14 серпня 2024 рокум. Ужгород№ 260/3462/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання рішення протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просить: 1) визнати протиправним рішення Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області від 12.02.2024 №071950004945 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; 2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 у повному обсязі періоди роботи, які не були включені до його страхового стажу, а саме: періоди його роботи з 04.07.1983 року по 11.08.1988 року в районі Крайньої Півночі, на пільгових умовах, а саме один рік роботи у вказаний період часу, за один рік та шість місяців, що складає 7 років 7 місяців і 27 днів (записи трудової книжки ОСОБА_1 № 8 і № 9); з 15.09.1993 року по 24.02.1999 року у колгоспі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (записи трудової книжки ОСОБА_1 № 12, № НОМЕР_1 ); з 01.03. 1999 року по 05.02.2001 року на посаді сторожа у КСП «Латориця» (записи трудової книжки ОСОБА_1 № 15 і № 16) та призначити позивачу ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з моменту його звернення за призначенням пенсії - 06.02.2024 року.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що у зв'язку з досягненням пенсійного віку він звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. Однак за результатами розгляду такої заяви у призначенні пенсії було відмовлено з мотивів відсутності необхідного страхового стажу. Так, до такого не було зараховано окремі періоди роботи, оскільки записи трудової книжки містять виправлення, що суперечить Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. З таким рішенням відповідача не погоджується, оскільки вважає, що такі виправлення є чисто формальними та не містять ознак фальсифікації. Окрім того, спірні періоди роботи підтверджуються уточнюючими довідками. Зазначає також, що місцевість, де працював позивач відноситься до районів Крайньої Півночі, а тому такий період роботи підлягає пільговому обрахунку з урахуванням кратності. Також органом Пенсійного фонду України в повній мірі не було зараховано період його роботи в КСП «Латориця» з 01.03.1999 по 05.02.2001 та в колгоспі «Латориця» з 15.09.1993 по 24.02.1999.
03 червня 2024 року відповідач 2 подав через особистий електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» відзив на позов, в якому проти заявлених позовних вимог заперечив та просив у задоволенні позову відмовити, аргументуючи безпідставністю такого. Зокрема, зазначив про правомірність відмови позивачу у призначенні пенсії з огляду на відсутність необхідного страхового стажу. Пояснив, що спірні періоди роботи не були зараховані до страхового стажу з огляду на те, що записи про такі були внесені до трудової книжки з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема наявне виправлення номеру наказу про звільнення з роботи. Також вважає, що питання зарахування певних періодів роботи особи до її страхового стажу відноситься до дискреційних повноважень органу Пенсійного фонду України.
06 червня 2024 року відповідач 1 подав до суду відзив на позовну заяву №0700-0902-8/35778, в якому у задоволенні позову просить відмовити. Так, зазначив, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області було правомірно відмовлено у призначенні пенсії позивачу за відсутності необхідного страхового стажу, передбаченого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Окрім того, звернув увагу суду на те, що період роботи в колгоспі «Латориця» та в КСП «Латориця» зарахований відповідачем 2 за кількістю відпрацьованих трудоднів, відображених в архівній довідці №3 від 27.01.2020. Водночас в індивідуальних відомостях про застраховану особу щодо ОСОБА_1 відсутня інформація про страховий стаж за період з 01.07.2000 по 05.02.2001. Окремо зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області заяву позивача не розглядало, рішення про можливість зарахування до страхового стажу спірних періодів не приймало, а тому позбавлено фактичних та юридичних підстав для надання обґрунтованих пояснень щодо відмови.
Дослідивши подані сторонами документи та матеріали справи, розглянувши доводи сторін, наведені ними в письмових заявах, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 06 лютого 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - ГУ ПФУ в Закарпатській області) із заявою про призначення пенсії за віком.
Вказана заява, відповідно до принципу екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань, була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУ ПФУ в Одеській області), яке рішенням №071950004945 від 12.02.2024 року у призначенні пенсії за віком відмовило у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 28 років. Так, як вбачається з такого рішення, страховий стаж ОСОБА_1 становить 13 років 01 місяць. При цьому до страхового стажу не зараховано період роботи з 04.07.1983 по 11.08.1988, оскільки в трудовій книжці наявне виправлення номера наказу про звільнення з роботи.
Поряд з цим, як вбачається з наявного в матеріалах відмовної пенсійної справи ОСОБА_1 розрахунку страхового стажу, до такого, окрім періоду роботи з 04.07.1983 по 11.08.1988, не зараховано також період з 15.09.1993 по 30.06.1994, з 01.01.1995 по 30.06.1995, з 01.01.1996 по 30.06.1997 та з 01.01.1998 по 24.02.1999 в колгоспі «Латориця» та з 01.03.1999 по 05.02.2001 в КСП «Латориця».
Проте жодних обґрунтувань такого не зарахування рішення ГУ ПФУ в Одеській області №071950004945 від 12.02.2024 року не містить.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням органу Пенсійного фонду України, з метою захисту права на пенсійне забезпечення позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.
