Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
14.08.2024 р. справа №520/11884/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (далі за текстом - відповідач, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації)
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 31.03.2020; 2) зобов'язання Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року; з 01.03.2018 по 31.03.2020 з застосуванням норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що унаслідок протиправного волевиявлення суб”єкта владних повноважень не отримав повної оплати часу проходження публічної служби.
Відповідач із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що у спірних правовідносинах правильно нараховував та повно виплачував заявнику індексацію грошового забезпечення військовослужбовця.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
За викладеним у позові твердженням, заявник у спірних правовідносинах заявник з 01.01.2016р. по 31.03.2020р. проходив публічну службу у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області.
Згідно з довідкою відповідача №814/640 від 10.05.2024р. ОСОБА_1 , 1966 р.н., дійсно з 17.09.1983 року (наказ ВПО-59 ГУПО МВС СРСР від 20.09.1983 року №24о/с) проходив службу в ВПО МВС СРСР, МВС, МНС та ДСНС України у Харківській області.
За час служби заявник перебував на наступних посадах (у межах спірних правовідносин): з 27.03.2013 року по 31.01.2016 року начальник Золочівського районного відділу ГУ ДСНС України у Харківській області (наказ ГУ ДСНС України у Харківській області від 27.03.2013 року №1 о/с); з 31.01.2016р. наказом ГУ ДСНС України у Харківській області від 29.01.2016 року №46 о/с був звільнений зі служби у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), за пунктом 176 підпунктом 4 (у зв'язку із скороченням штатів), з правом носіння форменного одягу та оголошенням Подяки Голови ДСНС; з 01.02.2016 року по 21.03.2019 року - працював на посаді начальника Золочівського районного відділу Головного управління ДСНС України у Харківській області (наказ ДСНС У країни у Харківській області від 01.02.2016 року №48 о/с); з 21.03.2019 року наказом Головного управління ДСНС України у Харківській області від 21.03.2019 року №115 о/с був звільнений з посади згідно пункту 1 статті 36 Кодексу Законів про працю України (за угодою сторін); з 22.03.2019 року по 11.06.2021 року - начальник Золочівського районного відділу Головного управління ДСНС України у Харківській області (наказ ДСНС України від 22.03.2019 року №113 о/сцз).
Отже, у межах спірних правовідносин у період 01.01.2016р.-31.01.2016р. винагорода за працю виплачувалась заявникові як особі начальницького складу служби цивільного захисту у порядку постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294.
Відтак, у період часу 01.01.2016р.-31.01.2016р. заявник проходив публічну службу відповідно до Порядку проходження служби цивільного захисту особами рядового та начальницького складу (затверджено постановою КМУ від 11.07.2013р. №593; далі за текстом - Порядок №593).
У період часу 01.02.2016р.-21.03.2019р. заявник працював на штатній посаді в організаційній структурі суб"єкта владних повноважень відповідно до Кодексу законів про працю України.
Відтак, у період часу 01.02.2016р.-21.03.2019р. винагорода за працю виплачувалась заявникові як найманому працівникові у порядку постанови КМУ від 30.08.2002р. №1298.
При цьому, на календарну дату 31.01.2016р. припадає подія припинення проходження заявником публічної служби в правовому статусу особи начальницького складу служби цивільного захисту, а на календарну дату - 01.02.2016р. припадає подія початку проходження заявником публічної служби у якості найманого працівника.
Відтак, публічна служба заявника у спірних правовідносинах не є безперервною, а 01.02.2016р. є датою прийняття заявника на роботу як найманого працівника.
21.03.2019 року було припинено роботу заявника у якості найманого працівника на посаді начальника Золочівського районного відділу Головного управління ДСНС України у Харківській області.
22.03.2019р. заявник почав проходити публічну службу на посаді начальника Золочівського районного відділу Головного управління ДСНС України у Харківській області у якості особи начаьницького складу служби цивільного захисту, тобто відповідно до Порядку №593.
Згідно з довідкою від 09.08.2024р. Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області в період з 01.02.2016р. по 21.03.2019р. ОСОБА_1 , начальнику Золочівського районного відділу Головного управління ДСНС України у Харківській області, нараховувалась заробітна плата згідно постанови КМУ від 30.08.2002р. №1298 (постанова КМУ від 30.07.2017р. №704 не застосовувалась).
