Справа № 560/5778/24
15 серпня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Дробченко К.С., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ : НОМЕР_3 ) про визнання неправомірним рішення житлової комісії №29 п.3 від 22.03.2021 року оформлене протокол №29 від 22.03.2021 року та зобов'язання вчинити певні дії,-
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ : НОМЕР_3 ), в якій позивач просить:
визнати протиправним рішення житлової комісії військової частини НОМЕР_2 №29 п. 3 від 22.03.2021 року оформлене протоколом №29 від 22.03.2021 року в частині зняття з квартирного обліку у військовій частині НОМЕР_2 майора ОСОБА_1 у зв'язку зі звільненням з військової служби в запас за пунктом «к» (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особистого періоду), затверджене командиром військової частини НОМЕР_2 ;
зобов'язати військову частину НОМЕР_2 ОСОБА_1 зі складом сім'ї 1 (одна) особа на квартирному обліку при військовій частині НОМЕР_2 , а саме: на квартирному обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов загальної черги з 27.10.2000 року.
Ухвалою від 23.05.2024 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
09.08.2024 року (вх. №ЕП/13505/24) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позов.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 служив у Збройних Силах України за контрактом, звільнений з військової служби в запас наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 09.11.2020 року №733, з 19.11.2020 року наказом командира військової частини НОМЕР_2 №246 (по стройовій частині) виключений з особового складу частини та всіх видів забезпечення, вислуга років становила на дату виключення з особового складу військової частини 29 років 03 місяці та 18 днів.
Надалі, відповідно до Указу Президента України «Про мобілізацію», ОСОБА_1 призваний по мобілізації та відповідно до витягу із графи 8 Проходження дійсної війсьткової служби в Збройних Силах України майора ОСОБА_1 наказом командира в/ч НОМЕР_4 №174 від 07.07.2022 року зараховано до особового складу частини за призовом під час мобілізації. Однак, позивачу з матеріалів особової справи стало відомо, що в 2021 році його було знято з квартирного обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлового приміщення для постійного проживання, у звязку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому, в обґрунтування правової позиції, зазначено, що останній діяв у межах наданих йому повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв'язку з чим, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).
За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.
Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_1 служив у Збройних Силах України за контрактом, звільнений з військової служби в запас наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 09.11.2020 року №733, з 19.11.2020 року наказом командира військової частини НОМЕР_2 №246 (по стройовій частині) виключений з особового складу частини та всіх видів забезпечення, вислуга років становила на дату виключення з особового складу військової частини 29 років 03 місяці та 18 днів.
Надалі, відповідно до Указу Президента України «Про мобілізацію», ОСОБА_1 призваний по мобілізації та відповідно до витягу із графи 8 Проходження дійсної війсьткової служби в Збройних Силах України майора ОСОБА_1 наказом командира в/ч НОМЕР_4 №174 від 07.07.2022 року зараховано до особового складу частини за призовом під час мобілізації. Однак, позивачу з матеріалів особової справи стало відомо, що в 2021 році його було знято з квартирного обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлового приміщення для постійного проживання.
Так, Житлова комісія військової частини НОМЕР_2 відповідно витягу з протоколу №29 від 22.03.2021 року постановила: зняти з квартирного обліку у військовій частині НОМЕР_2 майора ОСОБА_1 у зв'язку зі звільненням з військової служби у запас за пунктом «к» (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжити військову службу під час особливого періоду).
Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей № 2011-XII від 20 грудня 1991 року (далі Закон № 2011-ХІІ), який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Так, згідно з ч. 1 ст.12 цього Закону держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української PCP, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.
Відповідно до ч. 9 ст. 12 Закону № 2011-ХІІ (у редакції чинній із 23.04.2021, тобто на момент спірних правовідносин) військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас за станом здоров'я або якщо вони на час звільнення мають вислугу військової служби не менше 20 років, або у відставку, а також у зв'язку зі скороченням штатів чи проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості їх використання на військовій службі, залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування - у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки і відповідних квартирно-експлуатаційних органах та користуються правом позачергового одержання житла. Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Військовослужбовці, які набули право на пенсію відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, залишаються на такому обліку та користуються правом позачергового одержання житла.
Аналіз вказаних положень вказує, що забезпечення військовослужбовців жилими приміщеннями здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
На виконання приписів вищевказаної статті постановою від 03 серпня 2006 року № 1081 Кабінет Міністрів України затвердив Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями (далі Порядок № 1081), який визначає механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців, у тому числі звільнених в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, закладах, установах та організаціях (далі - військові частини) після звільнення (далі - військовослужбовці) та членів їх сімей.
Відповідно до п. 29 Порядку № 1081 військовослужбовці, які перебувають на обліку при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду, а в разі розформування військової частини - у військовому комісаріаті і квартирно-експлуатаційному органі та користуються правом позачергового одержання житла.
