Справа № 754/10154/21 Головуючий у суді І інстанції Грегуль О.В.
Провадження № 22-ц/824/5120/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
15 серпня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 23 листопада 2021 року у справі за позовом комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,
У липні 2021 комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - КП «Київтеплоенерго») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та просило стягнути солідарно з відповідачів на його користь:
- заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 20 212,39 грн;
- заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 27 825,03 грн;
- заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 12 490,27 грн;
- заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 10 424,74 грн;
- витрати, пов'язані з отриманням інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у розмірі 33,00 грн та судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 270,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 10 квітня 2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» з 01 травня 2018 року здійснює надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води населенню. На виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та згідно типового договору позивачем було підготовлено та опубліковано договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085), а свідченням повного і беззастережного акцепту (прийняття) умов цього договору є факт отримання послуг споживачем.
Квартира АДРЕСА_1 , співвласниками якої є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , під'єднана до внутрішньобудинкової системи теплопостачання, а отже відповідачі є споживачами послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Виникнення цивільних прав та обов'язків підтверджується діями сторін, а саме: позивач надає комунальні послуги і щомісячно надсилає споживачам платіжні документи (рахунки) на оплату таких послуг, а відповідачі споживають надані послуги та зобов'язані оплатити їх вартість. Однак, відповідачі своєчасно не сплачувала кошти за спожиті послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, в результаті чого у них утворилась заборгованість перед позивачем, яка станом на 01 травня 2021 року складає 12 490,27 грнта 10 424,74 грн відповідно. Отже, за період діяльності КП «Київтеплоенерго», тобто з 01 травня 2018 року, загальний розмір заборгованості відповідачів за спожиті комунальні послуги становить 22 915,01 грн.
Крім того, позивач на підставі договору № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року, укладеного з ПАТ «Київенерго», прийняв право вимоги до відповідачів з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води у загальному розмірі 48 037,42 грн. Надання послуг ПАТ «Київенерго» здійснювалось на підставі договору про надання послуг централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, затвердженого Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, який був опублікований 31 липня 2014 року на його офіційному сайті, а також у газеті «Хрещатик» від 06 серпня 2014 року № 111 (4511).
Під час розгляду справи від представника позивача надійшла заява від 23 листопада 2021 року, в якій було повідомлено суд, що сума боргу за надані з 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення зменшилась (частково погашена) до 5 894,20 грн, які і підлягають стягненню з відповідачів в солідарному порядку.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23 листопада 2021 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь КП «Київтеплоенерго» за період з 01 травня 2018 року по 01 травня 2021 року 5 894,20 грн - оплати послуг централізованого опалення, 10 424,74 грн - оплати послуг гарячого водопостачання.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь КП «Київтеплоенерго» по 11,00 грн - витрат на отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та по 756,66 грн - судового збору з кожного.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачі, як співвласники квартири у рівних частках, не здійснювали оплату наданих позивачем та спожитих ними комунальних послуг відповідно до положень типового договору та вимог закону, тому наявні підстави для стягнення з них на користь позивача заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води в межах пред'явлених позовних вимог.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідачів на його користь оплати послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за період з липня 2015 року по 01 травня 2018 року, то районний суд застосував до них трирічний строк позовної давності, про що відповідачем ОСОБА_1 було подано відповідну заяву, у зв'язку з чим відмовив в задоволенні позову в цій частині.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, КП «Київтеплоенерго» подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині незадоволених позовних вимог з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 20 212,39 грн та з централізованого постачання гарячої води у розмірі 27 825,03 грн.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд неправильно застосував строки позовної давності, не врахувавши вимоги пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, яким встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені зокрема статтею 257 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено на всій території України карантин з 12 березня 2020 року.
Таким чином, у даному випадку строк позовної давності повинен був обраховуватися починаючи з березня 2017 року, а відтак позивачем не було пропущено цей строк за вимогами про стягнення заборгованості з оплати послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, спожитих з березня 2017 року по липень 2021 року.
В матеріалах справи міститься розгорнутий розрахунок заборгованості, нарахованої відповідачам з липня 2015 року за надані комунальні послуги ПАТ «Київенерго» до 01 травня 2018 року на суму 48 037,42 грн, переданої КП «Київтеплоенерго» за договором № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року, який також свідчить, що позивачем не пропущено строк позовної давності починаючи з березня 2017 року.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 26 січня 2022 року відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) її учасників.