Зі змісту ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 частини першої Європейської соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Ст. 46 Конституції України також передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
Питання виникнення та реалізації права громадян на пенсійне забезпечення врегульоване положеннями Законів України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788) та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058) (в редакціях, чинних на момент прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії).
Так, відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
Згідно ч. 2 ст. 26 Закону №1058 у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
Так, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернувся до органу Пенсійного фонду України за призначенням пенсії за віком у віці 62 роки 5 місяців.
Під «страховим стажем» згідно ч. 1 ст. 24 Закону №1058 розуміють період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону №1058, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058).
Згідно до ч. 1 ст. 56 Закону №1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Положеннями ст. 62 Закону №1788 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Вказане кореспондується також з положеннями п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993р. (далі - Інструкція) та п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 р.
П. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» визначено, що заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Відповідно до п. 2.2 Інструкції, до трудової книжки вносяться наступні відомості: про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Згідно п. 2.3 Інструкції записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (2.4 Інструкції).
Відповідно до п. 2.6 Інструкції, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
П. 2.9 Інструкції передбачено, що виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження.
Вказане кореспондується також з положеннями Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 №162 (що була чинна на момент видачі трудових книжок позивача).
З матеріалів справи вбачається, що позивач при зверненні за призначенням пенсії подав, в тому числі трудову книжку НОМЕР_2 від 03.02.1982, в яких наявні відомості про наступні періоди роботу ОСОБА_1 :
- з 04.07.1983 по 11.08.1988 - на посаді матроса обробки риби на суднах типу БМРТ на Петропавловській базі океанічного риболовства м. Петропавловска-Камчатского, РРФСР;
- з 15.09.1993 по 24.02.1999 - на посаді рядового колгоспника в колгоспі « ІНФОРМАЦІЯ_1 »;
- з 01.03.1999 по 05.02.2001 - на посаді сторожа в КСП «Латориця».
Так, відомості про прийняття та звільнення з роботи зроблені акуратно, кульковою ручкою, завірені підписом уповноваженої особи та печаткою підприємства
Поряд з цим, в трудовій книжці ОСОБА_1 НОМЕР_2 від 03.02.1982 запис під №9, що стосується періоду роботи на Петропавловській базі океанічного риболовства містить виправлення в частині номеру наказу про звільнення.
Наявність таких виправлень стали підставою для відмови відповідачем 2 у зарахуванні спірних періодів до страхового стажу ОСОБА_1 .
Оцінюючи правомірність такого рішення відповідача 2, суд зазначає наступне.
Незважаючи на окремі незначні недоліки в заповненні спірного запису трудової діяльності позивача, з такого можна достеменно встановити місце, посаду та період роботи, номер та дату розпорядчого документа, на підставі якого зроблено відповідний запис.
Доказів визнання недостовірними записів у трудових книжках щодо даного періоду роботи відповідачем 2 суду не надано.
При цьому суд зазначає, що обов'язок щодо повноти та правильності внесення до трудової книжки даних покладено на роботодавця, тобто на підприємство, де працював позивач.
Отже працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів уповноваженою особою і, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини уповноваженого органу не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Така правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а.
З аналізу наведених норм суд вважає, що оскільки відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, незначні недоліки у заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача.
Трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення такої.
Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Окрім того, дійсність такого періоду роботи позивача була підтверджена архівною довідкою №А-02/139 від 07.05.2021, виданою АТ «Океанрибфлот», що була також долучена до поданої позивачем заяви.
Жодних аргументів щодо неможливості врахування відомостей такої довідки відповідач 2 в оскарженому рішенні не наводить.
З огляду на зазначене суд вважає, що період роботи ОСОБА_1 на Петропавловській базі океанічного риболовства з 04.07.1983 по 11.08.1988 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача при вирішенні питання призначення пенсії.
Разом з тим, суд не може вирішувати питання кратності зарахування такого періоду до страхового стажу ОСОБА_1 , оскільки ключовим правовим питанням у справі, щодо якого фактично виник спір, є право позивача на зарахування вказаного періоду до страхового стажу з врахуванням наявних недоліків заповнення трудової книжки.
Відповідно питання щодо порядку врахування такого періоду трудової діяльності є похідними і повинно в першу чергу вирішуватися уповноваженим на призначення пенсії органом - ГУ ПФУ в Одеській області.
Суд не може перебирати компетенцію суб'єктів владних повноважень та здійснювати обрахунок страхового стажу особи, що звернулася за призначенням пенсії до того, як це зробить уповноважений орган.
Як випливає зі змісту Рекомендації №R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за встановленими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини в справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії», в яких останній зазначив, що завдання суду при здійсненні його контрольної функції не полягає у підміні органів влади держави, тобто суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.
З огляду на вищенаведене така позовна вимога підлягає задоволенню частково.
Що стосується правомірності не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 15.09.1993 по 24.02.1999 в колгоспі «Латориця» (в повній мірі згідно з відомостями трудової книжки) та з 01.03.1999 по 05.02.2001 в КСП «Латориця» суд зазначає наступне.
