Справа № 420/23716/24
14 серпня 2024 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Попов В.Ф., перевіривши виконання вимог статей 160-161 КАС України за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/28278/23 виданого 28.03.2024 року;
- скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про закінчення виконавчого провадження від 20.06.2024 року з примусового виконання виконавчого листа Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/28278/23 виданого 28.03.2024 року;
- зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відновити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/28278/23 виданого 28.03.2024 року та вжити всіх необхідних дій передбачених Законом України “Про виконавче провадження”.
Ухвалою суду від 05.08.2024 року позовну заяву залишено без руху, у зв'язку із пропуском десятиденного строку звернення до суду, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 287 КАС України.
Так, предметом оскарження є постанова про закінчення виконавчого провадження від 20.06.2024 року.
Спеціальною нормою, яка встановлює строк звернення до суду у цьому спорі є п. 1 ч. 2 ст. 287 КАС України.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 КАС України у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Як встановлено із поданих позивачем матеріалів, оскаржувану постанову прийнято 20.06.2024 року, а позовну заяву подано 29.07.2024 року, тобто із пропуском десятиденного строку звернення.
На виконання ухвали суду про залишення позову без розгляду відповідачем подано заяву про поновлення строку звернення, яка мотивована тим, що оскаржувану постанову він отримав 20.06.2024 року (в день її прийняття). 19.06.2024 року, за день до отримання оскаржуваної постанови, з листа пенсійного органу позивачеві стало відомо про невиконання боржником рішення суду. 20.06.2024 року позивач отримав лист від боржника з інформацією про виконання рішення суду, із додатків до якого, позивач знову ж таки дізнався про фактичне невиконання виконавчого листа. Просить поновити строк звернення до суду.
Виходячи зі змісту заяви, позивач наводить виключно обставини протиправності оскаржуваної постанови, обставин поважності порушення строку, який закінчився 02.07.2024 року, позивач не зазначає.
Строк звернення до адміністративного суду може бути поновлений лише за наявності поважних підстав, наявність яких підтверджена відповідними доказами.
Варто зазначити, що у Постанові від 25.03.2020 у справі №9901/588/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Так, ЄСПЛ, у пунктах 37 та 38 рішення від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України», нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть стосуватися реалізації цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Таким чином, за практикою Європейського суду з прав людини, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
На цьому наголошено й у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №800/474/17, а також у Постанові Верховного Суду від 30.04.2021 року у справі № 520/15510/19.
Вищенаведене засвідчує, що інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
З огляду на те, що строк звернення до суду у цьому спорі закінчився 02.07.2024 року, а позовну заяву подано до суду лише 29.07.2024 року, і жодних обставин для поновлення строку позивач не зазначив, така позовна заява відповідно до приписів ст. 123 КАС України підлягає поверненню.
Сплачений судовий збір у сумі 1211,20 грн підлягає поверненню відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір».
Керуючись стст. 123, 287 КАС України,
ухвалив:
Позовну заяву разом з доданими документами повернути позивачу.
Повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 1211,20 грн за квитанцією № СВ08589866/1 від 29.07.2024 року.
Копію ухвали надіслати позивачу.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду в 15-денний строк з дня її проголошення.
Якщо ухвалу було постановлено поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя В.Ф. Попов