального розміру середнього заробітку (за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців), а лише встановлює найвищу межу розміру такого відшкодування. Тобто розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні може бути визначений у сумі меншій, ніж за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві колегія суддів дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі
№ 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, зазначивши, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості,
а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку у зв'язку зі звільненням працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 24 квітня
2023 року в справі № 205/8443/19 (провадження № 61-8977св22).
Стягнений судом першої інстанції розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 1300000 грн. відповідає вказаному правовому висновку Великої Палати Верховного Суду.
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, але є співмірною розміру заборгованості.
Подібний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 753/6287/21 (провадження № 61-6807св22).
Щодо відшкодування моральної шкоди
За змістом ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Моральна шкода відшкодовується незалежно від матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. А згідно з ч. 3 цієї статті розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також із врахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Частиною першою статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушення нормальних життєвих зв'язків, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, відповідальність за шкоду вимагає встановлення складу правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди і умовою цивільно-правової відповідальності.
Враховуючи те, що позивачем не доведено втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, інших негативних явищ, заподіяних їй незаконними діями відповідача, а відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимог в частині стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди.
Таким чином, при ухваленні рішення судом першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди надана вірна оцінка наданим сторонами доказам, що були предметом дослідження в судовому засіданні суду першої інстанції, ним повно і об'єктивно з'ясовані дійсні обставини справи, перевірені доводи і заперечення сторін зібраними у справі доказами, яким надано належну правову оцінку.
Аргументи апеляційної скарги не спростовують висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до незгоди з висновком суду першої інстанції в цій частині.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України апеляційний суд не здійснює.
Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 вересня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач А. М. Стрижеус
Судді: Л.Д. Поливач
О. І. Шкоріна