Згідно з витягом з наказу начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області №304 від 30.06.2023р. заявник з 30.06.2023р. був звільнений зі служби цивільного захисту за підп. 2 п. 176 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу (за віком), знятий з усіх видів забезпечення та виключений з кадрів ДСНС України.
За викладеним у позові твердженням заявника, у спірних правовідносинах суб”єкт владних повноважень не проводив належної виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовця у період часу з 01.01.2016р. по 31.03.2020р.
Як встановлено судом з архівних довідок про фактично нараховане та виплачене грошове забезпечення заявника з 01.01.2016р. по 30.11.2018р. та з 01.01.2019р. по 31.03.2020р. індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась.
За твердженням суб"єкта владних повноважень індексація грошового забезпечення була виплачена за період 22.03.2020р.-31.03.2020р.
За зверненням представника заявника відповідач листом від 18.04.2024р. №65050-3675/65151 повідомив, що при плануванні видатків для виплати грошового забезпечення кошти на індексацію не планувались. Відповідно до роз'яснень Мінсоцполітики України підприємства, установи та організації, які фінансуються з бюджету, здійснюють індексацію грошових доходів населення залежно від наявності коштів на зазначені цілі.
Стверджуючи про невідповідність закону управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації з приводу повноти оплати часу військової служби заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті (позаяк вимоги заявника до 01.10.2023р. підпадають під режим правового захисту за ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України до внесення змін Законом України від 01.07.2022р. №2352-ІХ), суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Стосовно нарахування та виплати заявнику індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року.
Частиною 1 ст.43 Конституції України проголошено, що кожен має право на працю і ці відносини у сфері проходження людиною публічної служби в органах та підрозділах служби цивільного захисту унормовані, насамперед, приписами ст.ст.101-129 Кодексу цивільного захисту України, Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу (затверджене постановою КМУ від11.07.2013р. №593), постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 (до 28.02.2018р.), постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (з 01.03.2018р.), Інструкції про виплату грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (затверджена наказом МВС України від 23.04.2015р. №475, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 15.05.2015р. №544/26989; далі за текстом - Інструкція №475), Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (затверджена наказом МВС України від 20.07.2018р. №623, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16.08.2018р. за №936/32388; далі за текстом - Інструкція №623).
Право особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту на отримання індексації грошового забезпечення прямо згадано законодавцем у положеннях ч.3 ст.125 Кодексу цивільного захисту України та п.14 Розділу І Інструкції №623.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що за визначенням ст.1 Закону України від 03.07.1991р. №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ч.ч.1 і 6 ст.2 означеного закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру (зокрема і оплата праці та грошове забезпечення) у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Як указано у ч.1 ст.4 Закону України від 03.07.1991р. №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" у редакції Закону України від 24.12.2015р. №911-VIII (набрав чинності з 01.01.2016р.), індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Попередня редакція означеного положення закону передбачала, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.
Згідно з ст.6 Закону України від 03.07.1991р. №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Згаданий Порядок був затверджений постановою КМУ від 17.07.2003р. №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" (далі за текстом - Порядок №1078).
Згідно з п.2 Порядку №1078 грошове забезпечення віднесено до переліку доходів громадян, котрі підлягають індексації.
За приписами п.11 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Абзацом 1 п.4 Порядку №1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з абз.1 п.5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Відповідно до абз.2 п.5 Порядку №1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Як то указано в абз.3 п.5 Порядку №1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Абзацом 4 п.5 Порядку №1078 визначено, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Згідно з абз.5 п.5 Порядку №1078 у редакції постанови КМУ від 31.03.2021р. №278 (дата набрання чинності - 02.04.2021р.) у разі зростання грошового доходу за рахунок інших його складових без підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового доходу. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (посадового окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру.
При цьому, до внесення означених змін абз.5 п.5 Порядку №1078 мав наступну редакцію: «У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.».
Відповідно до абз.6 п.5 Порядку №1078 до чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 11 цього Порядку.