08 червня 2023 року до суду апеляційної інстанції від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Суд апеляційної інстанції перевірив дотримання відповідачем установленого строку на подання відзиву на апеляційну скаргу та дійшов висновку про залишення його без розгляду на підставі статей 126, 360 ЦПК України з огляду на те, що з матеріалами справи, в тому числі з ухвалами суду апеляційної інстанції, апеляційною скаргою позивача та доданими до неї матеріалами ОСОБА_1 особисто ознайомився в приміщенні суду 09 лютого 2022 року (а.с. 177), а відзив ним було надіслало засобами поштового зв'язку лише 06 червня 2023 року (а.с. 213, 214) без порушення клопотання про поновлення цього процесуального строку із наведенням поважних причин, які об'єктивно перешкоджали йому реалізувати право на подання відзиву у встановлений п'ятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 липня 2023 року за клопотанням ОСОБА_1 провадження у даній справі № 754/10154/21 було зупинено на час перебуванняостаннього у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 липня 2024 року апеляційне провадження у справі № 754/10154/21 поновлено.
Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення в оскаржуваній частині не відповідає.
Суд встановив, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є співвласниками в рівних частках (по 1/3) квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 13 квітня 1999 року та свідоцтвом про право на спадщину за законом від 06 грудня 2011 року.
Вказана квартира під'єднана до внутрішньобудинкової системи централізованого опалення та постачання гарячої води, які із 1 липня 2014 року надавалися ПАТ «Київенерго» відповідно до Закону України № 1198-VІІ від 10 квітня 2014 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії».
На виконання вимог частини сьомої статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ПАТ «Київенерго» було підготовлено та опубліковано 31 липня 2014 року на його офіційному сайті, а також в газеті «Хрещатик» від 06 серпня 2014 року № 111 (4511) договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, розроблений для фізичних осіб, що є власниками/квартиронаймачами у багатоквартирному житловому будинку. Цей договір був розроблений на підставі типового договору, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, та є договором приєднання.
11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» укладено договір № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії), за яким ПАТ «Київенерго» відступило, а позивач набув право вимоги в тому числі до фізичних осіб щодо виконання ними грошових зобов'язань перед первісним кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 01 серпня 2018 року з урахуванням оплат, що отримані первісним кредитором за період 01 серпня 2018 року до дати укладення цього договору та коригувань платежів. Перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов'язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається у додатку № 1 та додатку № 2 до цього договору.
Згідно витягів з додатків № 1 та № 2 до договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18 позивач набув право вимоги заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги за адресою: АДРЕСА_2 , з централізованого опалення у розмірі 20 212,39 грн, з централізованого постачання гарячої води у розмірі 27 825,03 грн, а всього - 48 037,42 грн.
Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 27 грудня 2017 року № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади м. Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго».
За розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 10 квітня 2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
Позивачем підготовлено та опубліковано договір про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085), зміст якого відповідає змісту типового договору, затвердженого Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630. Такий договір є договором приєднання, тому може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, а друга сторона не може запропонувати свої умови.
Отже, починаючи з 01 травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснювало КП «Київтеплоенерго», яке продовжило бути постачальником таких комунальних послуг після ПАТ «Київенерго».
Як вбачається з матеріали справи, житловий будинок АДРЕСА_3 , в якому знаходиться квартира відповідачів, підключений до мереж централізованого опалення та постачання гарячої води, відтак комунальні послуги надавалися до помешкання відповідачів і споживалися ними. Про факт надання вказаних послуг у зазначений будинок також свідчать документи (відомості) про облік спожитої теплової енергії.
Відповідно до наданого позивачем на вимогу суду розрахунку заборгованості за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_2 , за період з 01 липня 2015 року по 01 травня 2018 року заборгованість відповідачів за надані комунальні послуги складає 48 037,42 грн, з яких 20 212,39 грн - борг за спожиті послуги з централізованого опалення та 27 825,03 грн - борг за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Правовідносини між сторонами регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила).
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Статтею 319 ЦК України встановлено, що власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).
Обов'язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень цивільного законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК Української РСР.
Тобто, зазначені положення законодавства встановлюють презумпцію обов'язку власника нести усі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов'язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.
Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (в редакції Закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення (частина п'ята статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» були визначені права та обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов'язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.
Згідно із статтями 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.
Аналогічні положення містить уведений в дію 01 травня 2019 року Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, згідно частини першої статті 9 якого споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Згідно пункту 18 Правил розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць, а оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
Пунктом 30 Правил передбачено що споживач зобов'язаний оплачувати послуги в установлені договором строки та дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг.
Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
При розгляді такої категорії спорів слід враховувати правовий висновок, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року Верховного Суду України при розгляді справи № 6-2951цс15, предметом якої був спір про стягнення боргу за надані комунальні послуги, відповідно до якого, хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що відносини між учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 вказаного Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов'язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).
Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов'язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог КП «Київтеплоенерго» про стягнення з відповідачів заборгованості за надані (спожиті) до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, суд першої інстанції дійшов висновку про застосування до цих вимог загального строку позовної давності, оскільки позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права та інтересу лише 02 липня 2021 року, про що було заявлено одним із відповідачів у відповідній заяві.
Проте колегія суддів не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).
За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання з оплати наданих послуг є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення заборгованості виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Разом з тим, набуття права грошової вимоги внаслідок укладення договору про відступлення права вимоги (цесії) ніяким чином не впливає на початок відліку строку позовної давності, оскільки відповідно до статті 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року, «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року).
Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року у за заявою № 23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).
Згідно частини першої статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Оскільки обов'язок щодо сплати за комунальні послуги виникає у споживача кожного місяця, позовна давність підлягає застосуванню до кожного з платежів окремо.
Колегією суддів апеляційного суду враховується, що заборгованість відповідачів за спожиті послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, у стягненні якої суд першої інстанції відмовив позивачу, виникла за період з липня 2015 року по травень 2018 року. Після 01 травня 2018 року розмір цієї заборгованості в сумі 48 037,42 грн не змінювався.
Позивач звернувся до суду з цим позовом у липні 2021 року, тобто після спливу позовної давності щодо щомісячних платежів за період, що виник до липня 2018 року.
Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності, і всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Отже, Законом № 540-IX, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, було продовжено перебіг позовної давності для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на час дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), тому заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності підлягала частковому задоволенню судом з урахуванням положень вищенаведеного законодавства, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 06 травня 2021 року у справі № 903/323/20, від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21, від 16 листопада 2023 року у справі № 487/1342/21.
З урахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину з 12 березня 2020 року у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року.
Із наданого суду розрахунку заборгованості за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_2 , вбачається, що станом на березень 2017 року заборгованість відповідачів перед позивачем становила 22 459,45 грн, отже позовна давність до цих вимог спливла.
Відтак, заборгованість відповідачів за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води становить 25 577,97 грн (48 037,42 грн - 22 459,45 грн).
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції не мав правових підстав застосувати позовну давність до заявлених вимог позивача про стягнення заборгованості за комунальні послуги з березня 2017 року по травень 2018 року, а як наслідок повністю відмовляти узадоволенні позову про стягнення заборгованості за вказаний період з наведених підстав.
Згідно з частинами першою, другою статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
У частині першій статті 356 ЦК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Відповідно до положень статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Отже, кожен із власників спільної часткової власності несе витрати по утриманню майна відповідно до своєї частки у спільному майні.
Якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (стаття 540 ЦК України).
Натомість, солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання (статті 541 ЦК України).
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Ураховуючи вимоги частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ІДГІК України.
За відсутності договору, який визначає солідарне зобов'язання або домовленості між співвласниками квартири щодо порядку несення витрат за отримані послуги, колегія суддів дійшла висновку про стягнення з кожного з відповідачів на користь позивача по 1/3 частки заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, що становить 8 525,99 грн (25 577,97 грн / 3).
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 344/1792/16-ц (провадження № 61-22264св18).
В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з відповідачів на користь позивача суми заборгованості за надані (спожиті) до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води у розмірі 8 525,99 грн з кожного з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, відтак рішення суду в цій частині відповідно до положень статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
В частині задоволених позовних вимог КП «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за надані (спожиті) з 01 травня 2018 року послугиз централізованого опалення та постачання гарячої води у загальному розмірі 16 318,94 грн рішення суду першої інстанції не оскаржується позивачем, тому згідно вимог частини першої статті 367 ЦПК України перегляду в апеляційному порядку не підлягає.
За змістом підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
На підставі викладеного з кожного із відповідачів пропорційно до розміру задоволених позовних вимог до них стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем, а саме 3 405,00 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.
З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 23 листопада 2021 рокув частині відмови у задоволенні позову комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за надані в період з березня 2017 року по травень 2018 року комунальні послуги скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»заборгованість за надані в період з березня 2017 року по травень 2018 рокупослуги з централізованого опалення та постачання гарячої води у розмірі 8 525,99 грн та судовий збір у розмірі 1 135,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»заборгованість за надані в період з березня 2017 року по травень 2018 рокупослуги з централізованого опалення та постачання гарячої води у розмірі 8 525,99 грн та судовий збір у розмірі 1 135,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»заборгованість за надані в період з березня 2017 року по травень 2018 рокупослуги з централізованого опалення та постачання гарячої води у розмірі 8 525,99 грн та судовий збір у розмірі 1 135,00 грн.
В іншій оскаржуваній частині рішення Деснянського районного суду міста Києва від 23 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній