14 серпня 2024 року м. Житомир справа № 240/4801/24
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду представник ОСОБА_1 звернувся із позовом, в якому з урахуванням заяви від 11.06.2024 про уточнення позовних вимог просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області від 10.07.2023 №063850006854 про відмову у призначенні їй пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу її періоди роботи з 16.10.1986 по 15.02.1987, з 16.02.1987 по 28.02.1992 у подвійному розмірі відповідно до статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити їй пенсію, починаючи з 03.07.2023.
Представник ОСОБА_1 вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області підлягає визнанню протиправним та скасуванню, оскільки до пільгового стажу ОСОБА_1 (далі також позивачка) протиправно не зараховані періоди роботи, відповідно до довідки №72 від 31.03.2021, виданої Луганською народною республікою. Додатково наголошує, що позивачка набула трудовий стаж у період, коли населені пункти, на території яких підприємство здійснювало господарську діяльність, перебували під контролем української влади та утворено відповідно до законодавства України. При цьому пояснив, що на момент звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі також відповідач 1, Пенсійний фонд) із заявою про призначення пенсії за віком позивачка досягла необхідного пенсійного віку та страхового стажу, підтвердженого також записами у трудовій книжці. Вважає, що у даному випадку і при обставинах, що склалися у зв'язку з тимчасовою окупацією певних територій Луганської області, відмова відповідача 1 позивачці у реалізації її права на соціальне забезпечення не є пропорційною меті, якої намагався досягти відповідач такою відмовою. Наголошує, що такі дії Пенсійного фонду порушують баланс між конституційним правом позивачки на соціальне забезпечення та завданням відповідача щодо призначення пенсії.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 12.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ухвали суду від 27.05.2024 задоволено клопотання представника відповідача 1 та залучено до участі у даній справі другого відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області (далі також відповідач 2, Управління).
14.06.2024 від представника відповідача 2, до суду надійшов відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на їх безпідставність. Вказує, що згідно з поданими документами загальний (страховий) стаж позивачки становить 27 років 09 місяців 18 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком за нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". При цьому вважає, що для зарахування позивачці до страхового стажу періоду роботи з 16.10.1986 по 15.02.1987, з 16.02.1987 по 28.02.1992 у подвійному розмірі, відповідно до ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та призначення їй пенсії, починаючи з 03.07.2023 відсутні підстави, оскільки довідка №72 від 31.03.2021 видана невизнаною республікою. Крім того, звертає увагу суду, що титульна сторінка трудової книжки НОМЕР_1 від 08.08.1980 позивачки, яка додана до заяви для призначення пенсії містить запис: пенсія призначена з 12.02.2016. З огляду на, що представник Управління вважає, що позивачка не має права для зарахування до її страхового стажу у подвійному розмірі, відповідно до статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", періоди роботи з 16.10.1986 по 15.02.1987, з 16.02.1987 по 28.02.1992.
Положення ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає за необхідне вказати наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області, як внутрішньо переміщена особа, про що свідчить наявна в матеріалах справи довідка №1817-5002686064 від 03.04.2023.
03.07.2023 позивачка звернулася до відповідача 1 із заявою за призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09 липня 2003 року (далі - Закон №1058-IV), разом із підтверджуючими документами.
Як стверджує представник відповідача 1, після реєстрації заяви позивачки та сканування копій документів засобами програмного забезпечення, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Львівській області розглянуто подану заяву за принципом екстериторіальності.
За результатами розгляду заяви прийнято рішення №063850006854 від 10.07.2023 про відмову у зарахуванні періодів роботи з 16.10.1986 по 15.02.1987, з 16.02.1987 по 28.02.1992 у подвійному розмірі та призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу.
Про зміст рішення відповідача 2 Пенсійний фонд листом №0600/0218-8/75427 від 19.07.2023 повідомив позивачку.
Позивачка не погоджується із прийнятим рішенням про відмову у призначенні їй пенсії на пільгових умовах, а тому звернулася до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
При вирішенні даного спору суд виходить з наступного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України передбачає, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV).