Як згадувалось судом вище, з 01.01.2008р. і до 28.02.2018р. розміри окладів за посадою (посадових окладів) категорії публічних службовців, до якої належить і заявник, були визначені приписами постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294, а з 01.03.2018р. почали визначатись приписами постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.
Відтак, саме 01.01.2008р. та 01.03.2018р. мали місце події підвищення посадових окладів, а до настання календарної дати 01.03.2018р. жоден із діючих військовослужбовців (рівно як і інших осіб, грошове забезпечення яких обчислювалось у порядку постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294) не отримував грошового забезпечення за правилами постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.
Суд відзначає, що за змістом наведених норм Закону України від 03.07.1991р. №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку №1078 єдиною легітимною причиною не застосування до грошового забезпечення діючого публічного службовця процедури індексації грошового доходу громадянина є неперевищення індексом інфляції визначеного законом арифметичного значення.
Частиною 5 ст.242 КАС України передбачено, що вибір і застосування норм права здійснюється судом із врахуванням висновків постанов Верховного Суду.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 26.01.2022р. у справі №400/1118/21 індекс споживчих цін січня 2008 року повинен використовуватись у процедурі обчислення індексації грошового забезпечення військовослужбовця до 28.02.2018р.
Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов'язків, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.
За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.
Як встановлено судом з матеріалів справи,позивач до 31.01.2016 року перебував на посадах як атестована особа начальницького складу в Золочівського РВ ГУ ДСНС України у Харківській області та отримував грошове забезпечення.
31.01.2016 наказом Головного управління ДСНС України в Харківській області від 29.01.2016 № 46 о/с позивача звільнено зі служби цивільного захисту за скороченням штату.
З 01.02.2016 (наказ ГУ від 01.02.2016 № 46 о/c) по 21.03.2019 заявник працював як працівник (вільний найм) на посаді начальника Золочівського РВ ГУ ДСНС України у Харківській області та отримував заробітну платню у порядку постанови КМУ від 30.08.2002р. №1298.
Отже, з 01.02.2016р. по 28.02.2018р. заявник не набув права на отримання індексації грошового забезпечення з урахуванням факторів зростання грошового забезпечення за постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 порівняно із постановою КМУ від 07.11.2007р. №1294, оскільки у вказаний період часу відповідно до постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 (до 28.02.2018р.) його не отримував.
Відтак, стосовно указаного періоду часу заявник не набув права на обчислення індексації винагороди за працю (у вигляді заробітної плати як найманого працівника) із використанням індексу споживчих цін січня 2008 року.
Тому позов в даній частині вимог задоволенню не підлягає.
Разом із тим, заявник набув згадане право відносно періоду 01.01.2016р.-31.01.2016р., позаяк у цей період часу проходив публічну службу у якості особи начальницького складу служби цивільного захисту та отримував ггошове забезпечення відповідно до постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294.
Оскільки матеріали справи не містять доказів вчинення суб”єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу обчислення індексації грошового забезпечення заявника з 01.01.2016р. по 31.01.2016р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008р., то суд констатує наявність у спірних правовідносинах бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України.
За змістом ч.2 ст.77 КАС України відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) за критеріями дотримання: компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
Проте, сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 стандарти доказування обставин спору та приписи ч.4 ст.9, ст.ст.72-76, ч.1 ст.77, ч.3 ст.242, ч.4 ст.242 КАС України засвідчують, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною судом виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у ході розгляду справи суб”єктом владних повноважень не було доведено дотримання ч.2 ст.19 Конституції України ч.2 ст.2 КАС України, позаяк реально вчинене управлінське волевиявлення у формі бездіяльності з приводу обчислення індексації грошового забезпечення заявника з 01.01.2016р. по 31.01.2016р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008р. не узгоджується із змістом нормативного регламентування і тому підлягає визнанню протиправним.
Тому позов за цим епізодом підлягає до задоволення співвідносно з часом публічної служби заявника на посаді атестованої військовим званням особи з 01.01.2016р. по 31.01.2016р.
При цьому, зміст приписів абз.1 ч.4 ст.245 КАС України дозволяє суду у даному конкретному випадку обтяжити суб”єкта владних повноважень обов”язком вчинення конкретного управлінського волевиявлення, сформульованого у резолютивній частині даного судового акту.
