Справа № 420/14868/24
14 серпня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , третя особа - Міністерство оборони України, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним адміністративним позовом, в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу»; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України прийняти рішення щодо звільнення ОСОБА_1 , на підставі підпунктом «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме: у зв'язку з наявністю батька дружини ( ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) із числа осіб з інвалідністю 2 групи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 проходить службу за мобілізацією у Військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України. 25.02.2024 позивачем подано рапорт на ім'я начальника командного пункту заступнику начальника штабу з бойового управління в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_3 , в якому просив звільнити його з військової служби у запас за пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, - через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме у зв'язку з наявністю батька дружини ( ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) із числа осіб з інвалідністю ІІ групи. Однак рапорт позивача розглянутий не був, що і зумовило його звернутися до суду із даним позовом.
Ухвалою судді від 28.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою суду від 26.06.2024 заяву військової частини НОМЕР_1 задоволено частково; залучено в якості співвідповідача по справі військову частину НОМЕР_2 ; в іншій частині заяву військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Відзиви на адміністративний позов від відповідачів до суду не надійшли, у зв'язку із чим справу розглянуто за наявними матеріалами відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України.
Пояснення від третьої особи щодо позову до суду не надійшли.
Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходить службу за мобілізацією у Військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України.
25.02.2024 ОСОБА_1 поданий рапорт на ім'я начальника командного пункту заступнику начальника штабу з бойового управління військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просив звільнити його з військової служби на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ, у зв'язку з наявністю батька дружини ( ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) із числа осіб з інвалідністю ІІ групи.
На підтвердження наявності підстав для звільнення позивача з військової служби останній додав до рапорту, зокрема, паспорт громадянина України ОСОБА_1 НОМЕР_8 від 23.10.2006 (нотаріально засвідчена копія); свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 (нотаріально засвідчена копія); свідоцтво про народження ОСОБА_4 (нотаріально засвідчена копія); копію довідки акту огляду медико-соціальною експертною комісією, якою МСЕК встановлена 2 група інвалідності батьку дружини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; паспорт громадянина України ОСОБА_2 НОМЕР_4 від 24.01.2022.
Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 08.10.2022, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває в шлюбі з громадянкою України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що складено актовий запис № 1785.
Відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_5 від 04.01.1995, ОСОБА_4 народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 ; батько - ОСОБА_2 ; мати - ОСОБА_6 .
Згідно довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААА № 882338 від 27.09.2017, ОСОБА_2 безстроково встановлено ІІ групу інвалідності за загальним захворюванням.
Поряд із тим, Військова частина НОМЕР_1 (відповідач) є військовою частиною, яка має правовий статус суб'єкта без права юридичної особи, що підтверджується Довідкою №232/22 від 01.04.2022 з відомчого обліку Міністерства оборони України в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Водночас, у відповідності до пункту 225 розділу ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153, право на вирішення питання щодо звільнення з військової служби військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 належить військовій частині НОМЕР_2 , оскільки військова частина НОМЕР_1 підпорядковується військовій частині НОМЕР_2 .
Відповідачем в/ч НОМЕР_1 у клопотанні від 24.06.2024 зазначено, що військовою частиною НОМЕР_1 листом від 22.03.2024 №1/8/701 було направлено на адресу військової частини НОМЕР_2 документи щодо звільнення ОСОБА_1 з лав Збройних Сил Україні.
Однак на момент вирішення справи від відповідачів до суду не надійшло жодної інформації щодо результатів розгляду рапорту позивача про звільнення від 25.02.2024.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими частковому задоволенню у зв'язку з наступним.
Відповідно до частини другої ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Положеннями Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) здійснюється правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Указами Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 та № 69/2022 введено в Україні воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію. Наразі воєнний стан на території України триває.
Підстави звільнення з військової служби, зокрема, під час дії воєнного стану, передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
Відповідно до абзацу 6 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ (в редакції, чинній на момент подання позивачем рапорту), військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи.
Аналіз абз.6 пп. «г» п.2 ч.4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, чинній на момент подання позивачем рапорту) дає підстави для висновку, що під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються за сімейними обставинами за таких підстав:
- в разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, незалежно від групи інвалідності;
- та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Термін «особа з інвалідністю» визначений статтею 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» як особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Статтею 3 цього ж закону визначено, що інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Пунктом 26 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабміну України від 03.12.2009 року № 1317 «Питання медико-соціальної експертизи», визначено, що особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров'я особи з інвалідністю та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.
Таким чином, особою з інвалідністю є особа, якій встановлена I, II чи III група інвалідності.
Отже, критерієм для звільнення з військової служби є, зокрема, інвалідність І або ІІ у батька чи батьків дружини (чоловіка).
Відповідно, військовослужбовець, дружина якого має батька з ІІ групою інвалідності, має право на звільнення з лав ЗСУ на підставі абз.6 пп. «г» п.2 ч.4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, чинній на момент подання позивачем рапорту).