Стаття 1 Закону №1058-IV передбачає, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною першою статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За частиною першою статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок №22-1).
Згідно з пунктом 1.1 Порядку №22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Пунктом 4.1 Порядку №22-1 визначено, що заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Відповідно до абзацу 13 пункту 4.2 вказаного порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Згідно з пунктом 4.3 Порядку № 22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до пункту 4.10 Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що за результатом розгляду заяви про призначення/перерахунок пенсії керівником органу, що призначає пенсію приймається відповідне рішення.
Як свідчать матеріали справи позивачка звернулася до відповідача 1 із заявою про призначення їй пенсії за віком, однак отримала рішення відповідача 2 про відмову з огляду на відсутність необхідного страхового стажу.
За змістом оскаржуваного рішення за доданими до заяви про призначення пенсійного забезпечення документами, до страхового стажу роботи враховані всі періоди трудової діяльності позивачки, втім до пільгового стажу по Списку №1 не зараховано періоди роботи, відповідно до довідки №72 від 31.03.2021, оскільки довідка видана невизнаною республікою.
Отже, відповідач 2 визначив страховий стаж позивачки у розмірі 27 років 09 місяців 18 днів, що не є достатнім для призначення їй пенсії за віком.
При цьому, за інформацією викладеною у довідці №72 від 31.03.2021, позивачка у період з 16.10.1986 (відповідно до наказу №1714 від 22.10.1986) по 15.02.1987 (наказ №106 від 23.02.1987) та з 16.02.1987 по 28.02.1992 працювала повний робочий день за професією "комплектувальник спецвиробів" на Хімічному казенному об'єднанні імені Петровського. Вказана трудова діяльність також підтверджена записами №4-11 трудової книжки серії НОМЕР_2 від 08.08.1980, копія якої наявна в матеріалах справи.
Згідно з вимогами статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, наявність трудового стажу підтверджується у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок №637)
Згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 10 Порядку про застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383 (далі - Порядок №383) передбачено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку №637.
Також, згідно з пунктом 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Крім того, за змістом пункту 20 Порядку №637 у разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на територіях, зазначених в абзаці другому пункту 18 цього Порядку, стаж роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом оскаржуваного рішення, відповідачем 2 не зараховано до пільгового стажу період роботи з 16.10.1986 по 15.02.1987 та з 16.02.1987 по 28.02.1992 на Хімічному казенному об'єднанні імені Петровського, з підстав видачі довідки про підтвердження відповідно стажу невизнаною республікою.
Тобто, підставою для незарахування вказаного періоду роботи позивачки до страхового стажу у подвійному розмірі слугував факт видачі довідки на підтвердження відповідного стажу роботи, невизнаною республікою (ЛНР).
З приводу наведеного суд вважає за необхідне вказати наступне.
Як свідчать записи трудової книжки, позивачка у період з 16.10.1986 по 15.02.1987 та з 16.02.1987 по 28.02.1992 працювала на Хімічному казенному об'єднанні імені Петровського та займала посаду "комплектувальник спецвиробів". У період роботи позивачці присвоєні відповідні розряди, з посиланням на накази (дата, номер). Записи про трудову діяльність позивачки у Хімічному казенному об'єднанні імені Петровського здійснені відповідальними посадовими особами, підтверджені та завірені печатками підприємства, а тому неврахування пенсійним органом стажу позивачки на підставі записів трудової книжки, суд вважає неправомірним.
Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 22.10.2018 у справі №235/2357/17 підтвердив обґрунтованість врахування довідок, які видані на тимчасово окупованій території.
За висновками Верховного Суду до вказаних правовідносин застосуванню підлягають так звані намібійські винятки Міжнародного суду ООН: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
У 1971 році Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй у документі Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів.
Європейський суд з прав людини розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах Лоізіду проти Туречиини (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), Кіпр проти Туреччини (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та Мозер проти Республіки Молдови та Росії (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать.