Згідно п. 30 Порядку № 1081 військовослужбовці знімаються з обліку у разі: поліпшення житлових умов, внаслідок чого відпала потреба в наданні житла; засудження військовослужбовця до позбавлення волі на строк понад шість місяців, крім умовного засудження; звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, у зв'язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем; подання відомостей, що не відповідають дійсності, але стали підставою для зарахування на облік; в інших випадках, передбачених законодавством.
Таким чином, умови перебування військовослужбовців, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у зв'язку із їх звільненням з військової служби встановлені ч. 9 ст. 12 Закону № 2011-ХІІ та Порядком № 1081 різняться. Так, Порядок № 1081 пов'язує умову перебування на обліку із вичерпним переліком причин звільнення: за віком, станом здоров'я; проведенням інших організаційних заходів у разі неможливості використання на військовій службі. Натомість, ч. 9 ст. 12 Закону № 2011-ХІІ (у редакції чинній із 23.04.2021, тобто на момент спірних правовідносин) передбачає додаткову умову перебування на обліку наявність вислуги військової служби, на час звільнення, у обсязі не менше 20 років.
Вирішуючи питання щодо наявності законодавчих підстав перебування позивача на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, надання житлових приміщень для постійного проживання, у зв'язку із його звільненням з військової служби, суд зазначає таке.
Суд звертає увагу на те, що за загальним правилом вирішення колізій, передбаченим частиною третьою статті 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
У спірних відносинах наведене положення п. 29 Порядку № 1081 суперечить приписам ч. 9 ст. 12 Закону № 2011-ХІІ (у редакції чинній на момент прийняття спірного рішення), у зв'язку із чим у спірних правовідносинах належить застосовувати приписи ч. 9 ст. 12 Закону № 2011-ХІІ.
Як встановив, вище суд, станом на час звільнення позивача з військової служби, календарна вислуга років позивача у Збройних Силах склала 27 років.
Таким чином, у відповідності до положень ч. 9 ст. 12 Закону № 2011-ХІІ позивач та його сім'я (разом 4 особи) повинні перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, надання житлових приміщень для постійного проживання, і після звільнення позивача з військової служби. При цьому, підстави звільнення з військової служби, за наявності більш як 20 років вислуги на військовій службі, значення не мають.
З урахуванням зазначеного, зняття позивача разом з його сім'єю з обліку осіб, які набули права та потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання з підстав його звільнення за закінченням контракту суд вважає протиправним.
Крім того, як зазначалось вище, забезпечення військовослужбовців жилими приміщеннями здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Суд врахував, що Закон 2011-ХІІ не містить положень, що надавали б Міністерству оборони України повноваження визначати порядок забезпечення військовослужбовців жилими приміщеннями, у зв'язку із чим посилання відповідача на приписи Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 31 липня 2018 року № 380, суд вважає необґрунтованими.
Підсумовуючи наведене суд дійшов висновку про протиправність рішення житлової комісії військової частини НОМЕР_2 №29 п. 3 від 22.03.2021 року щодо виключення з обліку осіб, які перебувають на одержання постійних житлових приміщень позивача, оформленого протокол №29 від 22.03.2021 року.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд врахував, що повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними, оскільки позивач повинен перебувати на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, надання житлових приміщень для постійного проживання, і після звільнення позивача з військової служби в силу положень ч. 9 ст. 12 Закону № 2011-ХІІ. З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання відповідача поновити позивача з 22.03.2021 (дати виключення) на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, надання житлових приміщень для постійного проживання.
Відтак, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Частиною другою ст.9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відтак, враховуючи, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
При цьому, у прохальній частині позовної заяви позивач просить стягнути з Одеської митниці на користь позивача витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 6380,00 грн.
Згідно ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У відповідності з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи повязані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи на якій такі дії вчинялись.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.3 ст. 134 КАС України).
За приписами ч.5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.6 ст. 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст. 134 КАС України).
Отже, виходячи з принципу обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності розміру судових витрат зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ : НОМЕР_3 ) про визнання неправомірним рішення житлової комісії №29 п.3 від 22.03.2021 року оформлене протокол №29 від 22.03.2021 року та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення житлової комісії військової частини НОМЕР_2 №29 п. 3 від 22.03.2021 року щодо виключення з обліку осіб, які перебувають на одержання постійних житлових приміщень позивача, оформленого протокол №29 від 22.03.2021 року.
Зобов'язання Військову частину НОМЕР_2 поновити позивача з 22.03.2021 (дати виключення) на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, надання житлових приміщень для постійного проживання.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ : НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча одинадцять грн. 20 коп.), витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі грн. 00 коп.).
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.
Повний текст рішення складено та підписано 15.08.2024 р.
Суддя О.М. Тарасишина