05 серпня 2024 року
м. Хмельницький
Справа № 682/16/24
Провадження № 22-ц/4820/1444/24
Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Корніюк А.П. (суддя - доповідач), П'єнти І.В., Талалай О.І., секретар судового засідання Заворотна А.В.
за участю представника позивача адвоката Величка О.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу №682/16/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою в її інтересах адвокатом Плаксою Вячеславом Анатолійовичем, на рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 10 травня 2024 року (суддя Зеленська В.І.) та додаткове рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 28 травня 2024 року (суддя Зеленська В.І.) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю.
Заслухавши доповідача, пояснення представника учасника справи, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд
Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_2 зазначав, що 08 серпня 2008 року між ним та ОСОБА_1 було укладено шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 . Позивач вказує, що формально шлюб був розірваний 22 липня 2015 року, однак сторони надалі продовжували проживати разом однією сім'єю та ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася донька ОСОБА_4 , проте у 2020 році фактичні шлюбні відносини сторін були припинені.
Позивач посилається на те, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 і земельної ділянки кадастровий номер 6823984000:02:001:0010 за адресою АДРЕСА_2 та власником земельної ділянки кадастровий номер 6823984000:02:001:0011. ОСОБА_2 вказує, що це майно було придбано відповідачкою 28.08.2018 на підставі договорів купівлі - продажу в період спільного проживання сторін та за спільні кошти сім'ї, однак про придбання житлового будинку та земельних ділянок відповідачка позивача не повідомляла.
ОСОБА_2 вказує, що оскільки вищевказане нерухоме майно придбане в період спільного проживання сторін однією сім'єю, тому воно належить сторонам на праві спільної сумісної власності.
Зважаючи на викладене, ОСОБА_2 просив суд встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_2 з ОСОБА_1 за період з 22 липня 2015 року по 31 грудня 2019 року; визнати житловий будинок загальною площею 81,7 кв.м., житловою площею 50,9 кв.м. з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 1631198068239, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 1631247568239, площею 0,25 га кадастровий номер 6823984000:02:001:0010 та земельну ділянку з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 1631275568239, площею 0,069 га, кадастровий номер 6823984000:02:001:0011спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 10 травня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано житловий будинок загальною площею 81,7 кв.м., житловою площею 50,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,25 га кадастровий номер 6823984000:02:001:0010 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,069 га кадастровий номер 6823984000:02:001:0011 для ведення особистого селянського господарства в с. Стригани Шепетівського р-ну Хмельницької обл. спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Вирішено питання судового збору.
Додатковим рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 28 травня 2024 року відмовлено представнику відповідачки адвокату Плаксі В.А. у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись із цими рішеннями суду, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Плакса В.А., оскаржила їх в апеляційному прядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, відповідачка посилається на те, що в ході розгляду в Нетішинському міському суді Хмельницької області цивільної справи №679/1394/21 ОСОБА_2 неодноразово, чітко та категорично, як в заявах по суті справи, так і під час надання особистих пояснень суду, стверджував, що будь-які шлюбні відносини між ОСОБА_1 та ним, фактично та в дійсності були припинені наприкінці 2012 року. З огляду на зазначене, звернення до Славутського міськрайонного суду Хмельницької області із вимогою встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, очевидно, проявом суперечливої, недобросовісної поведінки ОСОБА_2 та таким його діям суд мав надати відповідну оцінку. Відповідачка зауважує, що позивачем доказів на підтвердження проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_1 в період з 22.07.2015 по 31.12.2019 надано не було.
Разом з тим, ОСОБА_1 вказує, що судом першої інстанції не враховано, що кошти для придбання будинку і земельних ділянок в сумі 80000 грн їй подарувала мати ОСОБА_5 , що підтверджується ксерокопією письмового договору дарування грошей від 27.08.2018 і суд дійшов помилкового висновку про те, що цей договір не відповідає вимогам закону. Так, вданому випадку при укладанні та фактичному виконанні зазначеного договору дарування, сторонами, у відповідності до приписів статті 203 ЦК України, були додержані всі загальні вимоги, які є необхідними для чинності правочину. Крім того, в момент укладання цього договору, а саме 27.08.2018, відбулося повне виконання його умов: передача дарувальником обдаровуваному та прийняття останнім дарунку - зазначеної в договорі грошової суми, що в судовому засіданні було підтверджено сторонами договору, а також показами свідків, яким було відомо про факт дарування грошей. І ОСОБА_2 жодних заперечень щодо дійсності договору дарування від 27.08.2018 до суду не надавав, тому на думку ОСОБА_1 міськрайонний суд безпідставно визнав його таким, що не відповідає вимогам закону.
Також, відповідачка зазначає, що наявність у ОСОБА_5 грошових коштів в достатньому розмірі підтверджено нею особисто, а також показами свідків, які повідомили, що ОСОБА_5 тривалий час заощаджувала грошові кошти для того, щоб придбати собі житло. Джерела отримання коштів ОСОБА_5 були: передача за грошові кошти в користування земельної ділянки, заробітна плата, кошти, отримані від реалізації вирощеної сільськогосподарської продукції, тому суд першої інстанції зробив передчасний висновок про відсутність у ОСОБА_5 достатньої суми грошових коштів. Крім того, показами свідків підтверджено та не заперечувалось і ОСОБА_2 про те, що він знав, що спірний будинок та земельні ділянки купувались ОСОБА_1 за кошти її матері.
