13 серпня 2024 року м.Київ № 320/16418/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області, у якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просить суд:
- визнати протиправною відмову, викладену у рішенні №103950004285 від 20.03.2023 Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком із зниженням пенсійного віку як потерпілому від аварії на ЧАЕС;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з моменту звернення до відповідача.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що після досягнення 55-ти річного віку подав до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач 1) заяву про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на підставі ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", однак отримав відмову у її задоволенні, мотивовану відсутністю станом на 01.01.1993 підтвердженого необхідного періоду проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю.
Ухвалою суду від 08.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Від представника Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області надійшов до суду відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позову, оскільки виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв'язку із постійним проживанням, або у зв'язку із роботою в такій місцевості.
При цьому, як вбачається зі змісту ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи. Вважає, що докази на підтвердження періоду проживання позивача у зоні посиленого радіоекологічного контролю, документально не підтверджені, а тому право на призначення пенсії із зниженням пенсійного віку на 5 років, відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у позивача відсутнє.
Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.
Положення ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд вказує наступне.
ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту.
Позивач після досягнення 55-ти річного віку звернувся до відповідача-1 із заявою про призначення йому пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII).
Як стверджує представник відповідача 1, після реєстрації заяви позивача та сканування копій документів засобами програмного забезпечення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області розглянуто подану заяву за принципом екстериторіальності. За результатами розгляду заяви прийнято рішення №103950004285 від 20.03.2023 про відмову у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного періоду проживання або роботи в зоні посиленого радіоекологічного контролю.
Позивач не погоджується із рішенням про відмову у призначенні йому пільгової пенсії та вважає, що наявне посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи безумовно підтверджує факт його проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю, станом на 01.01.1993 не менше 4-х років, а тому таке рішення протиправне та підлягає скасуванню.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII).
При цьому, умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені ст.55 Закону №796-XII.
Право на пенсію зі зниженням пенсійного віку, мають потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, а особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років (абз.5-6 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII).
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Відповідно до ч.1 ст.55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Частиною 2 ст.56 Закону №796-XII передбачено, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
У свою чергу, ч.1 ст.26 Закону №1058-IV встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року, а починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до абз.5 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII та із врахуванням ст.26 Закону №1058-IV при призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на момент досягнення особою пенсійного віку (60 років) необхідний страховий стаж, який повинен становити не менше 29 років, при розрахунку якого слід врахувати, що від 29 років необхідного страхового стажу передбаченого ч.1 ст.26 Закону № 1058-IV віднімається 6 років відповідно до ст.55 Закону №796-XII.
Як вже зазначалося, підставою для відмови у задоволенні заяви позивачу про призначення йому пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796-XII слугував факт відсутності необхідного періоду проживання (роботи) у зоні посиленого радіоекологічного контролю - 4 роки, станом на 01.01.1993. При цьому, щодо необхідного страхового стажу спірних відносин у сторін, які беруть участь у розгляді справи не виникало.
За записами трудової книжки серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 працював: з 12.08.1986 року по 04.12.1986 рік формовщиком II розряду, м. Березань; з 10.12.1986 року по 05.12.1988 - строкова військова служба; з 23.02.1989 року по 05.06.1989 року навчання в Київській технічній школі; з 09.06.1989 року прийнятий на роботу провідником пасажирських вагонів (Київ-пасс Південно- Західної залізниці).
За даними паспортної реєстрації позивача з 13.04.1993 року він постійно проживає в Фастів.
Згідно з довідки виконавчого комітету Фастівської міської ради від 05.01.1989 №1511 ОСОБА_1 зареєстрований та проживає у м.Фастові з 24.12.1988.
На заяву позивача про підтвердження його місця проживання з 1986 року по 1993 рік виконавчий комітет Фастівської міської ради Київської області повідомив, що реєстрацію місця проживання у м.Фастові за вказаний період (будинкова книга) не можливо підтвердити, оскільки Фастівським районним відділом Центрального міжрегіонального Управління ДМС у м.Києві та Київській області до відділу ведення Єдиного демографічного реєстру населення не були передані картки реєстрації осіб приватного сектору міста Фастів, тому у відділі, відсутня архівна інформація про проживаючих за вказаною позивачем адресою.
Також, позивач до позову додав акт, складений сусідами позивача від 14.03.2024 про те, що позивач проживав у м.Фастові з грудня 1988 року по квітень 1993 року.
У свою чергу, представники відповідачів вважають, що наявні матеріали справи не містять доказів проживання (роботи) на таких територіях. Зауважують, що показання сусідів не є належними доказами на підставі яких можливо обчислити тривалість проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю.
Однак, суд зазначає про те, що за положеннями ст.55 Закону №796-XII право на пенсію зі зниженням пенсійного Однак, суд зазначає про те, що за положеннями ст.55 Закону №796-XII право на пенсію зі зниженням пенсійного віку (на 2 роки
та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років) мають особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років.
