14 серпня 2024 року м. Житомир справа № 240/31027/23
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) із позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати йому грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткових відпусток за вислугу (стаж) роботи, без урахування святкових днів, при звільненні за період з 2007 року по 28.03.2014, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в органах внутрішніх справ 28.03.2014;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної та додаткових відпусток за вислугу (стаж) роботи_без урахування святкових днів, при звільненні за період з 2007 року по 28.03.2014, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в органах внутрішніх справ 28.03.2014 року з урахуванням індексації.
В обґрунтування вимог позивач зазначав, що з 2007 року проходив службу в органах внутрішніх справ - міліції (Житомирська область) та не використав у повному обсязі щорічні та додаткові відпустки, на які мав право, при цьому під час звільнення грошову компенсацію за всі невикористані дні таких відпусток не отримав.
Відповідно до ухвали суду від 06.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
22.02.2024 представник Головного управління Національної поліції в Житомирській області (далі також відповідач, ГУНП) подав до суду відзив на позовну заяву разом із витребуваними документами, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки позивач звільнений зі УМВС України в Житомирській області, а тому ГУНП до грошового забезпечення позивача ніякого відношення не має. Вказує, що у період проходження позивачем служби в міліції, Порядок проведення індексації грошових доходів населення не міг застосовуватися, до такої категорії осіб, як "міліціонери", що унеможливлювало правомірно провести індексацію грошового забезпечення позивачу. Щодо компенсації за невикористані дні відпусток, представник відповідача зазначив, що право на таку працівник може реалізувати лише протягом року та невикористана відпустка у поточному році не переноситься на наступний рік та законодавством не передбачено її заміни грошовою компенсацією.
28.02.2024 від позивача надійшла до суду відповідь на відзив, в якій просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі враховуючи висновки Верховного Суду викладені у постановах від 19.01.2021 у справі №160/10875/19, від 23.10.2019 у справі №826/8185/18 та інших.
Положенням ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, судом встановлено наступне.
За змістом позовної заяви, що не оспорюється ГУНП, ОСОБА_1 з 2007 року проходив службу в органах внутрішніх справ - міліції (Житомирська область).
Наказом УМВС України в Житомирській області №78 о/с від 28.03.2014 позивача звільнено зі служби в міліції за власним бажанням. Вислуга на день звільнення складає: календарна - 10 років 07 місяців 24 дні.
21.06.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою в якій просив нарахувати та виплатити йому компенсацію за невикористані дні відпусток.
Листом ГУНП в Житомирській області від 16.10.2023 №В-182/29/105/05-2023 позивачу повідомлено про відсутність підстав для нарахування та виплати такої компенсації.
Бездіяльність ГУНП щодо ненарахування та невиплати вказаних вищевказаних виплат позивач вважає протиправною, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вказує наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
За правилами статті 4 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-ХІІ), відповідно до статті 4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, учасники бойових дій.
Пунктом 12 статті 12 Закону №3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 16-2 Закону №504/96-ВР передбачена додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності. Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ч.1 ст. 24 Закону №504/96-ВР).
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).
У силу ст.1 Закону України "Про міліцію" №565-XII від 20.12.1990 (далі - Закон №565-XII, чинного на момент проходження служби позивачем) міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Частинами 1-2 ст.18 Закону №565-XII передбачено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України. Особи, прийняті на службу до міліції, в тому числі слухачі й курсанти вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України, які перебувають на військовому обліку військовозобов'язаних, на час служби знімаються з нього і перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ України.
Форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати (ч.1 ст.19 Закону №565-XII).
Працівники міліції перебувають під захистом держави, що здійснюється в порядку і випадках, передбачених законом (ст.21 Закону №565-XII).
Держава гарантує працівникам міліції соціальний захист (ч.1 ст.22 Закону №565-XII).
Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №114 від 29.07.1991 (далі - Положення №114).
Відповідно до п.52 Положення №114 чергова відпустка надається особі рядового або начальницького складу, як правило, до кінця робочого року. Особам рядового і начальницького складу, які захворіли під час чергової відпустки, вона після одужання продовжується на число невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється начальником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого лікарем і начальником (головним лікарем) лікувального закладу.
За бажанням осіб рядового і начальницького складу, невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік (п.п.3 п.55 Положення №114).
Аналіз викладених норм, дає підстави для висновку, що відповідно до положень Закону №№565-XII та Положення №114 міліціонерам, які звільняються зі служби в органах внутрішніх справ, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні, зокрема, щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток.
