Справа № 161/1486/23
Провадження № 2/161/671/24
07 серпня 2024 року місто Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі :
головуючого - судді Філюк Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Октисюк С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, -
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя. Позовні вимоги обгрунтовує тим, що перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 14 листопада 2014 року, який розірвано рішенням Турійського районного суду Волинської області 27 липня 2022 року. Під час перебування в шлюбі за спільні кошти було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 75,8 кв.м., а також автомобіль марки «Peugeot308», 2014 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 . Право власності на квартиру та на автомобіль зареєстровано за ОСОБА_3 .
Просить визнати об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 а ОСОБА_1 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 75,8 кв.м., визнати за ним право власності на частку даної квартири, визнати автомобіль марки «Peugeot308», 2014 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , та стягнути з ОСОБА_3 в його користь компенсацію вартості його частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль в розмірі 228 920 гривень.
Ухвалою судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 березня 2023 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання.
04 квітня 2023 року ОСОБА_3 звернулась в Луцький міськрайонний суд з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. Позовні вимоги обгрунтовує тим, що під час перебування в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 за спільні кошти в інтересах сім'ї було укладено попередній договір купівлі-продажу № 147/6 від 07.05.2018 квартири АДРЕСА_2 , відповідно до якого ними було сплачено суму 1 066 780 гривень, в подальшому, 08 лютого 2021 року ОСОБА_1 відчужив майнові права на дану квартиру ОСОБА_4 . Також було придбано ОСОБА_1 під час перебування в шлюбі за спільні кошти автомобіль ВМW Х6, 2013 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , який ОСОБА_1 відчужив без згоди позивача 20.12.2018 року. Враховуючи, що ОСОБА_1 відчужив майнові права на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , та автомобіль ВМW Х6, 2013 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , без її згоди, кошти використав на власний розсуд, не в інтересах сім'ї, а тому просить стягнути компенсацію вартості частки автомобіля ВМW Х6, 2013 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 в сумі 400 425 гривень, та компенсацію вартості частки майнових прав на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , в сумі 533 390 гривень.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 травня 2023 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та об'єднано дані позовні вимоги в одне провадження.
08 грудня 2023 року від позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 надійшла заява про збільшення позовних вимог. В заяві вказує, що в період перебування в шлюбі ОСОБА_1 вносились кошти, набуті під час шлюбу, на інвестиційні ( брокерські) рахунки, які були відкриті у ТОВ «ФРІДОМ ФІНАНС УКРАЇНА» на його ім'я, в період перебування в шлюбі, а саме з 24.10.2019 по 20.12.2019 було придбано цінні папери (облігації), а саме 3 376 штук облігацій ( код ЦП 199210) номінальною вартістю 3 882 400 гривень, 25 штук облігацій ( код ЦП 200885) номінальною вартістю 28 750 гривень, 176 штук облігацій ( код ЦП 204150 ) номінальною вартістю 202 400 гривень, а всього на суму 4 113 550 гривень. При цьому, в період з 01.07.2020 по 01.10.2020 ОСОБА_1 без її відому здійснив продаж всіх цінних паперів ( облігацій) на загальну суму 4 113 550 гривень, а кошти, отримані від продажу не використав в інтересах сім'ї. Просить стягнути компенсацію вартості частки автомобіля ВМW Х6, 2013 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 в сумі 400 425 гривень, та компенсацію вартості частик майнових прав на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , в сумі 533 390 гривень, та 2 056 775 гривень в рахунок грошової компенсації частки вартості цінних паперів ( облігацій).
12 грудня 2023 року від представника позивача за первісним позовом надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій додатково просить визнати спільним сумісним майном подружжя дохід від підприємницької здійснення діяльності за період з 04.02.2021 по 27.07.2022 отриманий фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 , та стягнути з неї в користь ОСОБА_1 частину суми доходу від підприємницької діяльності в розмірі 200 000 гривень, а також уточнив сумі компенсації вартості його частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль з врахуванням висновку судової транспортно-товарознавчої експертизи в розмірі 212 587, 98 гривень.
Від представника позивача за первісним позовом ( відповідача за зустріним позовом надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги за первісним позовом підтримує, просить його задовольнити, в задоволенні зустрічного позову просив відмовити.
Від представника відповідача за первісним позовом ( позивача за зустріним позовом ) надійшла заява, в якій просив справу розглядати за його відсутності, вимоги первісного позову заперечив та просив відмовити в його задоволенні, зустрічний позов підтримує повністю.