На думку Верховного Суду у виняткових випадках визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Також суд звертає увагу, що відсутність у відповідача можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві або архівній установі, яке знаходиться на непідконтрольній українській владі території, не може бути підставою для відмови особі у реалізації наявного права на пенсійне забезпечення. Тобто, незарахування такого періоду до пільгового стажу особи за умови, що такі підтверджені іншими зібраними та дослідженими доказами, під час судового розгляду справи, є безпідставним.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 20 квітня 2022 року у справі №234/12109/17.
Тобто в розрізі цієї справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянка України, позивачка наділена правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
За змістом ст.24 Закону №1058-IV за кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.
Як свідчать матеріали справи, спірних правовідносин з приводу віднесення посади, яку займала позивачка у оскаржуваний період, до посад за Списком №1 не виникало,. Трудову діяльність позивачки не зараховано відповідачем 2 у подвійному розмірі до її страхового стажу лише з підстав видачі довідки про підтвердження трудової діяльності невизнаною республікою (ЛНР).
З огляду на викладене, період роботи з 16.10.1986 по 15.02.1987, з 16.02.1987 по 28.02.1992 на Хімічному казенному об'єднанні імені Петровського на посаді "комплектувальник спецвиробів", відповідно до ст.24 Закону №1058-IV, підлягає зарахуванню до страхового стажу позивачки у подвійному розмірі. Тобто, за кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 до страхового стажу додатково зараховується по одному року.
Особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років (ч.1 ст.26 Закону №1058-IV).
Як свідчать позовні вимоги, позивачка просить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити їй пенсію за віком, починаючи з 03.07.2023. Вік позивачки на момент звернення до відповідача 1 із заявою про призначення пенсійного забезпечення становив 59 років 11 місяців 19 днів, про що свідчать її паспортні дані (дата народження позивачки 14.07.1963).
При цьому, належним способом захисту прав позивачки у цій справі є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області зарахувати до її страхового стажу періоди роботи з 16.10.1986 по 15.02.1987, з 16.02.1987 по 28.02.1992 на Хімічному казенному об'єднанні імені Петровського на посаді "комплектувальник спецвиробів" у подвійному розмірі, відповідно до статті 24 Закону №1058-IV.
За наведених вище мотивів, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення відповідача 2 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років є протиправними та підлягає скасуванню, у зв'язку з чим, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача-1 призначити позивачці пенсію, суд вважає за необхідне вказати наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Згідно ч. ч. 3, 4 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь особи передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернулася така особа, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
При цьому адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за такими критеріями.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд зазначає, що перевірка поданих позивачем документів під час вирішення питання про призначення пенсії належить до повноважень Пенсійного органу, який у спірних правовідносинах не врахував надані документи, зокрема довідку №72 від 31.03.2021.
З огляду на що, суд дійшов висновку про зобов'язання відповідача 1 повторно розглянути заяву позивачки від 03.07.2023 про зарахування до її страхового стажу періодів роботи з 16.10.1986 по 15.02.1987, з 16.02.1987 по 28.02.1992 на Хімічному казенному об'єднанні імені Петровського на посаді "комплектувальник спецвиробів" у подвійному розмірі, відповідно до ст. 24 Закону №1058-IV та призначення пенсії, а також за результатами розгляду заяви прийняти рішення, з урахуванням висновків суду у мотивувальній його частині.
Частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Зважаючи на те, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, то відповідно до ст.139 КАС України, судові витрати стягуються з кожного із відповідачів, пропорційно до задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 246, 255, 295, 297 КАС України, суд, -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, буд. 7, м. Житомир, 10003. ЄДРПОУ: 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області (вул.Митрополита Андрея, 10, м.Львів, 79016, ЄДРПОУ: 13814885) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області від 10.07.2023 №063850006854 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 у подвійному розмірі до страхового стажу, відповідно до статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV, періоди роботи з 16.10.1986 по 15.02.1987, з 16.02.1987 по 28.02.1992 на Хімічному казенному об'єднанні імені Петровського на посаді "комплектувальник спецвиробів" та зобов'язати повторно розглянути заяву від 03.07.2023.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати у сумі 400 (чотириста) грн 00 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати у сумі 400 (чотириста) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Єфіменко
Повний текст складено: 14 серпня 2024 р.