Отже, у випадку звільнення з органів внутрішніх справи, особі виплачується компенсація за всі невикористані ним дні, як основної, так і додаткової відпустки, у тому числі і тих, що надаються учасникам бойових дій.
Як свідчать матеріали справи, з дослідженої судом інформаційної довідки управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Житомирській області №558/12/01-2024 від 16.02.2024 про використання/невикористання позивачем передбачених законодавством відпусток відслідковується наступне:
- за 2007 рік - інформація про використання відпусток відсутня;
- за 2008 рік - інформація про використання відпусток відсутня;
- за 2009 рік (за період 01.01.2009 - 01.10.2009) - використано 30 діб та з 01.10.2009 по 24.09.2010 - інформація про використання відпусток відсутня, оскільки наказом УМВС України в Житомирській області від 24.09.2009 №386 о/с позивача відряджено до Київського національного університету внутрішніх справ.
- за 2010 рік (за період 24.09.2010 - 31.12.2010) - інформація про використання відпусток відсутня;
- за 2011 рік - використав 30 діб;
- за 2012 рік - використав 30 діб;
- за 2013 рік - використав 20 діб;
за 2014 рік (за період 01.01.2014 - 28.03.2014) - інформація про використання відпусток відсутня.
Тобто під час проходження служби позивач не використав у повному обсязі своє соціальне право на належний відпочинок - відпустки, втім відомості про нарахування йому під час звільнення компенсації за усі невикористані дні таких відпусток матеріали справи не містять.
Отже, матеріалами справи підтверджено, що позивач при звільненні зі служби в поліції мав право на отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпусток за: 2007 - 2008 роки по 30 діб за кожен рік; 2010 рік - 30 діб та за 2014 рік - 30 діб.
Враховуючи встановлені обставини справи суд дійшов висновку, що позивачу при звільненні зі служби в міліції повинні були нарахувати грошову компенсацію за невикористані дні щорічної чергової відпустки.
З приводу тверджень представника відповідача про те, ГУНП не являється правонаступником УМВС України в Житомирській області, суд вважає за необхідне зауважити, що згідно з висновками, зробленими Верховним Судом у постанові від 17.05.2023 у справі №240/11052/20, правонаступником прав та обов'язків ліквідованого УМВС України в Житомирській області, ураховуючи правовий статус, обсяг повноважень і принцип територіальності, є територіальний орган Національної поліції, а саме ГУНП в Житомирській області, а тому такі твердження не є слушними та не заслуговують на увагу.
Посилаючись на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №804/8952/15, представник відповідача не врахував, що у цій справі вирішувалося питання правонаступництва УМВС України на залізничному транспорті, тобто обставини справи №804/8952/15 не є подібними до обставин даної справи.
Щодо позовної вимоги про виплату компенсації за невикористані дні відпусток враховуючи індексацію грошового забезпечення, суд вважає за необхідне вказати наступне.
Відповідно до ч. 6 ст. 95 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
Згідно зі ст.1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" №1282-XII від 03.07.1991 року (далі - Закон №1282-ХІІ) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За змістом ст. 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до ст. 4 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка).
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Таким чином, законом визначено, що грошове забезпечення, як грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, підлягають індексації в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка).
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок №1078).
Відповідно до п. 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
В силу положень ч. 2 ст. 8 Закону №1282-ХІІ за наявності підстав, визначених цим Законом, право населення на реалізацію зазначених гарантій не залежить від прийняття рішень відповідними органами.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
З огляду на викладене, суд вважає, що грошове забезпечення позивача під час проходження служби підлягало індексації, що у свою чергу не позбавляють обов'язку її врахувати під час нарахування компенсації за невикористані дні відпустки.
При цьому, індексація має проводитися за наявності на це відповідних підстав, що визначені чинним законодавством.
З огляду на встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні відпусток, при звільненні за період з 2007 року по 28.03.2014, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в органах внутрішніх справ та з урахуванням індексації.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись ст.ст.77, 139, 243, 246, 255, 293, 295, 297 КАС України, суд, -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Житомирській області (бульв. Старий, 5/37, м. Житомир,10008. ЄДРПОУ: 40108625) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної та додаткової відпусток за 2007 - 2008 роки по 30 діб за кожен рік; 2010 рік - 30 діб та за 2014 рік - 30 діб, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в органах внутрішніх справ та з урахуванням індексації.
Зобов'язати Головне управління національної поліції в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної та додаткової відпусток за 2007 - 2008 роки по 30 діб за кожен рік; 2010 рік - 30 діб та за 2014 рік - 30 діб, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в органах внутрішніх справ та з урахуванням індексації.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Єфіменко
Повний текст складено: 14 серпня 2024 р.