Розв'язуючи спір в частині нарахування і виплати заявникові індексації грошового забезпечення військовослужбовця після 01.03.2018р., суд зазначає, що за змістом абз.3 та абз. 4 п.5 Порядку №1078 у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується у випадках: сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3); сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Оскільки розміри видів грошового забезпечення осіб начальницького складу Державної служби України з надзвичайних ситуацій були визначені постановою КМУ від 07.11.2007р. №1294 (до 28.02.2018р.) та постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 (з 01.03.2018р.), то відсутні правові підстави для кваліфікації будь-якого календарного місяця, окрім січня 2008р. та березня 2018р. у якості "місяця підвищення тарифних ставок (окладів)" у цілях індексації грошового забезпечення, обчисленого або у порядку постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294, або у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.
У випадку нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовця у місяці підвищення доходу згідно з абз.6 п.5 Порядку №1078 ця сума індексації грошового забезпечення виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) за посадою і не виключає додаткового нарахування індексації за критерієм перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації у розмірі 103 відсотки.
Тому березень 2018р. слід кваліфікувати у якості місяця підвищення доходу заявника у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704, за яким належить здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Відтак, у березні 2018р. суб”єкт владних повноважень повинен був вчинити управлінське волевиявлення з приводу визначення права атестованої військовим званням особи на отримання індексації грошового забезпечення військовослужбовця на майбутнє (постанови Верховного Суду від 23.03.2023р. у справі №400/3826/21, від 29.03.2023р. у справі №380/5493/21, від 06.04.2023р. у справі №420/11424/21).
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 22.06.2023р. у справі №520/6243/22 сума можливої індексації грошового забезпечення за березень 2018р. відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку № 1078 розраховується як арифметична дія із множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.03.2018р. величину приросту індексу споживчих цін і ділення отриманого результату 100 відсотків (1.762,00 грн * 253,30% / 100), складає - 4.463,15грн та за мінусом розміру підвищення доходу особи за березень 2018р. порівняно із лютим 2018р. має виплачуватися у сталому розмірі до моменту наступного підвищення посадового окладу чи до дня звільнення.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 30.11.2023р. по справі №420/616/23 сума можливої індексації грошового забезпечення за березень 2018р. складає 4.463,15грн.
Вирішуючи спір, суд зважає на те, що згідно з п. 2, 3 Розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту №623 від 20.07.2018р. грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від посади, спеціального звання, тривалості та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання. Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до офіційних відомостей сайту Державної служби статистики України індекс споживчих цін (індекс інфляції) в березні 2018 року становив - 101,1%, в квітні 2018 року становив -100,8%, в травні 2018 року становив - 100,0%, в червні 2018р. становив - 100,0%, в липні 2018р. становив - 99,3%, в серпні 2018р. становив - 100,0%, в вересні 2018р. становив - 101,9%, в жовтні 2018р. становив - 101,7%.
Таким чином, лише у жовтні 2018р. розрахований сукупно наростаючим підсумком поріг індексації у 103% (100,8% * 100,0% * 100,0% * 99,3% * 100,0% * 101,9% * 101,7% * 100) було перевищено, що зумовило виникнення права на індексацію суми грошової оплати праці (як заробітної плати, так і грошового забезпечення). При цьому, оскільки індекс інфляції за жовтень 2018р. було опубліковано у листопаді 2018р., то індексацію грошового забезпечення необхідно проводити з грудня 2018р.
Таке тлумачення змісту норм Порядку №1078 є цілком релевантним правовим позиціям постанов Верховного Суду від 31.05.2022р. по справі №400/4491/20 та від 09.06.2022р. по справі №600/524/21-а.
Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення (постанови Верховного Суду від 19.07.2019р. у справі №240/4911/18, від 07.08.2019р. у справі №825/694/17, від 20.11.2019р. у справі №620/1892/19).
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (постанова Верховного Суду від 16.06.2020р. у справі №206/4411/16-а).