Жодних причин не зарахування таких періодів роботи позивача згідно з відомостями трудової книжки НОМЕР_3 від 03.02.1982 оскаржене рішення не містить.
У поданому до суду відзиві відповідач 2 також не наводить будь-яких аргументів щодо позовної вимоги в цій частині.
За правилами, встановленими ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Разом з тим, нормами ч. 2 ст. 77 КАС України обов'язок доказування в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на відповідача.
З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав (фактичних і юридичних) та переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Варто зазначити, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на оцінці всіх фактів та обставин, що мають значення. Орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (п. 36 рішення Європейського суду з прав людини від 01 липня 2003 року у справі «Suominen v. Finland»).
У Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-р(ІІ)/2020 вказано що одним зі складових елементів загального принципу юридичної визначеності є вимога (як принцип) передбаченості приписів права. Європейський суд з прав людини при трактуванні принципу передбаченості юридичної норми зазначив: «Припис не може розглядатись як «право», якщо його не сформульовано з достатньою мірою чіткості, даючи громадянинові змогу регулювати свою поведінку: громадянин повинен мати змогу (отримавши при потребі відповідну пораду) передбачити - до тієї міри, що є допустимою за конкретних обставин, - наслідки, що їх може спричинити конкретна дія» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «The Sunday Times v. The United Kingdom»).
Принцип правової визначеності є складовою частиною принципу верховенства права. Основу принципу правової визначеності утворює ідея передбачуваності (очікуваності) суб'єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам.
Принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними (правові позиції Конституційного Суду України висловлені у рішеннях від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005, від 29 червня 2010 року №17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року №10-рп/2011).
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, згідно з якою закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим із достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (п. 109 рішення від 13 грудня 2001 року у справі «Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови»).
Окрім того, принцип правової визначеності є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання).
Суд вважає, що принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Європейською Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.
Конституційний Суд України неодноразового акцентував на тому, що держава, виконуючи свій головний обов'язок - утвердження і забезпечення прав і свобод людини повинна не тільки утримуватися від порушень чи непропорційних обмежень прав і свобод людини, але й вживати належних заходів для забезпечення можливості їх повної реалізації кожним, хто перебуває під її юрисдикцією; з цією метою законодавець та інші органи публічної влади мають забезпечувати ефективне юридичне регулювання, яке відповідає конституційним нормам і принципам, та створювати механізми, необхідні для задоволення потреб та інтересів людини (Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016).
Разом з тим, оскаржене в даній адміністративній справі рішення ГУ ПФУ в Одеській області зазначеному принципу не відповідає, оскільки не містить підстав не зарахування періодів роботи згідно з трудовою книжкою ОСОБА_1 . Суд вважає, що вказана обставина суперечить також принципам законності та верховенства права, як основоположних принципів демократичної держави та породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав не призначення пенсії.
В свою чергу в ході розгляду даної адміністративної справи судом встановлено, що періоди роботи з 15.09.1993 по 24.02.1999 в колгоспі «Латориця» (в повній мірі згідно з відомостями трудової книжки) та з 01.03.1999 по 05.02.2001 в КСП «Латориця» підтверджені відомостями трудової книжки ОСОБА_1 , а тому жодних підстав для не зарахування таких у відповідача 2 не було.
При цьому суд не бере до увагу надані ГУ ПФУ в Закарпатській області аргументування причин незарахування до страхового стажу позивача вказаних вище періодів його трудової діяльності, оскільки такий територіальний орган Пенсійного фонду України заяву позивача не розглядав, рішення про можливість зарахування до страхового стажу спірних періодів не приймав, а тому позбавлений фактичних та юридичних підстав для надання обґрунтованих пояснень щодо відмови, що ним визнається у поданому відзиві.
З огляду на вищезазначене, суд вважає за можливе зобов'язати ГУ ПФУ в Одеській області, як територіальний орган Пенсійного фонду України, що за принципом екстериторіальності здійснював розгляд поданої позивачем заяви, зарахувати зазначені вище періоди трудової діяльності до страхового стажу ОСОБА_1 .
Поряд з цим, враховуючи необхідність вирішення питання щодо кратності зарахування трудового стажу на Крайній Півночі, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту прав позивача буде зобов'язати ГУ ПФУ в Одеській області повторно розглянути подану ОСОБА_1 заяву від 06.02.2024 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
Таким чином, провівши правовий аналіз законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, крізь призму встановлених судом обставин справи суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (місцезнаходження: пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ - 20453063), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, Одеська область, 65012, код ЄДРПОУ - 20987385) про визнання рішення протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 12.02.2024 №071950004945 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 04.07.1983 року по 11.08.1988 року на Петропавловській базі океанічного риболовства м. Петропавловска-Камчатского, з 15.09.1993 року по 24.02.1999 року у колгоспі «Латориця» та з 01.03.1999 року по 05.02.2001 року в КСП «Латориця».
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.02.2024 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
5. В решті позову відмовити.
6. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, Одеська область, 65012, код ЄДРПОУ - 20987385) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань 726,72 гривень (Сімсот двадцять шість гривень 72 коп.) судових витрат.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяР.О. Ващилін