ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про відмову у відкритті провадження
"15" серпня 2024 р. справа № 300/6137/24
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Микитин Н.М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Івано-Франківського відділу Державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Івано-Франківського відділу Державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області, про визнання протиправною бездіяльності щодо не закінчення виконавчих проваджень від 02.10.2023 №72911171, №72911041, зобов'язання закінчити виконавчі провадження від 02.10.2023 №72911171, №72911041 та виключити його з Єдиного реєстру боржників.
Приписами пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у даній справі, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відтак, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
При цьому, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Отже, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Стаття 287 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
Так, згідно частини 1 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Таким чином, необхідною умовою для реалізації позивачем права на звернення до адміністративного суду з позовною заявою про оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби є відсутність іншого порядку судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта.
Із змісту позовної заяви та доданих до неї документів слідує, що позивач просить суд визнати протиправною бездіяльності щодо не закінчення виконавчих проваджень від 02.10.2023 №72911171, №72911041, зобов'язати закінчити виконавчі провадження від 02.10.2023 №72911171, №72911041 та виключити з Єдиного реєстру боржників ОСОБА_1 .
В свою чергу, згідно матеріалів позовної заяви, виконавчі провадження №72911171, №72911041 державним виконавцем було відкрито 02.10.2023 з виконання виконавчих листів №344/11925/23 виданих 21.09.2023 Івано-Франківським міським судом, на підставі вироку Івано-Франківського міського соду від 17.08.2023 у справі №344/11925/23.
Відповідно до частини 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відтак, критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ.
Суд зазначає, що виконання судових рішень у кримінальному провадженні регулюється розділом VIII КПК України.
Так, згідно статті 534 КПК України, у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, підлягає безумовному виконанню. Виправдувальний вирок або судове рішення, що звільняє обвинуваченого з-під варти, виконуються в цій частині негайно після їх проголошення в залі судового засідання. У разі поновлення судом апеляційної інстанції строку апеляційного оскарження одночасно вирішується питання про зупинення виконання вироку або ухвали. Виконання вироку або ухвали може бути зупинене також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у кримінальному провадженні, вирішує суддя суду першої інстанції одноособово, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Статтею 537 КПК України визначений перелік питань, які вирішуються судом під час виконання вироків, зокрема відповідно до пункту 14 частини першої статті 537 КПК України, під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати, зокрема, інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.
Частиною 1 статті 539 КПК України визначено, що питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, установлених законом.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 539 КПК України, клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку, подається, зокрема до суду, який ухвалив вирок.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що чинні положення КПК України наділяють суд, який розглядає справи в порядку КПК України, можливістю надавати оцінку рішенням, діям чи бездіяльності посадових осіб органу державної виконавчої служби.
Суд звертає увагу, що спір у даній справі виник у зв'язку із бездіяльністю відповідача, щодо не закінчення виконавчих проваджень від 02.10.2023 №72911171, №72911041 відкритих з примусового виконання виконавчих листів №344/11925/23.
Таким чином, суд зазначає, що спірні правовідносини виникли під час виконання виконавчих листів №344/11925/23 виданих 21.09.2023, Івано-Франківським міським содом, в межах виконання вироку Івано-Франківського міського соду від 17.08.2023 у справі № №344/11925/23 та пов'язані безпосередньо із його виконанням.
Відтак, аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку про те, що вказаний спір за своєю суттю, характером правовідносин, суб'єктним складом сторін, підставами та предметом позову не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Тобто, даний спір належить до розгляду у місцевому загальному суду, що видав виконавчі листи- Івано-Франківському міському суду Івано-Франківської області в порядку кримінального судочинства.
Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі також - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі “Сокуренко і Стригун проти України” (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін “встановленим законом” у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 2, 4, 5, 19, 170, 241-243, 248, Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в справі за позовом до Івано-Франківського відділу Державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали, разом з позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами, невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Роз'яснити позивачу, що даний спір відноситься до юрисдикції Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області та підлягає розгляду в порядку встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України.
Повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складання в повному обсязі, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту підписання суддею.
Суддя Микитин Н.М.