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Положеннями Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1) передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону №796-XII (абз.9 пп.5 п.2.1 розділу ІІ).
Суд зазначає, що ст.14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні посиленого радіоекологічного контролю - не менше чотирьох років, - категорія 4.
Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (ч.3 ст.65 Закону №796-XII).
Відповідно до ст.15 Закону №796-XII, довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.
У контексті викладених норм слідує, що єдиним документом який підтверджує статус громадянина, що постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".
Така правова позиція дотримана Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.09.2023 у справі №280/6884/21 та в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховується судом при вирішенні цієї справи.
Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічні за змістом висновки викладені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27.04.2020 у справі № 357/6372/17.
Як свідчать матеріали справи, позивач є потерпілим від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_3 (категорія 4) від 20.11.1993.
Таким чином, видача позивачу уповноваженим органом держави посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи", яке наявне в матеріалах справи, підтверджує факт його проживання або роботи станом на 01.01.1993 у зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше чотирьох років.
Доказів скасування або анулювання виданого позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, суду не надано і матеріали справи не містять.
Тож, матеріалами справи підтверджено факт проживання позивача в зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років, як власнику посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 4).
А тому, доводи представників відповідачів про відсутність у позивача підтвердженого періоду проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 тривалістю 4 роки, спростовуються матеріалами справи.
З огляду на викладене та на підставі доданих до позовної заяви доказів, суд дійшов висновку, що позивач має право на зниження пенсійного віку.
Таким чином, факт постійного проживання (роботи) позивача у зоні посиленого радіоекологічного контролю доведений матеріалами справи, що у сукупності дає йому право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на п'ять років.
Конституційний Суд України у своєму рішенні №6-рп/2007 від 09.07.2007 зазначив, що невиконання державою взятих на себе соціальних зобов'язань порушує принцип соціальної, правової держави. Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права.
Враховуючи викладене та оскільки на час звернення до відповідача 1, належність позивача до статусу громадянина, який постійно працював чи працює, або проживає чи проживав у зоні посиленого радіоекологічного контролю 4 категорії, ніким не оспорювалась, а тому посвідчення є чинним і воно вказує на те, що він має право на користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.
Суд зазначає, що подані позивачем документи в сукупності не викликають сумнівів щодо його проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю та наявності у нього вищевказаного статусу. Інших підстав неможливості призначення позивачу пенсії за віком відповідачем не наведено, а тому суд вважає, що відмова у призначенні йому пенсії відповідно до статті 55 Закону №796-XII порушує його конституційне право на пенсійне забезпечення та соціальний захист, а отже є протиправною.
Відтак, відповідно статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Христов проти України» (Khristov v. Ukraine, заява № 24465/04, рішення від 19.02.2009 року, п. 33) повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 72 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 73 вказаного Кодексу).
За змістом статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на встановлені обставини справи, які підтверджені відповідними доказами, суд вважає, що прийняте рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №103950004285 від 20.03.2023 є немотивованим і протиправним, оскільки прийняте без перевірки усіх поданих позивачем документів до заяви про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку.
Разом з цим, ст.58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
До компетенції суду не належить здійснення призначення пенсії та первісного визначення права особи на призначення пенсії, судом здійснюється лише контроль правомірності рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень (відповідача) щодо вказаних питань.
Відповідно до приписів розділу IV Порядку № 22-1, після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (п.4.2). Рішення за результатами заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи (п.4.3).
Заяву про призначення пенсії позивач подав за місцем проживання, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Подана заява відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, яке прийняло спірне рішення про відмову в призначенні пенсії.
Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглянув заяву позивача про призначення пенсії, яким у цьому випадку є Головне управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, висловленій у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.
Згідно з приписами частини першої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Фактично суд зв'язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо обраний позивачем спосіб захисту є недостатнім для повного захисту його прав, свобод та інтересів або якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
З огляду на викладене, з метою захисту порушеного права позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути подану позивачем заяву про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з моменту звернення до територіального органу Пенсійного фонду України та прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду, вказаних у мотивувальній частині рішення суду.
Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги є такими, що підлягають до часткового задоволення.
Питання про розподіл судових витрат, судом вирішується відповідно до ст.139 КАС України, та підлягає стягненню із ГУ ПФУ в Донецькій області, протиправним рішенням якого порушено права позивача.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №103950004285 від 20.03.2023 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком із зниженням пенсійного віку як потерпілому від аварії на ЧАЕС.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ - 13486010, площа Соборна, 3, м.Слов'янськ, Донецька область, 84122) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) від 14.03.2023 про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з моменту звернення до територіального органу Пенсійного фонду України та прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду, вказаних у мотивувальній частині рішення суду.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ - 13486010, площа Соборна, 3, м.Слов'янськ, Донецька область, 84122) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений ним судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.