Дослідивши та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог за первісним позовом ОСОБА_1 , та про відмову в задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_5 .
Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до положень ст. ст. 13,19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до положень частини першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 14 листопада 2014 року, який розірвано рішенням Турійського районного суду Волинської області 27 липня 2022 року.
За змістом частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п'ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21)).
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).
Як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі: договору подружжя; рішення суду при наявності спору між подружжям. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року в справі № 648/3137/15-ц (провадження № 61-17560св21)).
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (див. пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).
До складу майна, що підлягає поділу включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі яке знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21)).
Поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку у спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 243/6275/16-ц (провадження № 61-42813св18)).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що: «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 203/284/17 (провадження № 61-7751св19) вказано, що: «статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19 (провадження № 61-6722св21) зазначено, що: «відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують».
Відповідно до статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
Таким чином, розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.
Право на майно виникає в обох із подружжя одночасно, в момент набуття його хоча б одним із них, і оформлення права власності на ім'я другого з подружжя юридичного значення не має. Факт реєстрації нерухомого майна, придбаного у період шлюбу, на ім'я одного з подружжя не означає, що воно належить лише особі, на ім'я якої зареєстроване. Таке майно є спільною сумісною власністю подружжя. Таке правозастосування узгоджується з висновками Верховного суду, викладеними в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18 (провадження № 61-13422св19), які суд в силу вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України, враховує при виборі і застосування норми права до спірних правовідносин.
У постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 344/16831/20 (провадження № 61-11614св23) зазначено, що, «згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними».
Матеріалами справи встановлено, що в період перебування в зареєстрованому шлюбі сторонами було набуто рухоме та нерухоме майно, саме: 21 січня 2021 року - квартира АДРЕСА_4 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 26.01.2021; 03.02.2020 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на транспортний засіб марки «Peugeot308», 2014 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 .
З врахуванням того, що жодна із сторін у справі не спростувала презумпцію спільності майна подружжя на спірне майно - квартиру та автомобіль «Peugeot308», з урахуванням статей 60, 61 СК України , суд дійшов висновку, що квартира АДРЕСА_4 та транспортний засіб марки «Peugeot308», 2014 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Тлумачення положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п'ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.
Принцип обов'язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (стаття 365 цього Кодексу), у першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.
У пунктах 1-3 частини першої статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.
Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.
Отже, у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач, не вимагається обов'язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц (провадження № 61-37616 св 18); від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц (провадження № 61-46326св18); від 30 вересня 2020 року у справі № 552/1514/19 (провадження № 61-21084 св 19).
Відповідно до висновку експерта № СЕ-19/103-23/9432-АВ від 31.08.2023, складеного експертом Волинського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру на виконання ухвали луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 липня 2023 року, ринкова вартість автомобіля марки «Peugeot308», 2014 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , складає 425 175, 97 гривень.
З врахуванням наведеного, суд вважає, що слід визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на частину квартири АДРЕСА_4 , також в порядку поділу спільного майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 компенсацію вартості частини автомобіля марки «Peugeot308», 2014 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , в сумі 212 578, 98 гривень, залишивши автомобіль у власності ОСОБА_2 .
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13 жовтня 2020 року в справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 42), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (пункт 69).
При розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи не спростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об'єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (пункт 70)).
Метою заявленого позивачем позову є поділ спільного сумісного майна, набутого за час перебування сторін у шлюбі. З огляду на це позовна вимога про визнання майна об'єктом спільної сумісної власності не є ефективним способом захисту права члена подружжя на поділ їхнього майна у рівних частках. За наявності належних, допустимих і достатніх доказів суд встановлює належність майна до об'єктів спільної сумісної власності подружжя у мотивувальній частині судового рішення.
З огляду на викладене, суд відмовляє у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 в частині визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, встановлюючи відповідні обставини в мотивувальній частині рішення суду. Таке правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними зокрема в постанові КЦС від 20 червня 2023 року по справі № 331/5662/18, які суд в силу вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Щодо позовних вимог про поділ доходу від здійснення підприємницької діяльності за період перебування у шлюбі, то такі вимоги до задоволення не підлягають виходячи з наступного.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що за час перебування в шлюбі ОСОБА_2 здійснювала підприємницьку діяльність.
Так, згідно зі статтею 52 ЦК України, фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.
Отже, майно фізичної особи-підприємця, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.
Використання зазначеного майна одним з подружжя для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано під час обрання способу поділу цього майна.
Системний аналіз вищезазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи-підприємця може бути об'єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя.