Повноваження суб”єкта владних повноважень з приводу проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовця не є дискреційними, позаяк місяць підвищення доходу у цілях нарахування індексації визначається нормативно і залежить тільки від місяця підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку у спірних правовідносинах обіймає (обіймав) атестована військовим званням особа, а зростання інших постійних складових грошового забезпечення військовослужбовця, без підвищення ставок (окладів) за посадою у розумінні норм Порядку №1078 не має наслідком зміну місяця підвищення доходу військовослужбовця і тому суб'єкт владних повноважень не має компетенції діяти на власний розсуд, обираючи за місяць підвищення грошового доходу інший календарний місяць, ніж той, у якому востаннє відбулося підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймав позивач як військовослужбовець. (постанови Верховного Суду від 29.11.2021р. у справі №120/313/20-а, від 26.01.2022р. у справі №400/1118/21, від 20.04.2022р. у справі №420/3593/20, від 23.03.2023р. у справі №400/3826/21).
Як встановлено судом з встановлених обставин справи, відповідач не нараховував і не виплачував позивачу цей вид індексації за період з 01.03.2018 до 31.03.2020.
У цьому контексті суд зауважує, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 військовослужбовець має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Щодо кола обставин, які належить з'ясувати для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, то буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б). Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року. В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (абз. 5 п. 5 Порядку № 1078). Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абз. 5 п. 4 Порядку № 1078). Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби. Як уже було зазначено, у такому випадку відповідно до абз. 4 п. 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Указані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21, від 20.04.2023 у справі № 320/8554/21, від 11.05.2023 у справі № 260/6386/21, від 22.06.2023 у справі №520/6243/22, від 27.07.2023 у справі №160/12028/22, від 28.08.2023 у справі №420/17338/22, від 26.09.2023 у справі №200/4531/22, від 27.09.2023 у справі №420/23176/21, від 09.11.2023 у справах №420/3131/22, №420/4325/23 та від 30.11.2023 у справі №420/616/23 із подібними правовідносинами.
Отже, для розрахунку необхідно встановити наступні складові: розмір підвищення грошового забезпечення; прожитковий мінімум у березні 2018 року; сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Судом з матеріалів справи встановлено, що з 01.02.2016 (наказ ГУ від 01.02.2016 № 46 о/c) по 21.03.2019 заявник працював як працівник (вільний найм) на посаді начальника Золочівського РВ ГУ ДСНС України у Харківській області та отримував заробітну плату у порядку постанови КМУ від 30.08.2002р. №1298.
21.03.2019 наказом Головного управління № 115 о/с позивача як працівника було звільнено з посади відповідно ст. 36 КзПП (за згодою сторін).
З 22.03.2019 року заявника знову було призначено на посаду як атестованою особу згідно з витягу з наказу Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 22.03.2019р. №113.
Згідно з витягу з наказу Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 21.06.2023р. №377 (по особовому складу цивільного захисту) заявника звільнено із служби цивільного захисту за підп. 2 п. 176 (за віком) Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу.
Отже, оскільки заявник станом на лютий 2018р. та березень 2018 року не проходив публічну службу у якості атестованої військовим званням особи грошового забезепчення за лютий 2018р. у порядку постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 не отримував, грошового забезпечення за березень у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 не отримував, а лише з 22.03.2019 року знов розпочав проходження публічної служби на посаді у якості атестованою особи начальницького складу служби цивільного захисту згідно з витягу з наказу Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 22.03.2019р. №113, то відсутні правові підстави для порівняння арифметичного значення показника підвищення грошового доходу заявника за рахунок всіх складових грошового доходу, які не мають разового характеру у березні 2018р. порівняно з лютим 2018р.
Відтак, заявник не набув права на отримання індексації грошового забезпечення військовослужбовця після 01.03.2018р. у фіксованому розмірі, оскільки не отримував у вказаний період часу грошове забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704, а отримував заробітну плату відповідно до постанови КМУ від 30.08.2002р. №1298.