Враховуючи, що факт встановлення батьку дружини позивача ІІ групи інвалідності підтверджено належними доказами і сторонами не оспорюється, суд погоджується з доводами позовної заяви щодо наявності у позивача права на звільнення з військової служби на підставі абз.6 пп. «г» п.2 ч.4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, чинній на момент подання позивачем рапорту).
Відповідно до ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Так, пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом президента України №1153/2008 від 10.12.2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Суд відмічає, що подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.
Згідно з пунктом 225 Положення, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу"у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Згідно з абзацом тринадцятим п. 14.10 Розділу ХІV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 170 від 10.04.2009 документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Згідно з п. 117 Дисциплінарного статуту ЗСУ, пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді. Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Тобто, право військовослужбовця на реалізацію свого права зазначеному у рапорті, так і права на інформацію - кореспондує з обов'язком відреагувати на рапорт.
З системного аналізу вказаних норм права слідує, що наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту.
При цьому, що в умовах дії воєнного стану немає заборон на розгляд рапорту про звільнення з військової служби.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією та законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це завжди пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
Згідно наявної в матеріалах справи копії листа в/ч НОМЕР_1 від 22.03.2024 № 1/8/701, на адресу в/ч НОМЕР_2 направлено документи на старшого лейтенанта ОСОБА_1 щодо звільнення його з лав Збройних Сил України в запас відповідно до пункту 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за пп. «г» (у зв'язку із наявністю батька дружини із числа осіб з інвалідністю ІІ групи).
Як зазначалось вище, відповідачем в/ч НОМЕР_2 за результатами розгляду рапорту позивача відповідь не надана, рівно як і до суду не надано відзиву на адміністративний позов та результатів розгляду рапорту позивача.
Отже, у даному випадку відповідачем в/ч НОМЕР_2 не було розглянуто рапорт позивача про звільнення з військової служби по суті, відповідно, й не було прийнято обґрунтоване та вмотивоване рішення командування військової частини щодо відмови у задоволенні рапорту або наказ про звільнення з військової служби.
Таким чином, судом встановлена бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу».
Враховуючи викладене, з огляду на відсутність прийнятого рішення за результатами розгляду рапорту позивача по суті, а також відсутності викладених відповідачем підстав неприйняття рішення про звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами, суд дійшов висновку, що другу позовну вимогу позивача належить задовольнити шляхом зобов'язання військової частини НОМЕР_2 розглянути по суті та прийняти обґрунтоване рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 від 25.02.2024 року щодо звільнення з військової служби згідно з абз. 6 підп. «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, чинній на момент подання рапорту) як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю батька дружини із чи числа осіб з інвалідністю ІІ групи, урахуванням правової оцінки наданої судом у даному судовому рішенні.
Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд також враховує встановлений ст.3 Конституції України, ст. 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Суд акцентує увагу на приписах ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення.
Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.
Згідно пунктів 1 частини 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, в тому числі належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесених витрат в розмірі 10000 грн представником позивача 04.07.2024 до суду додано копію договору про надання правової допомоги від 14.01.2024 № 32; детальний опис / розрахунок наданих послуг професійної правничої допомоги (складання і оформлення двох адвокатських запитів - 2500 грн; підготовка до розгляду - 1500 грн; складання, оформлення і подання позову - 6000 грн); акт прийняття-передачі послуг від 01.07.2024; виписку з карткового рахунку про зарахування коштів в цьому розмірі.
Згідно з ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Разом з тим, розмір понесених витрат на правничу допомогу входить до предмету доказування по справі. При цьому, позовні заяви цієї категорії фактично є шаблонними та не потребують значного часу та витрат на їх складання, рівно як і за розглядуваних обставин не потребувало значного часу вивчення судової практики в аналогічних спорах. Так, правовий аналіз судової практики та складання позовної заяви по схожих справах є порівняно типовою роботою, яка не розпочинається спочатку при підготовці наступного позову, а робота із практикою в подальших роботах повторює первісні судові практики. Тобто обсяги роботи при складанні однотипних позовних заяв за аналогічних спірних правовідносин не потребують докладання однакових зусиль та часу у порівнянні із опрацюванням іншої категорії спорів.
При викладених обставинах, дослідивши матеріали даної справи, суд вважає заявлений позивачем розмір витрат на правову допомогу неспівмірним зі складністю справи; часом, витраченим адвокатом; обсягом наданих послуг, ціною позову (позов немайнового характеру) і значенням справи для сторони, та, з урахуванням задоволення позову, вважає достатнім і співмірним розмір витрат правничої допомоги в сумі 1500 грн.
При цьому суд враховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб'єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг і своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17.
Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_6 ) до військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_7 ), військової частини НОМЕР_2 , третя особа - Міністерство оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітряних сил, 6; ЄДРПОУ 00034022), про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 розглянути по суті та прийняти обґрунтоване рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 від 25.02.2024 року щодо звільнення з військової служби згідно з абз. 6 підп. «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, чинній на момент подання рапорту) як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю батька дружини із чи числа осіб з інвалідністю ІІ групи, урахуванням правової оцінки наданої судом у даному судовому рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 1500 грн (одну тисячу п'ятсот грн.).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя І.В. Завальнюк