Також, відповідачка просить Хмельницький апеляційний суд ретельно дослідити та надати правову оцінку фактичним обставинам справи.
Щодо незаконності додаткового рішення від 28.05.2024, то відповідачка зазначає, що у разі скасування рішення в справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. І у випадку, якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції у цій справі, то додаткове рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 28.05.2024 також слід скасувати.
Зважаючи на викладене, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Плакса В.А., просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове про відмову у задоволені позовних вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Величко О.М., погоджується із висновками суду першої інстанції та просить відмовити в задоволені апеляційної скарги. Позивач вказує на те, що ОСОБА_1 безпідставно покликається на справу №679/1394/21, оскільки судом у цій справі встановлений факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 після розірвання шлюбу з 22.07.2015 по 31.12.2019. В ході судового розгляду справи №682/16/24 сторони визнали та не заперечували факт спільного проживання однією сім'єю в цей період, а також надані достовірні докази спільного проживання, а саме факт народження доньки, показання свідків, спільні фотознімки з відпочинків та святкувань тощо.
Як зазначає позивач, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що договір дарування грошових коштів від 27.08.2018 є нікчемним, нотаріально не посвідченим та укладеним з метою імітації отримання ОСОБА_1 коштів від ОСОБА_5 на придбання будинку. А договір про надання права користування земельною ділянкою від 29.09.2018 укладений через місяць після укладення ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будинку. Тобто, у ОСОБА_5 відсутнє джерело походження коштів, які вона нібито подарувала ОСОБА_1 .
Представник позивача адвокат Величко О.М. заперечив проти задоволення апеляційної скарги.
Позивач, відповідачка та її представник до суду не з'явилися, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно положень частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судові рішення відповідають вимогам статті 263 ЦПК України.
Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 22 липня 2015 року був розірваний (а.с.7).
За час перебування у шлюбі у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 від 24.03.2010 (а.с.8).
Також ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилась дочка ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 від 14.11.2017 (а.с.9).
28 серпня 2018 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу було придбано житловий будинок загальною площею 81,7 кв.м., житловою площею 50,9 кв.м., ринкова вартість якого складає 90000 грн та хлів із фаянсових відходів «Б», погріб із каменю «В» по АДРЕСА_1 (а.с.10-11, 43-51).
Також, 28 серпня 2018 року ОСОБА_1 придбала земельну ділянку площею 0,2500 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 6823984000:02:001:0010, що знаходиться по АДРЕСА_1 , ринкова вартість якої складає 60 000 грн, (а.с.14-15, 35-42).
Крім цього, 28 серпня 2018 року ОСОБА_1 набула у власність земельну ділянку площею 0,0690 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 6823984000:02:001:0011, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , ринкова вартість якої 25 000 грн (а.с.17-18).
28 серпня 2018 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вищевказане нерухоме майно, що підтверджується Інформаціями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 13.11.2023 та від 18.12.2023 (а.с.12-13, 16, 19).
Відповідно до ксерокопії письмового договору дарування грошей від 27 серпня 2018 року ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_1 гроші в сумі 80 000 грн з умовою, що ці кошти мають бути використанні для придбання у особисту приватну власність житлового будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та земельних ділянок площею 0,2500 га, кадастровий номер 6823984000:02:001:0010 і площею 0,0690 га, кадастровий номер 6823984000:02:001:0011 (а.с.129).
Суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Нетішинського міського суду Хмельницького суду від 19 січня 2023 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 30 березня 2023 року у справі №679/1394/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, визнано об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 156,6 кв.м., житловою площею 70,3 кв.м. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 , номер запису про право власності 7596084, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 17014527 від 06.11.2014 (а.с. 20-23).
Постановляючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності факту проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 22.07.2015 по 31.12.2019 та врахувавши дату набуття спірного майна, право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_1 , міськрайонний суд, надавши належну правову оцінку зібраним доказам, прийшов до висновку про наявність законних підстав для визнання житлового будинку за АДРЕСА_1 та земельних ділянок кадастрові номери 6823984000:02:001:0010 і 6823984000:02:001:0011 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Постановляючи додаткове рішення суду про відмову у задоволенні заяви представника відповідачки про стягнення витрат на оплату правничої допомоги, суд першої інстанції, керуючись положеннями статті 141 ЦПК України, виходив з відсутності підстав на стягнення з позивача понесених ОСОБА_1 витрат на оплату правничої допомоги, адже позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені повністю.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги про незаконність оскаржуваного судового рішення в частині висновку про доведеність факту проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Так, згідно із частиною 2 статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Тобто і для «фактичного подружжя» повинні бути характерними усі ознаки сім'ї, передбачені статтею 3 СК України, а саме: спільне проживання, спільний побут та наявність взаємних прав та обов'язків.
Правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України.
Для визначення осіб такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбане спірне майно.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц, провадження №14-22цс20, зазначила, що обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1-3 статті 89 ЦПК України).
Оцінивши у відповідності до вимог статті 89 ЦПК України, подані учасниками справи та їх представниками письмові докази, зокрема копію свідоцтва про народження ОСОБА_7 03.11.2017, в якому ОСОБА_2 записаний батьком дитини; фотознімки сторін, здійснені під час спільного проведення ними відпочинку, святкувань тощо у спірний період; показання свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про доведеність факту, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в період з 22.07.2015 по 31.12.2019 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу як чоловік та дружина, оскільки впродовж указаного періоду вели спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов'язки, тобто між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Заперечуючи факт спільного проживання з позивачем однією сім'єю у спірний період з 22.07.2015 по 31.12.2019, відповідачка жодних аргументів стосовно вищезгаданих доводів позовної заяви та долучених до неї доказів не навела, обмежуючись лише посиланням на недостатність доказів.
Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на суперечливу поведінку позивача при розгляді цієї справи у порівнянні із справою №679/1394/21 не приймаються апеляційним судом, адже під час розгляду справу №679/1394/21 ОСОБА_2 посилався на припинення шлюбних стосунків із ОСОБА_1 у інший період, що підтверджується данними відзиву на позов та апеляційної скарги ОСОБА_2 у справі №679/1394/21.
Оцінюючи твердження ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку щодо наявності підстав для визнання спірного майна спільною сумісною власністю, колегія суддів вважає їх голослівними.
Так, відповідно до статті 74 СК України (в редакції на час набуття спірного майна), якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 СК України.
Згідно зі статтею 60 СК України (в редакції на час набуття спірного майна) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі №6-2253цс15 зроблено такий висновок: за правилами статті 74 СК України (у редакції, чинній до 16 січня 2007 року), якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки або чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності. Рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти».
Подібні висновки викладені і у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 751/3021/17.
Відповідно до правових позицій Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц, слідує, що « у частині другій статті 328 ЦК України передбачено презумпцію правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, зокрема, якщо інше прямо не випливає із закону. Інше передбачене статтею 60 СК України, згідно з якою будь-яке майно, набуте за час шлюбу, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно, набуте у період шлюбу, є спільним сумісним майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17, провадження №14-325цс18, постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17, провадження №61-38303св18)».
Врахувавши доведення факту проживання сторін у фактичних шлюбних відносинах в період з 22.07.2015 по 31.12.2019 і встановивши факт придбання спірного майна, право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_1 , у зазначений період та оцінивши письмові докази, а саме копії договорів купівлі продажу житлового будинку за АДРЕСА_1 від 28.08.2018 та купівлі продажу земельних ділянок кадастрові номери 6823984000:02:001:0010 і 6823984000:02:001:0011 від 28.08.2018, ксерокопію договору дарування грошей від 27.08.2018 і оцінивши показання свідків, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що зазначене спірне нерухоме майно є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , адже відповідачкою не спростовано презумпцію спільності майна сторін, які проживали на час набуття такого майна, у фактичних шлюбних відносинах.
А посилання в апеляційній скарзі на те, що міськрайонний суд безпідставно не прийняв до уваги аргументи відповідачки про те, що грошові кошти, за які придбані спірні житловий будинок та земельні ділянки, були отримані нею в дар є голослівними, оскільки судом першої інстанції була дана правильна оцінка ксерокопії договору дарування грошей від 27.08.2018, як письмовому доказу, та суд прийшов до обґрунтованого висновку, що зазначений договір не відповідає вимогам закону та не підтверджує придбання ОСОБА_1 спірного нерухомого майна саме за її особисті кошти. І ці доводи зводяться до незгоди сторони із оцінкою судом доказів та трактування їх на власну користь.
Щодо оскаржуваного додаткового рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 28травня 2024 року, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 270 ЦПК України, встановлено порядок ухвалення судом додаткового рішення у цивільній справі, відповідно до якого суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини 1 статті 270 ЦПК України).
За приписами частини 1, пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини 1, 2 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
За частиною 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Оскільки рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 10 травня 2024 року позов ОСОБА_2 було задоволено в повному обсязі, тому, суд першої інстанції, ухвалюючи додаткове рішення, прийшов до вірного висновку про відсутність законних підстав для розподілу понесених відповідачкою судових витрат на оплату професійної правничої допомоги.
Відсутні підстави для скасування додаткового судового рішення і за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Славутського міськрайонного суду від 10 травня 2024 року.
Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Порушення норм процесуального права, які б були підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, суд першої інстанції не допустив.
Оскаржувані рішення суду ґрунтуються на повно, всебічно досліджених матеріалах справи, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав в межах доводів апеляційної скарги для їх скасування не вбачається.
Згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачкою судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її інтересах адвокатом Плаксою Вячеславом Анатолійовичем, залишити без задоволення.
Рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 10 травня 2024 року та додаткове рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 28 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 14 серпня 2024 року.
Судді А.П. Корніюк
І.В. П'єнта
О.І. Талалай