Окрім того, стосовно отримання індексації з 01.01.2020р. по 31.03.2020р., суд зважає, що (за умови незастосування положень ст.22 Закону України від 02.12.2021р. №198-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", ст.22 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік", ст.22 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік") у силу правового висновку постанов Верховного Суду від 02.08.2022р. по справі №440/6017/21, від 11.12.2023р. по справі №560/1291/21, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22; від 02.08.2022р. по справі №440/6017/21, від 11.12.2023р. по справі №560/1291/21, від 22.11.2023р. по справі №340/4403/22, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22; від 19.09.2023р. по справі №160/15756/21; від 04.04.2023р. по справі №120/5264/22, від 06.11.2023р. по справі №300/1947/22, від 22.11.2023р. по справі №340/4403/22, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22; від 12.03.2024р. по справі №300/1772/23; від 28.03.2024р. у справі №160/3235/23 подія підвищення розміру окладу за посадою та окладу за звання (а відтак, і усіх інших видів грошового забезпечення, в алгоритмі обчислення яких беруть участь оклад за посадою та оклад за званням) згідно з постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 мала місце - 01.01.2020р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.102,00грн.", - 01.01.2021р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.270,00грн.", - 01.01.2022р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.481,00грн.", - 01.01.2023р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.684,00грн.".
Водночас із цим, положення ст.22 Закону України від 02.12.2021р. №198-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", ст.22 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік", ст.22 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік" містять ідентичне по суті правило, у силу якого відсутність бюджетних призначень на оплату праці, передбачених у державному бюджеті, унеможливлює зростання (підвищення) заробітної плати (грошового забезпечення) усіх категорій працівників установ, закладів та організацій бюджетної сфери, державних органів.
Указані обставини виключають продовження існування після 01.01.2020р. права учасника суспільних відносин на отримання у порядку абз.4-абз.6 п.5 Порядку №1078 фіксованого розміру індексації грошового забезпечення, обчисленого станом на 01.03.2018р.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України.
За змістом ч.2 ст.77 КАС України відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) за критеріями дотримання: компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
Проте, сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 стандарти доказування обставин спору та приписи ч.4 ст.9, ст.ст.72-76, ч.1 ст.77, ч.3 ст.242, ч.4 ст.242 КАС України засвідчують, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною судом виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у ході розгляду справи суб”єктом владних повноважень було доведено дотримання ч.2 ст.19 Конституції України ч.2 ст.2 КАС України, позаяк заявник не має права на отримання індексації грошового забезпечення військовослужбовця після 01.03.2018р. у фіксованому розмірі за вирахуванням суми підвищення грошового забезпечення березня 2018р. порівняно із грошовим забезпеченням лютого 2018р.
Тому позов за цим епізодом не підлягає до задоволення.
Стосовно строку звернення до суду у спірних правовідносинах суд зазначає, що у межах справи №990/233/23 Верховним Судом було сформульовано правовий висновок, суть якого (на думку окружного адміністративного суду) полягає у тому, що дія ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ охоплює усі випадки заявлення до суду вимог про присудження (чи то у формі стягнення, чи то у формі спонукання до нарахування) коштів з оплати праці і строк у три місяці підлягає застосуванню з календарної дати припинення дії п.1 глави ХІХ Кодексу законів про працю України.
Натомість, у межах справи №990/235/23 Верховним Судом було сформульовано правовий висновок, суть якого (на думку окружного адміністративного суду) полягає у тому, що дія ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ охоплює лише випадки заявлення до суду вимог про присудження (чи то у формі стягнення, чи то у формі спонукання до нарахування) коштів з оплати праці, які виникли після 19.07.2022р. у зв'язку із чим спір у справі №990/235/23 Верховним Судом як судом першої інстанції було вирішено по суті.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2024р. у справі №990/235/23 було скасовано рішення Верховного Суду від 05.02.2024р. у справі № 990/235/23 із ухваленням нового рішення про відмову у позові.
Висновків з приводу дії у часі ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ текст постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2024р. у справі №990/235/23 не містить.
Тому, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд у даному конкретному випадку наразі схиляється до висновку про справедливість розгляду спору по суті.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція); рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії", вичерпно реалізував усі діючі правові механізми з”ясування об'єктивної істини; забезпечив здобуття достатнього для вирішення спору по суті обсягу доказів; надав всебічну оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав достатній поза розумним сумнівом обсяг міркувань з приводу конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл витрат з оплати судового збору по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-244, 246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області з приводу ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період 01.01.2016р.-31.01.2016р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року.
Зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016р.-31.01.2016р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року.
Позов в решті вимог - задоволенню не підлягає.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко