14 серпня 2024 року м. Житомир справа № 240/376/24
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Лавренчук О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за 1119 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 02.12.2020 по 25.12.2023 включно, обчислений шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати розрахунку при звільненні.
В обґрунтування позову вказує, що Позивач проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 або Відповідач), наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01.12.2020 року № 250 звільнена з військової служби та виключена зі списків особового складу військової частини з 01.12.2020 . Проте, належну Позивачу за період з 01.01.2016 року індексацію в сумі 124714,61 грн. Відповідач виплатив лише 26.12.2023, що підтверджено банківською випискою. Факт того, що індексацію Відповідач не виплачував позивачу саме з 01.01.2016 року підтверджено рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 18 січня 2023 року за справою № 240/24298/22 яким зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і доплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року з врахуванням базового місяця січень 2008 року. Тобто, Відповідач недоплатив належне Позивачу до дня його звільнення грошове забезпечення в сумі 124714,61 грн. а остаточний розрахунок при звільненні здійснив 26.12.2023. При цьому при виплаті грошового забезпечення Відповідач не виплатив Позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Просить позов задовольнити.
Суддя своєю ухвалою від 08.01.2024 прийняла позовну заяву до розгляду та відкрила спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи. Зобов'язала Військову частину НОМЕР_1 надати до суду у термін, протягом п'ятнадцяти днів, з дня отримання даної ухвали, довідку про розмір середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 за жовтень та листопад 2020 року.
У період із 01.02.2024 по 09.02.2024 (включно), головуюча у справі суддя перебувала на лікарняному, а із 23.03.2024 по 29.03.2024 - у відпустці.
У зв'язку з відсутністю доказів отримання відповідачем ухвали суду від 08.01.2024, а також ненадання відповідачем доказів, вказаних в ухвалі, суд своєю ухвалою від 25.06.2024 постановив: "Витребувати у Військової частини НОМЕР_1 довідку про розмір середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 за жовтень та листопад 2020 року. Військовій частині НОМЕР_1 витребувані документи протягом п'яти днів з дня отримання ухвали направити на адресу суду або повідомити суд про причини неможливості подання витребовуваних матеріалів".
Копію ухвали суду від 25.06.2024 відповідач отримав в електронному кабінеті ЄСІТС 26.06.2024.
Станом на дату ухвалення рішення у даній справі витребувані судом документи відповідачем не надано. Не надано також і відзив на позовну заяву.
У період із 01.07.2024 по 19.07.2024 (включно) головуюча у справі суддя перебувала у відпустці.
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Встановлено, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 16.11.2020 №20-ос, ОСОБА_1 звільнено у відставку, а наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.12.2020 №250 із 01 грудня 2020 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Як вбачається з виписки з карткового рахунку позивача, 26 грудня 2023 року, Військова частина НОМЕР_1 виплатила грошове забезпечення по рішенню суду в розмірі 124714,61 грн.
Позивач у позові зазначає, а відповідачем не заперечується, що грошове забезпечення в розмірі 124714,61 грн, яке надійшло на картковий рахунок позивача 26.12.2023, виплачено на виконання рішення суду у справі №240/24298/22.
Вважаючи дії відповідача щодо непроведення повного розрахунку при звільненні та нарахування й виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправними, позивач звернулась з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Так, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), що не заборонено спеціальним законодавством.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 у справі №823/2249/18.
За змістом висловленої у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 правової позиції питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу, одноразової грошової допомоги при звільненні, які не є складовими грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
З урахуванням наведеного суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише врегулювання оплати праці (грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення: розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.
Як установлено статтею 116 КЗпП у редакції Закону 2352-ІХ від 01 липня 2022 року, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП у редакції Закону 2352-ІХ від 01 липня 2022 року у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
У постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, згідно з якою під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Суд також звертає увагу на те, що закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Наказом командира військової частини Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 16.11.2020 №20-ос, ОСОБА_1 звільнено у відставку, а наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.12.2020 №250 із 01 грудня 2020 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведено 26.12.2023.
Наведене дає підстави для висновку, що відповідач не дотримався обов'язку виплатити позивачу при звільненні всі належні йому суми.
Суд констатує, що предметом спору у справі є несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача та наявність підстав для виплати середнього заробітку за весь час затримки, як просить позивач.
Разом з тим, суд зазначає, що порушення щодо невиплати позивачу належних сум є триваючим.
Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-ІХ, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (26.12.2023), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-ІХ.
Відтак, середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні належить до виплати не більш як за шість місяців, що становить 184 календарні дні, тобто з 02.12.2020 по 03.06.2021.
Середній заробіток працівника згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За приписами абзацу третього пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Оскільки в матеріалах адміністративної справи відсутня інформація про розмір грошового забезпечення позивача, а відповідачем не надано до суду довідки про розмір середньоденного грошового забезпечення позивача за останні два місяці, що передували місяцю звільнення з військової служби ОСОБА_1 , суд, з метою захисту порушених прав позивача, вважає за можливе задовольнити позов шляхом зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток, обчислений шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення за останні два місяці служби, що передували місяцю звільнення зі служби, на 184 дні затримки повного розрахунку при звільненні.
Оскільки судом обрано інший спосіб захисту порушеного права, ніж просив позивач, тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не було доведено в судовому порядку належними та допустимими доказами правомірність не проведення виплати середнього заробітку, а тому позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
У зв'язку з відсутністю документально підтверджених судових витрат по даній справі, питання про їх розподіл судом не розглядається
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Частково задовольнити позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період із 02.12.2020 по 25.12.2023.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні, із 02.12.2020 по 25.12.2023, обчислений шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення за останні два місяці служби, що передували місяцю звільнення зі служби на 184 дні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Лавренчук