Доходи від підприємницької діяльності, набуті одним із подружжя під час шлюбу, можуть або накопичуватись або витрачатись. Відповідно, що доходи, набуті під час шлюбу та витрачені в інтересах сім'ї, не можуть бути повторно окремим предметом поділу.
Виходячи із наведеного, врахувавши тлумачення статті 64 СК України, та встановивши, що ОСОБА_1 не довів, що заявлені кошти включають у себе лише прибуток (заробіток) підприємця ОСОБА_2 , який можна було б визнати об'єктом спільної сумісної власності подружжя, що унеможливило визначення суми, яка могла підлягати стягненню, і ці кошти наявні на час припинення ведення спільного господарства, не використовувались на потреби сім'ї, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні первісного позову у цій частині.
Щодо зустрічного позову ОСОБА_2 суд зазначає наступне.
Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв'язку, і характер такого зв'язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім'ї. Саме тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім'ї.
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).
У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Ключовим для вирішення питання про компенсацію одним із подружжя іншому компенсації вартості відчуженого спільного сумісного майна є не лише наявність на це письмової згоди іншого з подружжя, а використання виручених від продажу грошових коштів не в інтересах сім'ї чи на її потреби.
За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані із сім'єю інтереси одного з подружжя.
Таким чином, якщо один із подружжя уклав договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19).
Таким чином, заявляючи вимогу про стягнення компенсації вартості майна, відчуженого без згоди іншого з подружжя в період перебування в шлюбі, позивачу необхідно довести, що кошти, отримані від відчуження спільного сумісного майна використані відповідачем не в інтересах сім'ї, тим самим довести порушення свого права, захист якого відбувається у спосіб стягнення компенсації вартості відчуженого майна в інтересах сім'ї.
Відповідно до приписів частин першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи у період перебування з ОСОБА_2 у шлюбі ОСОБА_1 07.05.2018 уклав попередній договір купівлі-продажу № 147/6 від квартири АДРЕСА_2 , відповідно до якого було сплачено суму 1 066 780 гривень, в подальшому 08 лютого 2021 року ОСОБА_1 відчужив майнові права на дану квартиру ОСОБА_4 . Також з інформації наданої Територіальним сервісним центром МВС № 0741 у Волинській області 15.11.2016 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на автомобіль ВМW Х6, 2013 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , відчуження якого відбулось 20.12.2018. Крім того, ОСОБА_1 в період з 20.11.2019 по 01.10.2020 за укладеними договорами купівлі-продажу цінних паперів з ТОВ «ФРІДОМ ФІНАНС УКРАЇНА» здійснювалось придбання та продаж цінних паперів облігацій внутрішніх державних позик, ISIN НОМЕР_3 , ISIN НОМЕР_4 , ISIN НОМЕР_5 , на загальну суму 4 113 550 гривень.
Позивач за зустрічним позовом не надала жодних належних чи допустимих доказів, які підтверджували б її необізнаність щодо відчуження майнових прав на квартиру, продажу автомобіля та цінних паперів, зважаючи на ту обставину, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі до 27 липня 2022 року, майнові права на квартиру було відчужено ще за рік до розірвання шлюбу, відчуження автомобіля ВМW Х6 відбулось ще у 2018 році, а придбання та продаж цінних паперів до 01.10.2020, тобто задовго до розірвання шлюбу. ОСОБА_2 не оскаржувала правочини щодо відчуження спірного майна з тих підстав, що майно відчужено без її згоди.
Таким чином, позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що відчуження спірного майна відбулося без її відома й згоди та грошові кошти, отримані ОСОБА_1 , витрачені не у інтересах сім'ї.
Отже, за наявності факту перебування сторін у шлюбі та відсутності доказів використання коштів від продажу спільного майна не в інтересах сім'ї, вважається, що укладений одним із подружжя договір був в інтересах сім'ї.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 24 травня 2023 року в справі № 278/2482/21 (провадження № 61-12736св22).
З врахуванням викладеного, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову у зв'язку з недоведеністю.
Керуючись ст.ст. 2-5,11-13,141,279,352,354,430 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на частину квартири АДРЕСА_4
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя компенсацію вартості частини автомобіля марки «Peugeot308», 2014 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , в сумі 212 578 ( двісті дванадцять тисяч п'ятсот сімдесят вісім) гривень 98 копійок, залишивши автомобіль у власності ОСОБА_2 .
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Дата складання повного тексту рішення 15 серпня 2024 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Філюк Т.М.